4 липня  розпочали наступ і головні сили армії Будьонного. Після форсування Горині Кінармія повела наступ на Рівне. Поляки і оборонялись, і намагались контратакувати. Важкі оборонні бої вела 3-тя дивізія легіонів на рубежі Городище (9-й ппл) – Біла Криниця (8-й ппл) – Колоденка, Новий Двір (7-й ппл). 6-та дивізія піхоти, яка на кінець 3 липня зосередилась в районі Костопіль – Селище, зранку 4 липня почала рух в напрямку на Олександрію з метою нанесення контрудару по флангу Кінармії.

У описі бойових дій Кінармії ці бої описані наступним чином: «Части армии весь день 4 июля вели упорный бой. Противник засыпал наши части снарядами всех калибров как полевой артиллерии, так и с броневиков и автоброневых машин, развивавших в этот день особо интенсивную деятельность. Нашим частям из-за пересеченной лесистой местности зачастую приходилось действовать в пешем строю... Благодаря искусному маневрированию частей, ведущих демонстративное наступление, противник был введен в заблуждение, что в сильной степени помогло 14-й дивизии совершить обходное движение и появиться в тылу у противника. Движение наше было столь стремительно, что противник почти ничего не успел вывезти со ст. Ровно. В результате лихих атак в конном строю и удачного обхода с юго-востока наши доблестные части 6-й, 11-й и 14-й дивизий в 23 часа 4 июля заняли город Ровно и ночью преследовали противника, бегущего в панике».⁶¹

Сам бій за Рівне відбувався наступним чином.

Схема бою за Рівне 4 липня 1920 року

На світанку 4 липня 14-та кавдивізія зі сторони Новосілок атакувала в районі особливу кінну групу поляків, яка розташувалась на нічліг в районі с.Гайкури і одночасно позиції 7-го полку піхоти легіонів в районі Колоденки. 11-та кавдивізія однією бригадою зайняла містечко Здолбунів і почала наступ в на північ в напрямку на Квасилів. 1-ша бригада кінноти поляків на захід від Здобунова встигла зайняти вигідні позиції в районах н.п. Аристів та Ільпінь і стала вести оборонний бій проти 11-ї кд. Спішені улани діяли вміло і зуміли з підтримки вогню бронепоїзда відкинути бригаду 11-ї кд до Здолбунова. Зведений загін польської кінноти, який зазнав удару 14-ї кав дивізії до 11:00 зумів привести себе в порядок і відновити втрачене положення.

Атака кіннотників 1-ї КА на підступах до Рівного

Тим часом 6-та кавдивізії Кінармії до 12:00 вийшла до с.Квасилів.

Біля полудня командувач 2-ю армією генерал Крашевський, не володіючи в повній мірі обстановкою, віддав наказ Кінній групі і 1-ї бригаді кінноти перейти в контрнаступ в загальному напрямку на Малий Рильськ. При цьому наступ 1-ї бригади кінноти повинен був посилений 2-м полком уланів, двома ротами 3-го Підхалянського полку піхоти, шістьма легкими танками і трьома бронепоїздами.

Наступ не вдався.

Спочатку 14-та кавдивізія біля 12:00 прорвала оборону 7-го ппл в районі Колоденки і стала загрожувати правому флангу 3-ї дивізії піхоти легіонів. Командир 3-ї ппл віддав наказ залишити Білу Криницю і Городище і відступати в напрямку на Рівне.

1-ша бригада кінноти під натиском 6-ї кавдивізії відійшла на фронт Омеляни – Тинне. Кіннота 6-ї кд до 16:00 зуміла однією бригадою захопити фільварк Боярка на захід від Рівного, а двома іншими перехопити Клеванське шоссе в районі Обарова, де захопила польські обози.

У цей же час, з огляду на важке становище на фронті 1-ї бригади кінноти, генерал Рашевський наказав зведеній кінній групі залишити один полк в районі Колоденки, а шість інших висунути в район Тинного і нанести удар по тилам більшовицької 6-ї кавдивізії. При виконанні цього завдання польська кавалерія наткнулась на основні сили 11-ї радянської кавдивізії, що саме вела наступ зі сторони Здолбунова. Біля 19.00 в районі цвинтаря села Басів Кут зав’язався бій, який тривав до ночі. Спішені польські улани завзято оборонялись зі підтримки вогню гармат польських бронепоїздів.

Однак їх впертість вже не могла допомогти обороні Рівного.

Рівне, 20-ті роки ХХ століття

На 17:00 під натиском 14-ї кавалерійської дивізії Кінармії 3-тя дивізія піхоти легіонів відійшла до передмістя Рівного і зайняла оборону в його східній частині, при цьому 9-й полк – від дороги на Шманів до р.Устя, 8-й полк – від р.Устя до Клеванського шосе, 7-й полк (резерв) – в районі казарм і цегельного заводу в західній частині Рівного. Невдовзі позиції 9-го ппл атакували частини 14-ї кавдивізії, а 8-го ппл – дві бригади 11-ї кд за підтримки своєї артилерії і артилерії 6-ї кд. 6-та кавдивізія тим часом захопила с.Золотіївка і перерізала шлях на Клевань.

Жаркий бій розгорівся між польською кавалерією і бригадою 11-ї кавдивізі «червоних» в районі кладовища с.Басів Кут. Після півдня бою командувач 2-ю армією віддав наказ частинам 3-ї дпл і кавгрупи про відхід в строну Олександрії. Близько 22:00 3-тя дивізія піхоти легіонів і 1-ша бригада кінноти під прикриттям вогню бронепоїздів почали відхід. Кавгрупа поляків з району Басів Кут, оскільки була відрізана від інших з′єднань армії, відрвалась від червоної кінноти і через Омеляни відступила в напрямку Луцька. В районі с. Дядкевичі польська кавалерія наткнулась на авангард 11-ї кавдивізія і короткотривалому бою втратила свій обоз. До 23:00 дивізії Кінармії увійшли до Рівного, яке вже залишили польські війська: 6-та кавдивізія – з північного заходу, 11-та з півдня, 14-та – зі сходу.

У ході боїв за Рівне кінармійці знищили до 700 ворожих вояків. Трофеями з′єднань Кінармії стали  2 бронепоїзди (в т.ч. 1 справний), 2 танки, ешелон з паровозом, радіостанція, дві шестидюймові гармати з упряжжю, 1,5 тис.коней, в полон потрапили до 1000 офіцерів і жовнірів.⁶²

Одночасно 4-та кавалерійська дивізія продовжувала вести бої на правому березі Горині. О 12.00 5 липня 4-та кд переправилась через Горинь і до вечора досягла с.Городище.

2-га бригада 4-ї кд нанесла удар по частинам 6-ї дивізії піхоти, які відступали до Людвиполя і внаслідок короткого бою зайняла це містечко. Ар’єргард 6-ї дивізії піхоти відійшов в напрямку на Березне.

Таким чином війська 2-ї армії поляків були відкинуті на північ від Рівного і в певній мірі втратили контроль над комунікаціями Рівне – Ковель.

Більш успішними були дії 18-ї дивізії піхоти генерала Францішека Крайовського з польської 6-ї армії. 1-й і 3-й батальйони 145-го полку піхоти в нічному зустрічному бою 4 липня спромоглись в районі с.Білополь відкинути на схід підрозділи 45-ї стрілецької дивізії. На світанку 18-та дивізія піхоти усіма своїми силами увійшла в прорив і взяла напрямок на Ізяслав, з метою в ніч з 4 на 5 липня переправитись через Горинь. Однак подальші дії цієї дивізії 6-ї армії суттєво вплинути на хід більшовицького наступу в районі Рівного вплинути не могли, поляки в основному вели бої місцевого значення, хоча дивізія спромоглася 5 липня відбити Ізяслав і успішно протягом дня разом з 10-ю бригадою піхоти 5-ї дп відбити наскоки на місто кабригад Котовського і Стенового. Більше того, прийняте командувачем 6-ї армії рішення про виділення 18-ї пд для протидії військам Кінармії, ослабили позиції його військ, що в подальшому привело до прориву польської оборони в районі Проскурова.

  У ніч з 3 на 4 липня сталась ще одна подія, яка значно влинула на хід радянсько-польської кампанії. 60-та стрілецька дивізія 14-ї армії, яка діяла на Проскурівському напрямку, зуміла прорвати оборону частин 6-ї польської армії на ділянці станція Комарівці – село Комарівці. У цей прорив негайно увійшли бригади 8-ї кавалерійської дивізії (колишньої Червоного козацтва) Віталія Примакова.

Віталій  Маркович Примаков, в 1920 році начальник 8-ї кавалерійської дивізії

У ніч з 5 на 6 липня дивізія була поділена на дві колони, які одночасно атакували поляків у Проскурові і Чорному Острові. Взяття Проскурова значно порушило управління військами 6-ї армії і змусило поляків початати відступ на захід до річки Збруч. У подальшому 8-ма кд успішно діяла в тилах Старокостянтинівського угрупування польських військ. Винятком був хіба день 7 липня. Спочатку 8-ма кд успішно атакувала українську пішу бригаду, яка відступала з району Старокостянтинова, але потім потрапила в лещати частин 13-ї дивізії піхоти і, після важкого бою в напівоточенні, вимушена була відійти на північ, де в районі містечка Кульчин на світанку 8 липня зустрілась з кіннотниками Григорія Котовського.

У районі Рівного 5 та 6 липня 1-ша Кінна радянська та 2-га польська армії особливої активності не проявляли. Обидві армії готувались до майбутніх наступальних дій. Так, 1-ша Кінна армія відповідно до директиви ПЗФ від 6 липня передовими розвідзагонами повинна була заняти переправи через річки Стир та Іква в трикутнику Луцьк – Торговиця – Дубно. 14-ту кавдивізію належало направити для дій в інтересах 12-ї армії в район Костопіль – Березне, а головними силами не пізніше 11 липня розпочати насту в напрямку Луцьк – Володимир-Волинський - Грубешів. 11-та кавдивізія на світанку 7 липня повинна була почати наступ на Дубно і зайняти його.⁶³

Наказ фронту давав вимотаним боями кін армійським частинам надію на деякий перепочинок, однак цього не сталося, про що мова піде нижче.

Частини 12-ї армії продовжували бої на лінії річки Уборть і за Олевськ. Лише в ніч з 5 на 6 липня полки 74-ї бригади (25-та сд), командування якою напередодні прийняв колишній комбриг-73 Іван Занін зуміли прорвати оборону поляків і разом з частинами 58-ї стрілецької дивізії оволодіти селами Перга і Сущани. Водночас 73-тя бригада під командуванням Івана Бубенця (прийняв командування після призначення виконувачем обов’язків начдива Олександра Карповича Рязанцева – начдив Кутяков 5 липня отримав важке поранення і був евакуйований в тил) і 20-та бригада 7-ї стрілецької дивізії під командуванням зайняли Олевськ.⁶⁴

Після того, як з’єднання 12-ї армії штурмом взяли Олевськ, прорвали оборону поляків на р.Уборть, захопили значний плацдарм на її західному березі і стали розвивати наступ в напрямку Олевськ – Городниця, війська 3-ї польської армії поспіхом стали відступати в загальному напрямку на Сарни.⁶⁵

Цей відступ відбувався у відповідності з оперативним наказом командувача Південно-Східним фронтом генерала Ридз Смігли, котрий був заклопотаний стрімким відходом на північ від Львівського напрямку військ 2-ї армії і втратою зв’язку з його командуванням. Цілком слушними були побоювання Ридз-Сміглого щодо можливого перенесення основних дій в напрямку на Луцьк – Ковель замість протидії радянським військам на напрямку Броди – Львів. Відтак 5 липня командувач Південно-Східним фронтом віддав наказ за яким 3-тя армія повинна була відійти в район Сарн, 6-та (за винятком 18-ї дп) і українські війська на Збруч, а 18-та дивізія піхоти в район на південь від Рівного для прикриття залізниці Броди – Львів. 2-га армія отримала наказ « …вийти між армією Будьонного і Ковелем з метою попередження його маршу на захід і забезпечити за собою залізничну лінію Рівне – Ковель».⁶⁶

Власне на Сарни повела наступ 58-ма сд Княгницького, 7-ма сд Голікова з приданою їй 71-ю бригадою (211-й, 212-й, 213-й полки) 24-ї Симбірської стрілецької дивізії наступала південніше залізниці Коростень – Сарни, а 25-та сд, яка в боях червня – початку липня втратила понад 50% особового складу була виведена до армійського резерву (район Кишин – Сердюки), в якому перебувала до 24 липня. 18 липня штаб 25-ї сд перемістився до вже зайнятих 58-ю сд Сарн.⁶⁷

А на ділянці оборони 2-ї армії події розвивались зовсім не так, як планувало собі польське командування.

Отримавши наказ Ридз-Сміглого, генерал Рашевський в свою чергу віддав наказ підпорядкованим військам від 06.07.1920 №3493/111. В наказі зазначався прогноз подальшого можливого наступу дивізій Кінармії в напрямку Клевань – Луцьк і вимога до командирів з’єднань після поповнення зпасів перейти до рішучих дій на фланги і втил армії Будьонного в загальному напрямку на Луцьк.

Спокій на цій ділянці радянсько-польського фронту був порушений 6 липня, коли біля 14:00 1-ша дивізія піхоти легіонів, що поспішала на з’єднання з головними силами польської 2-ї армії, в районі с.Тучин атакувала позиції передових підрозділів 4-ї кавалерійської дивізії. Вогнем польської артилерії було підпалене село Забороль. Дивізійна кіннота в ході атаки зайняла село, а піхота повела наступ на північний схід від населеного пункту. Атаку дивізії вогнем підтримали польські бронепоїзди Для утримання Тучина начдиву 4-ї Літунову прийшлось ввести в бій одну кавбригаду, а наступного дня, 7 липня, всю дивізію. Також на допомогу була відправлена одна бригада 6-ї кавдивізії. Тучин, який поляки було взяли з боєм, до кінця дня знову опинився в руках червоних кіннотників.

133-тя бригада 45-ї стрілецької дивізії  6 липня з боєм зайняла Ізяслав. Противник почав відступ в напрямку на Борисів, що на північний захід від міста. Одночасно 135-та бригада 45-ї сд, розвиваючи наступ зайняла містечко Білгородка, а кінна розвідка бригади вибила 2 ескадрони польської піхоти з села Поляківка.

14-та кавдивізія тимчасом вийшла на ближні підступи до Острога і до кінця дня 7 липня зосередилась в районі Новосілки – Івачкове – Краєве на північ від Острога.

11-та кавдивізія свій план виконала і зайняла Дубно.

Зранку 7 липня 18-та пд, яка отримала від командування 6-ї армії звдання відійти на рубіж Кременць – Дубно, зайняла Острог, в якому знаходились малочислені підрозділи 14-ї кд.

З метою звільнення Острога від противника начальник 14-кд віддав розпорядження атакувати поляків однією бригадою, а ще одну тримати готовності для надання допомоги. Однак Олександр Пархоменко сили розрахував не вірно. Одна кавалерійська бригада виявилась неспроможною вести бій проти одинадцяти батальйонів піхоти і шести атрбатарей. Після декількох кінних атак, зі значними втратами червона кіннота відкотилась назад.

Інше кінне з’єднання – кавбригада Григорія Котовського разом із 403-м стрілецьким полком 45-ї сд на світанку 7 липня атакували противника на фронті Антоніни, Орлинці, Кульчин. Поляки відчайдушно опирались. Кабригада і полки декілька разів ходили в атаки. Був поранений командир 2-го полку кав бригади, підрозділи несли втрати, однак рвались вперед. Вікторія була цього дня на стороні червоних – села Антоніни, Орлинці і містечко Кульчин були відбиті в противника, який втратив вбитими до 800 чоловік.⁶⁸

Котовський Григорій Іванович

7 липня командування ПЗФ наказало підпорядкованим військам:

12-й армії кавалерійськими частинами обійти Сарни в загалному напрямку Березне – Степань, відрізати частини 3-ї армії поляків від  переправ через Случ і Горинь і в подальшому знищити їх. Не пізніше 11 липня війська армії повинні була зайняти Сарни;

Кінармія спільно з військами 14-ї армії (8-ю кд) повинні були оточити і знищити чи взяти в полон Старокостянтинівське угрупування польських військ.⁶⁹

На виконання поставлених фронтом завдань командарми в свою чергу віддали 8 липня підпорядкованим з’єднанням розпорядження.

Командувач 12-ю армією Г.К Восканов в наказі за номером 02450 вимагав:

«1)  Начдиву 58-й, очищая  1-м  зкспедотрядом  и  отрядом  Черниговского  губвоенкома  район  Овруч—Словечно  от  бандитов,  прочими  частями  дивизии  развить  знергичное  преследование  противника  в  общем направлений  на  Сарны  с  целью  овладения  районом  зтой  станции  в пределах  разграничительной  линии.

 2) 25-й дивизии сосредоточиться в армрезерве в  районе  Олевск—Ольшно—Андреевка,  штадив [разместить  в] Олевске.

 3)  7-й дивизии вместе с 71-й бригадой и 1-м советским кавполком продолжать  упорное  преследование  противника  в  общем  направлений на  Березно—Костополь.

 4)  44-й дивизии продолжать упорное преследование противника  в общем  направлений  на  Людвиполь—Костополь,  штадив  [разместить  в] Новограде-Волынском.

 5) Конгруппе развить самое стремительное наступление в обход Сарны в общем  направлении Березно—Степань, дальнейшее направление при обороне противником  р.Случь  на ст.Антоновка и при отходе его за линию Горынь на Чарторийск, дабы взорвать железнодорожный мост через р.Стырь.

 6) 24-й  дивизии в кратчайший срок сосредоточить 72-ю бригаду на линии 71-й, которая  8  июля пройдет линию Кленовая—Броница, направляя части кратчайшим путем через  Олевск,  очищая  район следования от бандитов, штадив  [разместить  в]  м. Ильино.

 7) Частям армии 10 июля  достичь  рубежей  р.  Страшево—Березно—Костополь  —  дер.  Степань,  11  июля  овладеть  линией  р.  Горынь.

 [8]  Начвоздухфлоту организовать разведки, бомбометание в районе Сарны.

 9)  Разграничительньїе  линии  между 58-й и  7-й  дивизиями: Коростень—Олевск—Катачин, все пункты для 58-й дивизии включительно. Между 7-й и 44-й  дивизиями: Ушомир—Зубковичи—Альфредовка— Костополь, все пункты для 7-й дивизии включительно. Между  44-й  дивизией  и  Конармией:  Горошки—Андреевичи—[Го]родница—Александрия, все пункты  для 44-й дивизии включительно.»⁷⁰

Восканов Гаспар Карапетович, в липні 1920 року командувач військами 12-ї армії РСЧА

Командування Кінної армії також поставило завдання своїм дивізіям:

4-та кавдивізія заром з 44-ю сд 12-ї армії повинна була наступати на Людвипіль  – Олександрію;

6-та кавдивізія повинна була не допустити контранаступу противника з рубежу Колки – Луцьк, а один полк повинен був підтримувати постійний зв’язок з 11-ю кд;

11-та кавалерійська дивізія повинна була залишити одну бригаду на рубежі Дубно – Млинів – Кам’яниця, а дві інші бригади перекинути в район містечка Обгів аби розбити сили противника, що відходили з району Острога. Також начдив 11-ї отримав завдання з ведення розвідки на всіх напрямках можливого відходу польських частин.

14-та кавдивізія О.Я.Пархоменка повинна була силами однієї бригади в районі Острога вести розвідку на Кременець та Ізяслав, а  частинами інших двох  «захватить в плен противника со всей живой силой, техникой и обозами, отступающего из Острога на Варковичи, Дубно. Иметь в виду близость 11-й кав. дивизии и не допускать случайного столкновения с ее частями».

Свої плани на 8 липня будував і командувач 2-ю  польською армією. В наказі №1 op. 3505/III він розпорядився (переклад авт.)

 «1. Противник (головні сили Будьонного) рушив вчора з району Рівно через Клевань в загальному напрямку на Луцьк - Ківерці. Противник всіма силами перешкоджає переправі 3-ї піх. дивізії легіонів у с. Бегень.

2. 2-я армія почне переслідування противника.

3. З цією метою наказую:

1) 1-я кав. бригада по отриманні цього наказу виступає з Бегень через Караєвичі, Кол. Міхалувка, Бєлов в напрямку на Олику, ведучи розвідку через Клевань на Березне, Деражно, по Луцькому шосе в напрямку на Луцьк, через Пересопницю до Довгошиї і через Дятковиці, міст на р. Стубель (на південний схід від Сатієв) на Млинів.

2) 3-тя піх. дивізія легіонів виступить з Бегень негайно по виступі звідти 1-й кав. бригади через Караєвичі - Бровики - Клевань, маючи на меті опанувати і забезпечити за собою залізничний та шосейний мости на р. Стубель в передбаченні подальшого наступу на захід.

3) 12-й піх. полк буде слідувати за 3-ю піх. дивізією легіонів через Караєвичі до Понебель, де приєднається до 6-ї піх. дивізії.

4) 6-й піх. дивізії (без 12-го піх. полку) виступити негайно по отриманні цього наказу через Кустин, Шпанів, Обарів, Карпилівку, Михайлівку на Бєлов - Стар. Жуків із завданням захоплення переправ на р. Стубель в Бєлова і Пересопниці в передбаченні подальшого наступу на захід.

5) 11-й уланський полк для забезпечення південного фронту 2-ї армії виступить негайно через Забороль - Митін Maлий - Рівне - Ясиневичі - Кривичі - Пересопницю в с. Сухівці.

6) 1-ша див. легіонів виступає негайно через Забороль - Мал. Житії - Шпанів - Золотиїв - Обарів - Клеванське шосе в напрямку на Клевань, залишивши як армійський резерв у розпорядженні командування 2-ї армії один піхотний полк з батареєю артилерії.

7) Один полк піхоти з однією батареєю 1-ша піх. див. легіонів передає зі свого складу в розпорядження командування 2-ї армії в Олександрії;

командування 2-ї армії зі своїм резервом виступає з Олександрії по шляху проходження 6-й піх. дивізії до Понебель, а потім по шосе на Клевань.

8) Завданням 1-й кав. бригади, так само як 6-й піх. дивізії є надання сприяння 1-й піхх. дивізії легіонів у разі сильного опору їй противника в районі Клевань диверсією з півдня в напрямку на Голишів.

9) 1-ша піх. дивізія своїм лівим флангом пройде через Рівне в цілях очищення його від загонів супротивника, які в ньому можливо залишилися.

10) Бронепоїзди  «Стрілець кресовий» (згодом, з 08.1920 – «Перший маршалек» - авт.) і «Підхаляшш» сприятимуть 2-ї армії в атаці на Рівне; по занятті останнього нашими військами вони відійдуть на Сарни.

11) У випадку, що донесення льотчиків виявилося помилковим і головні сили армії Будьонного, навпаки, виявляться в районі м. Рівне, то Рівне повинне бути атаковане найближчою за місцем знаходження до нього дивізією, яка буде негайно підтримана армійським резервом і найближчими до неї частинами 6-ї піх. дивізії.

12) Місце розташування командування 2-ю армією - до закінчення переправи через міст в Олександрії. 1-й піх. дивізії легіонів - госп. двір Олександрія, далі штаб армії, слідуючи за маршрутом 6-ї піх. дивізії, переходить в Понебель, а в подальшому слідує по шосе на Клевань.»⁷¹

8 липня 2-га польська армія, сконцентрувавши основне угрупування силою до двох піхотних дивізій на Ковельському шоссе, розпочала контрнаступ з району Олександрії на Рівне. За задумом командувача цією армією генерал-підпоручника Рашевського її війська, прикриваючись Горинню, повинні були на фронті Караєвичі – Малий Житин пробити собі шлях через Рівне. Командувач польської армії володів не зовсім вірними даними своєї розвідки, яка наступ 11-ї кавдивізії в напрямку на Дубно прийняла за рух всієї Кінармії. Ця помилка і привела до жорстокого бою польського війська з 4-ю та 6-ю кавдивізіями.

 Першою у бій з частинами 2-ї польської армії вступила 6-та кавдивізія. Водночас 4-та кавалерійська дивізія вела незначні бої з поляками на північ від Тучина. Біля полудня польські війська зуміли відтиснути частини 6-ї кавалерійської дивізії, що зумовило відхід 4-ї і 6-ї кд Кінармії в напрямку до Рівного. Начдиви використовували будь-яку можливість для закріплення на нових рубежах з одночасними контратаками в кінному строю, однак не встояли під натиском  польських частин, які на ранок 9 липня зуміли знову оволодіти Рівним.

Кінармійці перед атакою

Тим часом 18-та дивізія піхоти генерала Францішека Крайовського вночі з 7 на 8 липня залишила Острог і по полудні 8 липня двома колонами вийшла до с.Будераж (нині Здолбунівський район Рівненської обл.). Цей маневр поляків залишився, як і сподівався генерал Крайовський, непоміченим командуванням 14-ї та 11-ї кавдивізій більшовиків.

Завдання з оточення поляків не було виконане і 8-ю кавдивізією Примакова зі складу 14-ї армії. 13-та дивізія піхоти благополучно дісталась до наміченого рубежу відходу – р.Збруч.

Таким чином, день 8 липня цілком був виграний поляками, які не тільки зуміли уникнути оточення, але й обійшли 4-ту та 6-ту кавдивізії з тилу та ще й відбили в противника Рівне.

На світанку 9 липня бої в районі Рівного розгорілись з новою силою. Більшовицькі 4-та і 6-та кавдивізії атакували противника на фронті Гориньград – Новий Двір – Великі Омеляни – Дядкевичі – Ясеневичі. Вже перші атаки показали, що противник не намагається чинити більш-менш пристойний опір, а відходить до Рівного. Біля 12:00 4-та кавдивізія внаслідок обходу частин противника з флангу увійшла до Олександрії, яку на той час поляки вже залишили. У подальшому,  до вечора  9 липня обидві дивізії Кінармії вийшли на рубіж р.Устя. Таким чином цього дня радянська кавалерія в свою чергу обійшла поляків з півдня і вдарила по його ар’єргардам.

На півночі Рівненщини наступ продовжували з’єднання 12-ї армії.

З огляду на те, що стрілецькі підрозділи не встигали перерізати шляхи відходу польських військ, вперед були вислані кавалерійські загони, які виконували партизансько-диверсійні завдання. Так, з метою перерізати залізничне сполучення між станціями Сарни і Рівне в район роз’їзду Яринетка був відправлений зведений загін від Башкирської кавалерійської бригади під командуванням командира 28-го полку У.Гайнанова.

У.Гайнанов, командир 28-го полку Башкирської кавалерійської бригади

Кіннотники перерізали лінії телефонного і телеграфного зв’язку і підірвали колію в двох місцях. Поляки намагались відновити контроль за важливою комунікацією і відправили до місця диверсії 2 бронепоїзди. Перший зійшов з рейок, однак його команда встановила біля залізничного полотна кулемети і стала відбивати атаки башкирців, другий бронепоїзд після кількох залпів відійшов в напрямку на Рівне. Після ремонту бронепоїзд, що вів вогонь після пошкодження відійшов в напрямку на Сарни. Кіннотникам не залишалось нічого іншого як підірвати залізничний міст на північ від Яринетки і відійти.

Башкирці атакують

На півдні Рівненщини 11-та та 14-та кавдивізії Кінармії увійшли в бойове зіткнення з противником на своїх ділянках лише надвечір 8 липня. 9 липня 11-та кавдивізя атакувала авангард 18-ї дивізії піхоти, яка рухалась в напрямку на Острів, а 14-та намагалась збити ар’єргард поляків. Польські підрозділи з боєм таки зуміли вийти в район с.Острів, щоб на ранок продовжити марш в район м.Дубно.

 Після врахування помилок 8-9 липня, С.М.Будьонний вимушений був залишити виконання поставленого штабом фронту завдання і поставити підпорядкованим з’єднанням задачі щодо відбиття у частин 2-ї польської армії Рівного.

Для переслідування дивізії Крайовського була залишена 11-та кавдивізія. На цю ж дивізію покладалось виконання завдань зі спостереження за рубіжом р.Іква та оборони переправ у районі м.Дубно.

4-та, 6-та та 14-та кавдивізї отримали завдання ударами з трьох сторін оволодіти Рівним. О 7 ранку 10 липня кіннотники увірвались до міста, в якому залишались малочисленні підрозділи зі складу ар’єргарду 2-ї польської армії. Спроба 6-ї кавдивізії з ходу форсувати річку Струбель зазнала фіаско. 14-та кав дивізія оперативно була повернута на Дубенський напрямок, однак наздогнати частини18-ї пд вже не могла.

Завоювання району Рівного дісталось Кінармії дорогою ціною – чисельність шабель в кавбригадах з 1400 в травні зменшилось до 500 в середині липня.⁷²

Пам’ятник бійцям 1-ї Кінної Армії в Рівному

Скориставшись затримкою Кінармії «червоних» в районі Рівного, 18-та пд в ніч з 9 на 10 липня форсованим маршем через с.Атонівці досягла 11 липня Кременця, де приєднала до себе підрозділи 10-ї бригади піхоти генерал-підпоручника Леона  Пахуцького і згодом лівим берегом Ікви вийшла до Дубно.

Тим часом, 10 липня лівофлангова 44-та сд 12-ї армії в районі Тучина встановила контакт з Кінармією, а придана Кінармії 45-та сд цього дня зайняла район Острог – Менжирічі.

10 липня переслідування ворога, що відходив, продовжили частини 12-ї армії. Кінна група, основу якої складали полки Башкавбригади зранку виступила із с.Янча-Рудня і, слідуючи через В.Глумчу, Липине, Бронницю, вийшла до містечка Березне, де форсувала Случ і стала переслідувати поляків в напрямку до Горині. З виходом в район Степані було виявлено, що міст через річку знищений. Змоги перейти вбрід в зв’язку із заболоченими берегами не було. Лише на світанку 10 липня під прикритаттям двох гармат передовий кавполк бригади зумів переправитись в районі с.Комарівка на човнах, відібраних у місцевого населення.

Ще один міст через Горинь в районі Степані виявили розвідники окремого кавполку 7-ї сд. Оскільки міст оборонявся досить сильним підрозділом було вирішено атакувати пішим ескадроном полку. Поляки встигли підпалити міст, однак червоноармійці ескадрону кинулись у вогонь і увірвались до Степані. При взятті цього поліського містечка значну допомогу підрозділам Червоної армії надавали місцеві селяни. Військком кінної групи і військкомдив 7-ї Рогальов доповідав члену Реввійськради 12-ї армії Аралову: « …Местные жители, [в]  особенности дер. Комаровки—Колония, оказывали помощь нашим войскам, указывая броды,  оставляя сведения о противнике. При входе наших кавалерийских частей в м. Степань они были встречены приветствиями, и крестьяне сами гнали с  палками поляков  до  леса. Были  случаи,  когда  крестьяне  вырывали  у  бегущих поляков винтовки  и  стреляли  по  ним  из  них.  Всегда  можно видеть, как крестьяне выдают скрывающихся  поляков.  В  общем  население  относится  очень  хорошо,  настроены  все  в  пользу  Советской  власти,  можно провести  мобилизацию,  и  на  нее  пойдут  охотно,  но  только  нужно  зто проделать  срочно,  добровольно  же  они  не  идут,  мнение  —  «придут обратно  поляки  и  нас  накажут». ⁷³

Аралов  Семен Іванович, в 1920 році член РВР 12-ї армії

Рогальов Федір Федорович, у 1920 році військком 7-ї стрілецької дивізії

На кінець першої декади липня війська Південно-Західного фронту, що діяли проти військ польських 3-ї 2-ї та 6-ї армій вийшли на лінію Сарни – Рівне – Проскурів – Камянець-Подільський.

Рівненська операція Кінармії та дії польських частин показали, що противники стали більш вміло використовувати сильні і слабкі сторони один одного. Так, 2-га польська армія показала вмілі дії піхотних мас із прориву і виходу із оточення і протидії кавалерійськими частинами, а Кінармія – здатність до швидкого маневрування. Водночас, у ході цієї операції обидві сторони зачасту «били кулаком впусту». В той час коли одні частини вели жорстокі бої, інші заледве бачили противника.

 Юзеф Пілсудський писав: « …провалилися кілька моїх спроб згрупувати сили для удару по кінноті Буденьонного з різних сторін так, щоб змогти ввести в дію нашу, значно слабшу в порівнянні з противником, кавалерію. І все через якусь фатальну неможливість узгодити зусилля декількох частин для спільного маневру. Перед 4 липня останньої такою спробою були майже комічні події під Рівним, коли 18-а дивізія 6-ї армії йшла в атаку з півдня, а 2-а армія в той же самий час виконувала поворот на північ; і навпаки, коли 2-а армія перейшла в наступ і її 1-а дивізія нічною атакою зайняла Рівне, 18-а дивізія вже рухалася в протилежному напрямку на Дубно».⁷⁴