Фронтові спогади великого митця - Не вигадане про війну - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
10.12.2016
17:42
Форма входу
Категорії розділу
87-ма стрілецька. У боях і походах [67]
Бойовий шлях 87-ї стрілецької дивізії (1-го формування)
Волинь у 1812 році [43]
Бойові дії російських 3-ї Обсерваційної та Дунайської армій , французького 7-го та австрійського допоміжного корпусів Великої армії Наполеона у 1812 році
Волинь на початку 2-ї світової війни [46]
Бойові дії на території Волині у вересні 1939 та червні 1941 років
Бої місцевого значення. Волинь 1944. [99]
Бойові дії на території Волинської області в січні - липні 1944 року
За рядками нагородних листків [47]
Бойові дії на території Волинської області в січні - липні 1944 року. Уточнення та конкретизація матеріалів розділу "Бої місцевого значення. Волинь 1944"
Золоті Зірки Волині [24]
Біографічні відомості про Героїв Радянського Союзу, імена яких пов'язані з Волинню
Історія Турійська [5]
Про Турійськ, район, знаменитих земляків
Обратная сторона медали "За отвагу" [1]
Эпизоды из книги Александра Филя "Обратная сторона медали "За отвагу" о кавалерах 5 и 4 медалей за "Отвагу", известных людей, награжденных самой популярной солдатской медалью в СССР
Бої за визволення Волині [11]
Тут розміщуються матеріали, які стосуються бойових дій на території сучасної Волині в січні-липні 1944 року
Волинь у Першій світовій війні [8]
Матеріали, що стосуються подій 1914-1918 років
Мої статті [4]
Відновлена пам'ять [2]
Матеріали про місця поховань військовослужбовців та жерт репресій, пошукові роботи та встановлення доль загиблих
Не вигадане про війну [3]
Спогади учасників 2-ї світової війни, які воювали на Волині і не тільки
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 352
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Не вигадане про війну

Фронтові спогади великого митця

Нещодавно минуло 40 днів з дня смерті відомого кінорежисера Петра Юхимовича Тодоровського.

 

Його операторські роботи, а життя П.Ю.Тодоровського в кіно розпочалось саме як кінооператора, у фільмах "Весна на Заречной улице "(1956), "Два Федора" (1958), "Жажда " (1959), "Никогда" (1962) подобаються і старшому поколінню, і молодим. Ну, а фільми, поставлені Петром Юхимовичем стали справді культовими і увійшли у золотий фонд кіно. Згадаймо "Верность" (1964), "Любимая женщина механика Гаврилова" (1981), "Военно-полевой роман" (1983), "По главной улице с оркестром" (1986), "Интердевочка" (1989). "Анкор, еще анкор!" (1992), "В созвездии Быка" (2003), "Риорита" (2008) та ще з добрий десяток кінокартин, поставлених цим знаменитим кінорежисером.

Була на рахунку Петра Тодоровського і акторська робота – роль старшого лейтенанта Володимира Яковенка у фільмі Марлена Хуциєва «Был месяц май» (1970). Петро Юхимович, за його спогадами відразу погодився на пропозицію Хуциєва, адже ця роль немов перенесла його у фронтову молодість….

 

кадр із фільму «Был месяц май»

…Свій бойовий шлях випускник Саратовського піхотного училища (по біографічній повісті  "Згадуй, не згадуй" у 2004 році був знятий серіал "Курсанти") молодший лейтенант Петро Тодоровський розпочав на Волині командиром стрілецького взводу 93-го стрілецького полку 76-ї Єльнинсько – Ковельської стрілецької дивізії.

Саме тієї дивізії, в якій спочатку офіцером оперативного, а згодом розвідувального відділення, воював письменник автор безсмертних «Зірки» та «Війни на Одері» капітан Емануїл Казакевич. У складі якої, та ще й в одному полку, воював Іван Єгорович Єрьомін, котрий за бій в районі Милянович був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Саме 76-та стрілецька з березня по травень 1944 року вела запеклі бої з гітлерівцями в районі Годович, Тупал, Зілова, Милянович, Кличкович, Ружина, Задиб, а в липні визволяла Ковель, Шацьк і однією з перших серед з’єднань 47-й армії 1-го Білоруського фронту вийшла до Вісли.

У складі цього прославленого з’єднання майбутній кінооператор, кінорежисер, композитор, письменник, кінодраматург пройшов фронтовими дорогами до Ельби. Війну Петро Тодоровський закінчив у званні старшого лейтенанта з двома орденами Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів на грудях. А наприкінці своєї фронтової кар’єри старший лейтенант Тодоровський встиг побувати військовим комендантом маленького німецького містечка…


Пропоную читачам познайомитись з деякими фронтовими спогадами Петра Юхимовича Тодоровського…

Коли я вперше потрапив на передній край то по молодості і від голоду по дорозі залишився без шинелі (продав щоб купити якихось харчів). Наступив серпень місяць, ночі холодні, мене почало трясти від холоду. Це запримітив мій помкомвзводу сержант Погорелкін. Якось він підійшов до мене і каже: «Ходімо, будемо шукати Вам шинель». Я спочатку не зрозумів, що він має на увазі. Ми стали навколішки, тому що ракети зраз у раз злітали і з нашої і німецької сторони, і підповзли до найближчого окопу. У тому окопі стоїть вусатий мужик – стоїть і дивиться. Сержант і каже мені: «Я якось поруч пробігав і побачив, що його вбило, ззаду вдарило, і шматок заліза (осколок) влучив у потилицю, то ж він так і залишився стояти. А у нього нова англійська шинель. Давай витягнемо і буде Вам шинель ». Погорєлкін взявся ззаду, а ви, - каже, - беріть його під лікті. Ви уявляєте, я вперше вночі побачив очі в очі - мертвяка. Ми його тягнемо, а він не тягнеться, тому що чоботи чіпляються за стінки окопів. Нарешті витягли цього величезного чолов’ягу двометрового зросту, здерли з нього шинель. Я одягнув - рукави бовтаються. Шинель величезна, і кров на ній запеклася. Але досвідчений був сержант, він дістав ніж, відрізав рукава, знизу відрізав, кров зскріб. І каже: «Ну, на здоров'я». А я кажу: «Ви знаєте, мені казали, що хто зніме з убитого, той обов'язково загине». Він каже: «Це нісенітниця, носіть на здоров'я». І я її тягав, поки командир полку не побачив, це опудало таке, не по мені шинель. «Це що за …?» - І мені видали нову шинель, і я відчував себе вже справжнім офіцером…

…Як я став глухим. 44-й рік, Польща. Ми втрьох сиділи в піщаному окопі, в обороні і грали в карти. Почався обстріл, і поряд з нами, мабуть, за спиною, ударив дуже важкий снаряд. І брила піску в кілька тонн накрила нас трьох. Двох встигли відкопати, а третій, молоденький, до речі, тільки нещодавно прибув на передній край, задихнувся. Я відлежався у санітарок, кров йшла, особливо з лівого вуха, дзвін у голові тижнів півтора. А потім все пройшло, і я думав, що все це минулось. А через якийсь час став помічати, що я весь час перепитую. А потім настав час, коли я став прикидатися, що я все розумію, все чую. І я то посміхаюся людині, з якою розмовляю, то мовчу, коли треба посміхатися. Мені це набридло, і я нарешті купив слуховий апарат, і зараз я чудово чую.

…Ми стояли довго в обороні на лівому березі Вісли. Кухня приїжджала раз на добу вночі. І ми повзводно з переднього краю йшли з казанками до цієї кухні і отримували перлову кашу, шматок цукру, шматок хліба. І от вночі, проходячи повз землянки комбата, - а в нього була «землянка в три накати», як у пісні, - ми почули, як там заразливо сміялася жінка, і грав патефон. Нам було по 18-19 років. І ми стали приходити до цієї землянки і слухати, як сміється жінка, як грає патефон. Це на передньому краї було, - просто диво якесь. А потім почався наступ, комбат загинув. І більше я цю жінку не бачив, але вона була для нас абсолютно недосяжною, це була фронтова королева. І уявіть собі, я, будучи студентом першого курсу Інституту кінематографії, йду взимку в Москві повз ЦУМу, і чую знайомий заразливий сміх. Обертаюся і бачу: у будочки стоїть жінка у ватяних штанях, в тілогрійці, замотана в хустку. Вона продає пиріжки, а поруч на ящику сидить крихітна дівчинка, її дочка, замотана в лахміття. Це була та сама щаслива жінка, закохана, кохана, про яку ми, молоденькі офіцери, всі мріяли, в яку були закохані, хоча ніхто не мав можливості до неї навіть підійти і поговорити. Ось ця історія, ось це зіткнення двох епізодів мені не давали спокою, поки я не сів і не склав сценарій, за яким потім зняв «Військово-польовий роман»…

старший лейтенант П.Ю.Тодоровський, 1945 рік

…1945 рік. Німеччина. Мене призначили на посаду коменданта маленького німецького містечка на Ельбі. Якось мій ординарець звертається до мене і каже: «Товаришу лейтенант, ви весь час ходите і щось насвистуєте, а я от знайшов гармошку». І витягує з воза 120-басовий акордеон. Після цього я сидів і з ранку до вечора вчився грати на акордеоні. Радий, що вивчив «На позицию девушка проважала бойца ...», вивчив праву руку, потім почав шукати баси. Потім почав це все зводити. Моя робота коменданта скінчилася тим, що мене швидко зняли, тому що я тільки тим і займався, що грав на акордеоні…

Ось такі історії Великої Людини і Великого Режисера, фронтовика який пішов у вічність. Вічна йому пам’ять.


Сергій ЯРОВЕНКО. Опубліковано в газеті "Народне слово" 13.07.2013

Категорія: Не вигадане про війну | Додав: voenkom (15.07.2013) | Автор: Сергій ЯРОВЕНКО
Переглядів: 204 | Теги: 76сд, Тодоровський, 93сп | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: