Ще йшла Рівненська операція, а Головне командування РСЧА мов передчувало, що Кінна армія може зав’язнути в боях з поляками на території Рівненщини. 1 липня в плані щодо використання 1-ї Кінної армії при наступі на Брест-Литовський № 3961/оп 796/ш, запропонованому командуванню ПЗФ відмічалось, що оскільки ні фронтальний наступ на Рівне, ні обхідний маневр через Острог – Кременець не дадуть необхідного виграшу в часі , то «…является наиболее приемлемым северный обход Ровно, примерно в направлении на Костополь — Деражное — Софиевка, минуя Ровно, предоставив последним овладеть стрелковым дивизиям, для чего теперь же нужно последние скорее подтянуть к Конной армии, дабы дать им возможность выполнять свой маневр…» Більше того, «…если бы даже произошла задержка в овладении пехотой Ровно, то поддержкой Буденного всегда будет пехота с сарненского направления и, таким образом, задержка под Ровно не должна сказаться на скорости операции Буденного…»75
Однак 2 липня командування Південно-Західним фронтом, запропонувало свій план, за яким частини 1-ї Кінної армії діяли на лінії Луцьк – Володимир-Волинський, Хелм, Лукув, оскільки стрілецькі дивізії армії не встигали вийти в район дій Кінармії і не могли забезпечити прикриття її лівого флангу в районі Рівне – Дубно.
2 липня на ім’я головкома С.С.Каменєва командуванням ПЗФ була надіслана телеграма №511/сек/351б/оп. наступного змісту:
«Выходом армий фронта на линию Сарны — Ровно — Проскуров — Каменец-Подольск заканчивается первый этап боевых операций фронта и вместе с тем эта линия является исходной для решения основной задачи фронта — удара по Брест-Литовск. Так как армии фронта дан определенный срок для выхода на указанную выше исходную линию, действия армии, особенно Конной, проходят успешно и срок выполнения задачи протекает 3 июля, изменений в перегруппировке частей армии производить не могу. С другой стороны, направление Конармии прямым путем на Ковель — Брест-Литовск по условиям лесисто-болотистой местности, что уже испытано при действиях ее в Коростеньском районе, сведет ее действия к нулю, а потому и является для нее неприемлемым. Развитие дальнейших действий намечено следующим образом:
1) По овладении районом Ровно передовыми частями Конармия захватывает переправы через Икву и Стырь в районе Дубно — Луцк, производит соответствующую перегруппировку и получает необходимую передышку для подтяжки тылов, ковки лошадей и других условий, обеспечивающих успех дальнейшего маневра, на что потребуется 4–5 дней. Движение Конармии намечаю в обход Ковеля и Брест-Литовска в общем направлении Луцк — Владимир-Волынский — Холм — Луков.
2) Прямое направление Ковель — Брест получает ударная группа 12-й армии.
3) Прикрытие этой главной операции будет возложено на 14-ю армию с общей задачей удара на Львов — Тарнов.
Комапдюгозап Егоров. Член РВС Сталин. Наштаюгозап Либус.»
Вище військове командування чомусь погодилось із командуванням ПЗФ, що на мою думку в подальшому й привело до затяжних боїв в трикутнику Рівне – Луцьк – Дубно, а відтак і «вимивання» маневрених кінних мас з Варшавського напрямку.
Після затвердження 8 липня головкомом пропозицій командування фронту від 2 липня, 11 липня 1920 року 12-та армія (Гаспар Карапетович Восканов) отримала наказ наступати в напрямі Ковель – Брест, а 1-ша Кінна армія (Семен Михайлович Будьонний) переслідувати відступаючі польсько-українські війська з напрямком головного удару Луцьк – Володимир-Волинський - Грубешів - Люблін - Лукув. 14-та армія повинна була завдати удару в напрямку на Львів. На 24 липня відповідно до директиви ПЗФ від 11.07.20 № 542/сек./3794/оп до 24 липня оволодіти районами 12-й армії – Ковеля; Кінній армії – Хелм - Красностав - Замостя; 14-та армія – Рава-Руська – Городок – Львів. При цьому 12-та армія повинна була стати своєрідною ланкою, яка б зв’язувала війська Південно-Західного і Західного фронтів і на яку покладалось забезпечення лівого флангу Західного фронту у липневій операції проти Північно-Східного фронту польської армії.
Командування польською 3-ю армією передбачило такий маневр радянських військ і з початку липня стало відводити свої війська на рубіж річки Стир. Разом з польськими частинами на цей рубіж відійшли і бригади 6-ї січової стрілецької дивізії Марка Безручка, які перед цим з 24 червня по 6 липня вели важкі оборонні бої в районі Перги. З 6 липня дивізія Безручка через Журжевичі-Біловіж-Рудню-Залавя-Бережницю-Володимирець на 11 липня вишла до Стирю і зайняла оборону в районі Рафалівки, де отримала завдання обороняти Маневичівський напрямок.76
На той час (станом на 15 липня) 6-та січова стрілецька дивізія складалась зі штабу (полковник Всеволод Змієнко), Офіцерської сотні (сотник Соловчук) Телеграфічної сотні (поручник Кузьмін), 16-ї (підполковник Роман Сушко) і 17-ї (полковник Олександр Воронов) стрілецьких бригад, 6-ї батареї (полковник Віктор Олексієв), 6-го технічного куреня (сотник Володимир Бокітько) і налічувала 292 старшин, 2149 козаків, 320 коней, 40 кулеметів, 4 гармати.77
Змієнко Всеволод Юхимович, начальник штабу 6-ї січової стрілецької дивізії
Посвідчення командира 16-ї бригади 6-ї січової стрілецької дивізії полковника Романа Сушка
Насонів Валентин Миколайович, командир 8-ї гарматної бригади 6 ссд
Воронов (Воронів) Олександр Миколайович, командир 17 бригади 6-ї ссд
Чміль Борис Федорович, клмандир 46-го куреня 6-ї ссд
11 липня, після деякого перепочинку частин 1-ї Кінної армії С.М.Будьонного знову вступили в бої з поляками.
За планом штабу і РВР армії 6-та кавдивізія мала форсувати річку Стубла і висунутися на рубіж Цумань - Торговиця. 14-я кавалерійська повинна була форсувати Ікву і вийти в район Смордви. Передові частини 14-ї кд також повинні були захопити мостом через річку Стир у районі Торговиці. 11-й кавалерійській дивізії слід було форсувати Ікву і зайняти район Сади, Мала і Велика Мильча, що на захід від Дубно. Перед частинами 4-ї кавдивізії Ф.М.Літунова, що діяли в стику між 6-ю і 14-ю дивізіями уступом назад, ставилося завдання переправитися через Стублу в районі Зарицька і закріпитися. У подальшому вони призначалися для розвитку успіху. 45-та стрілецька дивізія і кавгрупа Осадчого повинні були вийти на лінію Козин - Рудня Почаївська.78
Виконуючи поставлене завдання, 11-та кавдивізія вибила з поляків з Дубного і обложила Дубенський (Тараканівський) форт, в якому засів запасний батальйон 50-го полку піхоти. Інші з’єднання армії рухались на рубіж Цумань – Котів – Уїздці – Муравиця – Хорупань, який мали зайняти до 12 липня.
Тараканівський форт в Дубному
Рух до Горині розпочали війська 12-ї армії, а до Збруча – 14-ї.
12 липня 1920 року командувач ПЗФ віддав наказ за №57/он за яким 58-ма стрілецька дивізія отримала завдання вести наступ в напрямку Любешів – Ратне, кінна група, 44-та, 7-ма і 24-та сд – переслідувати противника, який відходив на Ковель.
На підтвердження наказу комфронтом 12 липня був відданий відповідний наказ за №57/оп і по 12-й армії. В цьому наказі зокрема зазначалось:
«Директивой комюгзапа № 542/сек/3792/оп. армии приказано решительно преследовать противника в общем направлении Ковель — Брест-Литовск. Во исполнение сего приказываю:
Начдиву 58 по овладению районом ст. Сарны продолжать преследование противника в общем направлении на Любашев — Ратно, имея резерв уступом за правым флангом. Штадиву перейти в Сарны по мере продвижения в Рафаловка и Лешневка.
Начдиву 7 продолжать энергичное наступление в общем направлении на Ковель с целью овладеть таковым. Штадиву перейти на ст. Малынская и по мере продвижения ст. Чарторийск — Ковель.
Начдиву 44 продолжать энергичное преследование в общем направлении на Ковель с целью удара с юга оказать содействие 7-й дивизии по овладению таковым. Штадиву перейти в Костополь, в дальнейшем в Колки.
Начдиву 24, продолжая 71-й бригадой и каз.кавполком дальнейшее преследование отступающего противника в общем направлении на Ковель, ускорить выдвижение 72-й бригады за линию 71-й бригады, имея в дальнейшем таковую в резерве уступом за левым флангом. Штадив — Людвинополь, в дальнейшем Клевань — Киверцы.
Конной группе т. Голикова продолжать стремительное преследование противника в общем направлении на Ковель и действуя все время не менее чем на переход впереди 7-й и 44-й див. и ударами во фланг и тыл противника оказать содействие таковым в достижении поставленных задач. Связь со штармом держать через штабы 7-й и 44-й див.
Отряду черниговского губвоенкома продолжать выполнение прежней задачи, оставаясь в районе Момодачная (?) и входя в мое непосредственное подчинение.
Боевые суда Днепрфлотилии, не могущие действовать в районе р. Припяти, входят в оперативное подчинение 12-й армии. Комфлоту этими судами поддерживать порядок в районе Днепра от устья реки Припяти до г. Ка-нев. К 13 июля донести о численности и нахождении таковой.
Начвоздухофлоту сосредоточить отряды в районе Сарны, организовать разведку в секторе Кобрин-Влодава — Владимир-Волынский и содействовать ударной группе по овладению Ковелём.
Начдиву 25, оставаясь в армрезерве, перейти в район Бережница — Сарны, ведя разведку в направлении Степан-город, Марочва. Штадив — Сарны.
Экспедотряд № 1 вывести армрезерв в Коростень.
Частям армии достигнуть рубежей: 1) р. Стырь — 18 июля, 2) линии р. Стоход, желдорога Сарны — Ковель и далее Голобы — Киселин — 20 июля. 3) Линии Ратно — Выжва — Мациев — Устилуг к 24 июля.
Начсабарму оказать полное содействие дивизиям в снабжении всеми видами довольствия. Армлетучки передвинуть по жел. дор. до Олевска и далее гужом до Сарны на восточный берег р. Случ. Учитывая разрушение противником жел. дорог и условия лесо-болотистой местности, начдивам принять все меры к подтягиванию тыловых учреждений и снабжения частей дивизии всеми видами довольствия, особенно боеприпасами.
Разграничительные линии: 1) между 68-й див. и моз. группой — Домбровица — Любашево — Кобрин (все пункты для 58-й див. вкл.). Между 58-й и 7-й див. — Катериновка (20 в. южнее Сарны) — Рафаловка, гор. Костополь — Несухоче — Выжва (все пункты 58-й див.). Между 7-й и 44-й див. — ст. Малинская — Степань — Чарторийск — Камеиипа — Турийск (все пункты для 7-й див.). Между 44-й и 24-й див. Михайловка (10 в. сев.-зап. Сторожище) — Тросип (Торчин) (20 в. сев.-вост. Владимир-Волынского) (все пункты для 44-й див. вкл. кроме Софиевка. Между 24-й див. и Конармией — Гостомль, ст. Киверцы — Устилуг. 15 в. зап. Владимир-Волынского — Буг — Блодава (все пункты кроме Устилуг для 24-й див.). Заместители наштарм Седачев, начдив 44-й Дубовой.
Командарм 12-й Восканов. Чл. РВС Муралов.»79
До складу кінної групи 12-ї армії увійшли Башкирська кавалерійська бригада Муси Лутовича Муртазіна, 25-та кавалерійська бригада з 25-ї сд, 2-й Донкубанський (комполку Олександр Васильович Горбатов), Суровський, 7-й зведений і 58-й кавалерійські полки.80 Командування групою було доручено спочатку Мусі Муртазіну, а невдовзі - начальнику 7-ї стрілецької дивізії Олександру Григоровичу Голікову.
Муртазін Муса Лутович, командир Башкирської кавалерійської бригади 12-ї армії РСЧА
Командування польського Південно-Східного (Волинського) фронту зосередило увагу на закріпленні підпорядкованих військ утриманню рубежів вздовж таких значних водних перешкод як річки Стир, Іква, Збруч, що за його розумінням могло стримати наступ противника і дозволити вести стійку оборону підступів до Голичини і Західного Бугу.
Для виконання цього замислу польські армії фронту отримали наступні завдання:
3-тя армія Зигмунда Зилінського повинна була забезпечити оборону напрямку Коростень – Брест-Литовський;
2-га армія Казимира Рашевського у складі 3-ї, 6-ї дивізій піхоти, 1-ї та 15-ї кавалерійських бригад - оборонятись на Ковельському напрямку з можливістю контра наступальних дій з районів Рожища і Луцька в напрямку на Рівне і Дубно;
6-та армія, командування якою прийняв генерал Ян Ромер (Jan Romer), у складі 18-ї, 13-ї, 12-ї дивізій піхоти, 10-ї бригади та частин армії УНР отримала завдання утримувати рубіж Дубно – Кременець – Вишневець і далі по р.Збруч.
Генерал Ян Едвард Ромер, в липні 1920 року командувач військами 6-ї польської армії
Таким чином, обидві сторони сформулювали свої завдання в липні 1920 року як:
- боротьбу за виходи із Полісся (12-та радянська, 3-тя і лівий фланг 2-ї армій війська польського);
- боротьбу за рубежі Стирю та Ікви (Кінна армія з радянської сторони, основні сили 2-ї та лівий фланг 6-ї армій - з польської);
- боротьбу на Збручі (14-та радянська та основні сили 6-ї польської армій і частин Дієвої армії УНР).
Серйозною загрозою для кінноти Будьонного та маневрених загонів 12-ї армії стала польська авіація, яка здійснювала завдання щодо розвідки сил противника, термінового зв’язку, бомбових і кулеметних ударів з повітря.
Серед авіачастин, які в той час воювали в небі Волині, була 7-ма винищувальна ескадра ім.Тадеуша Костюшка (командир – майор Седрік Фаунт-ле-Рой), літаки Ansaldo A-1 «Balilla» якої, з 13 липня здійснювали вильоти з аеродрому в Голобах, а згодом перебазувались до Устилуга, а звідти до Корчева та Львова. Польські і американські льотчики вели і повітряні бої. В ході одного з них 15 липня над шоссе Луцьк- Клевань були збиті і загинули капітан Артур Келлі та поручник Станіслав Скаржинський. Всього в травні – серпні 1920 року льотчики 7-ї ескадри здійснили 402 бойові вильоти і налітали загалом 682 години.81
Емблема 7-ї ескадрильї ім.. Т.Костюшка
Командир ескадрильї Седрік Фаунт-ле-Рой (праворуч) з пілотом Меріаном К.Купером
Літак Ansaldo A-1 «Balilla» командира 7-ї ескадрильї
Літаки Oeffag DІІІ 7-ї ескадрильї
Також на Волині в червні – липні 1920 року базувались розвідувальні ескадри 5-го дивізіону авіаційного під командуванням майора Єжи Коссовського, що базувались на Луцькому аеродромі: 16-та під командуванням поручника Владислава Глінського і 3-тя під командуванням капітана Стефана Цицерського. До захоплення більшовиками Рівного з місцевого аеродрому піднімались в небо «Альбатроси» 2-ї розвідувальної ескадри.
На аеродромі в Ковелі базувались два екіпажі Breguet XIV поручника Яна Петражицького і сержанта Владислава Войтовського з 17 розвідувальної ескадри (командир - поручник Тадеуш Верещинський), які обслуговували штаб Південно-Східного (Волинського) фронту.82
Емблема 16-ї розвідувальної ескадри
Емблема 3-ї розвідувальної ескадри
12 липня частини 12-ї армії без бою переправились через р.Горинь і форсованим маршем висувались до Стирю. 135-та бригада 45-ї сд невдало штурмувала Кременець, де оборонялись підрозділи групи генерала Шиманського (10-та бригада 5-ї дивізії піхоти і 105-й полк полк піхоти). Після підходу до Кременеця основних сил 18-ї дивізії піхоти польське угрупування 13 липня частини 18-ї дп група генерала Крайовського перейшла в район Дубно і вибила з міста 11-ту кавдивізію Кінармії.
До цього часу в районі Дубно-Броди вела бої з переважаючими силами червоних група полковника Ясинського загальною чисельністю до 3000 багнетів і 320 шабель.83
14-та кавалерійська дивізія Кінармії цього дня успішно вела бої з противником в районі с.Хорупань. Населений пункт 4 рази переходив із рук в руки. Лише хитрістю кінармійцям вдалось добитись перемоги. За спогадами С.М.Будьонного, 81-й кавалерійський полк Ф.X.Водоп'янова демонстративним відступом заманив піхоту противника до невеликого лісу, де у засідці стояв 82-й полк. Потім обидва полку в кінному строю атакували і вирубали поляків.84
На допомогу 11-й кд, яка залишила Дубно, Будьонним була негайно вислана 14-та кавдивізія. Обидва з’єднання отримали завдання вибити противника з міста до 14 липня. Дві інші дивізії Кінармії рухались в напрямку до Торговиці (4-та кд) та Луцька (6-та кд).
Так розпочалась Дубнівсько-Бродівська операція Кінармії проти військ 6-ї (18-та пд. та 10- та пбр) та 2-ї (6-та пд) польських армій.
14 липня командувач 2-ю польською армією Казимир Рашевський наказав підпорядкованим військам підготуватись до оборонних дій в районі Рожище, Луцьк. Для укріплення оборони була наказано створити в Рожищі і Луцьку по оборонному пункту, який утримувати силами до піхотного полку (1000-1500 багнетів) і мати запасів продовольства не менш як на 2 тижні боїв. Тобто ці оборонні пункти повинні були стати своєрідними містами-фортецями.85
У районі міста Дубно, скориставшись помилкою польського командування, яке віддало наказ основним силам 18-ї дивізії піхоти вийти в резерв в районі містечка Верба, 11-та і 14-та кавдивізії 1-ї Кінної армії знову опанували містом. Для посилення оборони району міста також була відправлена бригада від 45-ї сд. Спроби 18-ї пд відбити місто в більшовиків успіху не мали.
15 липня командувач 2-ю армією віддав наказ 6-й дивізії піхоти зайняти Млинів, де мав бути створений ще один оборонний пункт, який би забезпечував зв'язок з 18-ю пд 6-ї армії. Однак 6-та дивізія піхоти це завдання не виконала і повернулась в район Луцька.
Тим часом командувач ПЗФ у своїй директиві від 15.07.20 № 561/сек./6896/оп поставив вимогу «скорым и решительным ударом в кратчайший срок докончить разгром польских армий». При цьому завдання, які були визначені в директиві від 11 липня дещо скорочувались по термінам. Так, 12-та армія повинна була опанувати районом Ковеля вже не до 24, а до 20 липня, Кінармія в той же термін повинна була вийти на рубіж Сокаль-Грубешів. Вимога щодо зменшення термінів зайняття вищевказаних районів зокрема була пов’язана і з тим, що Головкомат РСЧА шпинив штаб ПЗФ про низькі терміни наступу 12-ї армії, яка за дві доби пройшла лише 20 кілометрів.
На той момент 12-та армія ще здійснювала марш до Стирю. Її 25-та сд Олексія Карповича Рязанцева (з 18.07 обов’язки начдива став виконувати Борис Таль) виходила до району м.Сарни, 24-та Симбірська Залізна сд Василя Гнатовича Павловського зосереджувалась в районі м.Костопіль.
Таль Борис Маркович, військовий комісар, з 18.07.1920 виконувач обов’язків начальника 25-ї сд
Опір поляків підрозділам цих з’єднань був епізодичним і не мав ознак організованої оборони, хоча завдав дошкульних втрат. Так, наприклад, 15 липня розвідниками Башбригади було виявлено гарнізон противника силами до двох ескадронів в районах сіл Великі і Малі Вербчі. 1-й, 27 і 28-й полки бригади атакували противника на широкому фронті, здійснюючи обхідні маневри з метою оточення поляків. 28-й полк в ході обхідного маневру без бою оволодів селом Бутейки, а після жаркого бою спільно з 1-м полком лише надвечір Великими Вербчами. В бою тільки 28-й полк втратив вбитими 15 бійців і 20 коней, поранення отримав і командир полку У.Гайнанов.
Кіннотники Башкавбригади
16 липня телеграмою на ім’я командувача ПЗФ командарм 1-ї Кінної С.М.Будьонний запропонував трьома кавдивізії армії знищити угрупування поляків в районі Пелча – Дубно – Верба – Кременць Козин. Одночасно пропонувалось кінною групою зайняти район Радзивиліва, а 12-й армії швидким маршем вийти на Стир в районі Чорторийськ-Колки-Рожище. Прикриття ділянки Рожище-Торговиця командарм пропонував покласти на 6-ту кд. Для завершення з розгрому дубенського угрупування необхідне було залучення і правофлангових частин сусідньої 14-ї армії, які б вели наступ в напрямку Почаїв – Радивилів.
Пропозиція Будьонного командуванням фронту не тільки була прийнята до уваги, але й розвинута – 12-та армія отримала наказ 18 липня форсувати Стир.
Однак і цьому плану збутися не вдалось.
Польські війська стійко обороняли рубіж на берегах Стирю, при чому оборонні позиції були збудовані не тільки на західному березі річки, але й на східному між Колками і Луцьком.
Через Городницю, Корець, Людвиполь, Гощу, Костопіль, Деражне до Стирю вийшли бригади 44-ї стрілецької дивізії Івана Наумовича Дубового. На р.Стир дивізія зайняла ділянку від Рожищ до Колок, де зав′язались жорстокі бої з противником.
391-й Таращанський полк досяг річки Стир в районі Колок 17 липня. Спроби форсувати річку під щільним вогнем противника протягом чотирьох днів успіху не мали.86
18 липня до Стирю на рубежі Кулинковичі – Кашиця – Красноволя – Тельці вийшли полки 132-ї Пластунської бригади 44-ї сд. Частини 7-ї стрілецької дивізії та кавалерійської групи 12-ї армії також вийшли до річки Стир на ділянці Чарторийськ – Новосілки.
518-й полк 58-ї і 221-й Сизранський стрілецький полк (комполку Шустов) 25-ї сд під прикриттям вогню артилерії зуміли форсувати Стир у його верхній течії. Для закріплення успіху командир 74-ї бригади О.К.Рязанцкв віддав наказ переправитись через Стир 220-му Івано-Вознесенському (комполку Семічев) та 222-му Інтернаціональному (комполку Отраднов) полкам. Після переправи три полки 74-ї бригади в районі с. Більська Воля вибили підрозділи противника з першої лінії окопів. Проте успіх був нетривалим. Після перегрупування сил польські і українські війська перейшли в контратаку і витиснули червоні полки назад за Стир.87
Шустов Гаврило Семенович, командир 221-го Сизранського стрілецького полку 25-ї сд
Отраднов Сергій Якович, командир 22-го Інтернаціонального стрілецького полку 25-ї сд
Противником 58-ї і 25-ї «чапаєвської» дивізій у цих боях була 6-та січова стрілецька дивізія, яка займала оборону в районі Більська Воля, Мудчиці, Борова, Новосілки.88
Спроба кавгрупи Олександра Голікова 18 липня сходу форсувати Стир виявилась невдалою. Польські війська, які зайняли старі австро-німецькі позиції часів 1-ї світової, відбили наступ кавалерійської групи. Розпочалися запеклі бої за захоплення плацдармів за Стиром.
Дивізії 12-ї армії були добряче виснажені. Ось, наприклад, про що йшлось в донесенні начальника 7-ї дивізії в РВР армії: « …Находясь в постоянных боях с января месяца, части 7-й дивизии устали за последнее время настолько, что, стоя на посту, красноармейцы падали в обморок, полки дивизии дошли до минимума 100 – 200 штыков, комиссары устали. С 9 июля по сие время части не получают нормально продовольствия и от голодовки и употребления сырых фруктов и продуктов в частях появилась дизентерия. За вчерашний день в 58 полку заболело дизентерией 20 чел… Благодаря только сознательности, удивительному мужеству и стой кости части дивизии, несмотря на ужасную усталость, могут наступать…»89
Південніше, у районі м.Дубно, 18-та дивізія піхоти протягом дня 18 липня зуміла знову вибити частини 11-ї і 14-ї кавдивізій 1-ї Кінної армії Будьонного з міста. 11-та кавдивізія була відкинута на східний берег Ікви, а 14-та на рубіж Смордва – Хорупань. 10-та бригада піхоти поляків успішно оборонялась проти частин 45-ї сд в районі Кременця.
Наступ ПЗФ знову захлинався. Саме тоді комфронту О.І.Єгоров прийняв рішення про введення в бій на ділянці 1-ї Кінної армії 24-ї стрілецької дивізії, яка з 18 липня виводилась зі складу 12-ї армії.
19 липня на виконання вказівок комфронту в наступ на Млинів, який нарівні з Рожищем і Луцьком мав-би бути перетворений в місто-фортецю, через Торговицю були направлені 3-тя дивізія піхоти легіонів і 4-та кавалерійська бригада. В районі Торговиці польські колони стикнулись з частинами 4-ї кавдивізії, яка саме направлялась в район Демидів – Пляшева. В ході бою поляки спочатку відтіснили 4-ту кд за Стир, але згодом були відкинуті назад при допомозі однієї з бригад 6-ї кавдивізії, що напередодні була замінена частинами 24-ї сд. На 20 липня поляки зайняли оборону на рубежі Торговиця – Хріннки. Польський наступ на Млинів знову провалився.
У ніч з 19 та 20 липня почався відвід частин 18-ї дивізії піхоти в район с.Верба. Цим маневром генерал Крайовський надіявся таки увійти в контакт з правофланговими частинами 2-ї польської армії, які на той час мали б зайняти район Млинова. З району Верби генерал Крайовський мав намір атакувати частини 4-ї кавалерійської дивізії і відкинути її на північ від Пляшевої та Берестечка. З тилу маневр дивізії повинен був прикривати гарнізон Тараканівського форту, до якого, крім запасного батальйону 50-го пп, були включені 3/145 пп та 2/8 саперного батальйону.
По досягненні зранку 20 липня с.Верба, Крайовський дізнався від розвідки про появу значних мас більшовицької кінноти в районі Козин – Доброводка та кавалерійських роз’їздів противника в напрямках на Кременець і Радивилів. Ця інформація змусила генерала почати відхід в район Пусти – Іване з метою перекриття «червоній» кінноті шляху на Броди. Наступної ночі на 21 липня генерал Крайовський відвів свої війська в район Радивилова, чим уникнув зіткнення з 14-ю кд, яка на вечір 20 липня зайняла Козин.
Отже, С.М.Будьонний частинами 24-ї сд до 20 липня замінив частини 6-ї кд на Стирю (ділянка Жидичин – Торговиця) і отримав можливість для виконання свого плану зі знищення Дубнівського угрупування противника. На той час змінилось командування 24-ї стрілецької дивізії. Після вибуття за хворобою Василя Гнатовича Павловського, з 21 липня 1920 року начальником дивізії став Михайло Володимирович Муретов, військкомом – Н.Н.Козирєв, начальником штабу – Д.П.Беспахотний.90
Павловський Василь Гнатович, командир 24-ї стрілецької дивізії з 30.04.1919 по 21.07.1920
Муретов Михайло Володимирович, з 21.07.1920 начальник 24-ї сд
Після заміни стрілецькими полками, дві бригади 6-ї кавдивізії були направлені в тили Дубенського угрупування поляків. При переслідуванні противника в районі Верби кіннотники захопили 60 полонених. Одночасно в районі Демидівка – Пляшева була зосереджена 4-та кд, яка отримала завдання нанести удар в напрямку Радивилів – Броди.
Протягом дня боїв 20 липня 4-ю кавалерійською дивізією були захоплені 700 полонених, 4 кулемети та інше майно.91
На правому фланзі 12-ї армії станом на 20 липня в смузі дій 58-ї стрілецької дивізії під командуванням колишнього штабс-капітана лейб гвардії Волинського полку володаря Георгіївської зброї і ордену Червоний Прапор Володимира Васильовича Попова (командував з 07.07.1920) вдалось захопити декілька плацдармів на західному березі Стирю. На інших напрямках частини 12-ї армії виконати поставлене завдання не змогли , а лише понесли значні втрати.
Попов Володимир Васильович начдив 58-ї сд з 07.07.1920 | 
