Четвер
28.03.2024
11:41
Форма входу
Категорії розділу
1. Буремний 1917. [5]
Події на Волині періоду 1917 року
2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. [7]
Події на Західній Волині у 1918 році.
3. На трьох фронтах. [10]
Російсько (більшовицька) - українська та польсько-українська війни 1919 року на території Західної Волині.
4. «За вашу і нашу свободу!?» [14]
Події більшовицько-польської війни 1920 року на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Між трьох вогнів. » 4. «За вашу і нашу свободу!?»

4.8. Продовження протистояння в районі Броди-Дубно.

Поки війська 12-ї армії наступали через Ковель до Бугу в трикутнику Луцьк – Дубно - Броди продовжувались бої між частинами 2-ї польської та радянської 1-ї Кінної армій.

З метою організації ефективної протидії червоним військам на ділянці фронту командуванням Південно-Східного фронту 26 липня був відданий наказ №2021/111.

У цьому наказі констатувався факт наступу 1-ї Кінної армії і 45-ї стрілецької дивізії в південно-західному напрямку  по лінії Броди - Красне і Берестечко – Кам’янка, в принципі правильно визначена і мета цього угрупування: опанувати залізничною лінією Львів - Рава-Руська та переправами на Сані. Стурбованість командування фронту викликали також швидке просування на захід військ радянської 14-ї армії з району Волочиськ, Гусятин, Скалат та атаки 58-ї та 25-ї сд на Стирю з метою наступу на Брест-Литовський.

Далі в наказі були відображені дії польських військ та завдання щодо виходу із ситуації, що склалася.

Дозволимо собі процитувати  подальший текст цього наказу:

« … 2) внаслідок відступу правого крила 4-ї армії, поліська група відходить на лінію Любешів - Дорогичин - Картузька Береза, тимчасово затримуючись 26 липня на лінії Річиця - Вілька Речицька - Кончиці - Бродниця.

18-я дивізія піхоти, атакована з усіх боків Кінною армії, пробилася в напрямку на Олесько-Соколівку.

3) Намір командування фронтом: зібрати скільки можна сил з менш загрозливих ділянок і атакувати ними Кінну армію Будьонного.

Для цього необхідно: а) відвести північне крило 3-ї армії на Стохід, утримуючи лінію р. Стиру від Навозу включно на південь; б) користуючись скороченням фронту, продовжити ділянку 3-ї армії до Луцька; в) у разі потреби відвести 6-ту армію на р. Стрипа, а її північне крило на Красне.

4) Виконати: 3-тя армія в складі 7-й дивізії піхоти, 3-ї дивізії піхоти легіонів, 157-го п.п., 132-го п.п., 6-ї Української дивізії, загону ген. Балаховича виводить в тісному зв'язку з поліської групою протягом 26 і 27 липня на р. Стохід 7-му і 6-ту дивізії піхоти і 6-ту Українськ. дивізію і 23-й п.п. 1-ша дивізія піхоти легіонів негайно по отриманні цього наказу повинна направити принаймні один піхотний полк з дивізіоном артилерії в Луцьк. Після прибуття цих частин 6-я дивізія піхоти якомога швидше повинна перейти в район Михайлівка - Липа з метою зміни 3-ї дивізії піхоти легіонів, яка перейде в Луцьк у розпорядження командування 3-ї армії. 1-ша дивізія піхоти легіонів без одного полку, спрямованого до Луцька, рушить якомога швидше в міру прибуття частин 3-й дивізії піхоти легіонів і прямими шляхами в район Радомисль, Кальнятичі (над Іквою) у розпорядження 2-ї армії. Після прибуття 6 б-нів 3-ї дивізії легіонів в Луцьк, полк піхоти легіонів, що стоїть в Луцьку, попрямує в район Радомисль - Кальнятичі на приєднання до своєї дивізії. Нова розмежувальна лінія 3-ї армії проходить: на півночі через Новосілки, Любешів, озеро Оріхове (всі пункти для поліської групи) на півдні Боратин виключно, Торчин включно, р. Турія, Дубенка включно. Штаб 3-ї армії - Ковель.

2-га армія в складі: 1-й дивізії піхоти легіонів, 6-ї дивізії піхоти, кінної групи (1-ша кавдивізія, 4-та кавбригада, 7-й уланський п-к.) повинна забезпечувати лінію Стиру від Боратина до Торговиці і згрупуватися таким чином: 1-ша дивізія легіонів в районі Радомисль - Кальнятичі; 6-а дивізія піхоти в районі Михайлівка - Липа, кавалерійська група - Горохів. Завдання 2-ї армії: розбити Кінну армію Будьонного і полегшити дебуширування 6-ї армії. Для цього 2-й армія повинна швидко й енергійно атакувати фланг і тил противника, забезпечуючи власний лівий фланг слабкими кавалерійськими загонами і групуючи головні сили кінноти для рішучого удару. Розмежувальна лінія на півночі - південна кордон 3-ї армії; на півдні - Броди включно - Камянка - Струмилова включно - Жолків виключно - Рава-Руська включно. Штаб 2-ї армії - Блудів.

6-та армія в складі 18-ї дивізії піхоти, 10-ї бригади піхоти, 13-ї дивізії піхоти, 12-ї піш. дивізії, українських частин і 9-й піш. бригади (після її прибуття) обороняє підступи до Східної Галичини, відступаючи в разі безумовної необхідності: 18-та піш. дивізія на Красне, 13-та піш. дивізія на Зборів, інша частина армії на р. Стрипу. У цьому випадку слід для забезпечення Дністра до румунського кордону утримувати район Коломиї. З моменту переходу 2-ї армії в фланговое наступ, 6-та армія підтримує його, розвиваючи якомога енергійний наступ уздовж лінії Красне - Дубно і прагнучи до зворотного заняття лінії р. Збруч. Розмежувальні лінії: на півночі - південний кордон 2-ї армії; на півдні - кордон Галичини. Штаб 6-ї армії - Львів. 9-та піш. бригада розпорядженням головного командування буде спрямована в Львів в розпорядження 6-ї армії, 64-й п.полк згідно з наказом головного командування № 7854 / III залишається в розпорядженні командування Північно-Східним фронтом.

5) 2-га армія до 18 годин 27 липня представить детально розроблений план своєї перегрупування і наступу…»

 За задумом командування Південно-Східного фронту до 29 липня на ділянці 2-ї армії на крайньому правому фланзі повинне було створене ударне кавалерійське угрупування (1-ша дивізія кінноти і 4-та кавбригада) в районі Дашків – Мерва – Берестечко, на яке покладалось завдання удару на Броди і Радивилів. Піхотні частини (1-ша дивізія піхоти легіонів і 6-та дивізія піхоти) повинні були тримати оборону вздовж Стирю на ділянці Торговиця – Мерва і забезпечувати оборону переправ. З початком наступу кавалерійської групи 6-та пд мала зайняти район Берестечка, а 1-ша пдл після переправи в районі с.Малево, висунутись в район Пляшева – Доброводка чим забезпечити маневр 6-ї пд зі сторони м.Дубно. 3-тя дивізія піхоти легіонів виводилась тим часом в резерв. 27 липня частини 2-ї армії приступили до виконання наказу її командувача від 26.07.20 №4023/ш.

До виконання завдань із наступу на Львівському напрямку приступили і війська радянської 1-ї Кінної армії, які на той час були зосереджені в районі міста Броди.

 За рішенням С.М.Будьонного дві кавдивізії мали зайти в тил Луцького угрупування поляків із одночасним наступом з рубежу Стирю і зв’язати польські війська з фронту. Одночасно на підрозділи армії покладалось і завдання прикриття від дій частин 6-ї польської армії на Бродівському напрямку.

Оскільки обидві армії поставили перед собою завдання виходу в райони по маршрутам, що пересікались, вже з 27 липня відбулись ряд зустрічних боїв. Ці  і подальші бої спутали плани обох командувачів і мали несподіваний результат як для поляків, так і для червоних.

27 липня 4-та кавдивізія, яка за планом командарма йшла маршем через Стоянів на Милятин (мала вийти в район села не пізніше 28 липня), зустрілась із польською 4-ю кавбригадою полковника Густава Орліча-Дешера (Gustaw Orlicz-Dreszer), яка поспішала зайняти вказаний їй район зосередження. Відбувся зустрічний кавалерійський бій, успіх в якому кожен з противників приписував собі. У результаті дня бою польська 4-та бригада кінноти вранці зайняла с.Щуровицю, а протягом дня оволоділа селами Станіславчик і Монастирьок. 4-та ж кавдивізія «червоних» спочатку зайняла с.Бордулаки, одак під натиском противника вимушена була відійти на свою попередню позицію на північ від м.Броди.132

Густав Орліч-Дешер, в серпні 1920 року командир 4-ї кавалерійської бригади, згодом 2-ї дивізії кінноти

6-та кавдивізя, яка, як і 4-та призначалась для виходу в тили 2-ї польської армії і мала маршем іти через Радехів на Сокаль (термін прибуття 28 липня) при спробі зайняти переправу через Стир в районі села Щуровиці зазнала невдачі і приступила до пошуку бродів і переправ вище і нижче села.

11-та кавдивізія, яка без однієї бригади рухалась в напрямку до Західного Бугу (район Добротвір – Бузьк), увішла в бойовий контакт з частинами 18-ї дивізії піхоти, що прикривала лівий фланг 6-ї армії. За планом командувача 6-ї армії лівофлангова 36-та бригада цієї дивізії в свою чергу рухалась щоб прикрити ділянку Бузьк – Красне.  

Повністю завдання дня виконали лише 45-та сд, яка змінила підрозділи 3-ї бригади 11-ї кд на рубежі Сторонібаби – Білий Камінь – Сасів – Колтів та особлива кавбригада О.М.Осадчого, яка зосередилась в районі міста Броди.133

На кінець дня в район Горохова прибула польська 1-ша дивізія кінноти полковника Юліуша Руммеля, а до Володимира-Волинського увійшла передова бригада заново сформованої в Польщі 2-ї дивізії кінноти під командуванням генерала Казимира Савицького (Kazimierz Sawicki).

Казимир Савицький, в 1920 році генерал бригади, командир 2-ї дивізії кінноти

Укомплектованість особовим складом, кіньми і зброєю цієї дивізії бажала кращого. Так, наприклад 17-й полк уланів Великопольських після боїв травня – червня 1920 року втратив 4/5 особового складу і на кінець червня мав лише 109 шабель і 2 справні кулемети. 19 липня полк прибув до Ковеля, а звідти був відправлений на станцію Овадно, де отримав поповнення в 500 кіннотників. Із цим поповненням і новим командиром (25 липня командування полком прийняв командир дивізіону цього полку підполковник кавалерії Володимир Підгорський - Włodzimierz Podhorski) 17-й полк уланів  маршем через Сілець, Порицьк висунувся в напрямку на Горохів, куди прибув навечів 31 липня, а 1-го серпня був включений до складу 2-ї дивізії кінноти.134

Володимир Підгорський, командир 17-го полку уланів

Улани 17-го полку

Схема бою в районі Берестечко-Броди 29 липня – 3 серпня 1920 року

День 28 липня дещо остудив голови воєначальників Кінармії, які зрозуміли, що мають справу з достатніми силами досвідченого противника, яких з наскоку не подолати.

4-та кавдивізія з боєм форсувала Стир і вибила польські підрозділи з сіл Бордулаки, Станіславчик, Лашків. 11-та кавдивізія зуміла вирватись на оперативний простір і вийшла на рубіж Холоїв – Буди – Бузьк, зайнявши Холоїв і Бузьк. Останній населений пункт був відбитий контратакою польської 36-ї бригади 18-ї дивізії піхоти, яка саме була перекинута на автомобілях в район містечка Красне. Інші підрозділи 18-ї пд вибили підрозділи 11-ї кд із с.Холоїв. На вечір 11-та кавдивізія згрупувалась в районі Пшевлочна – Адами – Яблунівка.

6-та кавдивізія цього дня активних бойових дій не вела.

Поляки продовжували перекидати свої сили далі. Окрім 36-ї бригади 18-ї пд в новий район призначення с.Радомисль на автомобілях була перекинуті основні сили 1-ї дивізії піхоти легіонів під командуванням генерала бригади Стефана Домб-Бернацького (Stefan Dąb-Biernacki). Частина підрозділів цієї дивізії, для яких автотранспорту не вистачило, залишалась в районі Луцька.

Стефан Домб-Бернацький, генерал бригади, командир 1-ї дивізії піхоти легіонів

29 липня відповідно до наказу командувача 2-ю польською армією генерал-поручника Казимира Рашевського її частини перейшли в наступ в загальному напрямку на Броди – Радивилів.

Основна суть замислу генерала К.Рашевського зводилась до наступного:  частини 1-ї дивізії піхоти легіонів, які вже встигли зосередитися, повинні були, переправитись в районі у Малева в ніч з 28 на 29 липня, зайняти район Пляшева – Добровідка і тим самим забезпечити введення в бій головних сил армії  в напрямку на Броди і Радивіллів. 4-та кавбригада (1-й, 2-й полки шеволжерів, 8-й, 16-й полки уланів) повинна була через Станіславчик рушити в південному напрямку; 1-ша дивізія кінноти (1 Dywizja Jazdy) - на Радивіллів; 6-та дивізія піхоти  разом із 17-м полком уланів мала виступити на Броди і Радивіллів о 6:00 29 липня, після досягнення цього району  - приготуватися до наступу на Дубно і встановити зв'язок з 18-ю дивізією піхоти 6-ї армії.

У ніч з 28 на 29 липня дві роти польських піхотинців з 1-ї пдл переправились через Стир в районі станції Малів. За ними через річку переправилось до 2000 кіннотників із 1-ї дивізії кінноти з чотирма гарматами. Не зустрічаючи опору, поляки швидко стали розширяти плацдарм в південно-східному напрямку вздовж річки Пляшівка. У районі села Митниця передовий загін 1-ї дивізії кінноти поляків стикнувся з бригадою радянської 6-ї кавдивізії, яка зуміла відкинути поляків на північ від населеного пункту.

6-та дивізія піхоти з приданим їй 17-м полком уланів, які зайняли район Берестечка, в бій цього дня не вступила. Командир 6-ї пд полковник Оттокар Береза-Бжезіна (Ottokar Wincenty Brzoza-Brzezina ) свою пасивність пояснив очікуванням зв’язку з 1-ю пдл.

Оттокар Береза-Бжезіна, командир 6-ї дивізії піхоти

Бездіяльністю цього польського з’єднання скористались начальники 6-ї і 4-ї більшовицьких кавдивізій, частини яких вступили в бій з 4-ю кавбригадою поляків, яка було вже зайняла Щуровицю і Лишнів. 6-та кавдивізія вибила поляків з населених пунктів, однак оборону противника на мосту через Стир біля Щуровиці не змогла пробити навіть в пішому строю, оскільки підрозділи 4-ї польської кінної бригади встигли зайняти укріплені позиції часів 1-ї світової війни. Значні втрати були «компенсовані» оволодінням селом Завидче.

4-та кавдивізія цього ж дня виступила на Радехів, однак далеко пройти не змогла, оскільки дощі, які розпочались швидко розмили дороги.

Після боїв 28 і 29 липня С.М.Будьонний 30.07.20 телеграмою № 77/сек.доповів до штабу фронту про неможливість виконання завдання із захоплення Львова  у встановлений термін (30 липня), однак отримав лише наганяй.

У цій телеграмі причини зриву операції пояснювадись наступним чином:

« …Выполнение  операции  на  Львов  задержалось  ввиду того,  что  противник  сгруппировал  в  районе  Берестечко—Завидче—Шуровичи  крупные  силы  конницы  и  пехоты  и  ударом  на  6-ю  кавдивизию втянул  наши  части  в  упорньїе  бои,  длящиеся  до  настоящего  дня,  так  как  переброска  45-й  дивизии  в  армрезерв,  в  район  примерно  Демидовка,  была  невыполнена  ввиду  того,  что  левьій  фланг  армии  фактически  только  28.  VII  вышел  на  указанную  ему  линию  и  вошел  в  связь с  частями  14-й  армии,  которые  только  к  вечеру  28.  VII  начали  выходить на  линию  р.  Серет.  При  такой  группировке  сил  армия  не  могла  развить  стремительности  для  захвата  Львова,  так  как  противник  развивал  свой  контрманевр  в  общем  направлений  от  Шуровичи  на  Лешнев. Передовые  части  доходили  до  Буска,  но  переправиться  здесь  не  могли ввиду  упорного  сопротивления  противника.  Только  ликвидировав  луцко-михайловскую  (бормелевскую)  группу  противника,  армия  сможет  развивать  наступление  всей  своей  массой  в  направлений  Львова…»135

Не виконали поставлені завдання і польські частини, які так і не спромоглися просунитись вперед на Бродівському напрямку.

30 липня командування 2-ї польської армії внесло деякі корективи до свого плану наступу. 4-та кавбригада перекидалась в район містечка Топорів для протидії кінним частинам «червоних». 1-ша дивізія кінноти отримала завдання нанести удар на Броди, Радивилів. Одночасно на Броди мали наступати 10-та бригада піхоти генерал-підпоручника Леона Пахуцького  (Leon Pachucki) за підтримки двох бронепоїздів, 35-та бригада – на Топорів аби перекрити шлях на Кам’янку Струмилову. Інші частини 18-ї пд повинні були скувати дії частин Кінармії на Бродівському напрямку.136

Леон Пахуцький, в липні-серпні 1920 року командир 10-ї бригади 18-їдп

Після наганяя, отриманого від командувача Південно-Західним фронтом, командарм 1-ї Кінної поставив завдання підлеглим з’єднанням з подальшого прориву оборони противника:

4-та кавдивізія мала перейти в район Горохів - Мирків, при цьому вислати на шляхи до Чарукова, Угринова, Колодежі по одному кавалерійському дивізіону з артилерією і кулеметами. Завданням дивізіонів були рейди по тилам противника, який оборонявся на рубежі річки Стир від Луцька до Торговиці.

 24-та стрілецька та 14-та кавалерійська дивізії повинні були бути готовими в разі успіху 4-ї кавдивізії форсувати Стир і вийти на рубіж Локачі - Свинюхи - Милятин.

Прапор 24-ї стрілецької дивізії РСЧА

6-та кавдивізія до кінця дня 30 липня мала бути зосереджена в районі Полоничка - Чаниз – Топорів, на світанку 31 липня форсувати Західний Буг і зайняти район Стрептів - Нагорів – Малий і Великий Желехів - Соколів - Бакунін - Неслухів - Ракобути. Після переправи на лівий берег Бугу - вести розвідку на Великі Мости - Жовкву – Львів, підірвати залізничні мости в районі на схід від Жовтянки (залізниця Кам’янка Струмилова- Львів) та східніше Здвірче (залізнична лінія Красне - Львів).

11-та кавалерійська мала захопити одну з переправ через Буг на ділянці Кам’янка Струмилова - Бузьк, вести розвідку в напрямках Дружкопіль - Кристинопіль – Кам’янка Струмилова, а також підтримувати постійний тісний зв'язок з 4-ю і 6-ю кавдивізіями.

45-та стрілецька дивізія за підтрики частин 11-ї кд не пізніше вечора 31 липня повинна була вийти на фронт Стронібаби – Сасів.

Кабригада Осадчого повинна була залишатись в районі м.Броди.137

Однак жодне із завдань, які ставились перед з’єднаннями, не були досягнуті ні протягом 30-го, ні протягом 31 липня. Разом з тим протягом цих двох днів 1-ша Кінармія мала декілька можливостей для прориву оборони противника і розвитку наступу, але про це нижче.

На світанку 30 липня 1-ша пдл продовжила свій натиск на 14-ту кавдивізію і відкинула її до кінця дня в район Рогізне – Волковиськ. 3-й полк уланів Шльонзських під командуванням майора Купріяна Бистрама, який забезпечував фланг 1-ї лпд зі сторони Ікви, прийняв на себе удар частин 24-ї стрілецької дивізії і дещо відкотився назад.

У ході наступу цього дня проявили себе частин 6-ї дивізії піхоти, які на правому фланзі наступу з’єднання зуміли оволодіти с.Митниця.

Польська 4-та бригада кінноти, яка слідувала в район Топорова, на марші наткнулась на дві бригади 6-ї кавдивізії, що через Станіславчик обходили Щуровицю і частини 4-ї кавдивізії, які прямували на Радехів. Оскільки сили була занадто нерівними, польська бригада зазнала значних втрат і заледве врятувалась, відступивши за річку Судилівка. У той же час одна бригада 6-ї кавдивізії вела фронтальний наступ на міст в районі Щуровиці.

1-ша дивізія кінноти поляків, яка наступала від Берестечка на Редків, була зупинена 1-ю бригадою 6-ї кавдивізії під останнім населеним пунктом. Після того, як командуваня польської  кавдивізії взнало про невдачу 4-ї кавбригади, був відданий наказ припинити бій в районі Редкова і повернутись через Щуровицю на лівий берег Стирю, а вже звідти рухатись до с.Скригалів, в готовності нанести удар у фланг радянським 4-й і 6-й кавдивізіям. Однак польські кіннотники з цим маневром запізнились – залишки 4-ї кавбригади відкотились майже до Горохова, де увійшли в зв'язок із частинами 2-ї кавдивізії поляків під командуванням генерала К.Савицького.

Таким чином 4-й і 6-й кавдивізіям 1-ї Кінармії на кінець 30 липня вдалось глибоко вклинились у внутрішні фланги між 2-ю і 6-ю польськими напрямками.

18-та дивізія генерала Ф.Крайовського цього дня билась мужньо і вміло. Кіннота 11-ї кавдивізії червоних була відтиснута в лісисто-болотисту місцевість, яка не давала змогу здійснювати маневр, а відтак віднімала в неї всі переваги. 36-та бригада і 19-й полк піхоти полковника Мечислава Кавки (Kawka Mieczysław) послідовно оволоділи селами Яблунівка, Гробова, Адами і Топоровим. 11-та кавдивізія Кінармії на кінець дня зосередилась в районі с.Старий Майдан.

Одночасно 10-та піхотна бригада генерала Пахуцького, яка діяла проти частин 45-ї сд Й.Е.Якіра, заледве стримувала атаки більшовиків, тим більше, що її лівофланговий 105-й полк був атакований 418-м сп 140-ї бригади 14-ї армії. Не витримавши флангового удару, 105-й пп почав в паніці розбігатись. Для нормалізації ситуації були вислані улани 6-го полку. У цей же час над 10-ю бригадою нависли передові загони 8-ї кавдивізії Віталія Примакова з 14-ї армії, які з’явились в районі н.п.Литовисько на лівому фланзі 45-ї сд.

Останню крапку в боях 30 липня поставили легіонери 1-ї пдл. Без розпорядження вищестоячого штабу командир дивізії віддав наказ в ніч на 31 липня атакувати позиції 14-ї кавдивізії червоних. Наступ був вдалим – легіонери вибили головні сили 14-ї кд з району Рогізне – Волоковиськ і відтіснили їх до Пелчі.

Загрози на флангах Кінармії, побоювання вклинення польських військ і розділ армії на частини, спонукали її командування на кінець дня знехтувати успіхом 4-ї і 6-ї кавдивізій в центрі бойового порядку і  віддати розпорядження на відтягування назад на рубіж Раковисько – Холоїв – Дмитрів – Охладів частин 4-ї кд та відновлення втрачених позицій на берегах Стирю силами 14-ї і 6-ї кавдивізій.

При цьому дві бригади 6-ї кавдивізії мали знищити противника в районі с.Липи і очистити береги однойменної з населеним пунктом річки.

11-та кавдивізія мала завданням вибити противника із Топорова і с.Турза, увійти в тісний контакт з 45-ю сд та 24-ю сд з метою сприяння діям 14-ї кав дивізії, яка мала відновити положення над Стирем і зосередити свої головні сили на лівому фланзі для подальшого наступу в напрямку села Княгинин.

Цього дня для підкріплення військ 1-ї Кінної армії прибула 47-ма стрілецька дивізія, яка отримала завдання до кінця дня 31 липня зосередитись в районі Клекотів – Сестрятин – Шнирів - Багаївка, що на північ від Радивилова. На світанку 1 серпня дві бригади дивізії повинні були виступити на Чуровиці – Сморжів, а одна – повести наступ в напрямку на Берестечко.

Особлива кавбригада продовжувала залишатись в резерві і була зосереджена на північ від Бродів в районі с.Конюшків.

Глибоке вклинення 4-ї та 6-ї кавалерійських дивізій Кінармії в свою чергу занепокоїло командування 2-ї польської армії. Побоюючись прориву своєї оборони і вихід червоної кінноти в свої тили, оперативній кавалерійській групі генерала Савицького (4-та кавбригада, 1-ша кавдивізя, 3-й полк уланів зі складу 1-ї пдл та 11-й полк уланів зі складу 6-ї пд) було наказано зосередитсь в районі Смоква і Мерва і вибити більшовицька частини з північного берегу Судилівки. Одночасно удар в напрямку на Друшкопіль мали завдати 5-й і 17-й полки уланів. Піхота 1-ї пдл і 6-ї пд отримали наказ відійти на лівий берег Стиру, проте бути готовою знову переправитись через ріку для продовження наступу. Про перегрупування своїх сил розпорядився і командир 18-ї пд генерал Крайовський, котрий наказав 36-й бригаді і 19-му полку піхоти відтягнутись в район Топорова.

31 липня війська обох армій займались в основному перегрупуванням і лише подекуди відбувадись малозначимі бої. Так, 6-та кавдивізія Кінармії без особливого успіху вела наступ на Берестечко і до кінця дня вийшла в район Редьків – Завидче – Щуровиці. 11-та кавдивізія на кінець дня зайняла с.Турзе, яке на той час вже покинули польські підрозділи. Спроби наступу підрозділів 45-ї сд були відбиті контратакими поляків. 47-ма сд, виконуючи вимоги наказу командарма, вийшла на підступи до м.Броди.

На кінець дня 14-та кавдивізія опинилась у відриві від основних сил армії в районі міста Дубно. Основні сили Кінармії розташувались на фронті Раковисько – Холоїв – Майдан – Турзе – Заболотці в готовності почати наступ в південно-західному напрямку. З заходу фронт армії приривався слабенькими заслонами, а з півночі підрозділами 6-ї кавалерійської дивізії.

Активні дії 30-31 липня  крайнього лівого флангу 6-ї армії відтягнули на себе увагу значних сил 1-ї Кінної армії, а відтак дозволили командуванню польської 2-ї армії спланувати і провести удари по червоним кіннотникам в наступні три дні 1-3 серпня.

Окрім того, польська розвідка зуміла вивідати розташування сил армії Будьонного і доповісти своєму командуванню. Відтак командувач 2-ю армією віддав наказ підпорядкований військам на дії 1 серпня. За цим наказом  оперативна кінна група генерала Савицького мала наступати на Щуровицю і Лешнів і завдати удару по флангу і в тил головних сил Кінармії; 6-та дивізія піхоти з району Берестечка наносила удар в південному напрямку – на Митницю і Лешнів; лівий фланг 6-ї пд забезпечували частини 1-ї пдл.138

Відкинути противника і тим самим убезпечити свої фланги і тили на 1 серпня вирішив і С.М.Будьонний. За його замислом належало відкинути поляків на лівий берег Стирю та розбити угрупування противника в районі Станіславчик – Топорів – Полоничне. При цьому дії планувалось вести двома угрупуваннями, які б наступали: в північному напрямку (6-та, 14-та кд, 47-ма сд), та в південно-західному (4-та, 11-та кд, Особлива кавбригада, 45-та сд).

З’єднання армії отримали наступні завдання:

24-й сд – діяти фланг противнику в напрямку на с. Бокійма;

14-й кд -  відновити втрачене положення і нанесити удар на Демидівку;

6-й кд – однією бригадаю сприяти виконанню задання 14-й кд, двома іншими – вести наступ на Берестечко;

4-й і 11-й кд  - атакувати противника в районі Тодорова, захопити переправи через Буг на ділянці Кам’янка – Струмилівка – Бузьк.

Кавбригаді Осадчого – діяти в напрямку Турзе – Соколівка і сприяти виконанню завдання 11-й кд;

45-й і 47-й сд – виконувати раніше поставлені завдання.139

Таким чином 6-та, 14-та кавалерійські і 47-ма стрілецька дивізії Кінармії мали наступати в північному напрямку, а 4-та, 11-та кавалерійські, 45-та стрілецька дивізії і Особлива кавбригада – в південно-західному.

План дня дещо спутав нічний наступ 31-ї бригади 18-ї пд в напрямку на Лопатин. Два польські батальйони наткнулись на укріплення часів 1-ї світової, в яких засіли спішені кіннотники 4-ї кд, зазнали невдачі і стали відступати. На їхніх плечах в атаку кинулись підрозділи 4-ї кд. Це перслідування столо як би прологом до жаркого дня на всьому фронті в районі Бродів і на Стирі.

Переслідуючи противника, частини 4-ї і 11-ї кав дивізій оточили підрозділи 36-ї бригади піхоти в Топорові. Зав’язався жаркий бій між атакуючою кіннотою і піхотою, що оборонялась.На вечір командир 36-ї бригади через спеціально посланого пілота – зв’язківя отримав наказ про вихід із району Топорова в напрямку на Станіславчик. Одночасно командиром 18-ї пд генералом Ф.Крайовським в Красному була створена ударна група (батальйон піхоти, дві маршеві роти, дві батареї), яка отримала в ніч з 1 на 2 серпня прорватись через позиції червоних на виручку 36-й бригаді.

На правому фланзі Кінної армії частини 14-ї кавдивізії  за підтримки 24-ї сд потіснили підрозділи 3-го полку уланів. Необхідність зняття з фронту наступу двох батальйонів, які були відправлені на допомогу уланам, дещо зменшили силу удару 1-ї пдл в південному напрямку.

За результатами дня частини 14-ї кд вийшли на рубіж Бокійма – Смордва – Волоковиськ, проте втратила Козин, який зайняла піхота 1-ї пдл, яка наступала з району Демидівки.

6-та дивізія піхоти внаслідок наступу на позиції частин 6-ї кав дивізії до вечора 1 серпня оволоділа Щуровицею, Лашнівом і Митницею.

Оперативна кінна група генерала Савицького внаслідок дня бою збила більшовицькі заслони вздовж південного берегу Судилівки і зосередилась в районі, визволеному від більшовиків 6-ю пд.

Пасивність частин лівофлангової дивізії 1-ї Кінної армії – 45-ї стрілецької привела до втрати позицій її сусідом – 8-ю кд, яка відійшла під натиском противника в район Гуцисько – Лутівка.

Оскільки 8-ма кавдивізія 14-ї армії по-суті діяла в інтересах операції Кінної армії та для посилення останньої 2 серпня директивою командувача ПЗФ № 689/сек./4368/оп дивізія Віталія Примакова була перепідпорядкована командуванню Кінармії.140

Для розвитку успіху, який намітився 1 серпня, командувач військами 2-ї армії генерал Рашевський вирішив 2 серпня кінною групою здійснити глибокий охват основної маси Кінної армії на правобережжі Стирю від Щуровиці в східному напрямку з подальшим ударом і захопленням Радивилова; нічним маршем 6-ї дивізії піхоти на Броди, який з півночі і північного-сходу забезпечувався б 1-ю пдл.141

Маневр 2-ї польської армії, підтриманий 36-ю бригадою, яка пішла в прорив на Станіславчик і ударною групою, яка спочатку здійснила марш до Топорова і назад, поставили війська Кінармії в достатньо важке становище. 4-та, 6-та, і 11-та кав дивізії червоних опинились між двох вогнів і ,зазнаючи важких втрат, до кінця дня 2 серпня відступили на північну і західну околицю м.Броди. Оперативна кінна група поляків у складі 1-ї, 2-ї кав дивізій і 4-ї кав бригади на кінець змогла виконати поставлена завдання із захоплення Радивилова і повести наступ на Броди.

3 серпня 17-й полк уланів з боєм зайняв Радивилів.142

Командування 1-ї Кінармії намагалось врятувати ситуацію контрманевром 47-ї стрілецької дивізії за підтримки кінноти 14-ї кд з району с.Крунець. Обидві дивізії досягли було шоссе Лешнів – Броди, але тут сталось непередбачуване – 47-ма сд без будь-якого серйозного натиску противника раптом стала панічно відступати.

11-та кавалерійська, котра продовжувала виконувати поставлені раніше завдання, передовими частинами змогла досягти Бугу, однак вимушена була повернути назад, щоб мати змогу надати допомогу іншим з’єднанням.

Здавалось би, що вже нічого не врятує Кінармію «червоних» від нищівного розгрому, адже резервів, і тих в Будьонного практично не залишилось.

Але доля розсудила по-іншому…

Надвечір штаб 2-ї польської армії повідомив підлеглі частини про падіння Бреста і отриманий наказ про відведення військ армії на схід – на рубіж Володимир-Волинський – Рава-Руська.143

Будьонний ще 3 серпня не здогадувався про такий подарунок долі, адже в районі Бродів йшли запеклі бої. 18-та дивізія піхоти разом з 10-ю бригадою повела наступ на Броди. Цьому наступу мав сприяти допоміжний наступ 13-ї дивізії піхоти, який вівся з метою досягнення старого російсько-австрійського кордону.

Майже цілий день тривав бій за місто. Біля 17:00 3 серпня частини 18-ї пд оволоділи станцією, а до 19:00 очистили вулиці міста від червоноармійців.144  Генерал Крайовський чекав, коли ж на зустріч підійдуть частини 2-ї армії, однак цього так і не сталось.

На північ від Бродів ще на світанку відхід в напрямку на Щуровиці розпочали частини 6-ї дивізії піхоти. Трохи пізніше почали відступ частини Оперативної кінної групи. 2-га дивізія кінноти поляків при відступі в районі с.Сестрятин була наздогнана радянською 6-ю кавдивізією, яка атакувала противника в кінному строю. Польські колони були зімнуті. Трофеями 6-ї кд в цьому бою стали радіостанція, 5 гармат, біля 600 коней та інше військове майно.145

Радянська кіннота цього дня заняла також Радивилів, який був залишений польськими військами.

Скористалась відходом поляків і 24-та сд, яка на фронті Луцьк – Торговиця розпочала переправу на західний берег Стиру. 1 серпня 71-ша бригада  24-ї стрілецької дивізії вийшла на підступи до Луцька, який противник без бою залишив напередодні. 3 серпня до міста першим увійшов передовий загін від 211-го стрілецького полку під командуванням полкового ад’ютанта П.Я.Соловова.146 У зведенні оперативного відділу польового штабу РВР про положення на Південно-Західному фронті від 4 серпня 1920 року зазначалось « [В]  Луцком  районе:  наши  войска,  не  встречая  сопротивления  противника,  3  августа  форсировали  р.  Стырь  на  участке  Жыдычин—Боровичи  и  4  августа  заняли  г.  Луцк….»147

4 серпня основне угрупування 1-ї Кінармії (кавалерійські дивізії і 24-та сд) продовжили рух слідом за польськими військами, що рухали на захід і південь.

Лише на лівому фланзі в районі м.Броди продовжувались запеклі бої між 18-ю дивізією піхоти і 45-ю стрілецькою дивізією. 5 серпня поляки навіть спромоглися відкинути 45-ту сд на схід від міста.

Командування фронтом спонукало Будьонного до найшвидшого виходу до Бугу в районі Володимира-Волинського і наступу у Львівському напрямку, однак командувач армією вимушений був відправити в тил для доукомплектування добряче пошарпані в боях 4-ту і 11-ту кавдивізію і деморалізовану 47-му стрілецьку, яка не могла якісно вести бойові дії. Вищеназвані дивізії були виведені в резерв 6 серпня.

6 серпня армія Будьонного продовжила наступ. Найдалі на захід, не зустрічаючи опору противника, просунились правофлангові 24-та стрілецька і 14-та кавалерійська дивізії. 6-та кавдивізія затрималась на знищених поляками переправах через Стир на ділянці Берестечко – Щуровиця. А Особлива кавбригада продовжувала знаходитись в районі міста Броди – на берегах річки Слонівка.

Наступного дня, 7 серпня, 24-та стрілецька дивізія була передана в розпорядження командувача 12-ю армією і отримала завдання очистити від залишків польських військ південь Волині (лінія фронту на той час проходила на рубежі Порицьк – Милятин – Горохів – Друшкопіль – Стоянів – Станіславчик - Броди), а також підтримати наступ трьох дивізій 12-ї армії в загальному напрямку на Рава-Руську для зайняття району Рава-Руська – Томашів. 14 серпня 24-та сд вийшла до Західного Бугу в районі м.Сокаль. 216-й ім.В.І.Леніна полк у ході короткотривалого бою оволодів містом, а згодом відбив декілька контратак поляків.148 У цьому бою відзначився помічник командира полку, а згодом майбутній генерал і командир 37-го стрілецького корпусу (1944 р.) Федір Самійлович (Самуїлович) Колчук, котрий приєднався до 24-ї сд у складі повсталого Особливого українського куреня (полку) ім. Т.Г.Шевченка армії адмірала Колчака. (Спочатку Особливий курінь отримав назву 210-й стрілецький полк ім.. Леніна і воював у складі Особливої бригади під командуванням І.М.Плясункова Туркестанської армії РСЧА).

Колчук Федір Самійлович,

 в серпні 1920 року помічник командира 216-го стрілецького полку ім.. В.І.Леніна 24-ї сд

На рубежі Бугу частини  24-ї стрілецької дивізії зайняли оборону. Тут до дивізії на початку вересня приєдналась запасна бригада, яка отримала номер 70-ї, а її полки 208-й, 209-й, 210-й. Після поразки Кінармії під Замостям і Грубешовом дивізія відбивала атаки 10-ї дивізії піхоти та козачих загонів осавула Вадима Яковлєва і в подальшому через Берестечко відійшла в район м.Дубно.

Категорія: 4. «За вашу і нашу свободу!?» | Додав: voenkom (09.01.2018) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 589 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: