„Адольфа Гітлера” знищили в Ковелі
127 днів і ночей тривала битва за „фортецю
Ковель”, як „охрестило” місто залізничників командування Вермахту. Десятки
тисяч бійців обох протистоячих сторін залишилось навіки лежати в братських
могилах і поодиноких захороненнях. Сотні тон понівеченого металу, який колись
був грізними бойовими машинами, ще майже десятиліття ржавіло навколо міста
ковалів. Серед цих тон ржавого заліза був і німецький бронепоїзд, знищений
радянськими воїнами-залізничниками в липні 1944 року. За однією з версій цей
німецький бронепоїзд носив ім’я „фюрера німецької нації” Адольфа Гітлера.
Це була не перша втрата німцями бронепоїздів в
районі Ковеля. У ході боїв березня – квітня 1944 року отримали значні
пошкодження від вогню радянської артилерії 10-й та 27-й бронепоїзди, які були
відправлені на ремонт до бази танкових військ в Рембертові поблизу Варшави. Пізніше
27-й був відновлений, а 10-й списаний на металобрухт .
Напередодні наступу лівого крила військ 1-го
Білоруського фронту в районі Ковельського виступу (Люблін-Брестська наступальна
операція) з Рембертова до Ковеля прибув 74-й бронепоїзд (модель ВР-44), який
повинен був стати потужним маневреним
засобам боротьби з радянськими артилерією та піхотою. Озброєний 88 мм протитанковими
гарматами в баштах від „тигрів”, 105 мм гаубицями, зенітними та звичайними
кулеметами і мінометами, які були захищені надійною бронею, такий монстр
насправді був неабиякою підтримкою для піхотних та танкових підрозділів. 
Протистояти цьому витвору німецьких інженерів отримав
завдання 31-й Горьківський окремий дивізіон бронепоїздів під командуванням
майора Володимира Михайловича Морозова.
Дивізіон був сформований 21 лютого 1942 року в
Московському військовому окрузі. До його складу увійшли збудовані лютому 1942 року робітниками заводу ім. Дзержинського та залізничниками
Мурома БЕПО № 659 „Ілля Муромець” та за такими ж кресленнями в депо
«Горький – пасажирський» БЕПО № 702 „Козьма Мінін”. Бронепоїзди, обладнані 45
міліметровою бортовою та 20 мм верхньою бронею мали на озброєнні гармати Ф-34
(76 мм) в танкових баштах (Т-34), 25 та
37 мм напівавтоматичні зенітні гармати, реактивні установки типу М-8 („Катюша”),
кулемети „Максим” та ДТ. Разом з десантно-мінометною ротою чисельність
особового складу дивізіону складала 335 солдат і офіцерів.
 Бойові дії
дивізіон розпочав в березні 1942 року на Брянському фронті у складі 3-ї армії.
Бронепоїзди отримали бойове хрещення в районі станції Виползово під Тулою. П
подальшому підтримували вогнем радянські частини в ході Ржевсько – В’яземської
наступальної операції в районі станцій Чернь та Мценськ. Згодом дивізіон
приймав участь в боях під Брянськом, Орлом, Курськом, на берегах Дніпра, громив
німців під Шепетівкою, Гомелем, Мозирем. Наприкінці травня 1944 року дивізіон з
району білоруського міста Жлобин прибув на станцію Голоби.
Волинська земля стала для екіпажів бронепоїздів щасливою
і навіки записала їх подвиг на скрижалі військової історії.
...Літнього ранку розвідники дивізіону засікли нову
фашистську артилерійську батарею, котра чомусь дуже швидко міняла позиції.
З’ясувати, що це не звичайна батарея, а новприбулий німецький бронепоїзд
вдалось старшому лейтенанту Кравчені. Штаб бронедивізіону розробив план
операції. Артилеристи одночасно повинні були вивести з ладу залізничне полотно,
відрізати ворожому бронепоїзду шляхи відходу. «Іллі Муромцю» було поставлене
завдання знайти і зайняти скриту вогневу позицію з якої можна було б вести
вогонь на ураження без пристрілки. Долю бою повинні були вирішити секунди.
Швидкість, точність, автоматизм при веденні вогню - ось що було необхідне для
успіху. Операцію трохи не зірвав випадок – дерево на якому було обладнано
спостережний пункт вночі було пошкоджене, то ж розвідникам Кравчені оперативно
необхідно було обладнувати новий. Встигли. Близько 9-ї ранку машиніст Олександр
Солдатов вивів «Іллю Муромця» на позицію. Артилеристи «Іллі Муромця, чекаючи
сигналу, приготувалися до ведення вогню. Стрілки годинника невблаганно
пересувалися по циферблату. Ось вже без двох хвилин дев'ята, а очікуваного
німецького панцерцуга все немає. З'явиться чи не з'явиться? І раптом на
горизонті з’явились ледь помітні кільця диму, а згодом і монстр, який
наїжачився гарматами і кулеметами.
Після доповіді розвідників з рубки «Іллі Муромця» відразу
поступила команда:
- По ворожому бронепоїзду! Десять снарядів на гармату!
Реактивні установки по два залпи! Бронепоїздам! Вогонь!
Постріли з обох боків пролунали майже одночасно.
Артилеристи «Іллі Муромця» під командуванням заступника командира бронепоїзда
капітана Миколи Гаврилова проявили надмайстерність. Таємничий противник був
накритий з першого ж залпу. Панцерцуг огризнувся у відповідь. Частина снарядів
пролетіла зовсім поруч, декілька вдарили у вагон-баню. Другої спроби німцям не
дали. Реактивні установки, якими командував старший лейтенант Геннадій Шагун
вдарили по потягу. Над ворожим бронепоїздом піднялись клуби пари. Мабуть, снаряд
потрапив серце – казан паровозу. 
Коли 6 липня 1944 року Ковель був звільнений від ворога, солдати
і офіцери 31-го дивізіону побували біля розбитого бронепоїзда. Гітлерівці так і
не спромоглися прибрати останки спотвореної машини. Один з бійців побачив напис
„Адольф Гітлера” і відразу сказав: „Ну, напевно, війні кінець – Гітлера ми
завалили”...
Німці ж з доповіддю про втрату найновішого у Вермахті
бронепоїзда доповіли у ставку Гітлера лише 29 липня 1944 року.
За знищення німецького бронепоїзда 31-й однбп був
нагороджений Червоним прапором Президії Верховної Ради РРСФР, який на станції
Голоби вручив командуючий бронетанковими військами 47-ї армії генерал-майор
танкових військ Ілля Іванович Кретов.
...Бойовий шлях дивізіон закінчив у Франкфурті на Одері.
Підрозділи дивізіону пройшли з боями від Волги до Одеру понад 2500 кілометрів,
здійснили150 могутніх вогняних нальотів по передньому краю оборони і
прифронтовим станціям постачання, брали участь в прориві оборони і у відбитті
атак противника. Артилерійсько-мінометним і кулеметним вогнем знищено 15
німецьких літаків, 1650 солдатів і офіцерів, 94 кулеметні позиції, 42
артилерійський-мінометних батареї, 24 окремі гармати, 14 дзотів, німецький
бронепоїзд, склади боєприпасів. За зразкове виконання завдань командування, за
оволодіння правобережною частиною столиці Польщі - Прагою дивізіон 31 жовтня
1944 року був нагороджений орденом Олександра Невського, за участь в боях по
звільненню Варшави отримав найменування «Варшавський» Герой артилерійського
двобою з німецьким бронепоїздом - БЕПО № 659 „Ілля
Муромець” за роки війни здійснив 164 вогневі нальоти, збив 7 літаків; знищив 14
гармат і 36 кулеметних позицій, 875 солдатів і офіцерів противника.
Відгриміли залпи переможного салюту. Фортеці на колесах
повернулися на Батьківщину. У 1946 році в Барановичах дивізіон був
розформований. Бронепаровози бронепоїздів «Козьма Мінін» і «Ілля Муромець» у
1971 році встановили на вічну стоянку в Горькому (нині Нижній Новгород) і
Муромі як символ подвигів залізничників в роки Великої Вітчизняної війни. | 
