Четвер
24.05.2018
18:46
Форма входу
Категорії розділу
1. Буремний 1917. [5]
Події на Волині періоду 1917 року
2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. [7]
Події на Західній Волині у 1918 році.
3. На трьох фронтах. [10]
Російсько (більшовицька) - українська та польсько-українська війни 1919 року на території Західної Волині.
4. «За вашу і нашу свободу!?» [14]
Події більшовицько-польської війни 1920 року на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 374
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Між трьох вогнів. » 2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії.

2.3. Становлення Гетьманату.

У червні, з формування Сердюцької дивізії, розпочався процес формування нової армії  - армії гетьманської України. Тоді ж, як вказувалось вище, міністром військових справ Української держа­ви О. Рогозою були прийняті заходи із заміни командного складу Першої Української стрілецько-козацької дивізії (Сірожупанників), яка формувалась у Володимирі-Волинському, що мало забезпечити визначення рівня лояльності до нової украї­нської влади колишніх військовополонених, з яких ця дивізія формувалась.

На початок реформування армії у віданні військового міністерства були військові частини, сформовані з українізованих частин колишньої російської армії, а відтак більшість керівного складу складали колишні царські офіцери.

На той час на території Волинської губернії розташовувались війська 1-го Волинського корпусу (командир корпусу – генерал-майор Сергій Іванович Дядюша, начальник штабу - полковник  Віктор Васильович Кривенко), управління якого було переформоване з 25-го армійського корпусу  колишньої російської армії.102 Згідно з розпорядженням від 3 червня 1918 р. місцем дислокації штабу корпусу було визначено Рівне, хоча фактично він безвиїздно базувався в Житомирі.103

Дядюша Сергій Іванович, у 1918 році командир І-го Волинського корпусу

До складу копусу входили:

1-ша піша Волинська дивізія (начдив – генерал-майор Георгій Олександрович Левицький, началь­ник штабу – полковник Еверт) зі штабом у Житомирі (за планом управління і штаб дивізії повинні були знаходитись у Луцьку). Дивізія була реоргані­зована з 11-ої піхотної дивізії російської армії.104

Левицький Георгій Олександрович, в 1918 році начальник 1-ї Волинської пішої дивізії

1-ша піша Волинська дивізія станом на 3 червня 1918 р. складалась із:

1-го пішого Луцького полку (місце дислокації – м. Луцьк, ко­мандир полку – полковник Михайло Савелійович Душенко), реорганізований з 41-го піхотного Селенгінського полку, який напередодні Першої світової війни базувався в Дубно;

2-го пішого Волинського полку (місце дислокації за планом – м. Володимир-Волинський, фактично – Луцьк та Староконстянтинів, ко­мандир полку – полковник Валентин Іванович Яворський), реорганізова­ний з 42-го піхотного Якутського полку, який до війни базувався у Кременці;

3-го пішого Брест-Литовського полку (місце дислокації – м. Заслав (Ізяслав), пізніше – Луцьк; командир полку – спочатку полковник Григорій Омелянович Грудина, з 11 липня 1918 р. – полковник Михайло Владиславович Ясенецький), реорганізований з 43-го піхотного Охотського полку, який до війни базувався в Луцьку;

Грудина Григорій Омелянович, в 1918 році командир 30го Брест-Литовського полку

Фото з сайту http://ria1914.info

4-го пішого Холмського полку (місце дислокації – м. Остріг, ко­мандир полку з 10.07.1918 р. полковник Адольф Косович), реорганізований з 44-го піхотного Камчатського полку, який базувався до 1-ї світової війни у Луцьку.

2-га піша дивізія була створена на базі 1-ої Української дивізії 1-го Українського корпусу. Штаб дивізії розташовува­вся в м. Житомир, згодом в м.Рівне. Частина відставних офіцерів, які про­живали в Житомирі, була залучена до підсилення кадрового складу цієї військової формації. Окрім того, залучалися колишні офіцери 17-го піхотного Архангелородського полку, 19-го піхотного Костромського полку, 20-го піхотного Галицького полків, які до початку Першої світової війни базува­лися в губернському місті. Начдив – полковник Петро Іванович Ліпко (Липко), начальник штабу – військовий старшина Микола Олександрович Капустянський105 (за іншими даними  начальник штабу 1-ї Української дивізії)

Ліпко Петро Іванович, в 1918 році начальник 2-ї Волинської пішої дивізії

Капустянський Микола Олександрович, у 1918 році начальник штабу 2-ї Волинської пішої дивізії

До складу 2-ої пішої дивізії увійшли полки:

5-й піший Кременецький (місце дислокації – м. Кре­менець, згодом м. Рівне, командир полку – полковник В. Маєвський), утворений на базі випускників старшинсь­кої інструкторської школи, офіцерів російських 5-ї та 32-ї дивізій, які до війни розташовувалися на території Пів­денно-Західної Волині;

6-й піший Дубенський (місце дислокації – м. Дубно, командир полку – полковник Д. Масалітінов), формувався за рахунок місцевих мобілізаційних заходів;

7-й піший Житомирський (місце дислокації – м. Жито­мир, командир полку – полковник Ю. Шевченко), формува­вся з числа випускників старшинської інструкторської школи та офіцерів 5-ої дивізії, яка до війни базувалась у місті.

8-й піший Заславський (місце дислокації – м. Заслав, командир полку – полковник М. Полинєв) був заново сформований, оскільки базовий для його формування 4-й піший козацький Український полк до того часу припи­нив існувати.

Через проблеми кадрово-організаційного характеру 6-й Дубенський і 8-й Заславський піші полки були розформо­вані 18 вересня 1918 р.106

2-га Волинська кінна дивізія (начальник дивізії – генерал-хорунжий  Василь Чеславський, начальник шта­бу – полковник Григоріїв), до складу якої входили:

Чеславський Василь Володимирович, в 1918 році начальник 2-ї Волинської кінної дивізії

1-ша кінна бригада (з 15.07.1918 командир бригади полковник Андрій Павлович Опатович) у складі 5-го Кінбурзького та 6-го Ольвіопольського кінних полків під командою полковників К. Перемикіна та О. Цвиленіва;

2-га кінна бригада у складі 7-го Володимир-Волинського (командир – полковник Г. Зубов), 8-го Українського (коман­дир – полковник В. Конраді) кінних та 2-го кінно-артилерійського (командир – полковник С. Полянський) полків.107

Із артилерійських формувань гетьманської доби на те­риторії Волинської губернії дислокувались:

1-ша легка артилерійська бригада (комбриг – полковник С. Тихонович) у складі 1-го, 2-го і 3-го легких артилерій­ських полків. Командирами полків були полковники В. Богомольський і С. Савицький;

2-га легка артилерійська бригада (комбриг – генерал-хорунжий М. Орловський) у складі 4-го, 5-го і 6-го легких артилерійських полків під командуванням полковників О. Брильова, Я. Бегми та О. Годило-Годлевського відпові­дно;

1-ша важка артилерійська бригада (комбриг – генерал-хорунжий Д. Альтфатер) у складі 1-го, 2-го важких артиле­рійських полків (командири – полковники С. Карпов, М. Куделинський) та 1-го гірського артилерійського полку (командир – полковник В. Тарнавський).108

16 червня 1918 р. гетьман П.П.Скоропадський підписав наказ про запровадження нових військових рангів, в на­звах яких було враховаі козацькі традиції. У цей же період було затверджено текст військової присяги, здійснено переклад на українську мову військо­вих статутів, розроблено українську військову терміноло­гію.109

Наказом військового міністра від 22 червня 1918 року № 252 уся військова влада на території губерній була зосередженя в руках командирів корпусів. У підпорядкування командирів корпусів перейшли всі військові установи, в т.ч. і ті які раніше підпорядковувались губернським комендантам, а також повітові коменданти.

За наказом військового міністра від 15 липня 1918 року №327 розпочалось звільнення в запас офіцерів, які не мали довоєнної військової освіти, перевага в залишенні на посадвах надавалась кадровим військовим, які знаходились на фронті, були нагороджені георгіївськими відзнаками різного ґатунку або відзначились здібностями чи заслугами на службі Українській державі.110

24 липня був прийнятий закон «Про загальний військовий обов’язок», який передбачав нову військову структуру та встановлював принципи комплектування армії за територіальним приципом через 8 корпусних районів, який в свою чергу мав по два дивізійні округи. Цим законом була введена військова повинність, як обов’язок кожного громадянина Української держави виконувати військовий обов’язок. Термін дійсної служби  для осіб рядового складу встановлювався в 2 роки (у військово-морських силах – 4). Після дійсної служби передбачалась служба в запасі (резерві) до 38 річного віку. У воєнний час також передбачалось, що в тилових частинах можуть служити громадяни віком від 38 до 45 років. Встановлювався принцип повної аполітичності армії.

Можливість повніше реалізувати свою військово-будівничу доктрину гетьман П. Скоропадський отримав лише восени 1918 року, коли німецьке командування погодилось на формування всіх восьми корпусів, формування яких було передбачене вищезазначеним законом. У вересні Рада міністрів затвердила план організації української армії. Вона мала складатися з восьми армійсь­ких корпусів, сформованих за територіальним принципом, у відповідності до кількості округів: І – Волинський, ІІ – Подільський, ІІІ – Одеський, IV – Київський, V – Черні­гівський, VІ – Полтавський, VІІ – Харківський, VІІІ – Катеринославський корпуси.111 Крім того, до скла­ду української армії мали ввійти: Сердюцька дивізія, Окрема Таврійська піхотна бригада, чотири кінні дивізії, 8 корпусних кінних полків, Окрема кавалерійська бригада, два понтонні курені, три окремі бригади важких гармат, 3 повітряні інспектури, дві інспектури повітряноплавних батальйонів, еска­дрилья бомбардувальників, повітряноплавна школа, 4 залізничні курені, 9 інспектур кінного ремонту, 8 ремонтних депо, булавний кінний полк, 4 запасні кінні полки, 108 повітових комендатур.

Окрім того, кадетські корпуси, передані в 1917 році ще за Тимчасового уряду в підпорядкування міністерства освіти, Гетьманом були повернуті в лоно Військового міністерства.

На той час українська армія налічувала близько 65 тис. активних багнетів і шабель.112 У корпусах і кінних дивізіях практично повністю були укомплектовані посади генералів, старшин і підстаршин, при чому старшинський склад відбирався виключно за військовою освітою, отриманою до початку 1-ї світової війни, що мало сприяло формуванню у війську українського світогляду, оскільки більшість патріотично настроєних старшин офіцерські звання отримали вже в роки війни. Так, наприклад частка українців-генералів, прийнятих на службу за часів Гетьманату ( на листопад 1918 року – 385 чол.) складала лише 39%, у той час як етнічних росіян – 51%.113

Таким чином, збройні сили гетьманської України налічували би 54 піші, 28 кінних, 48 польових гарматних, 33 важкі гарматні та 4 кінно-гарматні полки. Усього, згідно зі штатами мирного часу, до складу українського війська передбачалося залу­чити понад 300 тис. осіб різних чинів та рангів (175 генералів, 14930 старшин, 2975 військових урядовців, 291221 підстаршин і козаків). На осінь 1918 року передбачалось функціонування  військової академії, 4 кадетських шкіл, 2 військових старшинських шкіл для піхоти, по одній для кінноти, артилерії й технічної служби.114

Особлива увага при розбудові армії в часи Української Держави приділялась і мобілізаційним питанням. За спогадами соратника гетьмана Скоропадського Миколи Олександровича Капустянського: «…Детально розробляються пляни мобілізації та підготовляються для мобілізованих  продовольчі  та  фуражні  запаси  майже  на  шість  місяців…»  Водночас  Микола Капустянський відзначив вплив німецького командування і в цьому питанні: «…Треба  зазначити,  що  німці з одного боку, допомагали нам в  організації армії, призначивши до Українського штабу  своїх  старшин  Генштабу, з другого, вони боялися цієї армії, щоб вона, поповнившись, не стала для них грізною силою. Тому німці під всякими мотивами перешкоджали нам провести  мобілізацію  і  розгорнути нашу армію, вивозили від нас  силу військового  майна.  Гетьману  прийшлося  мимоволі спиратися лише на німецькi багнети…»115

За часів Гетьманату на території сучасної Волинської області утверджувалась також кордонна і митна служба. У складі Окремого Корпусу кордонної охорони була створена 1-ша Волинська кордонна бригада зі штабом у Луцьку, формування якої здійснювалось із підрозділів колишнього 4-го прикордонного округу Окремого Корпусу Прикордонної Сторожі Російської імперії116. За іншими даними, що зберігаються у Волинському обласному архіві, в Луцьку здійснювалось формування 3-ї Луцької кордонної бригади (штаб на вул.Булька), а згодом, відповідно до наказу від 13.07.1918 до її складу увійшла і 3-тя Радзивилівська кордонна бригада. З 1 липня 1918 р. ці формування згідно з наказом вищого командування по­чали розташовуватись у помешканні Пинчука на Вульці та у приміщенні колишньої міської пошти.117

Також були створені канцелярія Західного митного участку в Луцьку, митні пости в Голобах, Маневичах, Торчині та Берестечку.118 

За даними Луцького повітового військового начальни­ка, у вересні в Луцьку були розквартировані 1-й Луцький піший полк, 2-й Волинський піший полк, 3-й Брест-Литовський піший полк, панцерний, вантажний та мортирний дивізі­они, управління 3-ї Волинської бригади кордонної охорони, охоронна сотня Луцького коменданта.119

У ході візиту до Німеччини гетьман П.П.Скоропадський на початку вересня 1918 року знову повернувся на ті місця, де воював на початку 1917 року.120 Це було пов’язане з тим, що в Голобах розпочиналась вузькоколійна залізниця, яка на відміну від колишньої Російської імперії, була поширена у всіх країнах Європи.

Приміщення залізничної станції Голоби

16 жовтня гетьман Скоропадський підписав універ­сал про відновлення козацтва. За ним козаки однієї губе­рнії об’єднувались у кіш на чолі з кошовим отаманом, кіш складався з кількох полків, які набирались по повітам. Очолювала козацьку структу­ру Велика козацька рада із 32 осіб. Частина Ради обиралась, частина призначалась гетьманом. Волинським ко­шовим отаманом став колишній начальник Запорізької дивізії (змінив на посаді Олександра Натієва) генерал-хорунжий Петро Онисимович Борковський (з 23 серпня 1918 року був Волинським губернським комендантом.121

У жовтні 1918 року за особистою вказівкою Скоропадського крім офіцерських дружин на території України розпочалось формування Особливого корпусу, який за задумом гетьмана разом з німецькими військами і  донськими козачими загонами отамана Краснова повинен був атакувати і затиснути в лещата більшовиків. До складу цього корпусу запрошувались колишні офіцери російської армії, які не стояли на позиціях українства, але були готові битись із більшовиками. В частинах корпусу, як і в офіцерських дружинах, встановлювалась форма колишньої царської армії з погонами та іншими відповідними атрибутами. Формувати корпус було доручено колишньому генерал-майору російської армії  Івану Фрідріховичу Буйвиду (фактично очолив 1-й Особливий полк у Києві).  Передбачались заходи і щодо наведення більш жорсткої дисципліни в армії. Для чого в кожному з 48 полків війська Української Держави планувалось створення окремої офіцерської роти, озброєної кулеметами. Відповідальність за формування рот покладалась особисто на командирів корпусів. Сформовані роти також планувалась залучати до придушення безпорядків на території губерній.122 Гетьман Скоропадський, мов відчував, що наближається загроза нового перевороту – тепер спрямованого проти нього. Однак задум гетьмана вдався не в повній мірі, що було пов’язано з розколом в самому офіцерському середовищі. Заклики генерала А.І.Денікіна, котрий оголосив себе главковерхом всіх сил, які б’ються проти більшовиків, призвели до того, що вже деякі сформовані за український кошт частини Особливого корпусу стали на антигетьманську позицію.

У листопаді 1918 р. для захисту державного ладу на Волині було створено «Волинський військовий відділ» добровольців. Під час антигетьманського повстання ці добровільні дружини воювали на боці П. Скоропадського. У складі штабу відділу існувала секція розвідки сил про­тивника, основним завданням якої було виявлення фактів підривної роботи повстанців, саботажу, виступів та агіта­ції проти влади.123

Наприкінці жовтня було оголошено загальноукраїнський облік та призов на військову службу офіцерів та унтер-офіцерів колишньої російської армії і колишніх юнкерів військових шкіл (училищ).124 

На 15 листопада 1918 року (згодом перенесено на 1 грудня) та 1 березня 1919 року планувались  два призови до війська Української держави. При цьому в ході осіннього призову планувалось призвати 85 тис.чол. (35585 для укомплектування кавалерійських частин, радіотелеграфних команд і бронедивізіонів; 6000 для частин кордонної охорони; 49415 – для піших частин).  У ході весняного призову 1919 року планувалось призвати до війська 79 тис.чол. в першу чергу для повного укомплектування за штатами мирного часу корпусної та дивізійної артилерії, кордонної охорони. Також 2023 чол. повинні були надійти для укомплектування технічних частин, 2000 – морської піхоти, 48 тис. – для доукомплектування піших частин. Також було сплановане і постачання коней для потреб війська. На 1 січня 1919 року очікувалось прийняти 15654 коней, а на 1 квітня того ж року 6344.125

Однак ці плани не збулись. Восени 1918 р. змінилася політична ситуація в Німеччині та Австро-Угорській імперії.

Категорія: 2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. | Додав: voenkom (09.01.2018) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 43 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: