Відповідно до вказівок Головного командування за №4592/оп від 03.08.1920 командування ПЗФ віддало розпорядження РВР 12-ї армії про виділення сил для наступу в напрямку на Володимир-Волинський, що мало б полегшити виконання завдань 1-ю Кінною армією на півдні Волині і Львівщині.120
У свою чергу командарм 12-ї Восканов 4 серпня наказом №0190 поставив підпорядкованим з’єднаням завдання щодо подальшого розгрому противника в західних повітах Волині, виходу до Бугу і його форсування. В наказі константувався факт форсування Турії в районі Ковеля і на правому фланзі 25-ї сд, уточнювались завдання з’єднанням і частинам армії, зокрема: « …группе Голикова задача прежняя, но по занятии бригадой (мається на увазі Башкавбригада – авт.) Устилуга направить ее на Грубешев и, по занятии такового города, оставаться в старом районе для обеспечения и освещения своего левого фланга и для связи с частями Конармии… Начдиву 44-й — по овладении г. Владимир-Вольшским сосредоточить дивизию в названном районе, вести энергичную разведку [в] юго-западном и южном направленнях и оказать всемерное содействие правофланговим частям Конармии в ее продвижениях. Принять все мери для приведення частей дивизий в порядок… полевое управление армии перевести в Ровно… разграничительние линии с Западным фронтом между 58-й дивизией и 25-й прежние. Между 25-й и группой т. Голикова—Ковель—Милановичи—Вишнев—Холм, все пункти для 25-й включительно. Между 7-й и 44-й дивизиями—Турийск—Устилуг- Мирче. И далее между 7-й и Конармией—Мирче—Лабуне—Рудник, все пункти для группы Голикова включительно… При овладении г. Холмом с разграничительньши линиями не считаться… Начснабарм 12-й виделить артиллерийскую и продовольственную летучки на ст. Рожище, а начсанчасти головной звакуационний пункт немедленно направить на ст. Киверци.»121
На Володимир-Волинському напрямку після прориву оборони противника на Стоході продовжували наступ частини 44-ї стрілецької дивізії І.Н.Дубового.
Дубовий Іван Наумович, в 1920 році начальник 44-ї стрілецької дивізії РСЧА
Протягом 3 – 6 серпня дивізія переслідувала відступаючого противника в напрямку Озютичі – Війниця – Володимир-Волинський. Полки 132-ї Пластунської бригади вже 3 серпня досягли с.Невільне, 4 серпня – Ворончина, а надвечір 5 серпня вийшли на підступи до Володимира-Волинського. 6 серпня пластуни в ході бою змогли досягти околиці міста і там закріпитись.122
Поляки на околицях Володимира обладнали укріплені лінії оборони, для взяття яких 7 серпня Пластунська бригада і 390-й Богунський полк 44-ї сд п′ять разів атакували противника. Ще півтори години бій ішов на вулицях древнього княжого міста. У вуличних боях вміло діяли бійці кавполку 44-ї сд під командуванням В.М.Васича. Особливо відзначився ескадрон під командуванням Івана Глазунова, а також Ф.І.Павловський (згодом заступник командира полку), І.М.Бондаренко, А.А.Чеснюк, М.Є.Кравченко, С.М.Синозацький та інші.123 Лише по обіді залишки польських військ залишили місто і переправились через Буг в районі Устилуга.124 У ході боїв за Володимир тільки 390-м Богунським полком окрім полонених були захоплені 80 гвинтівок, 7000 патронів, 25 підвод з обмундируванням і продовольством, 6 голів худоби і санітарна летючка.125 Поки йшли бої за Володимир 388-й Богунський полк зайняв містечко Крилів і повів наступ у напрямку на Модринь - Сагринь.126 Згодом, під натиском поляків 388-й полк відійшов до с.Джарди (нині с.Заставне Іваничівського району), а потім знову атакою зайняв Крилів.
Таращанська бригада 44-ї сд В.І.Козка, коли до Володимира залишилось біля 20 кілометрів, отримала завдання повернути на північний схід і наступати в напрямку Порицьк – Сокаль. Села Чесний Хрест і Порицьк були взяті без бою, а от в районі станції Іваничі поляки намагались тримати оборону. Після двогодинного бою, польські підрозділи відійшли до Бугу, переправились на західний берег і спалили мости. Переслідуючи противника, 391-й, 392-й і 393-й Таращанські полки 12 серпня вийшли до м.Сокаль, де протягом трьох діб вели бої з противником. Внаслідок цих боїв 392-й і 393-й Таращанські полки були відкинуті поляками за Буг 14 серпня.127
Козко (Косько) Володимир Іванович, командир 131-ї Таращанської бригади 44-ї сд
Після нетривалого відпочинку в районі Ковеля, Кінна группа 12-ї армії виступила 6 серпня в напрямі на Хелм через села Миляновичі - Відюті - Комарів - Машів – Вишнів.
7 серпня в районі Дорохуська, де плацдарм зайняли передові загони 25-ї «чапаєвської» дивізії, розгорілись запеклі бої. Щоб вибити «червоних» з плацдарму поляки направили 2 бронепоїда і загін бронемашин. 217-й і 218-й полки 25-ї сд ціною значних втрат утримали зайнятий плацдарм, що дозволило перейти полкам 73-ї бригади в наступ вздовж залізниці Ковель – Хелм.
Кінна група Голікова, зазнавши вранці невдачі в районі с.Вовчий Перевіз, згодом здійснила спробу переправи в районі с.Сверже. Втративши до 20 чол. вбитими передові загони Башкавбригади відійшли назад. Врешті решт 27-й і 28-й кав полки переправились через Буг в районі Опалина, але й тут далеко просунитись не змогли – польські підрозділи вперто оборонялись, вміло використовуючи панівні височини. Червона кіннота повернулась на східний берег прикордонної ріки. Увечері Башкавбригада отримала наказ від командування 12-ї армії здійснти нічний марш до Володимира звідки вести наступ на Грубешів.128
Для надання допомоги частинам 7-ї сд у штурмі Хелму і прориву оборони противника начдивом-25 Олександром Бахтіним було створене ударне угрупування в складі 74-ї бригади, 223-го сп 75-ї бригади і 1-го Уральського козачого кавалерійського полку.
Бахтін Олександр Миколайович, начальник 25-ї сд з 04.08.1920
Ударна група під командуванням командира 74-ї бригади Олексія Карповича Рязанцева після прориву оборони противника повинна була вийти до Хелма з півночі і ударом по польським позиціям допомогти групі начальника 7-ї сд Голікова оволодіти містом. Одночасно з ударним угрупуванням на правому його фланзі з району с.Гуща повинна була наступати 75-та бригада Єфрема Ілліча Аксьонова.
Рязанцев Олександр Карпович,командир 74-ї бригади 25-ї сд
Аксьонов Єфрем Ілліч, командир 75-ї бригади 25-ї сд
Тим часом польське командування укріплювало оборону Хелма, для чого, зокрема, в район Серебрище – Ігнатово – Страхослав були виведені бригади 6-ї січової стрілецької дивізії із завданням прикрити місто від налетів червоної кінноти.129 Також сюди була перекинута 3-тя дивізія піхоти легіонів.
Увечері 7 серпня 220-й, 222-й і 22-й полки 25-ї стрілецької дивізії розпочали переправу через Західний Буг в районі с.Сверже. Поляки відкрили по місцям переправ ураганний артилерійський вогонь, який одначе невдовзі був подавлений вогнем артилерійської групи 25-ї сд під командуванням Миколи Михайловича Хлєбнікова (в травні 1945 р. - генерал-полковник артилерії, командувач військами 1-го Прибалтійського фронту). 223-й полк зумів проватись до позицій поляків і зав’язав там бій, в ході якого важке поранення отримав командир 223-го сп Майоров. Командування полком взяв на себе помічник комполку Єлін. За підтримки 220-го і 222-го полків оборона на ділянці на наступу 74-ї бригади була прорвана.130
Хлєбніков Микола Михайлович
в 1920 році командир артдивізіону 74-ї бригади 25-ї сд,
в травні 1945 р. - генерал-полковник артилерії, начальник артилерії військ 1-го Прибалтійського фронту, Герой Радянського Союзу
8 серпня 73-тя стрілецька бригада (217-й Пугачовський, 218-й Степана Разіна, 219-й Домашовський полки і 1-й легкий артдивізіон) під командуванням Миколи Жупана вела бій за Дорохуськ. В ході бою важку поранення дістали командир 218-го сп Михайло Радюшкін і помкомполку Василь Зосик. Командування 218-м сп в бою прийняв Данило Павлович Грибаков. Зважаючи на втрати серед особового складу і гостру нестачу боєприпасів новий комполку Сидоров вимушений був припинити наступ. Не менших втрат зазнали і полки 74-ї бригади (220-й Івано-Вознесенський, 221-й Сизранський «Червона Зірка», 222-й Самарський інтернаціональний полки, 2-й лад). Зокрема поранення отримав помкомполку-220 Василь Баранов. В 75-й бригаді (223-й ім. Вінермана, 224-й Краснокутський, 225-й Балаковський, 3-й лад) був контужений командир 225-го полку Решетников (командування полком прийняв Єфремов), а комісар цього полку Іван Жуков отримав важке поранення.
Цього ж дня після швидкісного флангового маневру Кінна группа 12-ї армії форсувала Буг в районі села Коритниця і розпочала наступ на Грубешів, який обороняли частини 1-ї дивізії піхоти легіонів. Внаслідок боїв Грубешів був зайнятий більшовиками і деякий час перебував під їхнім контролем.
На Холмському напрямку 9 серпня 74-тя і 75-та бригади 25-ї сд перебороли опір противника вздовж Бугу і зайняли села Окопи, Замостя, Сверже, Гусятин і Гусинне. Переслідувати відступаючих поляків кинулись ескадрони 1-го Уральського козачого полку на чолі з Петром Лукичем Зузановим. Комполку, який користувався неабияким авторитетом серед козаків, у цьому бою загинув, що незабаром привело до трагічних наслідків. Козаки, які втратили командира відкотились назад до позицій 74-ї бригади Рязанцева.
Козаки 1-го Уральського козачого полку 25-ї сд.
Зузанов Петро Лукич, командир 1-го Уральського козачого полку,
загинув в бою 9 серпня 1920 року на Хелмському напрямку
10 серпня для продовження наступу на Хелмському напрямку начдив 25-ї Олександр Миколайович Бахтін (прийняв командування 04.08.1920) створив ударну групу у складі 74-ї, 75-ї бригад і 1-го Уральського козачого полку. 73-тя бригада Миколи Жупана одночасно отримала завдання витиснути противника на рубіж Рудно – Бусно – Терятин – Уханє.
Командир 225-го сп 25-ї сд Єфремов.
Радюшкін Микола Якович, в 1920 році командир 2-го батальйону, згодом командир 218-го сп 25-ї сд.
Грибаков Данило Павлович, командир 218-го сп 25-ї сд
На світанку 11 серпня «чапаєвців» атакували противника, вибили поляків з населених пунктів Березно, Городище, Бусно, Уханє. В ході бою 225-й полк знову змінив командира – замість пораненого під Березно Єфремова новим комполку став Федір Іванович Цибезов. Однак настирливість поляків, які не тілько завзято оборонялись, але й потужно контратакували звела результат бою нанівець – ударна група 25-ї сд на кінець дня відкотилась назад за Буг і заняла рубіж оборони Гуща, Рівне, Бережці. 220-й і 221-й полки відступили до Дубенки, а 217-й і 218-й полки 73-ї бригади – в район Рудно – Бистраки. Як і 225-й полк, 218-й втратив свого командира – замість важкопораненого Грибакова в командування вступив Михайло Князєв.
Завдані поляками удари змусили командування 25-ї сд 14 серпня віддати наказ на перехід до оборони. Наказ був вчасний – поляки раз у раз намагались захопити переправи і перенести бої на східний берег Бугу. При відбитті однієї з таки атак загинув командир 1-го кавалерійського полку кавалер ордену «Червоний Прапор» Никон Конопльов. Новим командиром був призначений колишній комеск Йожиков.131
На цьому місці ми залишимо війська 12-ї армії РСЧА і повернемося на південний захід сучасної Волині і південь Рівненщини, де наприкінці липня точились бої між частинами 1-ї Кінної армії та 2-ї польської армії і 18-ї дивізії піхоти з 6-ї польської армії. | 
