Понеділок
26.06.2017
11:42
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 361
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима

1.9.3. Лютневе протистояння. Закінчення

Разом з тим, „червона” партизанка під приводом боротьби з німцями та УПА всупереч усіх заборон УШПР іноді переходила до бандитських дій. Так 21 лютого 1944 року партизани (загін не установлено) чисельністю до 50 чоловік увірвались до селища Ратно. За відсутності німецького гарнізону партизани зайнялись грабунками мироного населення, 2 ратнівчан, які намагались боронити своє добро вбили. 27 лютого були пограбовані мешканці села Хотишів, щоправда обійшлось без жертв – селяни з наближенням озброєного загону втілки до лісу58.

І все ж цього періоду партизани проводили і серйозні бойові операції. Ще в січні 1944 року УШПР схвалив запропонований Олексієм Федоровим план часткової операції партизанських сил щодо раптового удару по Ковелю з головною метою – знищити залізничний вузол, крім того по можливості знищити місцеві підприємства військового значення, захопити документи окупаційних установ. У своїй книзі "Остання зима" Олексій Федорович Федоров необхідність проведення цієї операції аргументує тим, що диверсійні дії на залізничних коліях, які вели від Ковеля до лінії фронту були неефективні із – за незначної відстані; для дій на ділянках Ковель – Брест та Ковель – Хелм достатньо було декілька груп підривників, а нанесення удару по самому залізничному вузлу дозволило б паралізувати рух відразу у всіх напрямках.

У березні 1943 року за наказом Українського штабу партизанського руху з'єднання партизанських загонів Чернігівської області було переформоване в два з'єднання: перше очолив О.Ф. Федоров, друге, - М.М. Попудренко.  11 березня 1943 року з'єднання під командуванням  генерал – майора (з квітня 1944) і Героя Радянського Союзу Олексія Федорова вийшло в рейд з Чернігівщини на Правобережну Україну і в червні  прийшло на Волинь. За бої на Волині в липні – грудні 1943 року О.Ф.Федорову було вручено другу Зірку Героя. На Волині Чернігівсько-Волинське зєднання діяло до кінця березня 1944 року, коли зустрілося з передовими частинами наступаючої Червоної Армії. На час розформування з'єднання налічувало 5257 чоловік.


Отже, партизанами була спланована операція по блокаді ковельського залізничного вузла. Для допомоги у виконанні цього завдання УШПР 11 лютого в район дислокації партизан прибула розвідувально – диверсійна група під командуванням О.Г. Каурова.

Крім того за планом повинні були задіяні розвідувально – диверсійні загони НКДБ під командуванням М.А.Прокопюка та В.О.Карасьова, партизанське з’єднання під командуванням підполковника Степана Федоровича Малікова, перекинуте на Волинь з території звільненої Житомирської області.

Степан Федорович Маліков (14(26).12.1909-18.1.1983) походив з робітничої сім’ї. Деякий час працював робітником на Горлівському машинобудівному заводі, згодом закінчив Московський інститут народного господарства ім. Плеханова. По закінченню інституту працював в органах державної влади. З початком Великої Вітчизняної війни займався евакуацією заводів і фабрик у далекий тил.  У грудні 1941 року добровольцем пішов до РСЧА, щоправда в діючій армії провоював недовго, вже на початку 1942 року його відізвали для роботі в штабі партизанського руху.  У вересні 1942 року С.Ф.Малікова призначили уповноваженим ЦК КП(б)У з організації партизанського руху в Житомирській області. У травні 1943 року Маліков став 1-м секретарем Житомирського підпільного обкому компартії, а заодно і командиром Житомирського партизанського з’єднання . Партизани Житомирщини в ході Житомирсько – Бердичівської наступальної операції тримали під контролем усі важливі залізничні і автомобільні магістралі області чим забезпечили успішні дії частин регулярної армії. Після бойових дій на Волині С.Ф.Маліков був направлений на партійну роботу. Кар’єру закінчив на посаді заступника міністра торгівлі УРСР.


Детальна розробка плану операції здійснювалась штабами партизанських з’єднань. За цим планом з’єднання Малікова повинно було знищити підрозділи німецького гарнізону, які розташовувались у Володимирських казармах, з’єднання Федорова наносило удари з метою знищення залізничної інфраструктури (міст через р. Турія, станційні колії, локомотивне і вагонне депо, водокачка і т.п.). По виконанню цих завдань обидва з’єднання повинні були рухатись до центру міста де і зустрітись. Початок операції планувався на 26 лютого.

Розвідувальними даними щодо розташування сил і засобів гітлерівського гарнізону партизанів забезпечували ковельські підпільники та партизанські розвідувальні групи Каурова та капітана Устима Дроздова. Завдяки цим групам було встановлено чисельність гарнізону (понад 2000 німецьких і до 400 угорських вояків), основні вогневі та тактичні вузли оборони, місця розташування мінних полів. Окремим завданням розвід груп було виявлення підрозділів у навколишніх селах Доротищі, Облапах, Секуні, Несухоїжах, проте, як виявилось згодом, дані про чисельність і озброєння деяких гарнізонів виявились неточними.

На стороні радянських партизан без сумніву були раптовість удару, перевага в живій силі (в з’єднанні Федорова налічувалось до 3,5 тисяч бійців, Малікова – до 1000), досвід боїв у невеликих населених пунктах (з’єднання Федорова – Корюківка на Чернігівщині, Брагін в Білорусі, Камінь –Каширський та Любешів на Волині; з’єднання Малікова - ряд населених пунктів Житомирщини ). Разом з тим Ковель був значно краще підготовлений до оборони – німці добре засвоїли досвід нападу на свій гарнізон 6 квітня 1943 року підрозділами УПА спільно з українською поліцією, коли було вбито 18 німецьких вояків, випущено в’язнів Ковельської тюрми та бранців таборів трудової повинності59. Саме після цієї акції УПА німецький гарнізон збільшився з 300 до 4000 тисяч солдат і офіцерів ( кількість особового складу гарнізоні зону зменшилась після направлення частини бойових підрозділів у райони Маневич, Ківерців, Луцька для ліквідації прориву радянських військ наприкінці січня 1944 року), поблизу залізничної станції, залізничних мостів були побудовані ДОТи та ДЗОТи з ходами сполучення та оснащені артилерійсько – кулеметним озброєнням60. Крім того, противник міг в будь – який момент застосувати фронтову авіацію, перекинути на допомогу гарнізону частини, які направлялись на фронт або частини другої смуги оборони.

Для забезпечення тилів атакуючих груп крім того планувалось силами 4-го (лейтенанта Василя Володіна), 11-го (загін ім. Івана Богуна під командуванням Тарасенка) та частиною сил 6-го (загін ім. Чапаєва Федора Кравченка) батальйонів знищити підрозділи УПА в районі Скулинських лісів та 23 лютого гарнізон у Несухоїжах (15км від Ковеля) силами 9-го батальйону (1-го партизанського загону ім. Щорса) з’єднання Федорова (командир майор Григоренко).

Перші неприємності почались надвечір 22 лютого, коли від командира 9-го батальйону надійшла радіограма про наявність у Несухоїжах замість роти німців двох батальйонів. Штурм села опинився під загрозою. Командуванням з’єднання було вирішено "кинути" на опорний пункт німців замість одного батальйону ще два – 5-й (загін ім. Кірова) Миколи Миколаєнка та 7-й (2-й партизанський загін ім. Щорса) Федора Лисенка. Начальнику розвідки з’єднання Антону Сидороченку було поставлене завдання щодо уточнення отриманих раніше розвідувальних даних.

У ніч з 22 на 23 лютого 1-ша рота 9 батальйону під командуванням Петра Юхимовича Садохіна непомітно переправилась через річку Турія і зосередилась на західній околиці села. О 3-й годині ночі бійці роти відкрили вогонь з мінометів та стрілецької зброї. Вогневий бій тривав усю ніч, а на світанку гітлерівці пішли в атаку на позиції партизан. Саме це і було потрібно. Користуючись зменшенням уваги німців до інших напрямків, через Турію переправився і підійшов до південної околиці села 7-й батальйон, а невдовзі з півночі 5-й та зі сходу 9-й, - кільце замкнулось. Але саме важке було ще попереду. Есесівці не збирались ні здаватись, ні відступати. Битися довелося за кожну будівлю, кожен дім. Сильно дошкуляв партизанам артилерійсько – мінометний вогонь противника. До 11-ї години партизани звузили кільце оточення до самого центру Несухоїж. Частина німецького гарнізону з боєм прорвалсь на південно – західну околицю села через позиції партизан і подалась в сторону Ковеля, інші продовжували відбиватись. На літаку зв’язку, котрий несподівано пролетів над партизанськими позиціями і сів на полі у центрі села, покинув довірений гарнізон командир бойової групи штурмбанфюрер СС Вірт з начальником штабу гарнізону, ад’ютантом і одним з командирів рот. Після відльоту німецької верхівки опір став слабшати і до 12-ї годин Несухоїжі повністю перейшли в руки партизан. В ході бою були захоплені гармата, 15 мінометів, два склади і … ящик з німецькими військовими нагородами. Крім трофеїв в руках партизан опинився і старший офіцер гарнізону – штурмбанфюрер СС Гельмут Корхель, уповноважений СД. В бою за невелике поліське село були розгромлені піхотна рота, до двох ескадронів вояків  17-го кавалерійського полку СС, взвод місцевої поліції.

Радість перемоги була оповита сумом – загинув командир 9-го батальйону майор Григоренко, більше 40 партизан були вбиті і важкопоранені.

На цьому бій за Несухоїжі не закінчився. Через декілька годин до батальйону німецької піхоти при підтримці 5 танків почали наступ. Протитанкові сили партизан в селі складали 45мм гармата та декілька протитанкових рушниць. Для керівництва обороною села був направлений начальник штабу Чернігівсько – Волинського з’єднання Дмитро Іванович Рванов. Партизани підбили 2 танки, знищили до взводу солдат, після чого німці відступили.

Бій  в районі Несухоїж мав двояке значення. По перше – у командування німецького гарнізоні в Ковелі склалось враження про напрям наступу по осі Несухоїжі – Ковель і відповідно до цього зосередило на цьому напрямку основні сили. По друге: партизани для оборони позицій вимушені були залишити значні сили, які необхідно було для боїв у Ковелі. Нестача цих сил в кінцевому результаті і привела до невиконання поставленого завдання в цілому. Але в ті лютневі дні командування з’єднання прийняло рішення відтягувати сили німців на Несухоїжі для чого в районі села залишити 5-й батальйон, який згодом при необхідності підкріпити силами 1-го батальйону Балицького (загін ім. Сталіна). Командир загону імені Кірова отримав наказ: якщо сили противника будуть значно переважати, село залишити з подальшою нічною контратакою. Бої за принципом: німці вдень, а партизани вночі продовжувались більше доби.

23 лютого почався наступ партизан проти підрозділів УПА в районі Скулинських лісів в 3-4 кілометрах північніше Несухоїж. Першим вступив у бій 11-й батальйон, який знищив один із підрозділів повстанців. В документах, які знайшли на місці повстанської бази були координати місця знаходження так званої "Золотої роти" (Федоров  характеризує її майже як елітний підрозділ в якому бійці були одного, 1921-го, року народження  і одного зросту). Проти сотні вояків УПА пішли в наступ два батальйони червоних партизан. Надвечір, за допомогою двох провідників із раніше захоплених в полон повстанців партизани вийшли до штабу сотні. Зав’язався запеклий бій. У рукопашному бою загинув командир партизанської роти Андрій Олексієнко, після чого командири батальйонів віддали наказ "живих в полон не брати", але й без цього жоден з повстанців піднімати руки і не збирався. Доля затриманих недалеко від місця бою на світанку 24 лютого п’яти волинських дівчат, старшій з яких не було і 17, невідома, хоча можна тільки здогадуватись як поступили партизани з членами молодіжного проводу ОУН, які вели себе сміливо, підкреслювали свою ідейність і непохитність.

25 лютого знову відбувся бій між партизанами і повстанцями.

Одночасно з боями під Несухоїжами і в Скулинських лісах 23 лютого 1-й батальйон вибив невеликий загін німців з Облап, а 3-й батальйон  вибив невеликі залоги з Кричевич і Черемошного, проте після контратаки противника вимушений був відійти. 25 лютого в районі Облап гітлерівці кинули проти партизан самохідну артилерію. Протитанкові рушниці не могли пробити лобову броню німецьких самохідних штурмових гармат і партизани вимушені були відступити з села. Обійшовши гітлерівців партизани з боєм зайняли Сереховичі, Секунь і вийшли до залізниці Ковель – Брест.

27 лютого три батальйони зосередились в п’яти кілометрах на схід від Ковеля в районі села Колодниця. Цього ж дня бійці загону С.Ф. Малікова увірвались на західну околицю міста ковалів.

Та на жаль головний фактор успіху партизанської операції фактор раптовості був утрачений. Німці підтягували свіжі сили (з території генерал – губернаторства форсованим маршем до Ковеля наближались піхотний і два кавалерійських полки. Партизани на подальший штурм і бої з загартованими фронтовими частинами не наважились.

У своїх мемуарах61 О.Ф. Федоров, на мою думку, безпідставно звинувачує командування 2-го Білоруського фронту (навіть "забув" прізвище командуючого фронтом генерал – полковника Павла Олексійовича Курочкіна) у тому , що воно не підтримало наступ партизан. Але як командувач фронту міг допомогти, коли, крім управління фронту і двох дивізій, переданих з 13 армії 1 – го Українського і які тримали оборону на досить широкій ділянці фронту інших сил у нього не було. Не було також авіації, котра стала прибувати з Північно – Західного фронту лише на початку березня. Більше того, не дивлячись на задекларовані в партизанських донесеннях втратах німців (1103 солдати і офіцери, 2 танки, 58 автомобілів, 2 понтони, 2 автокухні, 17 складів різного типу) партизанський наскок на Ковель спонукав гітлерівців до посилення його оборони, зведення нових фортифікаційних споруд, що привело до зриву цілої фронтової операції в квітні 1944 року, але мова про це в наступній частині книги.

Більш зухвалими стали дії і підрозділів АК, особливо проти УПА. Після визволення Червоною Армією Рівненщини угрупування польської партизанської дивізії в південних і західних районах Волині значно посилилось за рахунок підрозділів з Рівненщини та сходу області (24, 43 та 45 піхотних полків). Поляки вели успішні дії проти гітлерівців і їхніх угорських союзників.

13 - 15 лютого угрупування «Основа» успішно відбила наступ каральних німецьких підрозділів з Володимира через Дубники на Білин і Устилуга на Ворчин. Так, 13 лютого відділ кавалерії «Лєх» під командуванням двадцятирічного підпоручика Красовського під Водзяновим напав на колону гітлерівців численністю до піхотної роти. В результаті нападу було вбито 3 німців, захоплено кулемет і віз з військовою амуніцією. 15 лютого під Ворчином до двох батальйонів німецької піхоти і батальйон угорців за підтримки декількох танків і штурмових гармат напали на відділи «Богорії», «Лєха» і «Ярослава». Завдяки тактичній майстерності капітана Заняка «Гарди» та мужності і відвазі кавалеристів підпоручика Домбек-Дембіцького («Ярослава») атака карателів була відбита. Обидві сторони на полі бою залишили по кілька вбитих.


22 лютого підрозділи польської партизанської дивізії вели бої з гітлерівцями під Охнівкою, Калинівкою, Водзяновим.

З наближенням весни волинська земля день за днем скидала, як старий сніг ярмо німецької окупації, повітря просікалось запахом нових боїв, нових перемог і поразок.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима | Додав: voenkom (19.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1114 | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: