Четвер
18.01.2018
14:55
Форма входу
Категорії розділу
1. Буремний 1917. [5]
Події на Волині періоду 1917 року
2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. [7]
Події на Західній Волині у 1918 році.
3. На трьох фронтах. [10]
Російсько (більшовицька) - українська та польсько-українська війни 1919 року на території Західної Волині.
4. «За вашу і нашу свободу!?» [14]
Події більшовицько-польської війни 1920 року на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 369
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Між трьох вогнів. » 4. «За вашу і нашу свободу!?»

4.9. Утвердження радянської влади в західних повітах Волині.

Ще не стихли артилерійська канонада і кулеметний клекіт, а більшовицька влада стала стрімко утверджуватись на відвойованих у поляків територіях.

Опорою більшовицького режиму на Волині в окреслений період мали стати повітові, волосні, сільські ревкоми, а також комітети незаможних селян.149. У Луцьку повітовий революційний комітет на чолі з Моховим було утворено в серпні 1920 р. Усього в серпні-вересні 1920 р. в Луцькому повіті діяло 16 волосних і 234 сільських ревкоми.

Після оволодіння Ковелем повітовий революційний комітет тут був утворений силами 7-ї стрілецької дивізії. Відповідно й очолив його не місцевий житель, а військовий комісар – начальник політвідділу дивізії  Іван Олександрович Смирнов.

Ковельський ревком

Смирнов І.А.

Значно поріділі в боях останніх трьох місяців роти, батальйони, ескадрони, полки і дивізії потребували свіжого поповнення, тож першочерговим завданням новоутворених ревкомів стала мобілізація місцевих мешканців до Червоної армії.

У повітових містах краю радянською владою, для мобілізації волинян у Червону армію, були створені військові комісаріати. Найбільшими із них були Луцький (військком Могильний), Володимир-Волинський (Мінкін), Ковельський (Дрибин).150

І хоча кількість добровольців порівняно була невисока, однак відчувалось, що симпатиків більшовиків на території Західної Волині не бракувало.

Так, у Рожищенській волості Луцького повіту протягом 6-17 серпня добровільно вступили до лав РСЧА 14 чол.151 Досить високу активність щодо вступу до ЧА проявили ковельчани. Вже в перші дні після оволодіння містом частинами 12-ї армії добровольцями зголосились понад 400 чол.152 Газета «Правда» в ті дні відмічала, що в Ковельському повіті є багато добровольців, які горять бажанням воювати проти панів і в багатьох селах на зборах прийняте рішення послати на фронт всю молодь, не чекаючи мобілізації.153

На Рівненщині з місцевих симпатиків більшовиків формувались цілі підрозділи, а то навіть і частини. Так, в Дубному був створений Комуністичний батальйон для охорони міста, а в Рівному напередодні його взяття поляками, 17 вересня – добровільний селянський полк.154

Друге важливе завдання, яке перед собою поставили більшовики було відновлення шляхів комунікацій, перед всім залізничних. Для їх відновлення якнайширше залучалось місцеве населення, а основною формою роботи стали так звані «суботники» і «недільники».

Під час цих «суботників» у Здолбунові були відремонтовані 35 паровозів і 45 вагонів, у Луцьку – залізнична колія і міст через Стир.Подібні акції вібувались також в Рівному, Сарнах, Ковелі. Широкої популярності набули так звані триденники єднання фронту з тилом, коли зароблене перераховувалосьна потреби армії.155

Тим часом регулярні війська Червоної армії продовжували вести бойові дії поблизу кордонів Волині.

1-ша Кінна армія з 8 серпня вела бої в районів Бродів і на лінії Західного Бугу від Радехова до Бузька. Основним напрямком удару Кінармії був Львів. Червона Армія зробила останній крок до тієї події, яка в поляків до сьогодні іменується „Варшавським чудом”, а радянська військова історія довгий час замовчувала.

Однією з головних причин поразки військ Західного фронту під Варшавою став оперативно-стратегічний розрив між його військами і військами Південно-Західного фронту, що й обумовило вдалий фланговий маневр польського війська.

Цю ситуацію ще на початку серпня передбачив головком С.С.Каменєв, котрий в розмові з М.М.Тухачевським 11 серпня відмічав: « Юго-Западный фронт имел своей задачей разбить противника, прикрывающего Львов. И в этих целях, естественно, снижал на юг армию Буденного и 12 армию. Теперь, когда вы резко поднимаете ваши части на север, приступая к окончательному решению, является необходимым и 12 армию и Буденного поднимать на север, дабы у вас в центре не было разжижения сил. Это тем более необходимо, что, по сегодняшним и вчерашним сводкам, общего отступления поляков за Вислу, по-моему, не наблюдается. Изложенное подчеркивает теснейшую связь работы 12 армии с левым флангом, почему я считаю, что вам надлежит сейчас же взять в свое управление не только 58 дивизию, а целиком 12 армию. Иначе, думаю ваш центр может не справиться со своей задачей и, пожалуй, лопнет как перетянутая струна…»156

Саме тому, з 14 серпня 12-та і Кінна армії відповідно до директиви Головнокомандувача військами республіки від 13 серпня 1920 року № 4774/оп./ 1052/ш. перейшли в підпорядкування Західного фронту Михайла Тухачевського.

Спочатку, 10 серпня, зі складу 12-ї армії була виведена 58-ма стрілецька дивізія, яка діяла на крайньому правому фланзі. Відповідно до директиви РВР ЗФ від 10.08.20 № 236/оп/сек це з’єднання було передане в підпорядкування командуванню Мозирської групи, що до 14 серпня повинна була оволодіти районом Кошениці – Івангород. Після невдалих боїв в районі Влодави 58-ма сд відповідно до директиви ЗФ від 17.08.1920 була повернута до складу 12-ї армії.157

Після перепідпорядкування Західному фронту обидві армії ще деякий час мов по інерції продовжували виконувати завдання, поставені перед Південно-Західним фронтом з опанування районом Львова.

12-та армія діяла на Холмському (25-та стрілецька), Грубешівському (7-ма стрілецька дивізія, Башкирська кавалерійська бригада, частина сил 44-ї сд) та Рава-Руському (44-та і 24-та сд) напрямках. Противниками військ армії були 3-тя дивізія піхоти легіонів, 6-та січова стрілецька дивізія (згодом виведена до Красностава, а звідти до Замостя), група С.Н.Булак-Балаховича (Хелмський напрямок), 1-ша дивізія піхоти легіонів, згодом 7-ма дивізія піхоти, козача бригада осавула Сальникова (Грубешівський напрямок); 10-та дивізія піхоти, козача бригада осавула Яковлєва (Равський напрямок). Польське угрупування зуміло відбити всі спроби наступу 12-ї армії і потужним контрударом відтіснили правий фланг 12-ї А за Буг і знову зайняли Грубешів.

15 серпня 12-та армія спільно з Мозирською групою отримала завдання нанести удар і розгромити угрупування противника в районі Седлище – Красностав – Дубенка – Хелм.

Наступ не вдався, хоча частинам 44-ї сд і вдалось знову зайняти Грубешів. Натомість польські війська знову відкинули більшовицькі частини майже до Бугу.

Після тижня оборонних боїв, 18 серпня, командуваня 12-ї армії знову віддало наказ на наступ в напрямку Хелма. 19 серпня 7-ма стрілецька дивізія О.Г.Голікова з приданою 73-ю бригадою  і 221-м полком 74-ї бригади форсували Західний Буг і повели наступ, в ході якого 217-й і 218-й полки 25-ї сд зайняли Пущу і Майдан-Андріїв, де перейшли до оборони. 217-й сп оволодів селом Занозино, а 221-й – с.Зановиж. 20 серпня польські війська, підтримані загонами генерала Балаховича контратакували позиції 7-ї сд і 73-ї сбр 25-ї сд і відкинули їх назад за Буг. Ар’єргад 217-го сп очолив комісар полку Зиновій Гуревич, який в цьому бою отримав важке поранення.159

Це був останній наступ 7-ї і 25-ї дивізій в західному напрямку. Станом на 20 серпня обидві дивізії були відкинуті поляками за лінію Бугу. В подальшому ці з’єднання 12-ї армії лише відбивали атаки поляків, які періодино намагались прорватись через Буг  і здійснити рейди по зайнятій більшовиками території.

Так, 22 серпня червоні підрозділи атакували загін Булак-Балаховича в районі Влодави. В ході бою червоним вдалось захопити залізничний міст через Західний Буг і станцію Влодава. Невдовзі внаслідок контратаки «булаховців» «чапаєвці» відсупили, а перші продовжили контрнаступ, в ході якого 23 серпня просунулись до 30 кілометрів на схід, зайняли села Пулемець і Піща (обидва сучасного Шацького району Волинської області) і захопили при цьому 2 гармати і чимало полонених.

Булакалаховича Станіслав Никодимович.

24 серпня рейдовий загін від групи Булак-Балаховича переправився через  Буг в районі с.Вовчий Перевіз і збив заставу від 225-го сп. Лише зусиллями кавескадрону 74-ї бригади ворог був відкинутий назад за річку.

25 серпня «балаховці» здійснили рейд на Шацьк в ходя якого було пограбоване як місцеве єврейське, так і польське населення, про що доповідав своєму командуванню представник при ставці генерала Балаховича підпоручник Станіслав Блонський.160

Цього  ж дня польським летючим кінним загоном був захоплений в полон цілий батальйон 225-го стрілецького полку.161

Невдачі частин 12-ї армії на Холмському і Грубешівському напрямках «народили» на Західному фронті іронічний жарт, мов вона може взяти лише те, що їй милостиво віддає противник, і ні на йоту більше.162

Поки «червоні» війська розкачувались, при цьому маючи в руках ряд оперативних наказів польського командування про підготовку контранаступу з району Любліна, польське командування діяло стрімко і рішуче, що згодом кардинально зімінило становище на радянсько-польському фронті.

16 серпня 1-ша Кінна армія отримала першу директиву від командування новим фронтом – про перехід в район Устилуг - Володимира-Волинського для подальших дій на Люблінському напрямку. Командування 12-ї армії одночасно отримало завдання про заміну стрілецькими частинами військ 1-ї Кінної армії до району Топорова.163  

У зв’язку з діями в районі Львова армія Будьонного не змогла відразу приступити до виконання цієї директиви. ЇЇ з’єднання почали виконувати поставлене завдання лише 20 серпня, хоча команзапфронтом Тухачевський в директиві від 17 серпня № 0406/оп/сек повторив вимогу: « 1 Конной армии напрячь все силы и во что бы то ни стало сосредоточиться в назначенный срок в районе Владимир-Волынский — Устилуг, имея в дальнейшем целью наступать в тыл ударной группе противника…» (мається на увазі Люблінське угрупування польських військ – авт.)164 До вечора 22 серпня дивізії Кінармії вийшли на лінію Горохова. Проливні дощі і суперечливі розпорядження командування Захфронту і в подальшому не сприяли виходу армії в зазначений район. Так, командування Західного фронту протягом 23 і 24 серпня тричі міняли завдання 1-й Кінармії: спочатку було наказано вийти в район Сокаль – Добротвір – Стоянів, де чекати подальших розпоряджень; потім - надати активну допомогу групі Якіра, яка штурмувала Львів, і, нарешті, директивою № 0554/оп/сек. від 24.08.1920 – з району Сокаль – Добротвір – Стоянів у чотирьохденний термін здійснити марш і оволодіти районом Красностава, для подальшого просування на Люблін.165

На час, коли з’єднання 1-ї Кінної приступили до виконання останньої директиви, 25 серпня, війська Західного фронту Михайла Тухачевського, вже пожинали плоди польського контрудару під Варшавою. 17 вересня польські війська спочатку збили радянські з’єднання, що діяли на Люблінському напрямку і вже 18 серпня зайняли Седлець, що змусило Мозирську групу з 58-ю стрілецькою дивізією відійти за Буг. Цей відхід дозволив полякам почати маневр глибокого обходу більшовицького угрупування, що діяло в районі Варшави. «Червоні» були відігнані до кордонів сучасної Польщі, а там відкинуті на схід від лінії Гродно – Брест, а  кавгорпус Гая був змушений вийти на територію Східної Прусії, де його частини були інтерновані німцями.

Аналізуючи в 1922 році причини невдачі під Варшавою, Сергій Сергійович Каменєв у статті «Очередные военные задачи» писав: « происходит совершенно непостижимое. Принцип «конные массы для конных масс» в угаре побед забывается, и наша победоносная конная масса оказалась втянутой в атаку крепости Львов. Отрепья разбитой конницы противника быстро используют нашу оплошность, оживают и делают нам серьезные неприятности, против которых мы лишены возможности бросить нашу конную силу, связанную в боях за крепость. И эта оплошность, конечно, не могла пройти безнаказанно.» 166

В іншій статті, «Борьба с Белой Польшей», яка була опублікована в 12-му номері журналу «Военный вестник» за 1922 рік, С.С.Каменєв підтвердив цю думку: « главный козырь всей операции на украинском участке — конная масса сильно уклонилась от основного направления Житомир — Грубешов и увлеклась по общему ходу кампании второстепенной задачей овладения совместно с частями 14 армии твердыней Галиции, крепостью Львов, а Грубешов, о занятии которого указано выше, был занят не частями Буденного, а стрелковыми частями 12-й армии. Кроме отклонения конницы от своей основной задачи было, и второе опасение, что конница перенапряжет свои силы и к нужному моменту окажется настолько уставшей, что не сможет дать всей своей полезности, почему еще 6 августа было сделано распоряжение о выводе конной армии Буденного в резерв и подготовке ее к новому решительному удару. Однако осуществление этой меры не было проведено в жизнь по многим и очень многим причинам, главнейшей из которых была та стихийная сторона боя, вырваться из которой части, играющей главную роль в исполнении какой-либо боевой задачи, чрезвычайно трудно, да это и не всегда зависит от самой этой части. Таким образом, оказалось, что один из главнейших козырей во всей мере уже был использован для второстепенной цели в общем ходе кампании, а вместе с тем риск, на который мы пошли, еще увеличился.»167

Удару поляків зазнала і 24-та стрілецька дивізія, яка під натиском противника вимушена була відступити за Буг на рубіж Поториця – Клосів – Бендуха.168 На плечах «залізних» стрільців Буг форсували підрозділи польської 10-ї дивізії піхоти. Для відновлення положення від 1-ї Кінної армії в район Витків – Холоїв була відправлена Особлива бригада.

28 серпня 1-ша Кінна з району хут.Ромуш (нині Іваничівський район Волинської області) – Варенж – Сокаль продовжила наступ в загальному напрямку на Красностав – Замостя. Війська 12-ї армії згідно директиви штабу ЗФ за №№ 0659/оп/сек отримали завдання сприяти наступу 1-ї Кінної Армії і забезпечити її лівий фланг зі строни Рава-Руської.169

Цей похід Кінармії здійснювався явно із запізненням – крах Західного фронту вже тривав, а амрія Будьонного відправилась в район Замостя, щоб і самій зазнати удару, від якого не могла оговтатись протягом наступного місяця.

Категорія: 4. «За вашу і нашу свободу!?» | Додав: voenkom (09.01.2018) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 7 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: