Середа
17.10.2018
16:27
Форма входу
Категорії розділу
1. Буремний 1917. [5]
Події на Волині періоду 1917 року
2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. [7]
Події на Західній Волині у 1918 році.
3. На трьох фронтах. [10]
Російсько (більшовицька) - українська та польсько-українська війни 1919 року на території Західної Волині.
4. «За вашу і нашу свободу!?» [14]
Події більшовицько-польської війни 1920 року на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 375
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Між трьох вогнів. » 2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії.

2.3. Синєжупанна дивізія.

У той же час на Ковельщині під наглядом німецького командування відбувалось формування ще двох українських дивізій, які отримали  назви за кольором уніформи - синєжупанні. Формуванню цих дивізій також передувала копітка робота членів Союзу Визволення України, які розгорнули у таборах для військовополонених Ганновер–Мюнден (для офіцерів),  Венцляр, Зальцведель, Раштадт (для унтер-офіцерського і рядового складу)  в Німеччині широкомасштабну культурно-просвітницьку роботу, що сприяло поглибленню національної свідомості серед десятків тисяч солдат-українців. 15 грудня 1917 року за підписами генерала Зелінського, підполковників Пухтаєвича і Коваленка у «Вістнику Союза  Визволення України» було опубліковане відозву - звернення української громади офіцерського табору Ганновер-Мюнден «До всіх військовополонених офіцерів у Німеччині», в якій зокрема містився заклик до всебічної підтримки Української Центральної Ради та включення свідомого офіцерства до національно-культурної праці.53

Генерал-поручник Зелінський Віктор Петрович, командир 1-ї Синєжупанної дивізії

8 лютого 1918 року організаційний комітет на чолі з генерал-поручником Віктором Петровичем Зелінським приступив до формування штабу 1-ї Української стрілецької дивізії в таборі Ганновер-Мюнден.54 Всі питання матеріального забезпечення підрозділу взяло на себе німецьке військове міністерство. При чому питання створення і забезпечення дивізії одностоями, зброєю та іншими матеріальними засобами було обговорене генералом Зелінським з військовим міністром Німеччини генералом фон Штейном і начальником генерального штабу.55

В.П.Зелінський серед старшин і німецьких офіцерів перед виїздом до Бреста, березень 1918 р.

Ліворуч поручик Григорій Сиротенко, крайній праворуч професор Роман Смаль-Стоцький

Перший і третій полки формувались у таборі в Раштаті, другий – в Зальцведелі, четвертий – у Веслярі.56 Протягом двох тижнів були сформовані кадри двох піхотних полків (до 6 тис.вояків) та штаб з’єднання, який очолив полковник Сергій Іванович Янкін (Янін).

Справа формування дивізії трохи не зірвалась взв’язку з підходом до призначення старшин рядового козацтва, що не могло не стурбувати німців. Врешті решт генерал Зелінський вирішив цю проблему, дозволивши старшинам, що не обняли офіцерські посади записатись рядовими і тим самим доказати козакам свою готовність воювати за Україну (по прибутті в Голоби генерал Зелінський таки домігся спланованого ним призначення старшин на відповідні посади – авт.). Ще однією проблемою виявилось небажання частини козаків озброюватись в Німеччині, побоюючись, що німці використають озброєне ними з’єднання не в інтересах України. Тому було вирішене видати зброю вже по прибутті до України.57 В Ковелі німці мали забезпечити дивізійників також артилерією, кіньми і обозом.

17 лютого до Ковеля виїхали перші ешелони з добровольцями (по 800 чол. із кожного з трьох таборів): з табору у м.Зальцведель під командою капітана Блохіна, Раштата – полковника Малохаткіна, Вецляра - підполковника Чеховського. 2-го березня на Волинь знову вирушили ешелони: із Зальцведеля – 1.5 тис.козаків під командуванням капітана Бориса Володимировича Магеровського, із Раштата – 1,2 тис. вояків січового куреня ім.Гетьмана Івана Виговського, з Вецляра – 1200 козаків. Генерал Зелінський після зустрічі з німецьким військовим міністром 18 лютого спочатку відбув до Бреста, де зустрівся з головнокомандувачем німецького східного фронту генералом Гофманом, а вже звідти 21 лютого до Ковеля.

На Волині продовжилось виконання заходів із формування першого зі з’єднань.  Спочатку, за задумом генерала Віктора Зелінського, планувалось створити дивізію з 6 піхотних куренів та 3-х чотирьох гарматних батарей.

Однак вже в Ковелі плани змінились, було вирішено сформувати чотири піші полки (по 1200 вояків) та гарматний полк, підрозділи забезпечення. Тут до дивізії приєднався окремий загін «січових стрільців» під командуванням поручника Миколи Шаповала, створений як підрозділ Запорізького полку ім. Т.Г.Шевченка. До включення до складу дивізії цей підрозділ з січня 1917 року виконував розвідувальні (за умовами формування такими функціями займатись не був повинен) та пропагандистські функції в інтересах німецької армії (підпорядковувався командуванню «Ober-Оst») на території Західної Волині, а потім ніс охоронну службу на Підляшші в районі м.Бяла.58  Під час свого перебування на Підляшші група Шаповала розрослась з 27 до 300 чоловік, організувала до 100 українських народних шкіл, в яких навчалось до 5500 дітей, видала кілька підручників і заснувала видання часопису «Рідне слово» тиражем 2000 примірників.59  Як вже повідомлялось  вище, з початком введення німецьких військ в Україну 17 лютого, дві чоти загону Шаповала під командуванням Повойка й Лисенка разом з частинами 45-ї саксонської піхотної дивізії марширували на Луцьк – Рівне – Житомир – Київ.60

 

Шаповал Микола Юхимович. Світлини 1918 і 1920 років

Загін Миколи Шаповала в Ковелі

На середину березня 1-ша Синєжупана дивізія складалася з чотирьох піхотних та артилерійського (гарматного) полків, загальною чисельністю 6 000 козаків та 300 старшин.  Командиром дивізії (отаманом) став її організатор генерал-поручник Віктор Петрович Зелінський, командирами полків були призначені: 1-го ім. Т.Шевченка – поручник Микола Юхимович Шаповал (Шаповалов), 2-го ім. Максима Залізняка – сотник Костянтин Якович Блохін (Блоха, Здобудь-Воля), 3-го ім. Івана Богуна – полковник Андрій Савович Малохаткін (Малохатка), 4-го ім. Петра Дорошенка - підполковник Микола Мусійович Чехівський, 1-го Українського гарматного - підполковник Григорій (Григір) Павлович Чижевський.61

Командування 1-ї Української (Синєжупанної) дивізії з німецькими офіцерами: в 1-му ряді 2-й ліворуч- генерал Віктор Зелінський, крайній праворуч – начальник штабу дивізії Сергій Янкін, у 3-му ряду крайній праворуч – командир 4-го полку Микола Чеховський, у центрі верхнього ряду - командир 1-го Українського гарматного полку  - підполковник Григорій (Григір) Павлович Чижевський.

За  іншими даними 1-м полком командував полковник Шаповал, 2-м – сотник Малохатка, 3-м – сотник Курінний, 4-м – підполковник Чехівський.62

Згодом із Ковеля 1-ша Синєжупанна дивізія була передислокована в район Голоб.

Для допомоги командуванню в роботі серед особового складу дивізії Центральною Радою був направлений уповноважений – Костянтин Федорович Місевич. Його вміннями і стараннями серед дивізійників була викрита і нейтралізована підпільна більшовицька організація. Німці тихцем заарештували 21 симпатика більшовиків і відправили назад до таборів військовополонених.63

Місевич Костянтин Федорович, уповноважений УЦР в Синєжупанній дивізії

Дивізію в Голобах також відвідували прем’єр-міністр УНР Всеволод Олександрович Голубович і Міністр іноземних справ УНР Микола Михайлович Любинський.

Синєжупанники в Голобах

Вишнівський Олександр, командир 1-го куреня 4-го полку Синєї дивізії

Старшини 1-ї Синьої дивізії з німецькими офіцерами

3 березня командування «синьої дивізії» взнало про вхід українських і німецьких частин до Києва. Цього ж дня генералом Зелінським був підписаний наказ про виступ дивізії і віддані попередні розпорядження про підготовку до формування 2-ї «Синьої» дивізії.64

Прапор 1-ї Української стрілецької дивізії

Прапороносці 1-ї Української стрілецької дивізії

Із 8 березня, в Голобах здійснювалось формування 2-ї Української стрілецької дивізії. Для формування цього з’єднання були виділені кадри 1-ї дивізії, тобто здійснювалось шляхом поділу. Начальником 2-ї дивізії було призначено колишнього заступника начальника 1-ї «Синьої» дивізії підполковника Володимира Васильовича Пухтаєвича (він же - в.о. обов'язків командира 7-го Українського полку), начальником штабу дивізії став капітан Данило Родіонович Вітренко (в липні 1918 р. формував 53-й Волинський піхотний полк, з яким після повалення гетьманського режиму відправився до генерала М.М.Юденіча, а згодом обіймав посаду начальника 3-ї  піхотної дивізії).

Пухтаєвич Володимир Васильович, начальник 2-ї  Української стрілецької дивізії.

Фото 1908 року з сайту http://ria1914.info.

Вітренко Данило Родіонович. Начальник штабу 2-ї  Української стрілецької дивізії.

Фото з сайту http://russianestonia.eu

До складу 2-ї Української стрілецької дивізії входили лише чотири піші полки (командири – поручник Б.В.Магеровський, капітан Володимир Павлович Левенсон, підполковники В.В.Пухтаєвич і  Данило Петрович Дівніч), власної артилерії у з′єднанні не було.65

Магеровський Борис Володимирович, командир 1-го (5-го) полку 2-ї Синєжупанної дивізії

Для взаємодії з німецьким командуванням та вирішення заходів із забезпечення до 1-ї дивізії був прикомандирований гауптман генштабу граф Альвенслєбен, а до 2-ї гауптман генштабу Цімерман. Процесом формування цих з’єднань особисто цікавився і командувач німецькими військами в Україні генерал Гофман, штаб якого знаходився у Ковелі.66

Для більш швидкого формування синєжупанних дивізій і пришвидшення процесу злагодження підрозділів і частин стрілецьке озброєння (і легке, і важке) та гармати були російського зразку. У зв’язку з нехваткою старшин і козаків для укомплектування 2-ї Синєї дивізії за погодженням з німецьким командуванням генерал Зелінський із командирами полків здійснювали відбір із числа полонених вояків-укранців, які розташовувались у таборах для військовополонених на території Волині та Холмщини.67

Планувалось створити і 3-тю дивізію, яка б також увійшла до Синєжупанного корпусу. З 18 лютого 1918 р відповідальним у таборі Ганновер-Мюнден за набір старшинського складу для 2-ї та 3-ї Українських дивізій військ був ротмістр Василь Якович Яворський.

Яворський Василь Якович, в 1918 р. відповідальний за підбір старшин до 2-ї і 3-ї «синіх» дивізій

У другій половині березня 1918 року 1-ша Снєжупанна дивізія була переведена до Києва, де розташувалась в приміщеннях, що належали Києво-Печерській лаврі ( 4-й полк), митрополичих  покоях (3-й полк), будинку Комерційного училища 1-го товариства викладачів (1-й полк) що по Бібіківському бульварі,54 ( нині розміщена школа №58) і у так званих Луцьких казармах (нині вул. Дегтерьовська, 11), де розташувався 2-й полк. Штаб дивізії був розміщений в будинку князя Урусова на  розі вулиці Олександрівської і Наталії Терещенко на вулиці Левашовській.68

Синєжупанники на вокзалі

Київська ЗОШ № 58. У 118 році в цьому будинку тоді по Бібіківському бульварі був розташований 1-й полк «Синіх».

Перший ешелон дивізії в Києві зустрічали члени УЦР на чолі з Грушевським, київське студентство і театральна трупа на чолі із Садовським.

24 березня на Софіївській площі відбувся парад, який приймав Військовий міністр Олександр Тимофійович Жуківський у присутності німецького командування. З синєжупанниками зустрічались найвищі посадовці УНР, серед яких був і Михайло Грушевський.

Урочистий марш 1-ї Української стрілецької дивізії на Софіївській площі у Києві

Після урочистостей на Софіївські площі

Генерал Зелінський виступає на Софіївській площі у Києві.24.03.1918

Незабаром троє делегатів від старшин (сотник Миронович), підстаршин (Петро Науменко) і козаків (Іван Чумак) виступили перед членами Центральної Ради зі словами подяки і завіреннями готовності дивізійників зі зброєю в руках захищати Вітчизну.69

Проте прийом «синєжупанників» урядовцями-соціалістами за свідченням Дмитра Дорошенка був досить таки  сухий. Командування дивізії з великими потугами змогло добитись від військового міністра Жуківського нормальних приміщень для постою і нормального пайка.70

Не вистачало також й одностроїв.

Так, козаки 1-го Українського гарматного полку прибули до Києва в тому одязі, в якому були ще з часів полону. Командир полку підполковник Г.Чижевський всіляко домагався вдягнути підлеглих. Тільки в Києві він вимагав від старшого командування видачі 530, а потім 700 комплектів уніформи зразку російськової імператорської армії. І таки добився, правда форма була отримана за декілька днів до розформування дивізі – 18 квітня.71

 Ще гірше з одностроями були справи в 2-й дивізії, що залишалась на Ковельщині.  Вояки в переважній більшості були в старому одязі. У березні 1818 року для дивізії були виділені лише 20 одностоїв «синьої» форми, які отримали старшини штабу, німецький представник та 9 старшин 8-го українського козацького полку.72

На початку квітня 1-ша Українська стрілецька дивізія стала наче зумисно подрібнюватись з ініціативи чинів Військового міністерства. Так, на початку квітня 3-й полк під командуванням полковника Малохатки був відправлений на Чернігівщину. Незабаром надійшла команда відправити на Катеринославщину 4-й полк Чехівського. Однак  підполковник Чехівський, якому міністром Жуківським була обіцяна посада військового коменданта Києва, почав противитись цьому наказу. Натомість на Катеринославщину був висланий 2-й полк під командуванням сотника  Костя Яковича Блохи (Блохіна). В планах Військового міністра була й передислокація 2-ї Синьої дивізії з Ковеля до Одеси.73 Також, у зв’язку з частими незгодами між Жуковським і Зелінським планувалось заміщення останнього на посаді начальника дивізії отаманом Іллею Мартинюком під прикриттям залучення генерала Зелінського до роботи зі створення Генерального штабу.74

Ситуацією з усунення генерала Зелінського від посади намагалось скористатись німецьке командування, яке через гауптмана Альвенслебена надали пропозицію очолити військовий переворот, на що В.П.Зелінський відповів відмовою. Врешті решт генерал Зелінський передав командування К.Я.Блохіну.75

А 25 квітня  до 1-ї «Синьої» дивізії надійшов наказ за підписами військового міністра Жуківського та начальника канцелярії полковника В.Ковалевського у якому зокрема зазначалось, що «На підставі згоди мід Урядом Української Народньої Республіки й Германським Вищим Командуванням І.Українська дивізія має бути розформована…Старшини і козаки мають бути…направлені на місця постійного мешкання до повітових начальників…Всі полки дивізії можуть бути розпущені з пунктів їх теперішнього розташування без їх канцелярії у Києві…»76 До процесу розформування долучились і німці - у нiч з 26 на 27 квiтня 1918 року під їх наглядом 1-ша Українська стрілецька дивізія була роззброєна, чи то за те, що iї синi жупани здалися німцям надто «червоними», чи із-за того, що дивізія виходила з-під їхнього контролю і могла завадити здійснення перевороту генералом Павлом Скоропадським. Bcix воякiв дивiзiї було розпущено по-домiвках - прямо у їх синіх одностроях. Така ж участь спіткала і 2-гу дивізію Синєжупанників, яка залишалась на Ковельщині. Щоправда у справі роззброєння цієї дивізії німцям довелось застосовувати силу.

За влучним висловленням Дмитра Дорошенка: «Так не удалось використати збройну українську силу, яка організувалась в чужому полоні, в той час, коли ця сила була найбільш потрібна. Сталося трагічне непорозуміння: влада Ц.Ради боялась «самостійництва» полонених, влада гетьманська – їх «революційності». А – чужа сила, яка фактично рішала справу, в той момент, коли бувші полонені переступали кордони відродженої Української Держави, вже боялася, щоб ця Держава не дістала власної збройної сили, і тому готова була розпустити військові частини, нею ж самою сформовані й зорганізовані».77

Та все ж військовики «Синьої» дивізії продовжували своє служіння Україні - частина демобілізованих козаків і старшин вступила до інших з'єднань Армії УНР і самовіддано боролась за незалежність своєї держави. Так, Григорій Сиротенко деякий час виконував обов’язки військового міністра, полковник Чижевський був губернським комісаром Полтавщини, а згодом міністром внутрішніх справ, сотник Миронович - секретарем Директорії, полковник Чехівський - комендантом Києва, сотник Ф.Крушинський - особистим ад’ютантом Симона Петлюри, сотник М.Миронович – керуючим справами Директорії, Микола Шаповал - начальником дивізії. Із синєжупанників, які залишились в Києві, за Директорії був сформований полк під командуванням Пащенка, а згодом полковника Вишнівського. Начальник дивізії генерал В.П.Зелінський згодом був командувачем артилерії 6-го корпусу, командиром 8-го корпусу Дієвої армії, начальником надзвичайної військової місії в Румунії, головою комісії по реорганізації армії, начальником військової місії в Польщі.

Григорій Сиротенко

Члени Директорії УНР зі своїми співробітниками.

Ад’ютант Голови Директорії Ф.Крушинський 2-й ліворуч,  керуючий справами Директорії М.Миронович 3-й праворуч.

Категорія: 2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. | Додав: voenkom (09.01.2018) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 148 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: