П`ятниця
29.03.2024
01:12
Форма входу
Категорії розділу
1. Буремний 1917. [5]
Події на Волині періоду 1917 року
2. Від УЦР до Гетьманату, від Гетьманату до Директорії. [7]
Події на Західній Волині у 1918 році.
3. На трьох фронтах. [10]
Російсько (більшовицька) - українська та польсько-українська війни 1919 року на території Західної Волині.
4. «За вашу і нашу свободу!?» [14]
Події більшовицько-польської війни 1920 року на території Волині.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Між трьох вогнів. » 1. Буремний 1917.

1.3. Події на Волині після Жовтневого перевороту.

Після Жовтневого перевороту (25 жовтня 1917 р.), довго відомому на наших теренах як «Велика Жовтнева соціалістична революція» армійські більшовики пішли далі: в частинах і з’єднаннях один за одним стали створюватись Військово-революційні комітети. Одним з перших, 27 жовтня, такий комітет був створений у 775-му Кустанайському полку (194-та піхотна дивізія), який займав оборонні позиції в районі Торчина (за іншими даними Кустанайський полк носив номер 776, а 775 належав Памірському піхотному полку).35 За пропозицією голови РВК прапорщика А.А.Богданова із солдат полку був створений загін червоної гвардії, заарештовані командир полку полковник Павло Гілярович Чаманський і   офіцери штабу частини, проголошена радянська влада в Торчині і навколишніх селах.36

Військово-революційний комітет Кустанайського полку 194-ї пд.. Торчин. Жовтень 1917 року.

29 жовтня Луцька рада солдатських, робітничих і селянських депутатів скликала загальні збори Ради і представників гарнізону на яких було ухвалене рішення про недопущення застосування збройних сил гарнізону для придушення Петроградського повстання та підтримане звернення, яке було підписане головою Луцького комітету РСДРП(б) О.Дмитрієвим та секретарем цього комітету В.Макаровим щодо підтримки Жовтневої революції. Разом з тим на зборах була прийнята постанова про необхідність утворення «однорідного соціалістичного уряду» з представників всіх політичних партій такого спрямування., а також скликання Установчих зборів37, які більшовики в Петрограді  успішно розігнали. Тобто на той час більшовики ще на мали переважної більшості в Луцькій Раді.

Жовтневий переворот у Петрограді не підтримала і Луцька міська дума, депутати якої на зібранні 30 жовтня 1917 року засудила «…захоплення влади меншістю демократії38

Цього ж дня в місті відбувся організований більшовиками мітинг, на якому більшість солдатів підтримала більшовицькі гасла і висловила довіру новій влади.

Мітинги в Луцьку на вул.Шосейній (Лесі Українки) і Замковій площі, 1917 рік

Зрозуміло, що противником Жовтневого перевороту в Петрограді виявились також військове командування.

Як тільки стало відомо про події в Петрограді, 26 жовтня при штабі Південно-Західного фронту в Бердичеві був створений Комітет порятунку революції. До його складу увійшли головнокомандувач арміями фронту генерал-лейтенант Микола Герасимович Володченко, комісар Тимчасового уряду на ПЗФ меншовик Микола Іванович Іорданський, представник фронтового комсету есер Йосип Самійлович Дашевський. Такі комітети також були створеніі у всіх арміях фронту.39

Іорданський Микола Іванович, комісар Тимчасового уряду на ПЗФ

 5 листопада, виходячи з реалій на місці, фронтовий Комітет порятунку революції спільно з командуванням фронту і фронтовим солдатським комітетом уклали угоду з представниками Генерального секретаріату УЦР щодо розмежування повноважень військового і цивільного командування в прифронтовій зоні України за яким цивільне управління переходило до представницьких органів Генерального секретаріату на місцях, а військове командування задишало за собою оперативне керівництво на фронті і в тилу. Крім того при головнокомандувачі арміями фронту призначався повноважний представник Генерального секретаріату, було вирішене питання про повернення в Україну зукраїнізованих частин.

Створенням комітетів військові на місцях не обмежились.

Так, командування Особливої армії (генерал від інфантерії С.Ф.Стельницький) віддало розпорядження коменданту Луцького гарнізону виділити зі складу 39-го запасного полку 600 гвинтівок для «рот порядку», які формувались відповідно до розпорядження Волинського губернського комісара Андрія Григоровича Вязлова, котрий після падіння Тимчасового уряду став Губерніальним комісаром Генерального секретаріату Української народної республіки.39 А.Г.Вязлов добре знав Волинь, адже сам був уродженцем Володимир-Волинського повіту, працював помічником секретаря Луцького і Житомирського окружних судів, секретарем Житомирського суду.40

Вязлов Андрій Григорович

Центральна Рада не визнала Жовтневий переворот у Петрограді. 27 жовтня 1917 року по всіх українських губерніях, в тому числі і Волинській, було розповсюдження «Звернення Генерального секретаріату до всіх громадян в Україні» в якому зокрема зазначалось: «…Разом з усіма революційними силами України Генеральний секретаріат буде рішуче боротися з будь-якими спробами Петроградського повстання…»41

У цей же час в губернському центрі тогочасної Волині – Житомирі за участі представників партій кадетів (Добринський), меншовиків (Горелік), Бунду (Розенблат) був створений «Комітет по охороні громадської безпеки», який негайно розпорядився про взяття під охорону пошти і телеграфу та попередив про застосування сили в разі спроби збройного повалення влади в місті. У відповідь на це полковий комітет 39-го мотоциклетного полку, що дислокувався в Житомирі, висунув вимогу про переобрання Ради солдатських, робітничих і селянських депутатів.42

Більшовики продовжували нарощувати свій вплив як серед місцевого населення, так і у військах.

Коли командування Південно-Західним фронтом віддало наказ про відправку частин Особливої армії для придушення Петроградського повстання, Виконавчий комітет армії дане розпорядження вирішив саботувати, більше того – було налагоджено контакти з залізничниками станцій Ківерці та Сарни, які підтримали це рішення і не виділили жодного паровоза чи вагона.43

Більшовиизація в Особливій армії і боротьба за владу розгорталася знизу. Першим під контроль більшовиків перейшов 1-й Туркестанський армійський корпус. 

2 листопада в Копачівському лісі був організований мітинг солдат 126-ї піхотної дивізії, що рішенням командування Південно-Західного фронту підлягала розформуванню, як ненадійна і деморалізована. На мітингу солдати відмовились від виконання наказу про розформування дивізії, на заклик Дмитрієва оголосили себе червоногвардійцями і зібрались іти з району Рожища на Луцьк, однак тоді цей «похід за владою» не відбувся. Начальником дивізії обрали прапорщика О.М.Дмитрієва.

Дмитрієв О.М.

4 листопада Виконком Особливої армії, в тому числі представники від більшовиків Ю.Гузарський та О.Карнович, підписав декларацію Ровенського комітету порятунку в якій закликали до консолідації всіх революційних партій, щоправда потім більшовики свої голоси відкликали.

5 листопада за ініціативи більшовиків в с. Несвічі нині Луцького району розпочав роботу з’їзд солдатських комітетів корпусу під головуванням більшовика Г.В. Разживіна. У роботі з'їзду брали участь 136 представників від полкових і дивізійних комітетів, більшість яких належало до більшовиків. 8 листопада з'їзд прийняв резолюцію, в якій висловила недовіру есеро-меншовицькому армійському і фронтовому комітетам. 11 листопада більшістю голосів з’їзд прийняв резолюцію, яка схвалювала рішення II Всеросійського з’їзду Рад і підтримувала нову владу. У резолюції заявлялося, що з’їзд бере на себе всю владу в корпусі і здійснення цієї влади доручає новообраному корпусному комітету на чолі з Г.В. Разживіним. Також була створена контрольно-оперативна комісія при комітеті, що виконувала функції корпусного ревкому. З’їзд послав двох делегатів Ажинцева і Єгорейченкова до Петроградського ВРК для отримання інструкцій.44

 У цей же час тривав процес українізації війська. 2-12 листопада (за старим стилем) пройшов ІІІ Всеукраїнський військовий з’їзд, який дав доручення Генеральному Військовому Комітету домагатись повернення з усіх фронтів поза межами держави українців і влиття їх до військових частин, які дислокувались на території України, негайно українізувати всі гарнізони в межах республіки, призначити косіарів УЦЗ в усі українізовані частини, створення суто українських частин всіх родів військ. Та найважливішим рішенням цього форуму стала вимога проголошення в Україні самостйної незалежної держави, що незабаром й було реалізовано ІІІ Універсалом.

Значно гірша ситуація була на заході Волинської губернії. Спроби місцевих проукраїнських сил утвердитись у владі знову були зірвані більшовиками.

У  ніч  на  13  листопада «червоногвардійські» частини 126-ї дивізії (501-й Сарапульський, 502-й Чистопольський, 503-й Чигиринський, 504-й Верхнєуральський піхотні полки, 126-та артиллерійська, 126-та паркова артиллерійська бригади) та  дві  батареї  125-ї  артилерійської  бригади (дислокувались в с.Жабка) 125-ї піхотної дивізії заарештували офіцерів, покинули фронт і зайняли Луцьк.45

13 листопада в противагу міській раді з ініціативи місцевих більшовиків було утворено Луцький ВРК під головуванням члена більшовицької військової організації Особливої армії прапорщика О.М.Дмитрієва. Членами комітету були обрані більшовики Ю.С. Гузарський, Автократов, Я.П.Гайлітіс і інші. До складу ревкому увійшли представники частин і підрозділів, які дислокувались в Луцьку та його околицях: 2-го гвардійського етапного батальйону, інженерного полку, 13-го драгунського полку і Луцької ради робітничих, солдатських і селянських депутатів.46

Члени Луцького ВРК. Третій праворуч прапорщик О.М.Дмитрієв.

Жовтень 1917 року. м.Луцьк

За розпорядженням ревкому були заарештовані комісар Тимчасового уряду при Особливій армії Петров, його помічник Кудрявцев, члени армійського виконавчого комітету Особливої армії Бєльський, Ліперовський, начальники Луцького гарнізону та міліції, офіцери гарнізону і чиновники міської управи. ВРК закрив армійську газету газету «Известия выборных Особой армии». Начальником Луцького гарнізону ревком призначив солдата Пантелєєва. За розпорядженням ревкому були зайняті друкарня, пошта і телеграф.

Цього ж дня почав діяти тимчасовий ревком Особливої армії. Його головою був обраний спочатку О.М.Дмитрієв, потім  колишній підпоручик 10-го Малоросійського гренадерського полку 3-ї гренадерської дививізії Ян Петрович Гайліт (Гайлітіс)47.

Гайліт Ян Петрович, в листопаді 1917 року горова ВРК Особливої армії

Також із Луцької тюрми були звільнені політичні в’язні, а на їх місце «влаштовані» щойно заарештовані  26 представників тепер вже минулої влади. Тоді ж замість штатних командирів полків на ці посади були призначені відповідно більшовики П.Клопотовський,  прапорщик С.Щербаков, повний георгієвський кавалер і майбутній заступник командувача військами 4-ї більшовицької армії і Приволзького військового округу, РСЧА, кавалер двох орденів Червоний Прапор підпрапорщик С.Медведовський (за іншими даними на той час був виборним начальником Бердичівського гарнізону).48 Тоді ж від командування був усунений головнокомандувач Особливої армії генерал від інфантерії Станіслав Феліксович Стельницький (командував армією з 14.09.1917 по 20.11.1917).

Тимчасовий ВРК Особливої армії встановив контроль над штабом армії і призначив на його відділи своїх комісарів.49

15 листопада Луцьким ВРК був виданий наказ, згідно якого всі військові частин повинні були виконувати виключно накази і розпорядження ВРК, переобрати командирів і комісарів і направити своїх представників на загальні збори. 16 листопада в будинку Окружного суду збори відбулись. На них була переобрана Рада солдатських, робітничих і селянських депутатів і оголошено встановлення Радянської влади в Луцьку та його околицях. 50

Приміщення окружного суду в Луцьку, 1916 рік (колишній монастир тринітаріїв). Нині вул. Лесі Українки

З цим рішенням категорично не погодилась Луцька міська рада, яка ще продовжувала стояти на проукраїнських демократичних позиціях. 15 листопада нею було прийняте рішення про відрядження до Генерального Секретаріату УЦР у Києві міського голову С.Р.Спектерьова для вручення скарги та висловлення «…протесту проти захоплення влади й порушення прав міського самоврядування фракцією соціал-демократів-більшовиків…»51

Очевидець тих подій, тоді начальник кулеметної команди (кулеметної роти) 2-го Туркестанського стрілецького полку, а в повоєнні роки поет-емігрант Євген Филимонович Маланюк так описував події кінця 1917 – початку 1918 року в Луцьку: «…Містом правила група солдат, квінтесенція бандитського елементу Південно-Західного фронту. Ця група складалася із двох частин: уряду – ревкому і екзекутиви – міліції. Біля сотні фантастично одягнених постатей, озброєних дійсно до зубів. Були серед них такі фігури, що без сміху на них не можна було глянути. Кінджали, бебути, шаблі, шашки, карабіни, револьвери й бомби – все це було навішане без системи і в незрозуміло великій кількості. Були такі, що носили по дві шаблі, були такі, що прикрашали себе ад’ютантськими аксельбантами з двох сторін і навіть генеральськими погонами…»52

Євген Маланюк, фото 1916 р.

Обстановка продовжувала загострюватись і після проголошення ІІІ Універсалу 7 (20) листопада 1917 р., у якому було задекларовано створення Українськї Народної Республіки  та відновлення української державності (на правах автономного федерального утворення).

16 (30) листопада урочистості з нагоди оголошення ІІІ Універсалу відбулись в губернському центрі Волині – Житомирі. На соборній площі був відправлений молебень за Україну, М.Черкавський зачитав текст Універсалу, а губернський комісар  А.Вязлов привітав присутніх. Після цього відбувся військовий парад і демонстрація представників шкільництва, політичних та громадських організацій. Кожна військова частина, яка брала участь у параді крокувала під національним прапором, а деякі несли портрети Т.Г.Шевченка. Від участі в торжестві відмовились більшовики, проросійські партії та польська громада.53

Більшовики тим часом продовжували настирно проводити політику Ради Народних Комісарів на теранах Волині.

17 листопада ВРК до Ковеля вибула група парламентерів в складі голови армійського ревкому Особливої армії Автократова, товариша голови ВРК Ю.С. Гузарського і члена ВРК Гайліта для переговорів з командуванням ворога щодо умов перемир’я. Перед початком перемовин армійський ВРК закликав солдат частин ОА «…до возвращения парламентеров воздержаться от неорганизованного братания и перемирия и оставаться на своих местах, сохранять полное спокойствие, ожидая распоряжения революционного комитета».

18 листопада парламентарі зустрілися з уповноваженими командувача німецько-австійською армійською групою генерал-полковника А. фон Лінзінгена. В результаті пермовин був підписаний «Протокол про умови припинення військових дій». Бойові дії припинилися в ніч на 20 листопада по всій лінії фронту Особливою армії від річки Прип'ять до містечка Берестечко. Наступного дня, 19 листопада, армійський ВРК повідомив главковерха Криленка про укладення перемир'я на ділянці Особливої армії. ВРК вимагав: «всем войсковым организациям и представителям командного состава поручается немедленное приведение в исполнение» угоди про перемир'я, і ​​заявляв, що «твердо рассчитывает на товарищей солдат и офицеров с своей стороны не допускать никакого нарушения вышеизложенного соглашения, сохранять порядок и остаться на своих постах и не допускать необдуманных действий…»54

До кінця листопада створені більшовиками військово-революційні комітети встановили контроль над рядом частин і з’єднань Особливої армії: 39-м, 46-м армійськими корпусами, 1-ю, 2-ю і 3-ю Туркестанськими стрілецькими дивізіями, 293-м запасним, 408-м Кузнецьким, 501-м Сарапульським, 502-м Чистопольским піхотними полками.55

18-24 листопада 1917 року в Бердичеві проходив 2-й Надзвичайний з’їзд солдатських комітетів Південно-Західного фронту.  19 листопада депутати з’їзду ухвалили постанову про рекомендацію командуванню фронту приступити до мирних переговорів з усіма воюючими сторонами. Оскільки делегати з’їзду представляли різні інтереси (150 частин, управління двох армій, двох корпусів і штаб однієї дивізії, один гарнізон (Луцький), тилові частини 7-ї армії підтримували більшовицьку Раду Народних Комісарів в Петрограді;  102 частини і решта управління армій, корпусів, гарнізони – демократичну владу Тимчасового уряду і Української Центральної Ради; серед делегатів з «вирішальними» голосами були 267 більшовиків, 163 правих і 50 лівих есерів, 47 великоросійських меншовиків, 75 українських меншовиків і есерів і 42 безпартійних), то й рішення вийшло не повністю на користь більшовиків. 

24 листопада було досягнуто згоди про створення тимчасового (до скликання 3-го з'їзду Південно-Західного фронту) фронтового ВРК, який був визнаний вищою владою на фронті,  при цьому було визнано підпорядкування Верховному головнокомандувачу М.В.Криленку (до складу цього органу відмовились увійти представники українських політичних партій).

До  тимчасового ВРК ПЗФ увійшли 35 чоловік, з них 17 більшовиків, 6 лівих есерів, 9 правих есерів, 2 меншовики, 1 безпартійний. Головою ревкому було обрано більшовика Г.В. Разживіна. Товаришами голови були обрані лівий есер В.І. Кіквідзе та більшовик М.М. Коковіхін. До складу президії фронтового ревкому увійшли 7 осіб, з них 4 більшовика, 2 лівих есера і 1 безпартійний. ВРК фронту обрав тимчасову оперативну комісію з чотирьох членів і редакційну комісію з трьох осіб. Було також вирішено газету «Голос фронта» перейменувати в «Известия Военно-революционного комитета Юго-Западного фронта».56

Штаб Південно-Західного фронту на чолі з його командувачем генерал-лейтенантом Володченком намагався противитись рішенню фронтового з’їзду щодо перемовин з противником, однак був «засипаний» телеграмами з армій фронту, щодо того факту, що перемир’я вже фактично украдене по всій лінії фронту. 22 листопада на нараді в штабі ПЗФ була висказана думка: «Мы поставлены перед свершившимся фактом и насущной необходимостью приступить к официальным переговорам о перемирии на Юго-Западном фронте, каковые уже ведутся на других фронтах»57. Генерал Володченко з таким становищем не погодився і 24 листопада склав із себе повноваження головнокомандувача арміями фронту. З 12:00 цього ж дня по всій лінії фронту від Пінська до Могильова-Подільського припинилось ведення вогню і встановилось перемиря.58

26 листопада ВРК ПЗФ видав наказ за номерм 1 в якомі зокрема зазначалось, що взяв владу на фронті у свої руки, що з даного часу «только власть СНК, ответственная перед Советом рабочих, солдатских и крестьянских депутатов, является высшей властью в стране, а властью в армии — Верховный главнокомандующий т. Крыленко», а влада в частинах фронту належить виключно ВРК цих частин. Також в наказі було зазначено: «всякое противодействие или неисполнение его распоряжений и распоряжений Верховного главнокомандующего будет рассматриваться как преступление против революции и виновные в нем будут привлекаться к ответственности по всей строгости законов революции…»59

Тимчасовий ВРК Південно-Західного фронту проіснував недовго. 3 грудня підпорядковані УЦР військові частини в Бердичеві захопили штаб Південно-Західного фронту, включаючи весь технічний апарат. Діяльність ВРК ПЗФ та його друкованого органу були припинені, а члени фронтового ревкому в більшості заарештовані. З Бердичева вдалось втекти голові ВРК Г.В. Разживіну його заступникам В.І. Кіквідзе, С.П. Медведовському та деяким іншим. Втікачі отаборились в Рівному в штабі Особливої армії, де розпочали підготовку до скликання 3-го фронтового з’їзду.60

Невдовзі після повалення ВРК ПЗФ Центральна Рада об’єднала Південно-Західний і Румунський фронти в єдиний Український.61

Щоб утвердити владу більшовиків у військах Особливої армії тимчасовим ревкомом було ініційоване проведення 4-го армійського з’їзду, який відбувся з 26 листопада по 1 грудня 1917 року в Луцьку, а потім в Рівному. На цьому зібранні (500 делегатів, з них 466 з вирішальними голосами, 34 – з дорадчими) більшовики увійшли в союз з лівими польськими соціалістами і отримали 224 мандати, есери і меншовики – 205.

Есери і меншовики отримали 48%  голосів до Установчих зборів, проте більшовики і польські соціалісти заблокували прийняття рішення про звільнення ув’язнених в Луцькій тюрмі офіцерів, забезпечили підтримання резолюції ІІ з’їзду делегатів Західного фронту про демократизацію армії, а точніше повне визнання РНК і солдатської секції ВЦВК, як найвищих органів управління в державі і війську, прийняли резолюцію про виборність усіх військових посад. З’їзд позбавив повноважень створений на початку листопада армійський Комітет захисту країни і порятунку революції.

Також в ході роботи з’їзду, який продовжувався в Рівному було зазначено, що Особлива армія не підкоряється українському уряду і Центральній Раді. На посаду головнокомандувача Особливої армії був висунутий генерал В.М.Єгор’єв (у січні 1918 очолив Південно-Західний фронт). За резолюції, запропоновані більшовиками, проголосували 240 делегатів з’їзду.62

У прийнятій з’їздом резолюції з питання про владу говорилося: «Считаем нужным признать власть Совета Народных Комиссаров… ответственную перед народным Советом в центре; на местах же власть Советов р[абочих], с[олдатских] и кр[естьянских] депутатов, а в армии войсковых комитетов».63

2 грудня, голова ревкому Особливої армії Ю.С. Гузарській доповів в Ставку, що «7 ноября четвертым арм[ейским] съездом выделен из своего состава армейский Военно-революционный комитет, [к] которому перешла вся полнота власти на территории Особой армии. В президиум вошли: председатель Воеревкома Гузарский, товарищами председателя Сычев и доктор Рубинштейн, секретарь Цетлин, товарищами секретаря Винарский, Соловьев и Ларионов».64

Подібне рішення було прийняте і на III з’їзді  11-ї  армії в  Кременці.

Знову відзначився ВРК Луцького гарнізону, який в своєму наказі за №3 від всіх військових частин вимагав: «…выбрать должностных лиц и комиссаров от рот, команд и отдельных частей… Всем офицерам, военным врачам, чиновникам и солдатам снять погоны, ордена, кокарды и всякого рода знаки. Отобрать денщиков и вестовых, которые находятся для личных услуг у офицеров, чиновников и проч.»65

На кінець жовтня - початок листопада 1917 року російська діюча армія, за влучним висловлюванням командувача військами 12-ї армії  генерал-лейтенанта Якова Давидовича Юзефовича представляла собою «…огромную, усталую, плохо одетую, с трудом прокармливаемую, озлобленную толпу людей, объединенных жаждой мира и всеобщим разочарованием».66

Цей висновок воєначальника пітверджувався Зведенням донесень про настрої армії з 15 по 20 жовтня (28 жовтня по 13 листопада) 1917 року. Більше того, в цьому зведенні зазначалось: « …На почве этого разочарования наблюдается усиленное развитие в частях войск национальных притязаний: украинцев, литовцев, латышей и поляков…»67, тобто підкреслювався процес утворення як національних військових частин так і національних армій.

Також у Зведенні були виокремлені процеси, які характеризували стан справ у військах. Наведу ті приклади, що стосувались військ Особливої армії, дислокованої на Західній Волині:

«…необходимо указать прежде всего на значительное число случаев отказа от исполнения боевых распоряжений относительно смены тех или иных частей с позиций. Таких случаев было зарегистрировано: в Особой (армии) -1,

…со стороны многих частей раздаются настойчивые требования отвода в тыл под угрозой оставления к определенному сроку позиций …691-й полк и 306-й полк 46-го корпуса Особой армии отказались выступить на позиции…

Случаи братания участились и распределяются между отдельными армиями следующим образом: в Особой — 7… Во 2-й дивизии 1-го Туркестанского корпуса Особой армии наши и немецкие солдаты разгуливают вместе, причем последние доходят до наших резервных рот… Уговоры и увещания офицеров и комитетов вызывают озлобление. В районе 432-го полка завязана меновая торговля с неприятелем, окопы украшены белыми флагами, раздается музыка…В 442-м полку 57-й див. Особой армии офицерам, протестовавшим против братания, угрожали штыками…

Отношение к командному составу по-прежнему недоверчивое. Наиболее печальные факты с этой точки зрения имели место в следующих случаях: в 237-м полку Особой армии на глазах командира полка и офицеров убит прапорщик Баранов…Во второй батарее 39-го корпуса Особой армии в землянку командира была брошена бомба, которой контужены три офицера…Кроме того, подвергнуты аресту 50 офицеров 126-й дивизии Особой армии, двигавшейся на Луцк (впоследствии все офицеры освобождены после ликвидации самого выступления дивизии)…

Предупреждая закон о выборности командного состава, некоторые части стали осуществлять у себя это право ранее его официальной санкции. Так, в 4-м самокатном батальоне (Особой армии) были отстранены командир 3-й роты и заведующий хозяйственной частью и на их место избраны солдаты…

Что касается работ и занятий, то, как сказано в вводной части, таковые вообще не производятся, за весьма ничтожными исключениями; везде мотивом выставляется ненужность работ ввиду скорого мира, в некоторых же случаях сверх того в качестве мотивов приводится малая дача хлеба…

Обращаясь в заключение к тем фактам, которые характеризуют отношение армии к новому политическому строю, надлежит прежде всего заметить, что симпатии солдатских масс, определенно, склоняются на сторону этого строя, приобретающего с каждым днем все большее и большее число приверженцев, начиная с крупных войсковых частей — фронтов, армий и кончая более мелкими единицами: полками, ротами и т.п. Сделанный вывод иллюстрируется следующими конкретными даннями:… съезд Юго-Западного фронта признал необходимым передать всю власть на фронте вновь избранному общеармейскому комитету и установить контроль над оперативной деятельностью в контакте с секретариатом украинской Рады.»68

4 грудня 1917 року в  будинку  дворянського зібрання  (нині тут знаходиться Луцький  медичний коледж)  Луцька Рада  підтримала  декрети  про  мир  і  землю,  прийняті  II  Всеросійським  з'їздом  Рад. Головою  Ради  було  обрано  представника від більшовиків  Федорова.69

  

Колишній будинок Кронштейнів у м.Луцьк в 1916 році і нині

Спроби Центральної Ради у грудні 1917 року встановити контроль над територією Західної Волині були зірвані багнетами все тої ж 126-ї піхотної дивізії: її червоногвардійці сприяли встановленню влади більшовиків в Рівному і Дубно. Так, 29 листопада до Дубного з Луцька був відправлений броньовик і загін червоноармійців, які допомогли місцевим більшовикам взяти владу в руки та створити червоногвардійський загін на чолі з Банзелюком.70

Коли Рада Рівненського гарнізону, в якій було чимало українських патріотів, дізналась, що голова ВРК Особливої армії Юрій Станіславович Гузарський71 оголосив про перехід влади на території дій Особливої армії Військово-Революційному Комітету  та про встановлення влади Рад в Рівному – висловила рішучий протест, а згодом українські загони під командуванням Володимира Оскілка і Шапула заарештували членів ВРК. На допомогу прийшов загін червоногвардійців із 126-ї дивізії чисельністю 400 багнетів, які прибули до Рівного 15 грудня. За їх сприяння в Рівному 26 грудня при владі утвердились більшовики і ліві есери.72

У той же час деякі частини Особливої армії продовжували утримувати позиції на лінії фронту. За станом на 9 грудня 1917 року морально-психологічний стан військ цієї армії за зведеннями Упоначштаверху характеризувався наступним чином:

«Общее настроение. Особая армия. В пехотных частях удовлетворительное, в артиллерии – подавленное, пассивное…

Отношение к службе и занятиям. Особая армия – в 1-м Туркестанском кор. – положительное; в 113-й див., 2-й Турк. арт. бриг., инженерной роте и казачьей сотне – небрежное; в 6-м, 7-м, 8 и 31-м Турк. полках занятия производятся; солдаты 6-й категории 448-го полка 39-го корп., находящиеся в обозе 2-го разряда, захватив теплое обмундирование, бежали…

Отношение к офицерам. Особая армия – в 1-й Турк. стрел. див. и пехотных частях 2-й див. – хорошее; во 2-й арт. бриг., инженерной и 540-м полку – безразличное; в 449-м полку 113-й арт. бриг., штурм. бат. и тяжелой батарее – недоверчивое…

Погромы, грабежи и безчинства. Особая армия – солдаты 500-го полка самовольно захватили обмундирование, произвели обыски у частных лиц, отнимая у них одежду и другое имущество; солдаты 39-го корпуса, вооруженные винтовками и бомбами, пытались ограбить в мест. Олыка еврея, но при поднявшемся крике жителей бежали, бросив бомбу и отстреливаясь на ходу. Ранено 4 жителя…

Незаконные требования. Особая армия – солдаты 488-го полка 39-го корпуса путем угроз и насилий заставили полковой комитет изменить свое постановление об отпусках в желательном для них смысле…»

Одночасно у Ставці аналізувався і стан демократичних процесів у війську. Щодо Особливої армії, то в зведенні по демократизації армії за 9 грудня 1917 року зазначалось :  «…4-м армейским съездом образован Военревкомарм. Вся власть перешла Военревкому. В 7-м конном корпусе избран командиром полка подпрапорщик Меркин. В 309-й дружине смещен командир дружины полковник Сорокин и выбран поручик Бетлин. В 39-м корпусе продолжаются перевыборы командного состава. На армейском съезде командарм[ом] избран Триандофилов…»

29 грудня ситуація у військах Особливої армії стала загрозливою, що було підтверджене телеграмою до вищого командування. У телеграмі зазначалось:  «Наштаюз, копия Наштарм 2 и 11, Наштазап. Срочно, 28 декабря 1917 года, 20 часов. 267266. Подтверждаю, Особой армии боеспособность равна нулю. По донесению комкоров положение армии обрисовано в следующем виде:

В 31-м корпусе общая жажда мира и неудержимое желание скорее по домам. Перемирие, происходящее увольнение старших сроков, официально названное демобилизацией, организованное, объявленное правилами перемирия, братание с противником – создали полную психологическую невозможность дальнейшего продолжения войны, и потому боеспособность войск не подлежит учету. Полное расстройство конского состава, увод артиллерии, расформирование парков, санитарных учреждений, незначительное количество бойцов в рядах корпуса в связи с недостатком продовольствия привели всех к сознанию неизбежности скорого конца войны. Никакие высокие лозунги не заставят солдат снова начать войну.

44-й корпус: развал частей корпуса идет быстрым темпом. Жажда немедленного окончания войны при полном отсутствии дисциплины лишает возможности командный состав и комитеты предотвратить гибель корпуса и остановить повальное бегство солдат в тыл. Никакие приказания и распоряжения не выполняются. На соединенном заседании дивкома 57-й дивизии представителями полковых комитетов 26 декабря постановлена: с 27 декабря по 2 января уволить со службы солдат призыва 1912 года включительно. Такое положение и в третьей дивизии. Остановить это увольнение невозможно. В боевом отношении полки корпуса не существуют. Штабы и учреждения далее существовать не могут, так как никто ничего работать не хочет. Полки не дают пополнений. Нет писарей. В обозах и других учреждениях голодные лошади стоят без всякого присмотра и фуража. Корпусные и дивизионные склады не охраняются, имущество гибнет, расходуется. Наряды на высылку солдат для охраны складов не выполняются. Все хозяйственные учреждения существовать дальше не могут. Телеграфная связь с дивизиями прекращается за отсутствием телеграфистов, телефоны не работают, конная связь через несколько дней прекратится. Давать точные сведения о положении корпуса комкор отказывается вследствие того, что из подчиненных частей и учреждений донесения перестают поступать. Фронт открыт. Никем и ничем не охраняется. При таком положении Комкор снимает с себя всякую ответственность за целость и безопасность фронта.

В 39-м корпусе происходит самовольное передвижение частей, самовольное увольнение в отпуск. Вследствие расстройства транспорта и незначительного подвоза вопрос с продовольствием и фуражом обостряется. Вследствие самовольного ухода ударного баталиона 53-й дивизии участок, вые. 37,2 до Кол. Остров, Волос не занимается никем, наблюдается только дозорами.

В 1-м Туркестанском корпусе 2-й полк самовольно отошел в район Воютин – Белосток. 6-я батарея 1-й бригады снялась с позиции и ушла неизвестно куда. 4-й полк 29-й отходит в район Кол. Маруся, Блудок, Скуршев. Комитетам полков 2-го и 4-го приказано выставить охранение линией Шельвовская, Лищина, Корытинский лес, Пустомить. По донесению наштадива 1-й Туркестанской, это выполнено не будет. Таким образом, между штадивом 1-й Туркестанской и немцами не будет ни одного человека.

В 7-м конном корпусе личный состав продолжает сильно уменьшаться. Значительное количество уходит путем освидетельствования. Боевой состав шашек каждой дивизии не превосходит 1200 шашек.

Сведения о 46-м корпусе будут представлены дополнительно.

014023 Шафалович».73 

Наприкінці грудня розбіжності між ВРК Особливої армії і українською радою, яка діяла при штабі армії загострились. 29 грудня члени ВРК ПЗФ, які уникнули арешту оголосили про відкриття в Рівному 29 грудня ІІІ  Надзвичайного з’їзду (проходив у Ровенському міському театрі). Для охорони делегатів з’їзду ВРК армії викликав із Луцька загін від 126-ї дивізії, який отримав завдання заарештувати членів української ради і відправити їх до Луцька, а в Рівному ввести воєнний стан. Водночас ВРК Особливої армії, щоб мінімізувати вплив на делегатів з’їзду представників національних організацій, в ніч з 28 на 29 грудня провів арешти серед членів Ровенської української гарнізонної ради та військової ради Особливої армії. Відмічу, що персональний склад делегатів зібрання був пробільшовицьким \

- із 202 осіб, уповноважених для участі в з’їзді 152 ухвальних голоси належало більшовикам та “лівим” есерам.74

Однак українські патріоти також не спали. 30 грудня зі Здолбунова до Рівного увійшов українізований військовий підрозділ під командуванням комісара Центральної Ради у Рівненському повіті Володимира Пантелеймоновича Оскілка. Чи не найбільшу частину загону Оскілка складали члени нещодавно сформованого у Рівному відділу Вільного козацтва. Спочатку загін атакував сотню охрони штабу Особливої армії, яка розташовувалась в маєтку князя Любомирського, що на західній околиці Рівного, де захопив кілька панцерників, а потім подався до центру міста. В ході дводенних боїв з більшовиками кілька «вільних козаків» загинули, оскільки більшість з них були цивільними людьми і військового досвіду не мали.75 Українські віділи протягом двох днів взяли під  контроль частину міста, заарештували частину делегатів фронтового з’їзду, а також  голову військово-революційного комітету Особливої армії Юрія Гузарського і виборного командуючого Особливою армією Володимира Єгор’єва (останні були відправлені до Києва).76

Арешту зуміли уникнути Голова ВРК ПЗФ більшовик В.Г.Разживін та його заступник лівий есер Васо Кіквідзе. Разживін на паровозі негайно вибув до Ківерець, а звідти о Луцька, де знову знайшов допомогу, як в штабі 1-го Туркестанського корпусу, так і збільшовизованій 126-й дивізії. В.Кіквідзе став збирати бойові загони з місцевих робітників. Суттєвою підмогою для більшовиків став 502-й Чистопільський полк 126-ї дивізії під командуванням прапорщика Сергія Щербакова. У ніч на 1 січня червоногвардійці вибили українські підрозділи з Рівного.77 Загін Оскілка відступив в напрямку на Сарни.

 1 січня 1918 року Разживін доповів Головверху М.В.Криленку: «Из числа солдат Особой армии Юго-Западного фронта на добровольных началах организован Ровенский красногвардейский отряд в количестве 1500 человек. В него вошли коммунисты — рабочие города Ровно — 50 человек; из Туркестанского и 25 корпусов — 1100 человек; 150 кавалеристов 13 Орденского полка с конским составом и вооружением, автобронерота Юго-Западного фронта в полном составе, две полевые батареи Туркестанского корпуса в полном составе под командованием тт. Карпухина и Эрбо; 25 человек из 25 инженерного полка. Командиром отряда избран Киквидзе».78

Категорія: 1. Буремний 1917. | Додав: voenkom (09.01.2018) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 706 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: