Четвер
18.01.2018
14:53
Форма входу
Категорії розділу
1. Буремний 1917. [5]
Події на Волині періоду 1917 року
2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. [7]
Події на Західній Волині у 1918 році.
3. На трьох фронтах. [10]
Російсько (більшовицька) - українська та польсько-українська війни 1919 року на території Західної Волині.
4. «За вашу і нашу свободу!?» [14]
Події більшовицько-польської війни 1920 року на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 369
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Між трьох вогнів. » 4. «За вашу і нашу свободу!?»

4.3. Продовження наступу військ Південно-Західного фронту.

15 червня командувач Південно-Західним фронтом О.І.Єгоров віддав директиву за №448/сек./571/пол. про новий наступ. За цією директивою планувалось закінчити розгром 3-ї польської армії і розвивати подальший наступ на напрямку Рівне-Брест. У директиві зокрема зазначалось: «В целях окончательного разгрома 3-й польской армии и дальнейшего развития основного удара на Польском фронте на Ровно — Брест. Командарму 12-й: ударной группой в составе 24-й стр. дивизии с приданными к ней отрядами и судами Днепровской флотилии, сбив противника в Чернобыльском районе, наступать в направлении на Мозырь; линию р. Славечна от устья ее до с. Липник (по жел. дор. Мозырь — Коростень) достигнуть не позднее 19 июня. Главными силами армии, преследуя противника, не позднее 20 июня захватить Овруч и совместно с направленными на Коростень двумя дивизиями Конной армии ликвидировать противника в районе Овруч — Коростень, отбросив остатки его в болотистый район р. Уборти. Командарму Конной: 45-ю дивизию, выдвигая в район Житомир — Шепетовка, двумя дивизиями из района Житомира не позднее 20 июня захватить район Новоград-Волынска и по присоединении к Конной армии двух дивизий, отряженных в район Коростеня, стремительным наступлением захватить район Ровно. Командарму 14-й, преследуя противника в общем направлении Жмеринка — Проскуров, 18 июня овладеть районом Жмеринка — Винница, а 8-й кав. дивизии овладеть к этому числу районом Калиновки, откуда идти на Старо-Константинов, выделив особый и подрывной отряд для основательного взрыва железнодорожных мостов в районе Шепетовки, главными силами занять Проскуров».55

19 червня 1-ша Кінна армія зав’язала бої за оволодіння Новоград-Волинським, однак тут зустріла опір польських частин, які напередодні були перекинуті із Західного фронту. Польське командування знову зорганізувало 2-гу армію (командувач – генерал-підпоручник Казимир Рашевський, пол. Kazimierz Raszewski), до складу якої увійшли 3-тя дивізія піхоти легіонів, 6-та дивізія піхоти, 10-та бригада зі складу 5-ї дивізії піхоти, 1-ша кавалерійська бригада та інші підрозділи.

Командувач 2-ю польською армією Казимир Рашевський

Поки 1-ша Кінна армія з приданою 45-ю стрілецькою дивізією билась з поляками в районі Новограда-Волинського, 20 червня 25-та стрілецька дивізія, більш відома читачу, як «чапаєвська» оволоділа містом Овруч, що дозволило 12-й армії повести наступ у напрямку на Олевськ, Сарни.

Начальник 25-ї стрілецької дивізії Іван Семенович Кутяков

4-й кавалерійській і 44-й стрілецькій дивізіям 25 червня вдалось вибити поляків і українців із 6-ї січової сд з містечка Емільчене, а 27 червня  основні сили армії Будьонного форсували Случ і зайняли Новоград-Волинський. Польські частини поспіхом стали відступати в напрямку на Корець.

Зважаючи на цей успіх, командування ПЗФ директивою від 27.06.20 №№489/сек 3413/оп наказало підпорядкованим військам: 12-й армії - оволодіти Мозирем і Олевськом не пізніше 28 червня і далі «ударною групою» форсувати Случ в районі Людвипіль – Березне і спільно з Кінною армією не пізніше 3 липня оволодіти районом Костопіль - Рівне, після чого розвивати удар в загальному напрямку Степань - Чорторийськ. Кінна армія до  29 червня  мала зайняти район Шепетівки і не пізніше 3 липня - район Рівного. 14-та армія не пізніше 29 червня  повинна була володіти районом Старокостянтинів - Проскурів, при цьому Дністовське угрупування противника притиснути до Дністра, унеможлививши його відхід на територію Східної Галичини.56

29 червня 24-та Симбірська дивізія під командуванням В.І.Павловського оволоділа містом Мозир чим убезпечила правий фланг Південно-Західного фронту від можливого контрудару.

Цього ж дня 12-та армія отримала уточнене завдання – наступати на фронті Сарни, Рівне, Здолбунів, зосередивши основні зусилля на Рівненському напрямку.

Дії військ радянського Південно-Західного фронту призвели до значного (до 80-ти кілометрів) розриву між бойовими порядками польських 6-ї та 2-ї армій. Для укріплення Рівненського угрупування командувач військами 6-ї армії генерал Вацлав Івашкевич відправив через Старокостянтинів в напрямку на Рівне 18-ту дивізію піхоти генерала  Францішека Крайовського (Кралічека) ( пол.Franciszek Krajowski , чеська František Králíček).

Генерал  Францішек Крайовський (Кралічек), командир 18-ї дивізії піхоти

30 червня 1-ша Кінна армія своїми передовими частинами висунулася на рубіж Людвипіль - Межиричі - Антопіль, а 45-та стрілецька дивізія двома своїми бригадами вийшла на фронт Корчик - Шепетівка, 134-та бригада цієї дивізії зайняла район м. Гриців (нині  Шепетівського району Хмельницької області).

3-тя польська армія (оперативна група полковника Юзефа Рибака (Józef Rybak), 6-та січова стрілецька дивізія УНР, 7-ма дивізія піхоти, 1-ша дивізія піхоти легіонів, 7-ма кавбригада), яка з боями відходила вздовж залізниці Київ - Сарни і послідовно стримувала наступаючі більшовицькі війська з спочатку на лінії р.Тетерів, згодом Коростень-Овруч, на кінець червня 1920 року зайняла підготовлені позиції на березі річки Уборть на північ і південь від Олевська.57

Юзеф Рибак

Наступ більшовицьких військ змусив генерала Е.Ридз-Смігли, котрий був призначений командувачем Південно-Східного (Волинського) фронту, застосувати нові форми активної оборони на розтягнутому фронті. Для цього 2-га польська армія повинна була бути посилена 1-ю дивізією піхоти легіонів, яку перекидали з Олевського напрямку для атаки на правий фланг 1-ї Кінної армії в напрямку на Корець і Новоград-Волинський.  Одночасно в наступ мали перейти 6-та дивізія піхоти і 3-тя дивізія піхоти легіонів.

Однак 1 липня удару по 4-й  кавалерійській і бригаді 6-ї кавдивізій 1-ї Кінної армії на Горині  завдала лише 3-тя дивізія піхоти легіонів Леона Бербецького (Leon Berbecki).

Леон Барбецький,

у 1919 році командир оперативної групи «Буг», що діяла на Волині і Львівщині,

 в 1920 році – командир 3-ї дивізії піхоти легіонів

Оскільки цей наступ не був підтриманий сусідами, то дивізія була відкинута кіннотниками Будьонного на рубіж Тучин – Гоща і при цьому втратила 4 гармати, 40 кулеметів і до 1000 вояків полоненими.58

На ділянці 12-ї армії в період із 1 по 3 липня найбільш серйозні бої тривали на Олевському напрямку. У результаті цих боїв частини 25-ї і 58-ї стрілецьких дивізій вийшли до берегів річки Уборть та на ближні підступи до Олевська. Водночас польські війська зуміли дещо потіснити на схід частини 44-ї стрілецької дивізії.

 2 липня бої продовжились.

 Біля 10:00 кіннота Будьонного повела наступ в загальному напрямку на Здолбунів. 4-та кавалерійська дивізія під командуванням Федора Михайловича Літунова форсувала Горинь і з ходу, не зустрічаючи серйозного супротиву ворога, оволоділа містечком Гоща. 6-та Семена Костянтиновича Тимошенка та 11-та Федора Максимовича Морозова кавалерійські дивізії, натомість вели жорстокі бої в районі станції Оженин (нині Острозький район Рівненської обл.), яка переходила із рук в руки. 14-та кавдивізія під командуванням Олександра Яковича Пархоменка оволоділа станцією Кривин і під вечір з боєм форсувала Горинь у районі села Солов’є (нині територія м.Нетішин Хмельницької області). Поставлена на цей день дивізії задача вибити ворога з Острога виконана не була. 405-й сп 45-ї сд зумів вибити польські підрозділи з Ізяслава, що дозволило 45-й стрілецькій дивізії Йони Якіра вийти на рубіж Цвєтоха – Очеретинка – Барбарівка – Ізяслав.59

РВР і комсклад 1-ї КА, березень 1920

Начальники дивізій 1-ї Кінної армії:

 4-ї кд Літунов Федір Михайлович

 6-ї кд Тимошенко Семен Костянтинович

 11-ї кд Морозов Федір Максимович

14-ї кд Пархоменко Олександр Якович

Група полковника Емануеля Гогенауера (Emanuel Hohenauer de Charlenz) з 18-ї дивізії піхоти (була посилена 6-м полком уланів), яка отримала завдання контратакувати в напрямку на Ізяслав, а в подальшому нанести удар у фланг і тил Рівненському угрупуванню «червоних», вела бій з кабригадою Котовського, посиленою 400-м стрілецьким полком 134-ї бригади, внаслідок якого оволоділи містечком Гриців.

Емануель Гогенауер, в червні 1920 року командир групи від 18 дивізії піхоти

З огляду на те, що частини радянської 12-ї армії дещо зменшили тиск на війська 3-ї армії (з 23.06.1920 командувач генерал-поручник Зиґмунд Зелінський, пол.- Zygmunt Zieliński), командувач фронтом Едвард Ридз-Смігли 3 липня віддав розпорядження перекинути 1-шу дивізію піхоти легіонів під командуванням полковника Юліуша Руммеля на допомогу 2-й армії, що обороняла лінію Горині і Рівненський напрямок. 6-й армії ставилось завдання нанести удар частинами 18-ї дивізії піхоти на Славуту (штаб  18-ї дивізії даний наказ так і не отримав).

Генерал Зигмунд Зелінський, із 23.06.1920 – командувач 3-ю польською армією

Також на виконання цього наказу два полки 6-ї дивізії піхоти зі сторони Людвинополя повели атаку на Корець. Ці дії поляків змусили передислокувати дві бригади з 4-ї кавдивізії з району Гощі. До кінця дня польські частини були відкинуті до Людинополя.

Водночас 6-та та 11-та кавдивізії Кінармії форсували Горинь і увірвались до Острога.

45-та стрілецька дивізія Й.Е.Якіра спільно з кавбригадою Г.І.Котовського впродовж дня вела жорстокі бої з 18-ю дивізією піхоти Францішека Крайовського на фронті Гриців – Вербівці – Великі Позирки (нині Ізяславський район Хмельницької обл.). У ході цих боїв Гриців декілька разів переходив із рук в руки, але на кінець бою залишився в руках поляків. Польські війська також зуміли прорвати оборону 45-ї сд і повести наступ на Шепетівку. Щоб уникнути оточення 135-та бригада відійшли в строну Шепетівки, а 133-тя бригада і кавбригада Котовського до с.Зінківці (нині Кам′янець-Подільський район Хмельницької обл.).

Таким чином між цими двома групами 45-ї стрілецької дивізії виявився розрив, в який могли увійти польські війська. Для закриття цього розриву з резерву 1-ї Кінної армії, що знаходився в районі Новограда-Волинського, були перекинуті полк особливого призначення і армійська запасна кавбригада Стенового. 45-та сд отримала завдання наступного дня відкинути польські війська на захід і закріпитись на рубежі Славута – Очеретинка – Пліщин – Лабунь (нині Новолабунь) – Бражинці.

Боями на лінії Горині закінчився перший етап відступу польських військ Українського фронту, які не тільки зуміли уникнути оточення і розгрому, але й своїми активними оборонними і контрнаступальними діями скувати головний козир радянського Південно-Західного фронту – кінноту Будьонного. Водночас 1-ша Кінармія, ще на той час не втратила своєї «таранної» сили і по інерції просувалась в напрямку на Рівне, загрожуючи розривом між 2-ю і 6-ю польською армією. Частково це завдання їй виконати вдалось, але про це нижче…

Тим часом, як і планувалось вищим радянським командуванням раніше, головні події радянсько-польської війни перемістились на північ.На початок липня Червоній Армії вдалось створити  чисельну перевагу над польськими і союзними ним українськими військами. Ця перевага в основному стосувалась Західного фронту. За станом на 4 липня РСЧА на радянсько-польському фронті налічувала 157 тис.чол проти 101 тис. польських військ, в тому числі на Західному фронті 114 тис. проти 58 тис., Південно-Західному 43 тис. проти 43 тис.60

4 липня  Західний фронт Михайла Тухачевського знову перейшов у наступ, що згодом значно вплинуло на хід бойових дій на території України. Основний удар був нанесений правим флангом фронту (силами 4-ї армії і кав корпусу Гая), де на той час було досягнуто майже дворазову перевагу в особовому складі і озброєнні. 5 липня польські армії почали швидко відходити в напрямку Ліди, і, не зумівши закріпитися на старій лінії німецьких окопів, наприкінці липня відступили до Бугу. За досить короткий проміжок часу частини більшовицького Західного фронту просунулись вперед більш, ніж на 600 км. 10 липня поляки залишили Бобруйськ, 11 липня - Мінськ, 14 липня частини РСЧА оволоділи Вільно. 26 липня в районі Білостока червоноармійці перетнули кордон Польщі, а 1 серпня, майже без опору, оволоділи Брестом.

Категорія: 4. «За вашу і нашу свободу!?» | Додав: voenkom (09.01.2018) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 9 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: