Четвер
24.05.2018
18:42
Форма входу
Категорії розділу
1. Буремний 1917. [5]
Події на Волині періоду 1917 року
2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. [7]
Події на Західній Волині у 1918 році.
3. На трьох фронтах. [10]
Російсько (більшовицька) - українська та польсько-українська війни 1919 року на території Західної Волині.
4. «За вашу і нашу свободу!?» [14]
Події більшовицько-польської війни 1920 року на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 374
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Між трьох вогнів. » 4. «За вашу і нашу свободу!?»

4.13. Останні бої польсько-більшовицької війни 1920 року на Волині.

Для нівелювання зусиль польських військ, що наступали на півночі Рівненщини, 73-тя бригада 25-ї сд отримала завдання контратакувати противника в районі Рокитне, Піскове, Верхня Любаша, а в подальшому на Костопіль. Перші три населені пункти з боєм були взяті при підтримці частин 7-ї стрілецької дивізії, а от наступ на Костопіль прийшлось припинити в зв’язку з відсутністю боєприпасів і продовольства. Дивізії продовжили відступ на рубіж р.Случ.222

О 14:00 17 вересня 4-та, 6-та і 11-та кавалерійські дивізії отримали наказ РВР 1-ї Кінної армії відійти на рубіж Олександрія - Рівне – Здолбунів – Мізоч, 14-та кд  разом з польовим штабом армії і обозами – в район Корця, Особлива кавбригада – в 10 км на захід від Рівного в готовності до контрудару на любій ділянці фронту. Бронепоїзди прикривали відхід частин  на рубежі р.Устя, а потім мали через Здолбунів відійти до Шепетівки. Бронезагони Кінармії виводились в район Клевані і мали за завдання прикривати вогнем відхід армії. Спланований відхід в зв’язку з тим, що на станціях Рівне і Здолюунів не були відправлені на схід всі ешелони прийшлось відкласти і вести оборонні бої на рубежі р.Стубла до ранку 18 вересня.223

Однак 11-та і 14-та кд наказ про затримку відходу не отримали і в ніч на 18 вересня вдійшли до р.Устя. Поляки скористались цією ситуацією і кинулись навздогін. Біля 3 години ночі 8-й полк уланів під командуванням ротмістра Корнеля Кжешуновича (Kornel Krzeczunowicz)  вийшов до Рівного, де знаходилась 2-го бригада І.В.Тюлєнєва з 4-ї кавдивізії.

Солдатська відзнака 8-го полку уланів

Командир 8-го полку уланів ротмістр Корнель Кжешунович

Протягом кількох годин вуличних боїв бригада Тюлєнєва відійшла на рубіж Шпанів – Бармаки. Поляки повністю опанували Рівним.

Тюлєнєв Іван Володимирович, у вересні 1920 року командир 2-ї бригади 4-ї кавдивізії

Інші бригади 4-ї кавдивізії С.К.Тимошенка для прикриття відходу отримали завдання стримувати противника заслонами, а до кінця дня відійти на Горинь, зруйнувати за собою переправи і закріпитись на рубежі Олександрія – Тучин. 11-та кав дивізія Ф.М.Морозова тим часом під приттям панцерників відходила на рубіж Гоща – Завозів, 6-та кд Опанасенка мала зайняти східний берег Горинь в районі Острога. Особлива бригада висувалась в район м.Корець, 14-та кд – на Рогачов.

За станом на 18 вересня 58-ма сд відійшла на лінію р.Стир від Річиці до Сопачова, 21-ша бригада закріпилась на рубежі Сопачів – Чорторийськ, 25-та сд – Чорторийськ – Деражня. В напрямку на Дражню продовжували відступ частини 44-ї сд.

Слідом за підрозділами 25-ї сд до Деражні вийшли передові роз’їзди 214-го полку уланів, які опанували цим населеним пунктом 19 вересня.

Оскільки загони генерала Балаховича стали загрожувати переправам через Прип’ять командування 4-ї армії 19 вересня отримало завдання від Тухачевського розгромити ці загони в районі Шлапан - Любязь і забезпечити лівий стик між своєю і 12-ю армією по лінії Прип’яті на рубежі Горавиця – Невір - Невель. Виконання цього завдання покладалось на 30-ту стрілецьку бригаду. Одночасно інші бригади 10-ї стрілецької дивізії (включена до складу 4-ї армії 14 вересня 1920 р.) під командуванням Юхима Олександровича Дрейцера повинні були зайняти район Тирбовичі – Столін і забезпечити Лунінецький напрямок.224

Дрейцер Юхим Олександрович, у вересні 1920 року командир 10-ї стрілецької дивізії

Однак частини 10-ї сд своєчасно виконати поставлене завдання не змогли. Наслідок не забарився - партизани Балаховича завдали болючого удару по 58-й сд, яку в районі Любешова і Нобеля 21 вересня оточили, а потім повністю знищили 88-й стрілецький полк, про що й повідомив у свому зведенні польський генштаб: «Поблизу Любешова генерал Балахович розбив 88-й полк радянської піхоти і взяв до полону цілий батальйон».225

З Любешова група С.Н.Булак-Балаховича повела наступ в напрямку на Пінськ, яким оволоділа вже 26 вересня. В Пінську з’єднання, яке з 28 вересня відповідно до наказу польського військового міністерства стало йменуватись в польських документах як Окрема союзницька армія захопило тільки полоненими понад 400 більшовицьких командирів і 2000 червоноармійців.226

Тим часом взовж південного кордону сучасної Волинської області група генерала  Луціана Желіговського (Lucjan Żeligowski) у складі 10-ї дивізії піхоти і козачої бригади осавула Вадима Яковлєва успішно здобула Сокаль, за ним Броди і Берестечко і вела наступ в напрямку на Кременець.

Луціан Желіговський, командир 10-ї дивізії піхоти

На півночі ж польські частини намагались перекрити шляхи до відступу на Горинь частинам правого флангу 12-ї  і основному угрупуванню 1-ї Кінної армії. Однак, досягнувши Горині, полковник Руммель наказав підпорядкованим з’єднанням зупинитись, щоб дочекатись підходу піхотних частин і боєприпасів.

На Горині знову вимушені були закріпитись і частини Кінармії, оскільки їх відведення могло привести до ще більшого крах лівого флангу Західного і правого Південно-Західного фронтів. Відведення в цих умовах Кінармії означало прорив противника на рубіж Коростень – Бердичів Козятин з подальшою можливістю нанесення потужних ударів у фланги 12-ї і 14-ї армій. З рішенням С.М.Будьонного погодився командувач військами Західного фронту Михайло Тухачевський. 19 вересня ним було віддане розпорядження про передачу 24-ї і 44-ї дивізій 12-ї армії в підпорядкування Будьонному. Ці дві стрілецькі дивізії повинні були зайняти оборону по Горині, а кавдивізії тим часом мали відійти в район Житомира.

 І цьому плану збутись не вдалось.

 Якщо три бригади 44-ї сд 20 вересня замінили на Горині частини 14-ї і 11-ї кавдивізій, то 24-та сд ще вранці пройшла через Острог в напрямку на Ізяслав. Слідом зе нею хлинула кіннота Руммеля, яка стала охоплювати фланг Кінармії. Для закриття прориву була направленя 6-та кд Опанасенка із завданням відбити переправи в районі Острога і встановити зв’язок з 24-ю сд.

За дві годині по полудню 20 вересня по Кінармії був виданий наказ РВР, який вимагав:

44-й сд змінити частини 4-ї кд, зайняти і обороняти східний берег Горині на рубежі Котів – Бугрин;

4-й кд маршем відійти в район Чуднова (35 км на північний захід від Бердичева);

11-й кд продовжувати утримувати зайняті позиції в готовності до виведення в армійський резерв;

24-та сд повинна була відновити втрачене положення і зайняти оборону на рубежі Бугри – Остріг.

6-та кд повинна була виконувати раніше поставлене завдання і надати допомогу 24-й сд у зайнятті вказаного їй рубежу.227

21 вересня підрозділи 214-го полку уланів з боєм оволоділи Степанню.

Протягом 22-23 вересня дві бригади 44-ї сд зайняли оборону на вказаному рубежі, 131-ша Таращанські бригада зайняла позиції 11-ї кд (на шляху Рівне – Новоград-Волинський була залишена одна кавбригада з 11-ї кд і автобронезагони), 24-та сд зайняла оборону в районі Острога. По зайнятті оборони, 44-та і 24-та сд 26 вересня знову перейшли в розпорядження командувача військами 12-ї армії, а 1-ша Кінна армія отримала наказ про передислокацію на Південний фронт, війська якого готувались до боїв з армією барона Врангеля.

23 вересня Ленін знову надіслав телеграму А.А.Іофее щодо заключення перемир’я з Польщею. Однак вказівки щодо лінії кордону (канал Огінського – Ясельда – Стир – лінія колишнього Російсько – Австрійського кордону)228 явно були для польської сторони не вигідними, адже їх війська в Україні вже наближались до річки Случ, а війська, які протистояли полякам в Західній Україні були малобоєздатними.

Так, за телеграмою командарма-12 № 03284 на ім’я командувача Західним фронтом Тухачевсього: « …58-я стр. дивизия имеет 1000 штыков, 7-я стр. дивизия до 2300 штыков и 25-я стр. дивизия свыше [567] 1000 штыков, в общем до 5000 штыков. Материальные потери большие. 25-я стр. дивизия мало надежна и отведена в резерв…».229 Не кращий був стан і в 44-й та 24-й стрілецьких дивізіях, які налічували заледве 1000 – 1500 бійців. Такий плачевний стан війська зумовив подальний відхід частин армії на схід, не дочікуюсь навіть розпоряджень вищого командування…

Станом на 26 вересня активні бойові дії на території Західної Волині закінчились.

Цього ж дня відповідно до директиви Главкома від 24 вересня 1920 року № 5564/оп 1257/ш 12 –та армія, 24-та та 44-та стрілецькі дивізії перейшли в підпорядкування Південно-Західного фронту, а дві останні дивізії – в підпорядкування 12-ї армії, якій ставилось завдання двома дивізіями прикривати Сарненський, а трьома – Житомирський і Бердичівський напрямки.230

26-30 вересня 12-та армія відходила, ведучи незначні ар’єргардні бої на рубіж річок Уборть, Случ; 14-та армія під тиском поляків і частин армії УНР – Юзевіопіль, Летчів, Деражня, Зінбківці, р.Калюс.

Звісно, подих війни відчувався на території Західної Волині аж до підписання Ризького мирного договору.

Протягом вересня – жовтня в Ковельському і Володимирському повітах активно йшло вербування до бригади генерала Іскри, яка підпорядковувалась «армії» С.Н.Булак-Балаховича (з 28 вересня мала офіційну назву Окрема союзна армія). На 8 жовтня в районах Ковеля і Володимира-Волинського було зосереджено 1708 добровольців, у т.ч.68 старшин.231  За спогадами І.А.Лохвицького  (отаман Іскра) таких добровольців можна була набрати значно більше. Однак із-за політики Бориса Савинкова, котрий вважав, що селян перевдягати у військові однострої не треба, як і давати сучасну зброю  («Крестьяне должны быть в собственной одежде. Это даже «пикантно»: крестьянская бригада в лаптях…»), тільки в Ковелі в прийнятті до бригади було відмовлено 1750 добровольцям, направленим рішеннями волосних зібрань.232 У листопаді 1920 року Селянська бригада отамана Іскри у складі Окремою Союзної армії взяла участь в наступі і навіть спромоглася відбити у більшовиків Овруч. Однак завдяки зрадникам із Путивльського полку «червоні» невдовзі відбили місто. Залишки бригади повернулись на територію Білорусі, де згодом були інтерновані, а сам отаман Іскра гайнув до Польщі.233

Чимало волинян польської національності пішли служити і до польсько-української Добровольчої групи (два батальйони піхоти, два кавалерійські ескадрони, кінна батарея, штабний відділ), яка з кінця вересня 1920 року формувалась під керівництвом підполковника Валерія Славека. За пропозицією Симона Петлюри планувалось включення цього підрозділу до дивізій Удовиченка чи Безручка. Ю.Пілсудський і начальник польського генштабу генерал Т.Розвадовський хоча офіційно і не підтримали даний проект, однак V відділ ВКВП (військове командування Війська Польського) дав згоду на відрядження офіцерів – добровольців до Групи. Добровольча група В.Славека брала участь в листопадовому рейді українського війська. 234  

Після 10 жовтня в районі Рівне-Шепетівка дислокувались частини з так званої 3-ї армії Півдня Росії під командуванням генерала Перемикіна (дивізії генералів Бобошка, Трусова і Палена).

12 жовтня 1920 року в Ризі було російською і польською сторонами було підписане перемир’я, згідно з яким радянська й польська сторони зобов’язалися не підтримувати чужих військових дій, направлених проти іншої сторони. Під тиском сейму військова влада наказала всім непольським формуванням до 2 листопада 1920 року залишити територію Польщі та оголосила, що в разі повернення зі зброєю в руках, вони будуть інтерновані й поміщені в табори.

Тому, в кінці жовтня 1920 року всі українські війська залишили територію, признану за Польщею згідно умов перемир’я. Колишнім союзників, що відходили з Польщі, Начальний Вождь Маршал Юзеф Пілсудський направив прощального листа, а командування польської 6-ї армії вислало до Головного Командування українського війська делегацію, яка висловила подяку за спільну боротьбу.235

З підписанням Ризького мирного договору (18 березня 1921 року) польсько-радянська війна закінчилась. Польська і російська сторони залишились «при своїх інтересах», втративши при цьому десятки тисяч життів і зазнавши мільйонних збитків, а Українська Народна Республіка остаточно втратила свою державність.

Звісно, маршал Пілсудський відразу ж забув про свої слова щодо підтримки української державності – на Західній Волині швидко стала утверджуватись польська адміністрація, яка владарювала тут аж до вересня 1939 року.

Памятник українським військовикам у Варшаві

 

Ми живемо в іншій країні, але про історію слід пам’ятати. Адже хто знає, як  кільце її пружини розпрямиться наступного разу.

Категорія: 4. «За вашу і нашу свободу!?» | Додав: voenkom (09.01.2018) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 28 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: