Четвер
24.05.2018
18:45
Форма входу
Категорії розділу
1. Буремний 1917. [5]
Події на Волині періоду 1917 року
2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. [7]
Події на Західній Волині у 1918 році.
3. На трьох фронтах. [10]
Російсько (більшовицька) - українська та польсько-українська війни 1919 року на території Західної Волині.
4. «За вашу і нашу свободу!?» [14]
Події більшовицько-польської війни 1920 року на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 374
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Між трьох вогнів. » 3. На трьох фронтах.

3.2. Протистояння продовжується.

18 лютого (в історії 32-го Ціханівського полку зазначені дата в ніч з 9 на 10 люте)28 в районі Маневич передовий патруль групи полковника Сандецького стикнувся з розвідкою червоних, які 30 січня зайняли Сарни і здійснювали спробу наступу вздовж залізничного полотна в напрямку на Ковель. 2-й батальйон 32-го Ціханівського полку піхоти і ескадрон 8-го полку уланів вступили в бій з червоноармійським загоном. Більшовики не чекали масованого наступу і залишили станцію, де поляки захопили санітарний ешелон, два ешелони з локомотивами, склади з боєприпасами і амуніцією.29 Червоноармійські загони під натиском поляків відступили до Чорторийська.

 Про цю подію і можливий характер збройної боротьби вже з новим противником – більшовицькою Червоною Армією в інтерв’ю кореспонденту газети «Le Matine» розповів Юзеф Пілсудський. Однак керманич польської держави на той час мав за ворога молоду українську державу, хоча заради збереження Польщі мав би думати інакше.

Юзеф Пілсудський, Начальний вождь Польської держави

Станом на 13 люте 1919 року Червона Армія вийшла на рубіж Паневеж – Слонім – Береза Картузька – Янів Поліський (Іваново) – Сарни – Овруч. При цьому в районі Сарни – Овруч червоноармійські частини увійшли в бойові сутички з українськими частинами, а на північ від цих міст – з польськими. Як це було вже неодноразово в 1918 році, більшовики в середині лютого зорганізували Литовсько-Білоруську Соціалістичну Радянську республіку.

А бої на Волині між українцями і поляками продовжувались.

19 лютого українські підрозділи в районі Доросинь атакували підрозділ підхорунжого Роговського. Поляки заледве змогли відбитись.

На початок другої декади лютого польське командування на Волині найбільше непокоїла ситуація на південний схід від Володимира-Волинського, а відтак в район Іванич і Порицька були вислані кінні патрулі. 21 лютого для перешкоджання концентрації українських військ у цьому районі був висланий сильний відділ під командуванням капітана Зінта-Ржецького (Zinth-Rzecki). На околиці Іванич поляки були зустрінуті вогнем українських вояків з Кременцького пішого полку. Зав’язався запеклий бій, переможцем у якому став польський підрозділ, щоправда без свого командира – капітан Зінта загинув. Український відділ під натиском противника відійшов у район на південь від Іванич.

капітан Зінт- Ржецький. Зі світлини 2016 року

Таким чином план наступу Дієвої армії до західного кордону провалився, а от польські війська на кінець лютого вийшли на лінію річки Стохід від Поворська до Порицька. Лише на південному відтінку західного фронту в стикові з УГА українським частанам вдалось стримати наступ поляків на лінії Іваничі, Угнів, Ліски, Белз.30

Поляки жорстоко відомстили жителям Володимир-Волинського і Ковельського повітів за їх підтримку українських військ. Судові процеси проти українців за їхню діяльність під час польсько-української війни в той час на території Західної Волині, окупованої польськими військами стали звичним явищем.31

Так, за даними Інни Гуцалюк, 30 січня 1919 року у Володимирі та його околицях польська військова влада провела масові арешти серед українців через те, що сільське населення повіту не підтримало польського руху. Значна частина арештованих була розстріляна. Зазначенні вище антиукраїнські акції польської військової влади все більше негативно налаштовували волинян до місцевого польського елементу. Член трудового конгресу від Ковельщини Пізняк повідомляв волинському губернському комісарові: «…усе наше селянство, якому зараз ляхи залили за шкуру сала, всі, як один, візьмуться за зброю на поклик української влади…»32

На середину лютого 1919 року польський фронт на Західній Волині більш-менш стабілізувався. Проте суцільної лінії протипольського фронту не було. Окремі підрозділи українського війська займали тільки опорні пункти в населених пунктах, віддаль між якими інколи становила до 10 – 15 кілометрів.  За таких обставин командуванням Дієвої армії була здійснена реорганізація військ Південно-Західного фронту: для дій проти поляків була створена Холмська група (14 квітня 1919 року переформована в Холмський фронт) під командуванням колишнього заступника військового міністра та головного інспектора військ УНР отамана Олександра Вікторовича Осецького (одночасно виконував і обов’язки Наказного Отамана УНР), а для дій проти більшовиків – Волинська (Північна) на чолі з отаманом Володимиром Пантелійовичем Оскілком. Швидкими темпами стали здійснюватись заходи з формування корпусів, дивізій, полків. У зв’язку з цією реорганізацією з фронту були зняті деякі частини і відправлені на переформування в райони Рівного та Луцька.33

Осецький Олександр Вікторович, у 1919 році командувач Хомською групою, Холмським фронтом

Оскілко Володимир Пантелійович, в 1919 році командувач Волинської групи

Деякої стабілізації вдалось досягнути і на північному відтинку фронту. Під безпосереднім керівництвом командувача Південно-Західним фронтом отамана Олександра Грекова була розроблена контрнаступальна операція Дієвої армії проти більшовицьких військ на Сарни і Костопіль.

Тут, починаючи з 17 лютого, частини групи Володимира Оскілка вели запеклі бої з більшовиками в районі Олександрії, які завершилися визволенням містечка та залізничної станції. Розвиваючи успішний наступ на північ Рівненщини, 20—21 лютого підрозділи війська УНР вийшли до Костополя. Перший штурм виявився невдалим. Після дводенного бою війська Північної групи відійшли назад, а після надходження резервів з Рівного та двох бронепотягів зі Здолбунова  о 05:00 24 лютого поновили наступ по всьому фронту. На 11:00 24 лютого над Костополем вже плескались жовто-блакитні стяги. У результаті бою за Костопіль фактично була розгромлена 22-га стрілецька дивізія червоних, яка втратила вбитими до 450 чол., в тому числі начдива Шестоп’ятова. Було взято в полон 2125 червоноармійців, здобута значна кількість трофеїв: 21 вагон зброї та різної амуніції, 30 гармат, 70 кулеметів, 64 вагони продовольства, фуражу, коней і один бронепотяг. На цьому війська Північної групи не зупинились. Розвиваючи наступ, українські війська звільнили Березне, Немовичі, Моквин і зайняли Сарни.

У цей же час відбувались заходи з реорганізації військ Південно-Західного фронту. Начальник штабу Північної групи отаман Всеволод Агапієв за погодженням з Володимиром Оскілком скористався цим і запропонував головній квартирі посилити польський фронт сірожупанниками. Однак і тут свою злу роль відіграли політичні розбіжності – з цієї пропозицією не погодились ні Головний Отаман Симон Петлюра, ні колищній командир 1-ї Козацько-стрілецької дивізії отаман Борис Васильович Палій (Палій-Неїлов), що знаходився зі своїм штабом у Бердичеві і жадав повернення під своє керівництво «Сірих» полків колишньої Коростенської групи.

Палі́й-Неї́ло (Неїлов)Бори́с Васи́льович, в 1918 році командир 1-ї Козацько-стрілецької дивізії

А тим часом, передові польські підрозділи, що вийшли до Стоходу і намагались захопити плацдарми на східному березі часто відкидались назад місцевими селянськими загонами самооборони. Уміло діяли  такі загони, сформовані з жителів сіл Доросині, Щурин, Любче.

22 -24 лютого точились дрібні бої між польськими підрозділами (1-й батальйон Ціханівського полку піхоти та інші), які зайняли західний берег Стоходу і озброєними селянськими підрозділами в районах Мельниці та Переспи. Хлібороби-українці, котрі бились за свою землю, не дали полякам переправитись через водну перешкоду.

25 лютого в районі Переспи сильний загін поляків з 1-го батальйону 32-го Ціханівського полку під командуванням капітана Поврозницького форсував Стохід і здійснив напад на бойове охоронення українських військ. Напад для поляків завдяки вогню гарматного взводу поручника Неводніжанського був вдалим: були взяті в полон 100 українських вояків, в т.ч. 1 старшина, захоплені 120 гвинтівок і 6 кулеметів.

26-27 лютого дрібні бої між поляками і українцями відбулися в районі Переспи на півночі і під Порицьком на півдні. Повстанські загони з місцевих селян були відтисніті поляками з-під Володимира до Старого Порицька. Після цього на короткий час було встановлене перемир’я, яке було зірване о 19:00 1 березня і згодом пояснювалось поляками відмовою українських властей від запропонованої демаркаційної лінії та неможливістю дотримання режиму припинення вогню.34

У березні військово-політичне становище у Волинській губернії ще більше ускладнилося.

Поляки значно укріпили свої сили на крайньому заході Волині. В лютому 1919 року внаслідок мобілізаційних заходів (розпочались 16 січня 1919 року, призивались особи чоловічої статі 1896-1901 рр.н.) була сформована повнокровна 2-га дивізія стрільців, командування якої було доручено Едварду Ридз-Смігли. Також у цей час були сформовані 1-ша під командуванням генерала Болеслава Роя (для дій в Галичині) і Литовсько-Білоруська (для дій на території Білорусіі Литви) дивізії.35 Якщо у грудні 1918 року на Волинському фронті з польської сторони знаходились 2052 військовики, 31 кулемет, 4 гармати, то на березень 1919 року їх кількість в основному подвоїлась і складала – 4051 чол., 67 кулеметів, 8 гармат.

3-8 березня 1919 польські війська внаслідок вдалого наступу зуміли дещо покращити своє тактичне становище.

Напередодні польська розвідка виявила концентрацію значних сил українських підрозділів в районах на південний схід від Володимира-Волинського, Торчина і Рожища. На підставі даних розвідки польське командування зробило висновок про підготовку нового українського наступу в напрямку на Володимир і Ковель і вирішило завдати попереджувальні удари.

Для чергового наступу польське командування готувалось заздалегідь. Так, 25 лютого до Володимира-Волинського з району Рави-Руської був перекинутий загін майора Леопольда Ліса-Кула (Leopold Lis-Kula) у складі 2 батальйонів піхоти, штурмової роти, гарматної батареї та кінного дивізіону під командуванням майора Фелікса Яворського. У ніч із 1 на 2 березня цей загін був висунутй в район Порицька, де займали оборону українські підрозділи угрупування під командуванням полковника Гната Єрмиловича Порохівського.

3 березня на лівому фланзі оборони Холмської групи загін Ліса-Кула прорвав оборону передових підрозділів українських військ в районі с.Орищі (нині Іваничівський район) і розвиваючи наступ незабаром вступив в бій з малочисленними двома українськими полками (певно Кременецьким і полком ім.І.Франка – авт.) під Старим Порицьком. У ході запеклого бою Кременецький полк зазнав нищівної поразки: до полону потрапив штаб полку, 100 козаків, поляки захопили 3 гармати з снарядами, 5 кулеметів, 7 польових кухонь, значну кількість майна зв’язку.36

Леопольд Ліс-Кула. Командир польського загону. Загинув в бою за Торчин 7 березня 1919 р.

Після короткого перепочинку вночі 5 березня загін Ліса-Кула вирушив в напрямку на Твердині. Польські пляцувки протягом всього дня 5 і 6 березня вели розвідувальні дії на схід від Володимира-Волинського, раз у раз вступаючи в бій з загонами українських селян-добровольців.

Щоб убезпечити свій лівий фланг від перекидання резервів противника (і більшовиків, і українців) з сарненського напрямку польський диверсійний підрозділ підірвав залізничний міст через Стир в районі Чорторийська.

Польський загін майора Ліса-Кула продовжив свій рейд і 7 березня увірвався до Торчина, де знаходився штаб Володимир-Волинської групи. В бою за Торчин 21-ти однолітній майор Ліс-Кула отримав смертельне поранення від якого помер... Посмертно був представлений до звання підполковника.  Вже в 1918 році у Львові був створений бронепоїзд №3, який отримав ім’я Ліса-Кула. В 20-х роках в Торчині йому був встановлений пам’ятник, в Ковелі його іменем була названа вулиця, також його ім’я отримав польський 23-й полк піхоти, який був активним учасником польсько-української війни 1919 року, а в 30-ті роки ХХ століття дислокувався у Володимирі-Волинському.

Бронепоїзд №3, який отримав назву Lis Kula.

 Пам’ятник Л.Лісу-Кула в містечку Торчин

7 березня активізувались дії польських підрозділів в районі Голоб. Командування групи «Волинь» («Ковель») намагалось упередити удар українських військ, і стало зосереджувати війська для первентивного нападу. У відповідь на зосередження польських військ із 9 березня вогонь по польським позиціям вздовж Стоходу стала вести українська артилерія. 10 березня розвідувальний український відділ намагався вийти до станції Маневичі, але був зустрінутий польською кіннотою і повернув назад. Дрібні сутичкиі  розвідувальна діяльність відбувались на волинському фронті до березня 1919 року. При цьому українці нерідко переходили до партизанських дій в тилах противника (11 березня – Маневичі; 14 березня – Руснів Володимир-Волинського повіту, 15 березня – Маневичі, Свидники, Руснів, Калусів, Житані; 16 березня – Маневичі, Свидники; 17 березня – Маневичі, Голоби, Доросині; 19 березня – Литовеж, Заболотці; 21 березня – Порицьк, Іваничі).

Оскільки більших успіхів на Волині польські частини досягнути не могли, командувач українським фронтом генерал Йосип (Юзеф) Довбор-Мусницький (Józef Dowbor-Muśnicki) та його начальник штабу полковник Андерс бомбардували Пілсудського проханнями про допомогу. В свою чергу польський уряд намагався добитись перекидання до Східної Галичини «блакитної армії» Юзефа Галлера, що проходила вишкіл у Франції.37

Юзеф Довбор-Мусницький, в січні-лютому 1918 року командувач Українським фронтом

Таким чином на середину березня 1919 р. польсько-українських фронт розширився:  у межах Волині він простягнувся від р. Прип’ять до м. Сокаль. Поштовхом змін фронтових позицій стала активізація у воєнних діях польського місцевого елементу. Загалом польську присутність на території Західної Волині в добу Української революції можна визначити як значну. Позаяк у сусідніх із Володимир-Волинським і Ковельським повітами була зосереджена найбільша кількість польських маєтків: у Луцькому – 145, у Кременецькому – 116, у Острозькому – 102. Тому їхні мешканці охоче підтримали виступи рідних військ.38 Дії диверсійних груп з місцевих поляків, які руйнували тили української оборони, в значній мірі сприяли успіху березневого наступу польських військ.

Хрест Волинських повстанців

Категорія: 3. На трьох фронтах. | Додав: voenkom (09.01.2018) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 34 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: