Вівторок
25.07.2017
05:31
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 361
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима

1. Проваджаючи 1943 рік

Наближався до завершення 1943 рік - рік корінного перелому у Великій Вітчизняній війні. Стали історією Сталінградський котел, крах операції "Цитадель", після провалу якої проти груп армій «Південь» і «Центр» обрушилися могутні удари наступаючих військ Червоної Армії, прориви німецької оборони розширювалися по фронту і в глибину. У боях, що рясніли кризовими ситуаціями, фронт обох груп армій, а також фронт групи армій «А» впродовж 1000 км. між Азовським морем і Вітебськом до жовтня відсунувся на захід в середньому на 200 км. Бойові дії продовжувалися майже без пауз, особливо це відносилося до німецьких військ груп армій «А» і «Південь». В результаті важких боїв, які продовжувалися всю зиму і в ході яких радянські війська багато разів здійснювали глибокі прориви німецької оборони, Східний фронт на всьому своєму протязі ще далі відсунувся на захід.

В середині грудня 1943 року відбулося спільне засідання членів Державного комітету оборони (ДКО), Ставки Верховного головнокомандування (ВГК) і Політбюро ЦК ВКП(б). На ньому з доповідями про підсумки і досвід боротьби на фронтах, перспективах подальшого ведення війни виступили начальник Генерального штабу маршал Радянського Союзу А. М. Василевський , начальник оперативного управління ГШ генерал - полковник А. І. Антонов. Після всебічної оцінки військово-політичного положення країни, ретельного аналізу співвідношення сил був визначений найбільш доцільний план ведення війни на наступний, 1944 рік, рік визволення України від гітлерівських загарбників та їх сателітів.

Перевага в силах і засобах над супротивником, наявність ініціативи в руках Червоної Армії, людські і матеріальні резерви, злагоджена робота тилу дозволяли провести значні наступальні операції на всьому стратегічному фронті. Було намічено 10 районів, в яких належало послідовно здійснити могутні удари з метою розгрому основних сил вермахту.

У першій, зимово-весняній кампанії 1944 р. передбачалося розгромити супротивника на стратегічних флангах радянсько-німецького фронту і звільнити значні райони СРСР.

Нанесення головного удару планувалось на південно-західному напрямі силами чотирьох Українських фронтів. Основна мета - розгром німецьких груп армій «Південь» і «А», звільнення Правобережної України і Криму і вихід на підступи до південної Польщі, Чехословаччини і Балкан.

На північно-західному напрямі Ставка планувала розгромити групу армій «Північ», повністю зняти блокаду Ленінграда, очистити від окупантів Ленінградську область, вийти до меж Прибалтики.

Фронтам західного напряму ставилося також активне завдання: скути сили групи армій «Центр» і бути готовими до звільнення Білорусії.

Німецьке командування прагнуло заповнити втрати своїх військ на східному фронті, укріпити їх боєздатність, створити міцну оборону, зірвати наступ Червоної Армії, стабілізувати стратегічне  положення.

Замучена окупаційним режимом, братовбивчими акціями зустрічала новий рік Волинь.

На початок 44-го року територія області, як це не дивно звучить, в умовах німецької окупації, була фактично поділена на зони впливу різних військових формувань. Каральні операції німецького командування 1943 року проти червоних партизан, загонів УПА, УНРА, які активно здійснювались німецьким командуванням лише загострили обстановку.

Окупаційна влада контролювала лише великі міста та стратегічно – важливі населені пункти. Гарнізони німецьких військ складались переважно з охоронних батальйонів вермахту та поліції, частин угорської армії, а також підрозділів іноземних добровольчих формувань СС. Сили цих формувань були незначними, не здатними контролювати всю територію області. Так, наприклад, у Ковелі дислокувалось 1200 німців, жандармів і кубанських козаків. В Любомлі– 400 німців і козаків. У Володимирі – Волинському 1000 німців і козаків, а також 1500 неозброєних поляків, котрим німецьке командування видавало зброю на час участі  в бойових операціях проти партизан і українських націоналістів. Основна увага окупантів крім міст і залізничних шляхів зосереджувалась на охороні кордонів "генерал – губернаторства", в населених пунктах вздовж р. Західний Буг перебували німецькі гарнізони по 20 – 40 німців і козаків. Крім того в деяких населених пунктах, як наприклад в Мацейові, розміщувались шуцмансшафтбатальйони, укомплектовані в основному поляками.

Отож, замість почувати себе господарями гарнізони Ковеля, Каміня – Каширського, Любешова, Маневич, Турійська фактично перебували в стані облоги. Генеральний комісар Волині і Подолії Шене доповідав 24 листопада 1943 року Альфреду Розенбергу. «Я маю в генеральному окрузі понад 50 тисяч солдатів, а бандити танцюють у нас під носом».

Це підтверджував в січні 1944 року у звіті до Українського штабу партизанського руху (УШПР) і командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. С.А.Ковпака Петро Вершигора, який прибув на Волинь на початку 44-го року: «Усе Полісся, за винятком залізниць Сарни — Ковель, Ковель — Брест і Сарни — Лунінець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарн до Бугу була поділена між УПА і з'єднаннями радянських партизанів, витіснених з Горині".

Ще одне підтвердження активності загонів УПА на Волині та підтримку УПА місцевим населенням знаходимо  у „Звіті  командування з’єднання партизанських загонів ім. Молотова (командир з’єднання П.С.Коротченко) з розвідувальної і контррозвідувальної діяльності в з’єднанні та боротьбі з українськими націоналістами” від лютого 1944 року (подається мовою оригіналу) : „...Характерные особенности Маневичского и соседнего Каменец-Каширского районов, что здесь наряду с наличием крупных немецко-мадьярских гарнизонов, расположенных по ж-д Ковель-Сарны, была большая группировка украинских националистов - участников так называемой "УПА" (украинская повстанческая армия). "УПА" имела здесь большое влияние среди населения и находилась на особо законспирированном состоянии, что затрудняло борьбу с нею. Население было буквально запугано украинскими националистами и не редки были случаи, когда нашей военной разведке приходилось с трудом находить человека, который бы рассказал нам интересующие нас сведения о немецких гарнизонах и украинских националистах...”1.

Північні і західні райони в основному контролювались червоними партизанами. На кінець 1943 – початок 1944 року на території Волинської області діяли з’єднання під командуванням О.Ф.Федорова (майже 3,5 тис. чоловік), А.П.Бринського (понад 2700 бійців), В.О.Карасьова (до 2 тисяч чол.) Д.М.Медвєдєва (до 1300 багнетів), Є.І.Мирковського (до 350 бійців), М.А. Прокопюка (понад 400 бійців) та інші. Партизанські сили завдавали значної шкоди тилам вермахту. Тільки загонами з’єднання О.Ф.Федорова за десять місяців 1943 року було пущено під укіс 549 ешелонів з боєприпасами, пальним, військовою технікою і живою силою ворога,  при цьому було  знищено близько десяти тисяч німецьких солдат і офіцерів2.  

Крім партизанських сил різного підпорядкування на території області наприкінці 1943 року активізувалась діяльність армійських розвідувальних груп ГРУ ГШ РСЧА.

Так, розвідгрупа Г.П.Шкоди за допомогою місцевих жителів В.С.Петровського, П.М.Нестерука, Т.А.Нестерук, В.С.Петрука з Маневич, Л.Т.Сацика і Г.О.Матюка з Каменя – Каширського забезпечувала командування Червоної Армії цінною і всебічною інформацією про німецькі гарнізони в Луцьку, Ковелі та інших місцях, про систему ворожої оборони на річках Буг, Стир, Стохід.

У листопаді 1943 року до з’єднання А.П.Бринського увійшов диверсійно – розвідувальний загін "Гриші” (капітана Дугербія Танаєвича Узденова), який забезпечував Центр не тільки цінними розвідданими, але і проводив військові операції, знищуючи живу силу і техніку ворога.

Дугербій Узденов народився в 1917 році а аулі  Кам’яноміст нині Мікояновського району Карачаївської автономної області РФ.  У 1937 році закінчив робфак Карачаєвського педінституту в місті Мікоян – Шахара, а у вересні 1937 добровольцем пішов до РСЧА.

В перший свій бій з гітлерівцями вступив 22 червня 1941 року на Петрозаводському напямі (Карелія) на посаді командира шабельного взводу. В перших боях отримав важке поранення. Після лікування повернувся на службу в кавалерію. На почтаку 1942 року був призначений командиром екскадрону. Воював на Калінінському фронті. Влітку 1942 був відізваний з фронту і отримав призначення  для проходження служби в підрозділах ГРУ. 12 вересня 1942 року група в складі 6 чоловік під командуванням лейтенанта Узденова була десантована в північно-східній частини Рівненщини. Перед групою було поставлене завдання: здійснювати розвідувальну і диверсійну роботу, забезпечувати прийом нових розвідувальних груп з „Великої Землі”. За досить кортокий час група Дугербія Узденова забезпечила прийом розвідувально-диверсійних груп під командуванням Петрова, Кузіна, Дудки, Жчули, Корнєєва на базі яких згодом виростали партизанські загони. Загін „Гриші” за рахунок новоприбулих, а також військовополоненних, звільнених диверсантами з таборів та місцевого населення виріс до загону особливого призначення ( військова частини 058) чисельністю до 100 бійців. Згодом загін було поділено на 20 груп, які діяли на залізницях і автотрасах рівне- Новоград-Волинський, Рівне-Шепетівка.

Разом із загоном Бринського наприкінці 1943 року група „Гриші” перебазувалась на Волинь.

 Протягом одного року і дев'яти місяців офіцери і бійці загону особливого призначення підірвали близько 100 ешелонів супротивника, десяти автомашин з солдатами і офіцерами, висадили 25 мостів, знищили близько 150 танків і бронетранспортерів, більше 200 гармат, іншої техніки. Відчутних ударів радянських диверсантів зазнавали німецькі склади з боєприпасами, залізничні колії великої протяжності. Спецназівці неодноразово виводили з ладу підземний кабель, що зв'язував ставку Гітлера в Рівному з Берліном.

За бойові справи капітан Узденов був представлений до звання Героя Радянського Союзу, але в зв’язку з належністю до примусово депортованого сталінським режимом карачаївського народу так це звання і не одержав.

У червні 1944 року в районі Ковеля загін капітана Узденова увійшов до складу регулярної Червоної Армії. Сам Узденов був відкликаний до Москви де отримав нове завдання. У серпні 1944 був десантований в районі Варшави і призначенй заступником одного з партизанських з’єднань, підпорядкованих ГРУ. Партизанив капітан Узденов до звільнення Варшави (17 січня 1945 року), згодом отримав призначення на посаду помічника начальника штабу 11-го гв кавполку 9-ї  гвардійської кавалерійської дивізії. В роки війни капітан Узденов був нагороджений орденами „Червоного Прапора”, Вітчизняної війни 1 та 2 ступенів, медалями. По закінченні війни демобілізувався, до 1957 року працював токарем на заводі ім. Кірова в Ленінграді. З 1957 по 1974 рік проходив службу в органах внутрішніх справ в Ленінграді і Карачаєвську.

Указом Президента РФ від 21 березня 1995 року за подвиги в роки Великої Вітчизняної війни Дегербію Узденову було присвоєно звання Героя Російської Федерації3.

У цей же час активізувала і діяльність оперативно – розвідувальних групи НКДБ УРСР "За Батьківщину" та "Унітарці" (командир - майор Хондошко Василь Васильович), які були направлені із спеціальними завданнями на Волинь.

Значну частину області контролювали підрозділи Української Повстанської Армії. Їх зона впливу в основному розповсюджувалась на райони Каменя – Каширського, Маневич, Ківерець (крім Цуманських лісів), Свинаринських лісів на Турійщині, та південної Волині. За розвідувальними даними партизанського загону Шитова у червні 1943 року сили УПА в центральних і південних районах Волині складали до 15 тисяч чоловік. У цілому ж по Україні площа підконтрольних УПА районів складала до 150 тисяч квадратних кілометрів з населенням до 15 мільйонів чоловік.  Загальне командування загонами УПА на Волині здійснював Дмитро Клячківський – „Панас Мосур”("Клим Савур", „Омелян Кримський” Охрім).

Член Проводу ОУН і Провідник ОУН на ПЗУЗ, член Головного Військового Штабу УПА і Командир УПА-Північ походив з бідної селянської родини. Ще юнаком вступив у лави ОУН був членом Управи спортивної організації "Сокіл” у Збаражі (Тернопільська обл.), обласним провідником юнацтва ОУН Станіславівщини. Отримав юридичну освіту у Львівському університеті. Набув військового досвіду під час служби у польській армії. Після розгрому Польщі Клячківський-Савур здійснював підпільну діяльність проти нових - більшовицьких окупантів. У 1941 році Дмитра заарештували у Львові і судили під час процесу 59-ох з вироком – смертна кара. З початком радянсько – німецької війни в червні 1941 року Клячківського перевели до Бердичівської тюрми з якої за допомогою товаришів по боротьбі у липні 41-го він вирвався на волю. По втечі з тюрми очолив Львівський провід ОУН. Зимою 1942 року Клячківський-Савур був призначений посаду Крайового Провідника ОУН на ПЗУЗ.  У цей період повною мірою розкрився військово-організаторський талант Клячківського. Організатор і перший командир УПА здійснив поділ регіону на військові округи «Заграва», «Богун», «Турів», «Тютюнник», формував військові штаби УПА за зразком загальновійськових: політичні, оперативні, розвідувальні відділи, підрозділи зв'язку, постачання; продумав і запровадив чітку систему побудови військових підрозділів від округу до куреня - сотні (рота), чоти (взвод) і рою (відділення). Одним з найважливіших питань своєї діяльності вважав підготовку навчених військових кадрів, а тому зорганізував на Волині школи «Дружинники» (Камінь – Каширський район) і «Лісові чорти» (с.Мочулки Турійського району). 

Крім Клячківського до керівництва „УПА-Північ” на кінець 1943 – початок 1944 року входили: шеф військового штабу (ШВШ) Михайло Медвідь (Карпович, Микола Крем’янецький), Борис Бедрик (Клим, Див), політвиховник (пвх) Яків Бусел (Заславський, Галина), який фактично виконував обов’язки командира УПА-Північ з лютого по серпень 1944 року ( Д.Клячківський знаходився на німецькій строні лінії фронту).

Організаційно УПА-Північ в першій половині 1944 року складалась з груп (з початку 1944 року військових округ- ГВО):


„Заграва”: командири Іван Литвинчук (Дубовий, Максим), згодом Степан Янишевський (Далекий, Юрій); ШВШ – Дмитро Корінець (Д.Дмитречко, Гриць, Бористен), згодом Володимир Рудаков (Святославович); пвх – Степа Костецький (Зимний). До групи „Заграва” входили загони „Батуринський” (командири Адам Рудик „Шакал”, „Шаула” згодом „Лебедин”); „Корсунський” (командири Микита Скуба „Лайдака”, Дмитро Калинюк „Ярок”);Прилуцький” (у березні був переданий до групи „Тютюнник”) який почергово очолювали Ярослав Ждан „Острий”, Анатолій Монь „Гамалія”; Стародубський (командир Макар Мельник „”Кузьма”, „Кора”),; „Фастівський” (Стапан Коваль „”Юрій”, „Рубашенко”, згодом „В.Чорнота”). Група „Заграва” займала територію північних та західних районів Рівненщини, сучасні Ківерцівський та Луцький райони Волині.

Група „Богун” займала південні райони Рівненщини. Командиром групи був Петро Олійник (Роман, Еней), ШВШ – Дмитро Казван (Гриць, Черник), а після його поранення в травні 1944 Гордій Загоруйко (Гармаш); пвх – „Середа”. До складу групи вхолили курені під командуванням Андрія Трачука (Балабан, Бувалий), Семена Котика (Кожух, Вир, Дохс), Івана Золотнюка (Довбенко), Степана Трохомчука (Кирея, Недоля) ( загін в квітні 1944 був переданий до складу групи „Тютюнник”), Олексанра Кайдаша (Лихо, Дик), Івана Сало (Мамай), Олександра Степчука (Рова, Сторчан), Олександра Калиновського (Хмара), Юрія Чуйковського (Юрко), Миколи Свитсуна (Ясен, Ярбей). Частина формувань групи діяла окремими загонами і до складу куренів (з’єднань УПА) не входила.

На території сучасної Житомирської області діяла група „Тютюнник” під командуванням Федоро Воробця (Олекса Глід, Верещака). ШВШ групи був Петро Гудзоватий (Василь Вечера), пвх – Єфрем Мовчан (Петро Степанченко, Орел). Групі підпорядковувались з’єднання „Базар” (Микола Мельник – „Онищенко”, „Павло”), „Крути” („Чорненко”, „Жук”), „Хмельницький” (Яків Яківлів – „Кватиренко”, „Юрко”), та окремі групи повстанців. Так, на півдні Житомирщини діяв загін у складі 7 груп, які налічували до 50 осіб кожна під загальним командуванням члена проводу ВО „Тютюнник” Петра Кухарчука („Дорош”).

На кінець 1943 року на території теперішньої Волинської області (крім частини Луцького і Ківерцівського районів) діяла група, а згодом ВО „Турів”. 

Групу „Турів” очолював Юрій Стельмашук („Рудий”, „Кайдаш”); ШВШ був Олексій Шум („Вовчак”), пвх - „Хмурий”.

Організаційно група складалась з окружного штабу, груп організаційної, служби безпеки (А.Козяр – „Володимир”), пропаганди, Українського Червоного Хреста („Верба”).

 

Округу були підпорядковані  загони ім. Івана Богуна або „Богун” (під командуванням Порфирія Антронюка („Кліщ, „Сосенко”), згодом Олексія Громадюка („Остріжський, „Голобенко”), „Пилявці” під командуванням Івана Климчака („Лисий”, „Павлюк”) та „Полтавський” під командуванням Климука („Назар Крига”, „Крига”)4.

Також до складу групи входили окремі підрозділи, такі як „Котловина” (Степан Коваль – „Рубащенко”), окружна база Запілля „Січ”, відділ „Помста Полісся” під командуванням „Верховинця”, загін „Озеро” (командир „Вовчак”)

Штаб ВО Турів” спочатку знаходився у Скулинських лісах (урочище Смолянка) під Ковелем. Там же розміщувалась сотня „Мазепи”, до складу якої входила так звана „золота рота”, яка охороняла відділи штабу. Тут же розміщувались підстаршинська школа, шпиталь,  фельдшерсько- медична школа5.

Командир ВО „Турів” Юрій Стельмащук  ("Рудий") народився в 1920 році в селі Коршів, нині Луцького району. Закінчив Луцьку гімназію, фізико-математичний ліцей. З приходом у вересні 1939 року на терени Західної України радянської влади нелегально перебрався на територію Польщі. Наприкінці 1941 року в складі похідної групи ОУН повернувся на Волинь. Спочатку очолював загін „Озеро”, який діяв на теритрії Волині і Берестейщини, згодом ВО "Турів". У січні 1945 року захворів на тиф. Непритомний потрапив у руки НКВС. Розстріляний в Лук'янівській в’язниці у Києві 5 жовтня 1945 року.

Що ж собою представляли загони або куріні ВО "Турів" на початку 1944 року? 

На території Камінь – Каширського району діяв перший курінь („Полтавський” загін) під командуванням сотника УПА Климука („Назар Крига”, „Назар”). Початок формуванню куреня було покладено колишніми німецькими поліцаями, які покинули свої підрозділи, в т.ч. і сам Климук. До складу куреня входило три сотні. Сотня „Мазепи” діяла на території Ратнівського району, сотня „Ведмедя” базувалась в північно – східній частині Камінь – Каширського району. Третя сотня також діяла на території сучасних Камінь – Каширського та Маневицького районів. У 1943 році курінь провів ряд боїв як з німецькими окупаційними гарнізонами так і червоними партизанами. Так,  у серпні 1943 року вояками куреня було атаковано німецький гарнізон у Каміні – Каширському, який налічував до 200 німецьких солдат та до 150 польських поліцаїв. У вересні 1943 року повстанці в районі села Півне знищиди до 100 радянських партизанів. У грудні 1943 року в районі села Черевище відбувся ще один бій з партизанами в ході якого було вбито 8 партизан, 3 взято в полон, захоплені трофеї. На початку січня 1944 року (ймовірно 12.01.44) під селом Глуша Любешівського району в сутичці з радянськими партизанами (групою Прокопюка) курінь був розгромлений, курінний загинув у бою.

На території Любомльського надрайону ОУН діяв другий курінь – „Любомльський”. Куренем командував Іван Климчак „Лисий” (1915-1944), . Це війське формування було утворене на основі повстанського відділу „Буг” та двох сотен 103-го шуцманшафт батальйону з Мацеїва, поліцаї якого 6 квітня 1943 року залишили німецьку службу та відповідно до заклику ОУН перейшли до УПА. Курінь також складався з трьох сотень, командиром однієї з них до вересня 1943 року був „Ворон”, а після його загибелі „Чумак” (Василь Мельник , чи за іншими даними житель села Запілля Микола Яценюк). В курені налічувалось до 390 чоловік. Разом з Камінь – Каширським куренем постанці приймали участь в бою за Камінь – Каширський в серпні 1943 року, боях з гітлерівцями в районі сіл Стара Гута (знищено до 60 гітлерівців), Старі Кошари. З червоними партизанами значні боєсутички відбувались на території Любомльського та Турійського районів. Так в районі сіл Ставки – Крать внаслідок бою куреня з партизанським формуванням було вбито до 146 партизан. Взимку 1944 року курінь був розгромлений з’єднанням ПС.Коротченка. Іан Климчак  також був командиром куреня „Буг”, бригади „Пилявці”, 31 серпня 1944 року йому було присвоєне звання хорунжий УПА.

Володимирський курінь діяв з березня 1943 року на території Володимир – Волинського надрайону ОУН. Крінним був Порфирій Антонюк („Сосенко”, „Кліщ”), а по його розстрілу відповідно до рішення керівнцтва ВО „Турів”, куренем командував Віктор Новак („Крилатий”), згодом Олексій Громадюк(„Острізький”). Основна база куреня розміщувалась у селі Вовчак і відомий нині як „Січ”. Основу куреня складали колишні поліцаї та місцева боївка ОУН (діяла з вересня 1942 року). 380 вояків куреня були розбиті на три сотні, якими командували”Богун”, „Слюса” та „Нерозлучний”. У січні 1944 року сотня „Нерозлучного” була направлена в район дій куреня „Лисого” і згодом діяла в районі Мацеїва. На рахунку куреня „Сосенка” бій за Галинівку в квітні 1943 (знищено 12 гітлерівців), бої з гітлерівцями в травні 1943 року при їх нападі на „Січ” (знищено до 20 німецьких солдат, танкетка, три вантажівки) та поблизу села Антонівка. Особливо запеклими були бої в районі села Туличів Турійського району та в Згорівському монастирі (Локачинський район), коли бійці чоти „Берези” та сотні „Чайковського” знищили до понад півтисячі карателів. 

На території Ковельщини з березня 1943 року діяв курінь під командуванням Олексія Громадюка („Голубенко”, „Острізький”). Курінь був сформований після реорганізації повстанської групи „Стохід”. У різний час у курені налічувалось від 4 до 6 сотень, найбільш сталими з яких були сотні „Гонти”, „Князя”, „Залізняка”, „Розважного”. Основна бойова діяльність куреня була направлена проти радянських партизан на території Любомльського та тодішнього Головнянського районів. В липні 1943 року куренем було здійснено рейд по Волинському Поліссі (Маневичі-Волчик-Великий Обзир-Малий Обзир-Нова Рудка – Грива – Тоболи) в ході якого основні бойові дії велись також проти червоних партизан.

З березня 1943 року (фактичного формування військової структури УПА на Волині) старшини і бійці повстанської армії набули неабиякого бойового досвіду.

Бої травня 1943 року в районі Горохова, згодом у районі Колок, червневий наступ підрозділів УПА на залізничні шляхи та 74 значні бої з каральними силами німецьких генералів Гінцера, фон дем Баха, Пріцмана в червні – вересні 1943, коли повстанці протистояли 10 тисячам німецьких і польських поліцаїв, жандармів, десяти батальйонам регулярної армії з артилерією, танками, авіацією. Внаслідок цих боїв УПА, хоч і втратила 1237 старшин і бійців вбитими і пораненими, але набула досвіду маневреної партизанської війни, коли основні сили виводяться з під ударів противника і завдають нищівних контрударів у самі болючі місця ворога, як це було у триденному бою південного загону округу «Турів» під командуванням Олекси Шума ("Вовчака") під селом Радовичі Турійського району 8 - 10 вересня 1943 року. Це був один з найбільших відомих боїв УПА з німцями та їхніми посіпаками на Волині, в якому брали  участь дев'ять сотень УПА, тобто понад 1000 повстанців, а з німецького боку близько 2000 гітлерівців, при вогневій підтримці бронепоїзда. У бою з групою "Вовчака" німці втратили 208 вояків убитими, значна кількість була поранена. Втрати УПА склали всього 16 бійців. Саме у цьому бою приймав участь нині покійний мешканець Турійська Володимир Гнатович Олексюк, напевно єдиний в Україні вояк УПА, котрий отримав статус учасника бойових дій за бої в складі не Червоної, а Української Повстанської армії.  

Показовим був бій загонів УПА під командуванням  Юрія Стельмашука («Рудого») 19 серпня 1943  p. за м. Кaмiнь - Кaшиpський. Захоплене протягом ночі місто до 17.00 знаходилось в руках відділів «Кубіка» і «Назара». Повстанцями було захоплено понад 20000 набоїв, 5 кулеметів, 4 автомати, 4 радіостанції, 7 мотоциклів, легковий автомобіль, 11 коней та іншу амуніцію. В ході бою німці втратили до сотні вбитими, 15 німців потрапили до полону. В той же час втрати повстанців становили лише двоє пораненими6.

Героїзм, вміння бити ворога в далекому сорок третьому відмітив генерал і майбутній французький президент Шарль Де Голь: "Якби я мав таку армію, яку має ОУН, німецький чобіт не топтав би французької землі".

У ході боїв 1943 року повстанці навчились ще одній премудрості – переманювати ворога на свій бік. Про це свідчить такий красномовний факт: у листопаді 1943 року внаслідок домовленостей з командуванням 103-го козачого батальйону, який виконував поліційні функції була проведена акція з роззброєння козаків, а їх гарнізони були чималенькі: в Олиці - 800, Метельному, Носовичах – по 100. В подальшому такі домовленості заключались і з угорцями і німцями, але про це пізніше.

Ще однією впливовою військовою силою на Волинській землі були польські загони Армії Крайової, які 14 лютого 1942 року були переформатовані із Союзу збройної боротьби ( Związku Walki Zbrojnej - ZWZ). Округ "Волинь" (Okręg Wołyń AK (kryptonim "Konopie") територіально знаходився в старих кордонах Воєводства Волинського. До складу округу входили:

регіональний інспекторат Ковель "Кузня" (Inspektorat Rejonowy Kowel "Kuźnia"); район Ковель – місто АК "Клин" (Obwód Kowel-Miasto AK "Klin") з відділами Ковель – центр, Ковель ІІ Ковель – Гірка, , Ковель – Зелена (Odcinek Kowel-Śródmieście, Odcinek Kowel II, Odcinek Kowel-Górka, Odcinek Zielonka pod Kowlem); район Ковель – Терен АК (Obwód Kowel-Teren AK) з відділами Турійськ, Голоби; район Любомль АК "Кувадла" (Obwód Luboml AK "Kowadło") з відділами Любомль, Чмикос, Островський, Ягодин;

регіональний інспекторат Луцьк "Місяць" (Inspektorat Rejonowy Łuck "Łuna"), котрий у свою чергу був поділений на райони: Луцьк АК "Лан" (Obwód Łuck AK "Łan") з відділами Луцьк – Північ, Луцьк – Центр, Луцьк – Красне, Торчин, Несвіч (Odcinek Łuck-Północ, Odcinek Łuck-Śródmieście, Odcinek Łuck-Krasne, Odcinek Torczyn, Odcinek Nieświcz); район Ківерці (Obwód Kiwerce AK "Łąka") з відділами Ківерці, Пшебраже, Арматнів, Цумань – Олика, Рожище, Переспа; район Горохів АК "Лом" (Obwód Horochów AK "Łom") з відділами Горохів, Киселин; район Володимир – Волинський АК "Лава" (Obwód Włodzimierz Wołyński AK "Ława" ) з відділами Володимир – Волинський – Місто, "Схід", "Підень", "Північ" (Odcinek Włodzimierz Wołyński-Miasto, Odcinek "Wschód", Odcinek "Południe", Odcinek "Północ");

регіональний інспекторат Рівне "Бровар" (Inspektorat Rejonowy Równe "Browar") з районами Рівне "Блиск" (Obwód Równe AK "Błysk") Здолбунів (Obwód Zdołbunów AK "Brzeg") , Костопіль (Obwód Kostopol AK "Bór" );

регіональний інспекторат Дубно "Домброва" (Inspektorat Rejonowy Dubno "Dąbrowa" ) з районами Дубно (Obwód Dubno AK "Dźwig") та Кременець (Obwód Krzemieniec AK "Dzwon");

самостійний район Сарни АК "Став" (Samodzielny Obwód Sarny AK "Staw").

Улітку 1942 року комендантом округу Волинь (центр знаходився в місті Ковель) був призначений підполковник (з 1943 року полковник) Казимир Доміан Бомбінський на псевдо "Лубонь" (płk. Kazimierz Damian Bąbiński ps. "Luboń").

Казимир Бомбінський був кадровим військовим. Початок військової кар’єри Бомбінського припав на 1914 рік, коли рядовим вступив до 1-ої бригади Легіонів польських Австро – Угорської армії. Був двічі поранений, учасник боїв на Волині під час Брусиловського прориву. 1917 року дезертирував з цісарської армії і вступив до підпільної Польської організації військової (Polskiej Organizacji Wojskowej), яка була фундатором збройних сил незалежної Польщі. У листопаді 1918 у складі свого рідного 5 піхотного полку 1-ї піхотної дивізії Легіонів Польських приймав участь у бойових діях проти ЗУНР в районі Львова. У 1919 році поручник Бомбінський став командиром роти і воював під Лідою, Вільно (Вільнюсом), брав участь у київському наступі польської армії. У 1920 році був призначений на посаду ад’ютанта командира 5 пп ЛП, приймав участь у бойових діях проти наступаючих частин Червоної армії під Білостоком. 

(продовження в розділі 1.1.)

Категорія: Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима | Додав: voenkom (18.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 4084 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.7/11
Всього коментарів: 2
1  
Десь в загоні "Жука" що входив до ВО Тютюнник брав участь мій дід під псевдо Сковорода. За досить загадкових обставин повернувся після арешту та зник. можливо хтось десь зустрічав такі псевдо прошу повідомте.

2  
Спробуйте звернутись до архіву УСБУ в Рівненській області. Можливо там є матеріали по Вашому діду. Якщо мені щось потрапить на очі - обов'язково повідомлю.

Ім`я *:
Email *:
Код *: