1.5. Перші бої за звільнення Волині. Планування Луцько - Ровенської наступальної операції. Початок. - Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима - Бої місцевого значення. Волинь 1944. - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Вівторок
28.02.2017
03:49
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 356
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима

1.5. Перші бої за звільнення Волині. Планування Луцько - Ровенської наступальної операції. Початок.

24 січня розпочалась Корсунь-Шевченківська операція військ 2-го Українського фронту. З метою не дати німцям опам’ятатись, підтягнути резерви 27 січня війська 1-го Українського фронту розпочали Луцько – Ровенську, а 30 січня війська 3-го та 4-го Українських фронтів Нікопольсько – Криворізьку наступальні операції.

27 січня війська 13 армії під командуванням генерал - лейтенанта Миколи Павловича Пухова розпочали першу операцію зі звільнення території Волинської області.

На момент виходу до кордонів Волині управління і війська 13-ї армії набули неабиякого бойового досвіду. Формування управління армії було розпочато у Західному Особливому військовому окрузі 5 травня 1941 року (м. Могильов). З початком війни командування армії об'єднало з'єднання і частини Західного фронту, що знаходилися в районі Мінська (21-й стрілецький корпус, 50-та стрілецька дивізія, 8-ма артилерійська бригада протитанкової оборони і ряд окремих частин). З кінця червня війська армії вели оборонні бої в Мінському укріпрайоні, на Борисовському напрямі і на Дніпрі. З'єднання армії майже на 3 тижні затримали ударне угрупування групи армій "Центр" у боях під Могильовом, а згодом ще на декілька тижнів під Смоленськом.  У середині серпня 1941 року 13-та армія була включена до складу Брянського фронту і почала кровопролитні оборонні бої на берегах Десни в районі Стародуба та Новгород  - Сіверського. У складі Брянського, Південно-Західного і з 24 грудня 1941 року знову Брянського фронтів армія брала участь в Орловсько - Брянській операції, вела оборонні бої на Воронезькому напрямі, брала участь у обороні Єльця, Воронезько - Ворошиловградській, Воронезько - Касторненській операціях. У подальшому, у складі Центрального, Воронезького, 1-го Українського фронтів брала участь в Курській битві, Битві за Дніпро, в звільненні Правобережної України.

Командарм – 13, Микола Павлович Пухов, народився 13 січня 1895 року, в селі Грішово Бабинінського району Калузької області. На військовій службі - з 1916 року, в Червоній Армії - з 1918 року. Закінчив школу прапорщиків (1916), курси «Постріл» (1926), курси удосконалення комскладу при Військовій академії механізації і моторизації РСЧА (1935) . Учасник 1-ої світової війни на Північному фронті, начальник кінної розвідки полку. У роки Громадянської війни брав участь в боях на Південному, Північно - Західному, Західному фронтах (1918-1920) на посадах помічника командира стрілецького полку, начальника штабу стрілецької бригади, дивізії. У повоєнний час Микола Павлович - начальник штабу стрілецької дивізії (1921 -1924), командир стрілецького полку (1924 – 1929), з 1930 року - викладач, згодом начальник курсу на курсах «Постріл», з 1932 року - помічник начальника відділу Автобронетанкового управління Червоної Армії. З 1935 року - на викладацькій роботі у Військовій академії механізації і моторизації РСЧА, з 1936 року - помічник начальника, а з березня 1938 року - начальник Харківського, бронетанкового училища, з 1939 року - викладач Військово-господарчої академії РСЧА, з 1941 року - начальник учбового відділу Інтендантської академії. З серпня 1941 року генерал Пухов на фронтах Великої Вітчизняної. Спочатку командував 304-ою стрілецькою дивізією, а у січні 1942 року прийняв під командування 13-ту армію. За уміле управління військами армії при форсуванні річок Десна, Дніпро, Прип’ять генерал - лейтенанту Пухову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.  Війну генерал-полковник М.П.Пухов закінчив будучи кавалером шести полководських орденів першої ступені, а такого «іконостасу» на кінець війни не мав жоден воєначальник. Зокрема генерал Пухов був нагороджений трьома орденами Суворова 1-го ступеня, двома Кутузова 1 ступеня, Богдана Хмельницького 1-го ступеня, крім того його ратний шлях був відмічений чотирма орденами Леніна, троьма Червоного Прапора, медаллю «Золота Зірка» № 1799, іншими медалями та іноземними орденами.

Після війни М.П.Пухов продовжував командувати армією, згодом був командуючим Одеського, Північно-Кавказького, Західно-Сибірського і Сибірського військових округів. У 1952 році закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу. З червня 1957 року - Головний військовий радник Румунської Народної Армії. Микола Павлович Пухов помер 28 березня 1958 року в Москві. За життя почав писати книгу спогадів, але не встиг її закінчити. Незавершений варіант книги вийшов через рік після смерті Миколи Павловича під назвою «Роки випробувань»30.

        Наступу 13-ї армії на Луцько – Рівненському напрямку передувала ретельна підготовка не тільки військ фронту але й партизанських з’єднань, підпільних організацій, сил і засобів агентурної і військової розвідки.

В ході попередніх боїв 13-а армія 1-го Українського фронту, наступаючи в складних умовах місцевості, опанувала значною частиною південних районів Полісся і до середини січня 1944 вийшла на рубіж р. Случ, а передовими загонами зайняла Столін, Костопіль, Тучин. Проте попереду знаходився основний масив Волинського Полісся.  Опанування важливими центрами комунікацій Західної України, такими як – Шепетівка, Здолбунів, Рівне, Луцьк  забезпечувало б радянським військам вигідне стратегічне і оперативно - тактичне положення для подальших ударів на південь і захід. Для проведення операції притягувалися 13-та і 60-та армії (генерал- лейтенанта І.Д.Черняховського) 1-го Українського фронту, при цьому основна роль відводилась 13-й загальновійськовій армії в складі 77, 76 і 24-го стрілецьких, 1-го і 6-го гвардійських кавалерійських корпусів (всього 8 стрілецьких і 6 кавалерійських дивізій).


Головного удару 13-та армія завдавала у центрі фронту силами 76-го стрілецького, 1-го і 6-го гвардійських кавалерійських корпусів з району Сарн із завданням звільнити Луцьк і Рівне, обходячи їх з північного заходу. На лівому фланзі армії з’єднання 24-го стрілецького корпусу завдавали удар з району Тучин, Гоща в обхід Рівного з півдня і південного заходу. Правофланговий 77-й стрілецький корпус мав завдання 397-ою стрілецькою дивізією прикрити правий фланг армії в районі Століна, а 143-ою стрілецькою дивізією наступати у напрямку річки Горинь. 

60-та армія ( 23-й, 18-й гвардійські, 15-й і 30-й стрілецькі, 4-й гвардійський і 25-й танкові корпуси) завдавала головного удару силами 18-го гвардійського стрілецького корпусу із завданням опанувати Шепетівкою. Правофланговий 23-й стрілецький корпус повинен був опанувати рубежем Острог, Славута. Завданням решти корпусів 60-ої армії було сковування  сил супротивника, не допускаючи можливого контрудару танкових дивізій вермахту по лівому флангу армії.

Військам двох радянських армій в смузі близько 400 км. протистояли головні сили 4-ої німецької танкової армії (13-й і 59-й армійські та 48-й танковий корпуси). До їх складу входили 68, 96, 208, 291-а піхотні дивізії, корпусна група «Ц» (бойові групи 183, 217 і 389 піхотних дивізій) під командуванням генерал – майора Вольфганга Ланге (Wolfgang Lange), 454-а охоронна дивізія, 7, 8 і 19 танкові дивізії, а також залишки 1-ої угорської армії ( 9, 12, 18, 19 і 21-а дивізії). Крім того на окупованій ворогом території в зоні напрямків дій армій були дислоковані п'ять поліцейських і груп з охорони тилу німецької армії, загальна чисельність яких дорівнювала двом дивізіям.

З 16 дивізій в першому ешелоні діяли 8 дивізій, у резерві знаходилися три дивізії (дві піхотні і одна танкова); п'ять угорських піхотних дивізій розташовувалися в глибині оборони - в містах Столін, Луцьк, Ковель, Дубно, Кременець.

 У смузі наступу 13-ї армії оборонялись частини бойові групи штандартенфюрера СС Біссінга, частини корпусної групи "Ц" (складалась з бойових груп 183-ї, 217-ї, 339-ї піхоти дивізій), 454-та охоронна дивізія, 1-ша легка піхотна угорська дивізія декілька окремих охоронних та залізничних батальйонів31. При цьому правофланговому 77-му стрілецькому корпусу на напрямку Сарни – Маневичі протистояли частини 7-го угорського армійського корпусу (1-ша, 18-та, 19-та, 21-ша та 201-ша дивізії), а 76-му та 24-му ск з’єднання 13-го АК вермахту. Крім того у полосі наступу 13-ї армії знаходились 24 есесівські та поліційні батальйони32. В районі Дубно розміщались частини корпусної поліційної групи СС  обергрупенфюрера Прюцмана.


Чи не найбільш одіозною серед командирів німецьких з’єднань і об’єднань, які протистояли військам 13-ї армії, була фігура обергруппенфюрера СС Ганса Адольфа Прюцмана, який на той час займав пост вищого керівника військ СС і поліції в рейхскомісаріаті "Україна".  Ганс Прюцман в СС провів майже все своє доросле життя. До охоронних загонів нацистів вступив одним з перших. Вже в липні 1933 року Прюцман мав звання оберфюрера (полковника) і займав посаду керівника  Х абшніту (орган територіального командування СС прирівняний до армійської бригади) в Штутгарті. Сорокадворічний генерал – полковник поліції увійшов до історії як кат українського народу і один із творців організації «Вервольф». Саме цей есесівський генерал командував у 1943 році операціями проти партизан і загонів УПА на території Західної України. Наприкінці 1944 року очолив антипартизанські дії на території Хорватії. Наприкінці війни, у травні 1945 року в англійському полоні, есесівець покінчив життя самогубством.

При підготовці операції радянське командування враховувало відсутність суцільного фронту оборони (опорні пункти були обладнані в населених пунктах і вузлах доріг) та патрулюванням значних лісових масивів невеликими підрозділами; теоретично слабку можливість маневру значними силами в зоні прип’ятських боліт, на яку надіявся ворог; наявність значних угрупувань партизан в найближчих тилах німців. Наявність річок меридіанного напрямку зумовлювало планування маневру силами і засобами вздовж річок.

Плануючи операцію, штаби 1-го Українського фронту і 13-ої армії погодили з Українським штабом партизанською руху дії військ і партизан. УШПР поставив кожному з'єднанню і загону конкретні завдання; взаємодія військ і партизан полегшувалася наявністю в кожному партизанському загоні і з'єднанні засобів радіозв'язку.

Рейди з’єднань П.П.Вершигори, М.І.Шугаєва, А.М.Грабчака, П.С.Коротченка, О.М.Сабурова, М.І.Наумова по ворожим тилам повинні були вирішити завдання порушення комунікацій і знищення тилових гарнізонів ворога та відвоювати території у частин УПА, які дислокувались на Волині та Рівненщині.

З'єднанням В.А.Бегми, О.Ф.Федорова, Н.У.Таратути, І.І.Шитова, І.Є.Скубка належало вийти в район Цуманських лісів, охопити ворога з півночі, північного заходу і заходу і організувати засідки на основних дорогах, які вели з Рівного на Ковель, Луцьк, Дубно.

Завданням паралізувати будь – який рух на дорогах: Кременець - Острог; Кременець - Дубно; Дубно - Рівне; Ямпіль - Шепетівка отримали партизанські сили в смузі наступу 60-ї армії.



Категорія: Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима | Додав: voenkom (18.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 1315 | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: