1.8. Перші бої за звільнення Волині. Луцько - Ровенська наступальна операція. Закінчення. - Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима - Бої місцевого значення. Волинь 1944. - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
21.01.2017
11:33
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 354
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима

1.8. Перші бої за звільнення Волині. Луцько - Ровенська наступальна операція. Закінчення.

Після оволодіння Луцьком і Рівним війська 13-ої армії разом з партизанами продовжували завдавати ударів по відступаючому на захід і південний захід противнику.

5 лютого на ковельському напрямі 143-тя стрілецька дивізія під командуванням полковника Митрофана Мойсейовича Заікіна у взаємодії з партизанами з'єднання генерал – майора Олександра Миколайовича Сабурова перейшла в наступ з рубежу Рафалівка – Чарторийськ. Цього дня були визволені Вовчиць, Галузія, Мала Ведмежа Маневицького району. Партизани разом з бійцями Червоної Армії, які нещодавно звільнили від ворога Сарни, завдали нищівної поразки зведеній групі Біссинга і до 14 лютого зайняли рубіж Маневичі, Оконськ, Колки.


У ніч на 5 лютого партизанське з’єднання генерал – майора Наумова форсувало річки Ікву і Стир в районі Радомишля і 6 лютого увійшло в місто Горохів, яке німці залишили ще 3 лютого. Одночасно з кавалеристами Наумова, з  заходу до Горохова підійшли і партизани 1-ї української партизанської дивізії (батальйон під командування давила Бакрадзе). Неузгодженість дій між партизанськими командирами, бажання отримати похвалу за успішні дії привело до майже анекдотичної ситуації: 7 лютого Наумов доповів в УШПР про звільнення міста. Шифротелеграму такого ж змісту на ім’я першого секретаря ЦК КП(б)У і одночасно члена військової ради 1-го УФ Микити Хрущова направив Вершигора і відповідно отримав цю подяку. Натомість отримав на свою голову гнів начальника штабу УШПР комісара Державної безпеки Строкача, котрий 9 лютого вимагав пояснень від партизанських вождів43. Та на справді, 7 лютого в Горохові обидва командири з’єднань обговорили становище, домовились про взаємодію у рейді на територію Польщі через Львівщину. Було прийняте рішення про форсування р. Західний Буг у районі Забужжя – Добротвір Львівської обл.

У зв'язку з тим, що між 397-ою і 143-ою стрілецькими дивізіями утворився великий розрив, 77-й стрілецький корпус був посилений 328-ою стрілецькою дивізією з резерву фронту, яка 8 лютого розвантажилася на станції Сарни і почала висуватися на рубіж р. Стир на північ від Рафалівки. Воїнам дивізії, яка била ворога на Північному Кавказі, Кубані, визволяла Донбас, однією з перших увірвалась до Житомира в подальшому прийшлось з боями пройти усю Волинь, звільняти Турійськ, Ковель, Любомль, форсувати Західний Буг, громити ворога в Польщі і Німеччині. За високу військову майстерність, проявлену особовим складом при прориві оборони німецьких військ в районі Ковеля в липні 1944 року, дивізія  була нагороджена орденом Червоного Прапора. За бої на польській землі отримала почесне найменування «Варшавська». В ході Берлінської операції 25 квітня 1945 року 328-а стрілецька першою з'єдналась з частинами 1-го Українського фронту в районі Кетцина чим завершила оточення Берлінського угрупування противника.

Командував прославленою дивізією тоді полковник, а згодом Герой Радянського Союзу (1969р.), генерал армії (1967р.) та заступник Міністра оборони - головнокомандуючий Сухопутними військами Збройних Сил СРСР (1969 – 1980 рр.), Іван Григорович Павловський.

 

Іван Павловський народився 24 лютого 1909 року в селі Теремковці Кам’янець – Подільської губернії (нині Чемеровецький район Хмельницької області). Українець. Закінчив агрошколу і з 1929 року працював агрономом. У 1931 році був призваний до лав Червоної Армії. Військову службу розпочав червоноармійцем, згодом став командиром взводу, роти, батальйону. У 1941 році закінчив 1-й курс Військової академії ім. М.В. Фрунзе. У червні, покинувши навчання, Павловський стає начальником штабу стрілецького полку, а згодом і його командиром. У серпні 1942 року талановитого офіцера призначили спочатку заступником командира, а згодом командиром стрілецької бригади. Брав участь в оборонних битвах на Україні, в боях в районі Орджонікідзе, на північний схід від Туапсе восени 1942 року, а також на Кубані в січні - травні 1943 року. У червні 1943 полковник І.Г.Павловський прийняв командування 328-ою стрілецькою дивізією, яка тоді воювала у складі Північно-Кавказського фронту. 

На Луцькому напрямі 76-й стрілецький корпус (121-а гвардійська і 181-а стрілецькі дивізії) і 1-й гвардійський кавалерійський корпус закріпились на рубежі Колки, Рожище, виключно Кульчин, Луцьк, Підгайці.

7 лютого підрозділи 143-ї стрілецької дивізії разом з партизанами вибили ворога з села Цміни Маневицького району

Оправдовуючи свої невдачі, 7 лютого пропагандисти Гебельса кричали на весь світ:  «У районі Рівного і Луцька бої продовжуються. Там, де натиск супротивника був найбільш сильний, німецькі війська продовжували застосовувати тактику відриву від противника, що виправдала себе»44.

А виправдовувала себе ця тактика наступним чином: війська 6-го гвардійського кавалерійського корпусу і 6-ої гвардійської стрілецької дивізії 24-го стрілецького корпусу, переслідуючи залишки 13-го армійського корпус вермахту, наступали у напрямі Дубно. У район с. Погорільці (10 км. на північний схід від Дубно) ще з 2 лютого прорвалася і вела бої у ворожому оточенні 13-а гвардійська кавалерійська дивізія 6-го гвардійського кавалерійського корпусу. 9 лютого в район Дубно прибули війська 25-го танкового корпусу (на озброєнні залишалось лише 40 танків). Форсованим маршем на посилення ХІІІ армійського корпусу вермахту з району Шепетівки і Старої Синявки на Дубно гітлерівці перекинули 7-у танкову дивізію (до 100 танків) і 340-у піхотну дивізію. Спроби наших військ опанувати Дубно успіхом не увінчалися. З 14 лютого війська 6-го гвардійського кавалерійського, 24-го стрілецького і 25-го танкового корпусів перейшли до оборони на рубежі виключно Підгайці, Буша.

З самого початку операції напружені бої розвернулися за Шепетівку. Командування німецької 4-ї танкової армії покладало значні надії на стійкість гарнізону, який складався з частин 291-ї і 96-ї піхотних дивізій. Бої за місто точились до 11 лютого і звершились повною перемогою частин 60-ї радянської армії.

Виходом на рубіж річок Стир та Іква закінчились наступальні дії 13-ї армії. 14 лютого війська армії по всьому фронту перейшли до оборони.

У результаті Луцько-Ровенської операції війська 13-ої і 60-ої армій 1-го Українського фронту вирішили важливу оперативно-стратегічну задачу - завдали поразки військам 4-ої танкової армії вермахту, майже повністю звільнили Рівненську область з обласним центром Рівне обласний центр Волині Луцьк. Крім того під контролем Червоної Армії опинились великі вузли комунікацій Здолбунів та Шепетівка. Висунувшись на рубіж Луцьк, Млинів, Ізяслав, радянські війська зайняли глибоко охоплююче положення по відношенню до групи армій «Південь», що дозволяло надалі завдати ударів на ковельсько - люблінському і ковельско-брестському напрямах. Крім того, була досягнута стратегічна мета – німецьке командування було позбавлено можливості маневру силами до району Корсунь-Шевченківського, де в котлі війська 1-го і 2-го Українських фронтів перемелювали основні сили групи армій "Південь". 

Досвід застосування кавалерійських корпусів в ході Луцько - Рівненської наступальної операції ставився як взірець для командуючих фронтами та арміями в наказі Ставки ВГК від 01.05.44 № 220091.

Разом тим слід враховувати, що в смузі наступу 13-ї армії обороні тримали в основному поліційні  та каральні есесівські частини, які були призначені для боротьби з партизанами, а не для довготривалих бойових дій проти регулярних армійських частин. Легкість, з якою була прорвана оборона німців на північ від Луцька вселила деяким вищим військовим чинам радянського командування віру в абсолютну нездатність німецького командування організувати оборону на ковельському та брестському напрямках. Такий волюнтаризм в подальшому привів до затягування бойових дій на території Волині на 6 місяців і значних втрат людей і техніки.

У здійсненні розгрому супротивника в районі Луцька і Рівного велику допомогу військам Червоної Армії надали партизани, що діяли в південних районах Полісся. Командуючий 13-ю армією генерал-полковник М. Пухов згадував: «Починаючи від Дніпра, нам весь час допомагали партизани. У нас встановилися міцні зв'язки з такими видними діячами партизанського руху, як Сабуров, Таратута, Федоров, Бегма. Партизанські штаби докладно інформували нас про розташування противника, його сили, чисельність окремих німецьких частин. Все Полісся і район на захід від Десни були справжнім партизанським краєм. Тут влада окупантів була вельми відносною. У Поліссі не виявилося підкореного гітлерівцями населення… На території Українського Полісся ми своїми очима переконалися, якою грізною силою в боротьбі з окупантами стали партизани…»45.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима | Додав: voenkom (18.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1604 | Рейтинг: 4.6/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: