З наближенням до кордонів Волині частин Червоної Армії активізувалися і поляки.

15 січня 1944 року регіональним інспектором АК було віддано розпорядження на мобілізацію конспіративних сил АК на Волині і їх концентрацію у визначених командуванням АК районах¹⁵.  Такими районами були: в північній частині області – польська колонія Засмики, а в південній – колонія Білин. Ще з середини літа 1943 року у цих районах були сконцентровані найсильніші партизанські підрозділи АК – "Яструба", "Сокола", "Петруся" або "Петра Малого" і "Корда". Тільки в районі Засмик одночасно було зібрано до 3000 вояків, готових приступити до збройної боротьби.

15 і 19 січня партизанські відділи під командуванням «Корда» вели успішні бої проти німецьких каральних загонів (певніше всього зі складу 17-го кавалерійського полку СС 8-ї кавалерійської дивізії СС), які намагались витіснити поляків з «пляцувок» Острів і Раковиці.

27 січня відділ самооборони села Засмики Ковельського району під командуванням майбутнього капелана 27-ї Впд «Правдеча» відбили атаку німецької піхотної роти на село, при цьому німці втратили 6 солдат вибитими, до десятка пораненими. Втрати поляків склали: 1 вбитий жолнєж і 6 цивільних громадян.

Антоній Піотровський "Правдеч"

28 січня 1944 року у селі Сушибаба (Турійський район) відбулась нарада офіцерів штабу округу АК "Волинь", на якій і було оголошено про утворення дивізії. Формування підрозділів було пов’язане з деякими аспектами довоєнного польського мобілізаційного плану і традиціями 27-ї, 13-ї піхотних дивізій і Волинської кавалерійської бригади (Wołyńskiej Brygady Kawalerii).

Першим командиром дивізії став комендант округу "Волинь" полковник Казимир Бомбінський, начальником штабу Ян Войцех Ківерський (Jan Wojciech Kiwerski) на псевдо "Олива" (Oliwa), котрий замінив Бомбінського на посту командира дивізії 11 лютого 1944 року після призначення полковника Бомбінського в ІІІ відділ Головного штабу АК.

Уродженець Кракова Ян Войцех Ківерський у дев’ятилітньому віці залишився без матері, а у 14 років втратив і батька. Круглий сирота був зарахований до 2-го Кадетського корпусу. Як найкращий випускник Корпусу отримав право вибору навчального закладу й роду військ. Закінчив військову школу інженерів у Варшаві (1931) і у званні підпоручика був направлений для проходження служби до 3-го саперного батальйону у Вільно. З 1937 по 1938  рік навчався у Вищій військовій школі у Варшаві, по закінченні якої отримав звання капітана і статус дипломованого офіцера (наймолодший за віком за всю історію довоєнної Польщі). Під час оборонної війни 1939 року воював у складі Окремих операційних груп "Нарев" і  "Полісся". Уникнув полону, скориставшись дозволом генерала Кольберга покинути частини офіцерам, які не бажали капітулювати, і вже в листопаді 1939 року прибув до окупованої німцями Варшави. У грудні 39-го Ян вступив до польського військового підпілля. Спочатку входив до тимчасового диверсійного штабу Сил Збройних Польських (SZP), потім, з 1942 року був командиром оперативних відділів (Oddziałów Dyspozycyjnych) "Мотор" – "Штука" („Motor” – „Sztuka”) Головної Команди АК. Діяв під псевдонімами Зьомек, Руцький, Каліновський, Ліпінський, Директор („Ziomek”, „Rudzki”, „Kalinowski”, „Lipiński”, „Dyrektor”). У листопаді 1942 року отримав звання майора за особисту участь в розробці і проведенні диверсійно – терористичних актів проти гітлерівців. У грудні 1943 року отримав призначання на посаду начальника штабу округу АК "Волинь" і приступив до виконання обов’язків 5 лютого 1944 року.

Організаційно 27-ма дивізія піхоти складалась з дев’яти піхотних батальйонів, 2-х кавалерійських ескадронів (тактичної розвідки), саперної (Варшавської), понтонно – мостової (переправної) та двох рот зв’язку, 3-х взводів польової жандармерії, взводів розвідувального та протитанкового, санітарної служби (2 польових госпіталі), служби тилу з двома ротами матеріального забезпечення. При управлінні дивізії та управліннях угрупувань була сформована „служба капеланів”, якою на дивізійному рівні керував капелан Антоній Піотровський „Правдеч” (Antoni Piotrowski – „Prawdzic").

Підрозділи і основні бойові частини дивізії отримали номери регулярних частин Війська Польського, які до 1939 року були дислоковані на території Волинського воєводства або входили до з’єднань і об’єднань з почесною назвою «Волинські»: 23-й (Луцький), 24-й (Рівненський), 43-й (Дубнівський), 45-й (Володимир – Волинський), 50-й (Ковельський) піхотні полки, 19-й та 21-й полки уланів. 

  Прапор 27-ї Волинської дивізії піхоти

Ці частини були зведені у угрупування - ковельське "Громада"  (kowelskie zgrupowania 27 dywizji "Gromada”) під командуванням майора Яна Шатовського – Шатинського (Jan Szatowski-Szatyński) за псевдо "Коваль", "Загончик" ("Kowal”, „Zagończyk”), який одночасно став командиром 50-го піхотного полку, та володимирське "Основа" (włodzimierskie zgrupowania 27 dywizji "Osnowa”) під командуванням капітана  Казимира Заняка ( Kazimierz Żaniak) за псевдо "Гарда" ("Garda”), який одночасно був командиром 23-го піхотного полку.

Ян Шатовський        Казимир Заняк

У січні 1944 p. невід'ємною частиною 27 Волинської дивізії піхоти АК став сумнозвісний каральними акціями проти українського населення 107-й шуцмансшафтбатальйон з Мацейова (нині смт. Луків Турійського району). Бійці батальйону були розподілені між 1 і 2 батальйонами 50 піхотного полку, 2-м батальйоном 43 піхотного полку ", а частина була направлена для доукомплектування 23-го піхотного полку угрупування "Основа”¹⁶.

Крім того існував окремий відділ "Гримза" (Oddział "Gzymsa"), котрий був зорганізований в м. Острог з невеликих польських партизанських підрозділів з Острога, Здолбунова, Шепетівки, Вітольдівни. Після визволення Рівненщини, 19 лютого 1944 року, прибув для доукомплектування 27-ї пд і був розквартирований у селі Ревушки. Згодом підрозділ було перейменовано у окремий 1-й батальйон 45-го піхотного полку під командуванням  поручника Францішека Покуцького, псевдо "Гримза" (батальйон складався з трьох рот).

У лютому 1944 до 27 ВПД приєднався і відділ "Бомби" або "Вуєка", який протягом березня – липня 1943 року займався диверсіями на залізниці Ковель – Сарни – Коростень, опираючись на пляцувки самооборони польських сіл і колоній теперішнього Степаньського району Рівненської області. В липні 1943 проти відділу почали активні дії загони УПА. На початку осені "Вуєк" вивів підпорядковані сили до лісових масивів. Біля 600 вояків обладнали лісовий табір. Неподалеку від табору поляків знаходилась база радянського партизанського з’єднання під командуванням Івана Шитова з яким "Вуєк" налагодив особистий контакт. Деякий час, при поверненні з Карпатського рейду гостями поляків був штаб Сидора Ковпака. Наприкінці грудня відділ почав рух  через Цуманські ліси і наприкінці 1943 року дістався колонії Пшебраже, а згодом був направлений до Свинаринських лісів, з прибуттям до яких був розміщений у селі Ревушки Турійського району.  

Чисельність дивізії складала 7300 (за іншими даними біля 6300) чоловік, у тому числі 126 офіцерів, 520 підофіцерів (сержантський склад). На службу у різні підрозділи дивізії було зараховано до 500 жінок. Чисельність дивізії могла бути значно більшою, але до 600 вояків АК залишились в силах самооборони, а 2500-3500 чоловік із конспіративних сил АК, які також мали встати у стрій, з різних причин у вказані райони зосередження не прибули. Разом з тим слід відмітити, що участь у бойових діях в складі дивізії приймало лише біля 2000 чоловік.

Як для партизанського угрупування дивізія мала досить непогане озброєння: 5 протитанкових гармат, три 81мм міномети, 13 протитанкових рушниць, 40 крупнокаліберних, 130 станкових та ручних кулеметів, 190 пістолетів – кулеметів (автоматів), понад 5 тисяч карабінів і гвинтівок, 1200 пістолетів та револьверів різних зразків. Транспорт представляли 550 верхових та 600 робочих коней, 300 возів¹⁷.

Управління дивізії та її штаб з безпосередньо підпорядкованими підрозділами та дивізійний шпиталь розташувався у селі Купичів Турійського району. Саперна (Варшавська) рота під командуванням підпоручика Здіслава Золоцінського (Zdislawa Zołocinsiego) за псевдо «Пьотр» (Piotr) розмістилась в районі села Гайки, а згодом (після 10.03.44) була передислокована до села Коритниця Володимир – Волинського району.

Дислокація батальйонів дивізії вирішувала декілька завдань: формування міцного бойового кулака поза основних місць дій німецьких частин окупаційного і прифронтового підпорядкування, але водночас поблизу магістралей Грубешів – Володимир – Волинський – Луцьк; Хелм – Ягодин – Ковель; витіснення з стратегічно – важливих з точки зору партизанських дій Цуманських та Губинсько – Свинаринських лісів частин УПА (на протязі січня – березня 44-го року було проведено 16 значних бойових операцій проти УПА); накопичення сил для подальшої боротьби. Без сумніву, Волинська дивізія була озброєним польським націоналістичним формуванням, а тому захищала виключно інтереси Великопольщі на "Східних кресах".

До відділу "Громада" увійшли  три батальйони 50 пп (1-3), два батальйони 43-го піхотного полку (1,2) та 1-й ескадрон 21-го полку надвіслянських уланів під командуванням поручника на псевдо «Гінчий» („Hińczy”)

 Командування угрупування «Громада» під загальним керівництвом майора Яна Шатовського («Коваля»).

Перший батальйон 50-го піхотного полку під командуванням поручника Міхала Фіалки "Сокола" (por. Michał Fijalka - „Sokół") дислокувались у селі Свинарин Турійського району. Особовий склад батальйону складався, головним чином, із польських поліцейських, які служили у німців, а після вказівки емігрантського уряду і, напевно за прикладом українських поліціянтів березня 43 –го, зі зброєю пішли в ліси. До цього батальйону наприкінці січня 1944 року приєднались і бійці єдиного в УПА польського підрозділу, який входив да загону „Сосенка”.

2-й батальйон 50 пп під командуванням поручника Владислава Жермінського – "Яструба" (por.Władysław Czermiński „Jastrząb”) був сформований на базі загону самооборони польської колонії Засмики та купичівських поляків, пізніше дислокувався в районі с. Оса. На рахунку "Яструба" напади і на пости німецької жандармерії, і на українські села.

3- м батальйоном 50 пп командував поручник Збігнев Тарло на псевдо "Тряск" (Zbigniew Tarło „Trzask”), а з 13 квітня 1944 поручник "Бартек" – Марек Ляхович (por. „Bartek” - Marek Lachowicz), основні сили батальйону також були розміщені в Свинарині.

1-й батальйон 43 піхотного полку під командуванням поручника "Корда" – Казимира Філіповича (por. „Kord” Kazimierz Filipowicz) діяв у районі Римачі – Ягодин Любомльського району. Штаб батальйону на початку лютого розташувався у селі Замлиння Любомльського району.  Вздовж Західного Бугу розташувались і підрозділи рот переправ.

2-й батальйон 43 пп під командуванням поручника Валерія Крокая - "Сивого" („Siwego”) розташовувався у Літині.

Всього у "Громаді" налічувалось 3074 вояки, у т.ч. 56 офіцерів, 314 підофіцерів. У оперативному підпорядкуванні відділу були і місцеві загони самооборони та підрозділи тилу загальною чисельністю до 250 чоловік.

До угрупування "Основа" входили 1-й та 2-й батальйони 23-го пп., окрема рота "Сокола 2-го" (кістяк 3-го батальйону 23-го пп.), 1-й батальйон 24-го піхотного полку та ескадрон 19-го полку уланів (командир "Jarosław"). При штабі угрупування крім того знаходились взводи жандармерії, охорони штабу, саперний, зв’язку, транспортний. 

1-й батальйон 23-го полку квартирувався в Білині Володимир – Волинського району. Батальйоном до 07.04.44 командував поручник  "Богорія" - Сильвестр Броковський (por. „Bogoria” Sylwester Brokowski), а з 08.04.88 - "Заєць"(„Zając"), а одним з командирів рот був один з головних учасників польсько – української різні на Володимирщині підпоручик Владислав Зелінський " Петро Малий" (Władysław Cieśliński "Piotruś Mały”)

1-й батальйон 24 піхотного полку "Кривавий місяць" під командуванням поручника Зігмунта Кульчицького "Ольгерта"( por. Zygmunt Kulczycki„Olgierd”) формувався з числа жителів Пшебраже Ківецівського району та поляків колонії Антонівка (Луцький район). Особовий склад батальйону був одягнутий у військові кашкети радянського покрою і кубанки. За даними радянської розвідки батальйон займався розгромом українських сіл і знищенням місцевого населення. При нальотах на українські села особовий склад батальйону переодягався в партизанський або червоноармійський одяг  і видав себе за червоних партизан. При цьому погроми українських сіл здійснювалися там, де по даними "АК передбачалось просування загонів "червоної партизанки"¹⁸. Підрозділи батальйону були розташовані після витіснення сил «Поліської Січі» на території села Вовчак Турійського району.

Чисельність "Основи" складала 1946 вояків, у тому числі 31 офіцер, 229 підофіцерів та понад 205 членів загонів самооборони.

Інші загони угрупування були дислоковані: «Лєх» під командуванням поручника Єжи Красовського у Вєрові, «Ярослав» підпоручика Лонгіна Домбек –Дембіцького (Dąbek-Dębickiy) в Мар΄янові¹⁹.

З перших днів оголошення мобілізації на „східних кресах” була розпочата активна агітаційна робота і серед польських партизанських підрозділів, які підпорядковувались УШПР. Так начальник оперативного відділу штабу 27-ї Впд капітан „Остоя” намагався домовитись про перехід до АК партизанського з’єднання під командуванням Роберта Сатановського, яке дислокувалось в районі північніше Каменя – Каширського²⁰ .

Одночасно з організаційно – мобілізаційними заходами проводились і бойові операції. Уже у січні 44-го підрозділи 27-ї Впд наносять ряд ударів, в першу чергу по формуваннях УПА. Метою цих ударів було розширення території впливу частин АК в першу чергу в районі шосе Луцьк – Володимир – Волинський, а згодом і Губисько – Свинаринських лісів. Відбулося ряд боїв під Краками, Селісками, Гнуйно, Щурином, Задибах, Свинарином. В операції по захопленню Свинарина поляки діяли спільно з підрозділами 1-ї Української партизанської дивізії під командуванням П.П.Вершигори.