Не менш серйозна загроза насувалась з півночі.
13 березня більшовики захопили Житомир. Під тиском Червоної армії Наддніпрянська армія УНР згрупувалася в межах Західної Волині: Холмська група в районі Луцька, Північна група біля Сарн, Запорізька група під Кременцем.39 Січові Стрільці відступили від Бердичева і стали до оборони Шепетівки, де упродовж квітня 1919 року вперто відбивали атаки 2-ї Української радянської дивізії, аж поки стратегічне значення цього міста зменшилось.
Пробільшовицькі повстання стали ширитись Північною і Східною Волинню.
Одне з таких повстань 17 березня вибухнуло в Здолбунові. Небезпека полягала в тому, що саме через цю вузлову станцію йшло постачання українських військ. Невдовзі повстання було придушене силами 1-го та 3-го полків Сірої дивізії. Також відзначились інтенданти «сірих», зокрема завідувач зброярні 1-го Сірого полку підхорунжий Фещенко. Коли до 400 повсталих кинулись до ешелону з майном дивізії, що стояв на станції, підхорунжий вогнем з кулемета зупинив нападників і при цьому знищив до 40 чол. Червоні відступили. Скориставшись панікою, Фещенко з козаків, що підбігли, організував охорону станції і протримався до прибуття підмоги із Шепетівки і Рівного.
У березні Головна команда таки погодилась з пропозицією Оскілка та Агапієва і 20 березня Сіра дивізія під командуванням підполковника Володимира Миколайовича Абази (у Василя Приходи, Миколи Бутовича, Миколи Литвина та багатьох інших авторів, як начальник дивізії згадується полковник Віктор Іванович Абаза, котрий за твердженням Ярослава Тинченка у 1-й Козацько-стрілецькій (Сірій) дивізії ніколи не служив. З 7.09.1918 він був командиром 23-го легкого гарматного полку, з 20.11.1918. — помічником начальника 14-ї легкої гарматної бригади Армії Української Держави. З 1919 року служив у «Білій армії», зокрема - Північно-Західній армії генерала М.М.Юденіча40)
перейшла в підпорядкування штабу Північної групи військ УНР з подальшою передислокацією до Луцька для відпочинку і поповнення.
Абаза Володимир Миколайович, в березні – травня 1919 року підполковник, начальник «Сірої» дивізії. Фото 1909 р.
Штаб дивізії розмістився на розі вулиць Шосейної та Красної, господарсько-технічні та допоміжні підрозділи (шпиталь, медпункти) розквартирувались в колишніх російських казармах, що навпроти колишнього вокзалу по вулиці Стрілецькій.
Казарми на вулиці Стрілецькій у Луцьку, де в квітні-травні розташовувалась «Сіра» дивізія.
Фото 1915 р.
Відразу по прибутті бойові підрозділи, укомплектовані в основному добровольцями, були вислані на правий берег річки Стохід у села Киселин, Переспа, Навіз та до містчка Колки.41
26 березня, поляки знову пішли у наступ. Після форсування Стоходу 27 березня, польські підрозділи під загальним командуванням підполковника Сандецького змогли вибити підрозділи Пінського пішого полку полковника Улітка з Переспи і захопити залізничну станцію. Форсування річки та блокування залізничної колії в тилу українських військ забезпечив саперний взвод під командуванням підпоручника Бялого. Артилерійську підтримку польського наступу забезпечив вогнем своїх гармат бронепотяг «Галерчик» (Pociąg Pancerny Nr 4 "Hallerczyk") під командуванням підпоручника Лесніковського. У Переспі до польської неволі потрапили 40 козаків і 7 старшин. Також польські війська захопили 4 гармати, 7 кулеметів, залізничний ешелон з локомотивом, значну кількість снарядів, патронів і амуніції.42
Бронепоїзд «Галерчик»
Після цього польський наступ став розвиватись також в напрямках на Колки та Торчин. Виникла пряма загроза оточення Луцька. Підполковник Абаза довго не роздумував. Вже 27 березня 1-й, 2-й і 3-й полки та 2-га батарея гарматного полку одразу вирушили в Рожище і Колки, а 4-й полк поспішив на допомогу Володимир-Волинській групі в Торчин.43
У містечку Рожище командиром 1-го Сірого полку Петром Ганжою за погодженням з командирами 2-го (Хома Ксенофонтович Пархомюк) та 4-го (сотник Олександр Матвійович Шеллер) полків перебрав на себе командування Ковельською групою (командир групи Ратушний захворів). Начальником штабу групи був призначений сотник Василь Хомович Прохода, начальником оперативного відділу – Кость Курило. Виконання обов’язків командира 1-го полку тимчасово було покладено на поручника Леоніда Стахівського. До складу групи окрім 1-го і 2-го Сірих полків увійшли Пінський піший полк полковника Улітка, Ковельський та Коростишівський піші полки (в останньому було чимало добровольців з Торчина і навколишніх сил), Окремий Кальницький курінь під командуванням сотника Степана Васильовича Нагорного (з 01.04.1919 – командир 1-го куреня 1-го Сірожупанного полку)44, гарматна батарея хорунжого Ковшара та кілька відділів, сформованих у Луцьку ще в часи гетьманату. При цьому боєздатність Пінського, Ковельського та Користишівського полків була вкрай низькою (загалом налічували до 150 активних багнетів), а Окремий Кальницький курінь мав до сотні козаків. Сили «сірих» полків, які збирались контратакувати противника, були наступними: у 1-му Сірому полку під тимчасовим командуванням поручника Стахівського - 200 багнетів і 6 кулеметів, у курені сотника Коваля з 2-го полку – 80 багнетів і 3 кулемети та 2 гармати батареї хорунжого Кошара з гарматного Сірого полку. Окрім того за наказом полковника Ганжі зброя і боєприпаси були роздані загонам місцевих селян, які основному виконували розвідувальні завдання. Дії своїх і місцевих розвідників вміло координував сотник Немоловський. Одночасно сотник Немоловський очолив відділ 3-го Сірого полку чисельністю 150 багнетів і 4 кулемети в район містечка Колки на праве крило фронту оборони Сірої дивізії та посилити українські загони, які оборонялись по лінії Копили, Грузятин, Навіз, Ігнатівка, Маневичі (в останньому на той час повинні були бути сили Сарненської групи). Для ліквідації польських розвідувальних відділів і зв’язку з Володимир-Волинською групою на ліве крило в район с. Великі Березолупи (з 1987 р. с. Березолуки Рожищенського району) був висланий 2-й курінь 2-го Сірого полку під командуванням командира полку поручника Пархомюка.45
Уранці 28 березня Ковельська група перейшла в контранаступ у напрямку на Переспу. Начальник штабу групи Василь Прохода згодом згадував: «…З завзятою лютістю кинулися Сірі до бою, бажаючи помститись ворогові, що ліз на українську землю … і повели за собою инші частини Групи, з яких тільки Кальницький курінь значно допоміг Сірим.»46 Завдяки вмілим діям артилеристів хорунжого Кошара підрозділи групи подолали супротив чисельно переважаючих сил ворога і збили з позицій прямо у Стохід. У бою за Переспу було знищено чимало польських вояків, а 60 солдат і три офіцери були взяті у полон. Також на станції Переспа у поляків був відбитий ешелон з майном, який поляки недавно захопили у Пінського полку.47
29 березня після перегрупування поляки знову атакували в районі Переспи. Рота 1-го батальйону Ціханівського полку під командуванням поручника Кухарського здійснила спробу вибити підрозділи 1-го Сірого полку з населеного пункту. На північ від Переспи в районі с. Кашівка (нині Ковельський район) після артилерійської підготовки відділи сірожупанників перешли в контратаку і відкинули поляків із зайнятого ними плацдарму.
Цього ж дня поляки застосували авіацію - літак капітана Макійонека бомбардував Рожище.
Тим часом відділ сотника Немоловського об’єднав інши українські загони та групи місцевих селян у районі Колок і спробував вести наступ. Однак замість більшовиків, в цьому районі були виявлені регулярні сили польської армії (2-й батальйон 32-го Ціханівського полку піхоти), які до того ж встигли зайняти станцію Маневичі. Для здійснення розвідки сотником Немоловським був сформований розвідувальний загін, який здійснив глибокий рейд через села Довжиця, Сап’янівка, Яблунька. Рейд загону по польським тилам змусив поляків на деякий час відмовитись від активних наступальних дій на цьому напрямку.
30 березня українські підрозділи атакували позиції Калішського полку піхоти в районі села Свидники. Лише завдяки вмілим діям 3-го батальйону під командуванням капітана Роговського український відділ, який зайняв плацдарм на західному березі Стоходу, вдалось витиснути назад за річку. Також з польської сторони вміло діяли артилеристи взводу підпоручника Залевського з 8-го полку польової артилерії.
1 квітня польські підрозділи вибили українські залоги з сіл Хорів, Цевеличі, Козлів (нині Локачинський район).
4 квітня український відділ здійснив невдалу атаку на польські позиції в районі с.Вілька Порицька.
Із 5 квітня на волинській ділянці польсько-українського фронту запанував відносний спокій. Вряди-годи то українські, то польські відділи здійснювали розвідувальні реди або зачистки окремих територій.
У той час залишки Пінського, Ковельського і Коростишівського полків були відправлені до Рівного, де мали увійти до складу 18-ї пішої дивізії. Окремий Кальницький курінь згодом влився до 1-го Сірого полку і воював у подальшому у його складі.
Окрім того були відтягнуті сили інших українських відділів і з ділянки Навіз – Колки, оборона якої була доручена відділу 3-го Сірого полку чисельністю всього 40 багнетів з одним кулеметом. Згодом цей відділ був посилений 2-ю кулеметною сотнею (на озброєнні були 6 кулеметів системи «Кольт») під командуванням хорунжого Стельмаха з 1-го Сірого полку.
Кулемет М1895/1914 «Кольт»
З 10 квітня поляки в районі Маневич поволі стали просуватись на схід, відтискаючи українські підрозділи до Стирю.
Вояки армії УНР в Маневичах. 1918 рік | 
