24 січня
розпочалась Корсунь-Шевченківська операція військ 2-го Українського фронту. З
метою не дати німцям опам’ятатись, підтягнути резерви 27 січня війська 1-го
Українського фронту розпочали Луцько – Ровенську, а 30 січня війська 3-го та
4-го Українських фронтів Нікопольсько – Криворізьку наступальні операції.
27 січня
війська 13 армії під командуванням генерал - лейтенанта Миколи Павловича Пухова
розпочали першу операцію зі звільнення території Волинської області.
На момент
виходу до кордонів Волині управління і війська 13-ї армії набули неабиякого
бойового досвіду. Формування управління армії було розпочато у Західному
Особливому військовому окрузі 5 травня 1941 року (м. Могильов). З початком
війни командування армії об'єднало з'єднання і частини Західного фронту, що
знаходилися в районі Мінська (21-й стрілецький корпус, 50-та стрілецька дивізія,
8-ма артилерійська бригада протитанкової оборони і ряд окремих частин). З кінця
червня війська армії вели оборонні бої в Мінському укріпрайоні, на
Борисовському напрямі і на Дніпрі. З'єднання армії майже на 3 тижні затримали
ударне угрупування групи армій "Центр" у боях під Могильовом, а
згодом ще на декілька тижнів під Смоленськом.
У середині серпня 1941 року 13-та армія була включена до складу
Брянського фронту і почала кровопролитні оборонні бої на берегах Десни в районі
Стародуба та Новгород - Сіверського. У
складі Брянського, Південно-Західного і з 24 грудня 1941 року знову Брянського
фронтів армія брала участь в Орловсько - Брянській операції, вела оборонні бої
на Воронезькому напрямі, брала участь у обороні Єльця, Воронезько -
Ворошиловградській, Воронезько - Касторненській операціях. У подальшому, у
складі Центрального, Воронезького, 1-го Українського фронтів брала участь в
Курській битві, Битві за Дніпро, в звільненні Правобережної України.
Командарм
– 13, Микола Павлович Пухов, народився 13 січня 1895 року, в селі Грішово
Бабинінського району Калузької області. На військовій службі - з 1916 року, в
Червоній Армії - з 1918 року. Закінчив школу прапорщиків (1916), курси
«Постріл» (1926), курси удосконалення комскладу при Військовій академії
механізації і моторизації РСЧА (1935) . Учасник 1-ої світової війни на
Північному фронті, начальник кінної розвідки полку. У роки Громадянської війни
брав участь в боях на Південному, Північно - Західному, Західному фронтах
(1918-1920) на посадах помічника командира стрілецького полку, начальника штабу
стрілецької бригади, дивізії. У повоєнний час Микола Павлович - начальник штабу
стрілецької дивізії (1921 -1924), командир стрілецького полку (1924 – 1929), з
1930 року - викладач, згодом начальник курсу на курсах «Постріл», з 1932 року -
помічник начальника відділу Автобронетанкового управління Червоної Армії. З
1935 року - на викладацькій роботі у Військовій академії механізації і
моторизації РСЧА, з 1936 року - помічник начальника, а з березня 1938 року -
начальник Харківського, бронетанкового училища, з 1939 року - викладач
Військово-господарчої академії РСЧА, з 1941 року - начальник учбового відділу
Інтендантської академії. З серпня 1941 року генерал Пухов на фронтах Великої
Вітчизняної. Спочатку командував 304-ою стрілецькою дивізією, а у січні 1942
року прийняв під командування 13-ту армію. За уміле управління військами армії
при форсуванні річок Десна, Дніпро, Прип’ять генерал - лейтенанту Пухову було
присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Війну генерал-полковник М.П.Пухов закінчив будучи кавалером шести
полководських орденів першої ступені, а такого «іконостасу» на кінець війни не
мав жоден воєначальник. Зокрема генерал Пухов був нагороджений трьома орденами
Суворова 1-го ступеня, двома Кутузова 1 ступеня, Богдана Хмельницького 1-го
ступеня, крім того його ратний шлях був відмічений чотирма орденами Леніна, троьма
Червоного Прапора, медаллю
«Золота Зірка» № 1799, іншими медалями та іноземними орденами.
Після війни М.П.Пухов
продовжував командувати армією, згодом був командуючим Одеського,
Північно-Кавказького, Західно-Сибірського і Сибірського військових округів. У 1952 році закінчив Вищі академічні курси
при Військовій академії Генерального штабу. З червня 1957 року - Головний
військовий радник Румунської Народної Армії. Микола Павлович Пухов помер 28
березня 1958 року в Москві. За життя почав писати книгу спогадів, але не встиг
її закінчити. Незавершений варіант книги вийшов через рік після смерті Миколи
Павловича під назвою «Роки випробувань»30.
Наступу
13-ї армії на Луцько – Рівненському напрямку передувала ретельна підготовка не
тільки військ фронту але й партизанських з’єднань, підпільних організацій, сил
і засобів агентурної і військової розвідки.
В ході
попередніх боїв 13-а армія 1-го Українського фронту, наступаючи в складних
умовах місцевості, опанувала значною частиною південних районів Полісся і до
середини січня 1944 вийшла на рубіж р. Случ, а передовими загонами зайняла
Столін, Костопіль, Тучин. Проте попереду знаходився основний масив Волинського
Полісся. Опанування важливими центрами
комунікацій Західної України, такими як – Шепетівка, Здолбунів, Рівне,
Луцьк забезпечувало б радянським
військам вигідне стратегічне і оперативно - тактичне положення для подальших
ударів на південь і захід. Для проведення операції притягувалися 13-та і 60-та
армії (генерал- лейтенанта І.Д.Черняховського) 1-го Українського фронту, при
цьому основна роль відводилась 13-й загальновійськовій армії в складі 77, 76 і
24-го стрілецьких, 1-го і 6-го гвардійських кавалерійських корпусів (всього 8
стрілецьких і 6 кавалерійських дивізій).
Головного
удару 13-та армія завдавала у центрі фронту силами 76-го стрілецького, 1-го і 6-го
гвардійських кавалерійських корпусів з району Сарн із завданням звільнити Луцьк
і Рівне, обходячи їх з північного заходу. На лівому фланзі армії з’єднання 24-го
стрілецького корпусу завдавали удар з району Тучин, Гоща в обхід Рівного з
півдня і південного заходу. Правофланговий 77-й стрілецький корпус мав завдання
397-ою стрілецькою дивізією прикрити правий фланг армії в районі Століна, а 143-ою
стрілецькою дивізією наступати у напрямку річки Горинь.
60-та
армія ( 23-й, 18-й гвардійські, 15-й і 30-й стрілецькі, 4-й гвардійський і 25-й
танкові корпуси) завдавала головного удару силами 18-го гвардійського стрілецького
корпусу із завданням опанувати Шепетівкою. Правофланговий 23-й стрілецький
корпус повинен був опанувати рубежем Острог, Славута. Завданням решти корпусів
60-ої армії було сковування сил
супротивника, не допускаючи можливого контрудару танкових дивізій вермахту по
лівому флангу армії.
Військам
двох радянських армій в смузі близько 400 км. протистояли головні сили 4-ої
німецької танкової армії (13-й і 59-й армійські та 48-й танковий корпуси). До їх
складу входили 68, 96, 208, 291-а піхотні дивізії, корпусна група «Ц» (бойові
групи 183, 217 і 389 піхотних дивізій) під командуванням генерал – майора
Вольфганга Ланге (Wolfgang Lange), 454-а охоронна дивізія, 7, 8 і 19 танкові
дивізії, а також залишки 1-ої угорської армії ( 9, 12, 18, 19 і 21-а дивізії).
Крім того на окупованій ворогом території в зоні напрямків дій армій були
дислоковані п'ять поліцейських і груп з охорони тилу німецької армії, загальна
чисельність яких дорівнювала двом дивізіям.
З 16
дивізій в першому ешелоні діяли 8 дивізій, у резерві знаходилися три дивізії
(дві піхотні і одна танкова); п'ять угорських піхотних дивізій розташовувалися
в глибині оборони - в містах Столін, Луцьк, Ковель, Дубно, Кременець.
У смузі наступу 13-ї армії оборонялись частини
бойові групи штандартенфюрера СС Біссінга, частини корпусної групи
"Ц" (складалась з бойових груп 183-ї, 217-ї, 339-ї піхоти дивізій), 454-та
охоронна дивізія, 1-ша легка піхотна угорська дивізія декілька окремих
охоронних та залізничних батальйонів31. При цьому правофланговому 77-му стрілецькому
корпусу на напрямку Сарни – Маневичі протистояли частини 7-го угорського
армійського корпусу (1-ша,
18-та, 19-та, 21-ша та
201-ша дивізії), а 76-му та 24-му ск з’єднання 13-го АК вермахту. Крім того у
полосі наступу 13-ї армії знаходились 24 есесівські та поліційні батальйони32.
В районі Дубно розміщались частини корпусної поліційної групи СС обергрупенфюрера Прюцмана.
Чи не
найбільш одіозною серед командирів німецьких з’єднань і об’єднань, які
протистояли військам 13-ї армії, була фігура обергруппенфюрера СС Ганса Адольфа
Прюцмана, який на той час займав пост вищого керівника військ СС і поліції в
рейхскомісаріаті "Україна". Ганс Прюцман в СС провів майже все своє
доросле життя. До охоронних загонів нацистів вступив одним з перших. Вже в липні
1933 року Прюцман мав звання оберфюрера (полковника) і займав посаду керівника Х абшніту (орган територіального командування
СС прирівняний до армійської бригади) в Штутгарті. Сорокадворічний генерал – полковник
поліції увійшов до історії як кат українського народу і один із творців
організації «Вервольф». Саме цей есесівський генерал командував у 1943 році
операціями проти партизан і загонів УПА на території Західної України. Наприкінці
1944 року очолив антипартизанські дії на території Хорватії. Наприкінці війни,
у травні 1945 року в англійському полоні, есесівець покінчив життя
самогубством.
При
підготовці операції радянське командування враховувало відсутність суцільного
фронту оборони (опорні пункти були обладнані в населених пунктах і вузлах доріг)
та патрулюванням значних лісових масивів невеликими підрозділами; теоретично
слабку можливість маневру значними силами в зоні прип’ятських боліт, на яку
надіявся ворог; наявність значних угрупувань партизан в найближчих тилах німців.
Наявність річок меридіанного напрямку зумовлювало планування маневру силами і
засобами вздовж річок.
Плануючи
операцію, штаби 1-го Українського фронту і 13-ої армії погодили з Українським
штабом партизанською руху дії військ і партизан. УШПР поставив кожному
з'єднанню і загону конкретні завдання; взаємодія військ і партизан
полегшувалася наявністю в кожному партизанському загоні і з'єднанні засобів
радіозв'язку.
Рейди з’єднань
П.П.Вершигори, М.І.Шугаєва, А.М.Грабчака, П.С.Коротченка, О.М.Сабурова, М.І.Наумова
по ворожим тилам повинні були вирішити завдання порушення комунікацій і знищення
тилових гарнізонів ворога та відвоювати території у частин УПА, які
дислокувались на Волині та Рівненщині.
З'єднанням
В.А.Бегми, О.Ф.Федорова, Н.У.Таратути, І.І.Шитова, І.Є.Скубка належало вийти в
район Цуманських лісів, охопити ворога з півночі, північного заходу і заходу і
організувати засідки на основних дорогах, які вели з Рівного на Ковель, Луцьк,
Дубно. Завданням паралізувати будь – який рух на дорогах: Кременець - Острог; Кременець - Дубно;
Дубно - Рівне; Ямпіль - Шепетівка отримали партизанські сили в смузі наступу 60-ї
армії.
|