П`ятниця
20.10.2017
13:49
Форма входу
Категорії розділу
87-ма стрілецька. У боях і походах [67]
Бойовий шлях 87-ї стрілецької дивізії (1-го формування)
Волинь у 1812 році [43]
Бойові дії російських 3-ї Обсерваційної та Дунайської армій , французького 7-го та австрійського допоміжного корпусів Великої армії Наполеона у 1812 році
Волинь на початку 2-ї світової війни [46]
Бойові дії на території Волині у вересні 1939 та червні 1941 років
Бої місцевого значення. Волинь 1944. [99]
Бойові дії на території Волинської області в січні - липні 1944 року
За рядками нагородних листків [47]
Бойові дії на території Волинської області в січні - липні 1944 року. Уточнення та конкретизація матеріалів розділу "Бої місцевого значення. Волинь 1944"
Золоті Зірки Волині [24]
Біографічні відомості про Героїв Радянського Союзу, імена яких пов'язані з Волинню
Історія Турійська [5]
Про Турійськ, район, знаменитих земляків
Обратная сторона медали "За отвагу" [1]
Эпизоды из книги Александра Филя "Обратная сторона медали "За отвагу" о кавалерах 5 и 4 медалей за "Отвагу", известных людей, награжденных самой популярной солдатской медалью в СССР
Бої за визволення Волині [11]
Тут розміщуються матеріали, які стосуються бойових дій на території сучасної Волині в січні-липні 1944 року
Волинь у Першій світовій війні [8]
Матеріали, що стосуються подій 1914-1918 років
Мої статті [4]
Відновлена пам'ять [2]
Матеріали про місця поховань військовослужбовців та жерт репресій, пошукові роботи та встановлення доль загиблих
Не вигадане про війну [3]
Спогади учасників 2-ї світової війни, які воювали на Волині і не тільки
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 362
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Останні бої за Україну

18 грудня 1942 року підрозділи 573-го стрілецького полку 195-ї стрілецької дивізії 1-ї гвардійської армії (генерал-лейтенант В.І.Кузнєцов) визволили перший населений пункт України – село Півнівку нині Міловського району Луганської області. Попереду були Курська Дуга і битва за Дніпро, Корсунь-Шевченківський казан, десятки фронтових операцій, попереду було ще майже два роки боїв за Україну.

8 жовтня 1944 року було визволене, здавалось би нічим не примітне село Лавочне, тоді Дрогобицької, а нині Сколівського району Львівської області. Але бійці і командири знали – визволено останній населений пункт Української РСР. Начальник політвідділу 18-ї армії генерал-майор Л.І.Брежнєв у своєму донесенні в Головпур РСЧА відзначив і прізвище солдата, який першим вийшов до кордону РСР зразку 1941 року – рядового Кушнеренка, котрий „стройовим кроком пройшов обабіч прикордонного стовпа  і встановив червоний прапор”. Попереду височіли пасма гір, які місцеві жителі називали Бескидами, була древня українська земля – Карпатська Русь, окупована німецькими і угорськими військами.


На той час війська 38-ї армії  1-го Українського, 18-ї та 1-ї гвардійської армій 4-го Українського фронтів, 1-го Чехословацького корпусу вже місяць вели важкі бої з частинами німецької армійської групи „Хейнріці” ( 1-ша німецька танкова армія генерал-полковника Готарда Хейнріці, 1-ша угорська армія генерал-полковника бели Міклоша фон Дальнокі) та , прогризались поміж укріплень „ліній Арпада”.  38-ма армія(генерал-полковник К.С.Москаленко), посилена 25-м танковим (згодом додатково 4 та 31-м ТК), 1-м гвардійським кавалерійським та 1-м Чехословацьким корпусами у взаємодії з військами 1-ї гвардійської армії (генерал-полковник А.А.Гречко) наступали на Дуклінському напрямку (Карпатсько-Дуклінська наступальна операція).



Честь визволяти Закарпаття, яке на той час номінально входило до складу Чехословаччини (в складі Української РСР з червня 1945 року), а фактично було окуповане угорськими військами, було доручено ударним угрупуванням 4-го Українського фронту, зокрема 18-й армії (Карпатсько-Ужгородська наступальна операція).

Ця армія, точніше її управління, має безпосереднє відношення до боїв за визволення Волині. В період з жовтня по листопад 1941 року армією командував генерал В.Я. Колпакчі, згодом командуючий військами 69-ї армії, яка визволяла більшу частину Турійського і Любомльського районів в липні 1944 року. В січні - лютому 1943 року армію очолював майбутній командувач 70-ї армії, а згодом командир 28-го гвардійського стрілецького корпусу 8-ї гвардійської армії генерал-майор А.І.Рижов. Підпорядковані генералу Рижову війська звільняли Старовижівський, Ратнівський, Камінь-Каширський райони в березні – квітні 1944, проривали оборону гітлерівців в районі Мацеїва, звільняли Любомльський район. Наприкінці березня 1944 року на Волинь в район Луцька було передислоковано і саме управління армії з завданням підготовки до визволення південних районів Волині. Згодом з’єднання були передані до складу 3-ї гвардійської армії, а польове управління 18-ї А перепідпорядковане 4-му Українському фронту.

20 вересня 1944 року радянські війська (242-га гірськострілецька та 129-та гвардійська стрілецька дивізії) вийшли до кордону Словаччини в районі Головного Карпатського хребта. Першим  на землю Чехословаччини вступив 1-й стрілецький батальйон 897-го гірськострілецького Севастопольського полку ( 3-й гірсько-стрілецький корпус, 4-й УФ).

28 вересня частини 17-го гвардійського стрілецького корпусу (генерал-майор О.І.Гастилович) 18-ї армії прорвали „лінію Арпада” і оволоділи стратегічним населеним пунктом Керешмезе. 1-ша піхотна дивізія німців і угорська гірська стрілецька бригада, які оборонялись на цьому напрямку втратили до 2/3 особового складу. Не допомогли ворогу ні 50 ДОТів, ні печерні укріплення, ні фортечні мури.

Пліч-о-пліч з радянськими солдатами бились воїни Чехословацького корпусу, а серед них і купичівські чехи – добровольці, котрі в квітні 1944 року на Волинській землі одягнули військові однострої. В боях за оволодіння Дуклінським перевалом також відзначились партизани загонів Віктора Карасьова та Миколи Прокопюка, які громили німецькі гарнізони на Волині взимку 1943-1944 років. 6 жовтня над Дуклінським перевалом затріпотіло одразу два стяги – червоний радянський і національний чехословацький.

11 жовтня в Москві було підписана попередня домовленість про вихід Угорщини з війни (новопризначений командувач 1-ю угорською армією генерал- лейтенат Десьо Ласло виконувати умови перемир’я відмовився).

18 – та армія перевалила через Великий Карпатський хребет і була готова продовжувати наступ, при цьому 18 гв СК повинен був наступати в напрямку на Ужгород, 95-й Ск на Мукачево. Посилена напередодні наступу 30-м ск армія 19 жовтня продовжила наступ. Німці й угорці відбивались з усіх сил.


24 жовтня 151-ша сд (95-й стрілецький корпус) після важких боїв вибила ворога зі Сваляви, 25 жовтня частини 24-ї сд звільнили районний центр Плоске, 7 полк (довгий час дислокувався у Львові) разом з десантниками 2-ї гвардійської повітрянодесантної дивізії населений пункт Поляна, а 26 жовтня 30-й стрілецький корпус у взаємодії з 237-ою стрілецькою дивізією 17-го гвардійського стрілецького корпусу з міста Мукачево. 

У цих боях радянські бійці проявляли взірці мужності і героїзму. На підступах до Мукачева кулеметна рота під командуванням старшого лейтенанта Л. П. Проценко (841-го стрілецький полк 237-ї сд)  перерізала одну з доріг, по якій відступали гітлерівці, і завдала рішучого удару. У короткому, але лютому бою було знищено близько 150 і узято в полон 130 солдатів і офіцерів противника. Не менш героїчно і рішуче діяли також воїни 875-го самохідного артилерійського полку, які вогнем гармат змусили німецький гарнізон залишити добре обладнані позиції.

Для прориву оборони гітлерівців і оволодіння Ужгородом була створена рухома група в складі 5-ї гвардійської танкової бригади (20  середніх танків Т-34 і 32 легких  Т-70), 875-й самохідно-артилерійський полк, винищувально-протитанковий артилерійський і зенітний-артилерійський полки, армійські курси молодших лейтенантів). Командування групою було доручене заступнику командира 317-ї стрілецької дивізії полковнику І.Ф.Хомичу.


Іван Федорович військову службу розпочав в роки Громадянської війни. Під час навчання на Московських кулеметних курсах неодноразово ніс варту квартири В.І.Леніна в Кремлі. Воював на Південному фронті. Після Громадянської закінчив Вищі стрілецькі курси і Вищу прикордонну школу. Служив у прикордонних військах. Після закінченні академії ім. Фрунзе викладав в академії Генерального штабу. Відзначився в боях при обороні Севастополя (воював на посаді начальника штабу 345-ї сд). Був важко поранений, потрапив до полону влітку 1942 року. Восени 1943 року організував втечу групи військовополонених зі Славутського концтабору (за роки війни в „Грос-лазареті” було замордовано понад 100 000 військовополонених), приєднався до партизан. Після визволення Славути в січні 1944 року був відновлений у військовому званні і отримав призначення на посаду заступника командира дивізії. Визволяв Львів, воював на Сандомирському плацдармі. Призначенню на посаду командира оперативної групи допомогло особисте знайомство з командуючим 4-м Українським фронтом генерал-полковником Іваном Юхимовичем Петровим ( в 1942 командував Приморською армією в Криму).

26 жовтня рухома група прорвала оборону і почала рухатись в напрямку на Ужгород.  О 5.00 радянські танки вийшли увірвались на околиці столиці Закарпатської України. Німці встигли підірвати мости через річку Уж, забетоновані береги не дозволяли танкам формувати водну перешкоду. Командуючий фронтом генерал полковник І.Ю.ПЕтров, який на той час прибув до Ужгорода, наказав вийти з міста  і форсувати річку поза його межами, більше того першим переправився через неї. Маневр виявився несподіваним для німецько-угорського гарнізону. До обіду Ужгород було звільнено. На залізничній станції стояли під парами десятки потягів, але прорватися в сторону Чопа зміг лише один.


28 жовтня 237-а стрілецька дивізія 17-го гвардійського стрілецького корпусу увірвалась до міста Чоп. Проте наступного дня  німці розпочали контратаку. 50 танків, кілька десятків бронетранспортерів, німецька піхота (до 2 дивізій) вибили радянські частини з Чопа. Підрозділи 237-ї сд та 2-ї гвардійської пдд відступили. Натиск німців був таким сильним, що місцями відступ нагадував втечу. Створилася загроза захоплення Ужгороду. На командний пункт 24-ї сд негайно прибули командуючий 4-м УФ генерал армії І.Ю.Петров та командуючий 18-ю армією генерал Є.П.Журавльов. Контратаками 24-ї, 351-ї, 66-ї гвардійської стрілецьких дивізій наступ німців вдалось зупинити. Бої за Чоп тривали ще майже місяць – до 23 листопада 1944 року. 28 листопада з виходом частин 18-ї армії на рубіж Інячовце – Сенне Закарпаття було повністю звільнене від німецьких загарбників.

У ході останньої битви на території України (Східно-Карпатська стратегічна наступальна операція) радянські війська розгромили 6 ворожих дивізій (до 60 тис. вбитими і пораненими), захопили 31 360 полонених, 912 гармат і мінометів, 40 танків і штурмових  гармат. Німецьке командування вимушене було перекинути до Карпат з інших ділянок фронту 15 дивізій. Значних втрат зазнали і радянські війська. За даними Військової енциклопедії (2005 рік) ці втрати склали 56 800 чоловік, в тому числі 41.5 тис. вбитими і пораненими, 1,8 тис пропали безвісті, 13,5 тис постраждали від хвороб і обморожень. 

За доблесть і військову майстерність 59 з'єднань і частин було удостоєно почесних найменувань Карпатських, Ужгородських, Мукачівських, 60 - нагороджені орденами. 30 воїнів удостоєно звання Героя Радянського Союзу, сотні радянських і чехословацьких воїнів були нагороджені орденами і медалями.

Категорія: Мої статті | Додав: voenkom (29.10.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1552 | Теги: закарпатье, И.Ф.Хомич, Освобождение Украины, 66 годовщина | Рейтинг: 5.0/10
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: