9 - 10 вересня 1920 року за наказом командувача військами 3-ї армії Владислава Сікорського у Влодаві була створена моторизована група до складу якої увійшли 2-й та 3-й батальйони 26-го полку піхоти під командуванням майора Ричарда Ванішка (Ryszard Waniczk), 2-га (por. Władysław Łoś) та 3-тя батарея (por. Stanisław Łepkowski) 7-го полку легкої артилерії під командуванням командира 1-го дивізіону майора Болеслава Пілеського (Bolesław Pileski), 1-ша колона легких панцерників (1 Kolumna Lekkich Samochodów Pancernych) під командуванням  підпоручника Е.Дзенцілевського (E. Dzięcielewski), 17, 28, 21, 81, 200 і 300 колони вантажних автівок (Kolumna Samochodów Ciężarowych). Загальна чисельність групи склала близько 1000 вояків. На озброєнні вище зазначених автобронепідрозділів знаходились 7 панцерників Форд FT-B/TF-с, дві напівброньовані машини White, 45 (за іншими даними 54) вантажівок марок Packard, Berliet i Fiat, 8 75мм гармат. Командування групою було доручене молодому, але доволі досвідченому офіцеру 2-го відділу штабу 3-ї армії – майору Володимиру Бохенеку (Włodzimierz Bochenek). За плечима майора були чотири роки війни у складі 1-го полку піхоти легіонів польських під час 1-ї світової війни, організаційна робота в Польській військовій організації під керівництвом Ридз-Смігли, командування 2-м батальйоном 6-го полку піхоти легіонів в ході походу на Вільно навчання в академії генерального штабу, бої з більшовиками у складі 1-ї дивізії піхоти легіонів. Саме майор Володимир Бохенек змусив вирушити на фронт в район Тишович підрозділи козачої бригади осавула Вадима Яковлєва, що всіляко уникили бою з більшовиками під приводом нестачі боєприпасів.¹⁸⁸

Учасник моторейду на Ковель Станіслав Ліпковський (в центрі) під час виконання обов’язків посла Польщі в Угорщині.

Командир загону Володимир Бохенек (ліворуч) з солдатами свого взводу в 1916 році.

Група майора Бохенека отримала завдання з району Влодави, через Малориту, Мокрани, Ратне вийти тилами 12-ї радянської армії до Ковеля і захопити цей важливий залізничний вузол і тим самим перерізати комунікації «червоних» на Західній Волині та не дати противнику здійснити евакуацію матеріальних запасів, що знаходились у місті. Також група мала завданням по ходу руху знищувати мости, лінії зв’язку, тилові підрозділи 58-ї стрілецької дивізії, які б зустріла на своєму шляху.¹⁸⁹

У ніч з 10 на 11 вересня група по понтонному мосту переправилась через Західний Буг і вирушила в 160-ти кілометровий похід по тилам 12-ї армії. На 10:00 11 вересня колони групи вишикувались вздовж шоссе в напрямку на Малориту. Майор Бохенек вміло розподілив сили групи: в авангарді, як розвідувальний дозор рухались 3 Форди, один «Уайт», півбатальйона піхоти і півбатареї 75мм гармат. Між дозором і головними силами (на відстані в обидві сторони до 2 км) для підстраховки рухались 2 Форди. В ар’єргарді йшли 2 Форди і «Уайт». 

Панцерник Ford T8.

Півпанцерник УАЙТ ТВС.

Вантажівка Uajt-3.

Уайт АМД

Вантажівка Berliet CBA9

Колона панцерників Форд Т8

75мм гармата зразку 1897 року

Надвечір група вийшла до перехрестя доріг Влодава-Кобрин, Брест-Ковель, відбите у «червоних» підрозділами 11-ї пд кілька годин тому.

Біля півночі 11 вересня колона, яка рухалась із середньою швидкістю 12 км/год., досягла Мокран. Таким чином в перший день маршу було пройдено біля 60 кілометрів. Після дозаправки пальним група продовжила рух на Ковель.

Біля 2-ї години ночі 12 вересня авангард групи в Гірниках застав зненацька підрозділ 1-го експедиційного загону, бійці якого відпочивали по селянським хатам, захопив 2 гармати і полонених. 

На ранок 12 вересня основні сили групи пройшли ще 25 км і вже були в Ратному, де в ході короткотривалого бою розігнали тамтешній гарнізон. Спроба червоноармійців зупинити рух мотоколони (був підпалений міст) успіхом не увінчалась – панцерники і вантажівки проскочили через палаючий міст і попрямували на південь. Розгром червоноармійського гарнізону в Ратному незабаром довершила кіннота Балаховича.

Схема рейду польського мотозагону за Келерманом

У районі Буценя (нині Старовижівський район) колона наздогнала два розрахунки з артдивізіону 19-ї бригади 7-ї сд. Червоні артилеристи опізнали машини противника на відстані до 400 метрів і встигли розгорнутись до бою. Червоні артилеристи під кулеметним вогнем польських панцерників зі складу авангарду встигли зробити три постріли, а згодом відірватись від поляків. Через декілька кілометрів в районі села Мислина (нині Ковельський район)  авангард групи Бохенека знову «наткнувся» на артвзвод (2 гармати) 19-ї бригади. Внаслідок короткотривалого бою розрахунки гармат були знищені кулеметним вогнем. За боєм своїх артилеристів з району с.Седлище спостерігав командир 19-ї бригади Трубников, однак із-за відсутності артилерії нічого полякам протиставити не міг.

Про пересування колони противника «чисельністю до полку» в напрямку Ковеля комбриг-19 К.П.Трубников  доповів начдиву-7. Одночасно він запитав чи не слід припинити рух бригади в напрямку Бреста, на що О.Г.Голіков відповів, що колону зустрінуть бійці дивізійної школи, а 19-та має зруйнувати мости в тилу колони.¹⁹⁰ Начдив Голіков не зумів правильно оцінити небезпеку по простій причині – він навіть не міг уявити, що можливе транспортування автомобілями цілого полку з артилерією. Не вірно він оцінив і сили дивізійної школи, в якій напередодні пройшов випуск, бійці роз’їхались по полкам, а чисельність постійного складу заледве доходила до чисельності стрілецького взводу.¹⁹¹

Більше того, вільний особовий склад 7-ї і 25-ї дивізій, який знаходився в місті цього дня, за спогадами колишнього бійця,  цього дня був виведений на «воскрєснік» в район залізничної станції, де без зброї потрапив під удар польських підрозділів.¹⁹²

Біля 14:00 польські панцерники досягли північної і північно-східної околиць Ковеля і розпочали бій за місто. Проти мотозагону були вислані  кадр дивізійної школи 7-ї сд і два бронепоїзди: БЕПО № 72 «им.Николая Руднева» і № 82 «Смерть Директории».

БЕПО «им.Николая Руднева», фото 1919 р.

Однак, незабаром майор Пілеський вміло розташував гармати батарей, які вогнем пошкодили один з бронепоїздів і змусили противника відійти. Поки йшла артилерійська дуель, панцерники і спішена піхота повели наступ по вулицям Ковеля в напрямку до залізничного вокзалу. Вже біля 16:00 польські панцерники обстріляли будівлі, де знаходились штаби 7-ї і 25-ї сд.

вул.Брестська в Ковелі 1920 рік

Допомогу польським підрозділам у ході бою на вулицях міста надавало наелення, яке вели вогонь по червоноармійцям як із бойової, так і з мисливської зброї.¹⁹³

Малюнок бою бронезагону в Ковелі

Про свої враження про ці події згодом в своєму «Кінармійському щоденнику описав відомий радянський письменник Ісак Бабель. Яскравою, живою мовою він розповів про те, чого не зустрінеш в сухих звітах і донесеннях штабів:

«Утром - паника на вокзале. Артстрельба. Поляки в городе. Невообразимое жалкое бегство, обозы в пять рядов, жалкая, грязная, задыхающаяся пехота, пещерные люди, бегут по лугам, бросают винтовки…Поезд отправляется быстро,  солдаты  и обозы бегут, раненые  с искаженными лицами скачут к нам в вагон, политработник, задыхающийся, у которого упали штаны,…вскакивают дезертиры с сломанными руками, больные из санлетучки. Заведение, которое называется 12-ой  армией.  На одного  бойца  -  4 тыловика, 2 дамы, 2 сундука с вещами, да и этот единственный боец  не дерется. Двенадцатая армия губит фронт и Конармию, открывает наши фланги, заставляет затыкать собой все дыры...Паника   позорная, армия небоеспособна. Типы солдат. Русский красноармеец  пехотинец  -  босой,  не только не модернизованный, совсем "убогая  Русь", странники, распухшие, обовшивевшие, низкорослые, голодные мужики. В Голобах выбрасывают всех больных и раненых, и  дезертиров. Слухи, а потом факты: захвачено, загнанное в Владимир-Волынский  тупик,  снабжение 1-ой Конной, наш штаб перешел в Луцк, захвачено у  12-ой  армии  маса пленных, имущества, армия бежит…»¹⁹⁴

Ісак Бабель

Проте були й ті, хто продовжував битись з ворогом. Оборону в районі розташування штабів з′єднань організував начальник штабу 7-ї сд Петро Яковлєв, в розпорядженні якого були комендантська команда і 4 гармати батареї Осипова з 21-ї бригади, які саме прийшли у Ковель. Влучнем вогнем артилеристи цієї батареї підбили 3 ворожі панцерники.¹⁹⁵ Однак роздрібнені, мало чисельні загони натиску поляків стримати не могли. Група Бохенека за лічені години опанувала лінією залізниці і зайняла ключові об’єкти в самому місті.

Внаслідок боїв у Ковелі польським мотобронезагоном були захоплені 2 бронепоїзди (№ 13 «Червоний кавалерист» і № 39 «Субботник»),  3 літаки, 12 автомобілів, 36 гармат, значну кількість залізничних вагонів з майном, архівні документи штабів 7-ї і 25-ї сд.¹⁹⁶

Розсіяні вогнем панцерників штабні команди були зібрані О.Г.Голіковим на східній околиці Ковеля і незабаром під його особистим командуванням перейшли в контратаку, яка була відбита вогнем панцерників і польської артилерії.¹⁹⁷

Штаби дивізій були відведені на схід: 25-ї сд – в Голоби, 7-ї сд  - до Рожища і втратили зв′язок з підпорядкованими частинами.

Біля 21:00 начдив 7-ї сд Голиков в районі Голоб сформував зведений загін із бійців 7-ї та 58-ї дивізій загальною чисельністю до 130 чоловік. На 05:00 загін досяг Ковеля і після короткого перепочинку пішов в атаку. Червоноармійці з боєм змогли досягти району залізничного вокзалу і зайняти його, але згодом знову були відкинуті на східну околицю міста звідки відійшли в напрямку на Рожище.

Безладом в оперативному тилу червоних скористався командир 7-ї  дивізії піхоти і просунув свій авангард на відстань до 10 км від Ковеля.

 Група майора В.Бохенека утримувала свої позиції в місті до 10:00 13 вересня 1920 року), аж доки в місто увійшли  105-й та 168-й полки піхоти 7-ї пд. Втрати групи майора Бохенека в ході кидку на Ковель були незначні: були пошкоджені 3 бронеавтомобілі Форд, декілька солдат були вбиті і отримали поранення.

Дії мотогрупи поляків також забезпечили просування польських підрозділів на схід і південний схід від шоссе Ковель – Луцьк в той час, як бригади 7-ї і 25-ї сд залишились без управління і «блукали» на північ і захід від Ковеля.

Цю ситуацію ще на початку місяця спрогнозував досвідчений військовий – начальник штабу 25-ї стрілецької дивізії Григорій Іванович Савін, котрий декілька разів пропонував начальнику штабу 12-ї армії Володимиру Костянтиновичу Сєдачову посилити охорону підступів до Ковеля, проте кожного разу отримував відмову, а наостанок біля 10 вересня – загрозу віддати під трибунал за панікерство.¹⁹⁸

Савін Григорій Іванович, начальник штабу 25-ї сд

Прорив польського моторизованого загону зі сторони Бреста згодом широко вивчався в польських, радянських і навіть німецьких й американських військових навчальних закладах, аналізувався в спеціалізованих виданнях, в тому числі як радянських і польських, так і зарубіжних. Знання цієї історії в червні 1941 року зіграло злий жарт з командиром 15-го стрілецького корпусу 5-ї армії полковником Федюнінським. Очевидно, що направлення в скрутний час боїв із гітлерівцями в районі Володимира-Волинського та Любомля розвідувального батальйону на малозначимий напрямок в район Ратного і зосередження батальйонів важких танків КВ-2 на північній околиці Ковеля з 41-ї танкової дивізії, було викликане боязню прориву німецької механізованої групи до Ковеля, як це було в далекому 1920…