1.9.1. Лютневе протистояння. Продовження - Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима - Бої місцевого значення. Волинь 1944. - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
25.02.2017
12:17
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 356
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима

1.9.1. Лютневе протистояння. Продовження


Командир дивізії Олександр Андрійович Сараєв (1902-1970) до початку Великої Вітчизняної проходив службу у внутрішніх військах НКВС. У 1942 році прийняв командування 286-м полком НКВС з яким і вступив у двобій з гітлерівцями. Згодом отримав під командування 10-ту стрілецьку дивізію НКВС. Після боїв в районі Луцька, у квітні 1944 року був призначений командиром 99-ї стрілецької дивізії, яка діяла в районі Тернополя. З цією дивізією провоював до 28 січня 1945 року. Дивізія під командуванням Сараєва відзначилась при звільненні Тернополя (14.04.44), Львова (27.07.44). У ході боїв за Львів дивізія зазнала великих втрат і була виведена до резерву. Наступною значною операцією для генерала Сараєва стала Будапештська стратегічна операція. З’єднання під його командуванням за допомогою Дунайської військової флотилії 05.12.1944  скритно переправилось через Дунай північніше міста Ерчи, захопило плацдарм і перерізало шосе Будапешт – Секешфехервар. З 07.12.1944 року частини дивізії відбивали важкий контрудар противника на так званому рубежі "Маргарита". 

Не дивлячись на контрудари німецьких і угорських частин радянське командування активізувало дії щодо насичення армійських і фронтових тилів противника партизанськими і розвідувально- диверсійними з’єднаннями.

9 лютого 1944 року із з'єднання І. І. Шитова був виділений для самостійних дій 1-й партизанський полк, що складався із загонів: ім. Хрущова, ім. Суворова, ім. Щорса. Командиром з'єднання був призначений Данило Костянтинович Ніколайчик, а комісаром Борис Григорович Шангін.  20 лютого в Луцьку на базі цього полку було сформовано з'єднання ім. Хрущева, загальною чисельністю 892 партизана, прицуьому в загоні ім. Хрущева - 563 чол., ім. Суворова - 123 чол., ім. Щорса - 206 чол. З'єднанню Ніколайчика Український штаб партизанського руху поставив завдання вийти в тил ворога для бойових і диверсійних дій на території Львівської області. Зважаючи на велику концентрацію сил противника в районі Луцька, де знаходилося з'єднання, перейти лінію фронту не вдалося. Лише 23 лютого 1944 р. загони з’єднання вийшли в рейд. 1 березня 1944 р. з'єднання імені Хрущева в районі села Грижа (58 км на північний заїід від Ковеля) перейшло лінію фронту, яка проходила по річці Стохід, форсувало річку Турія, перейшло залізницю і шосейні дороги Ковель - Брест, Ковель - Хелм, Ковель – Володимир-Волинський. В районі села Осьмиговичі партизани загону ім.. Суворова були атаковані підрозділами АК, які прийняли партизан за упівців. Васлудок бою на околиці села залишились вбитими декілька поляків і декілька партизан. До 30 березня 1944 р. з’єднання Ніколайчика вийшло на територію Львівської області.

Наприкінці лютого – початку березня бої вздовж Стиру розгорнулись з новою силою.

29 лютого 1944 року в боях на правом березі річки Стир в районі Луцька розрахунок гармати 177-го гвардійського артилерійсько – мінометного полку, навідником якої був гвардії єфрейтор Василь Єгорович Чуркін, змінював вогняну позицію. В цей час артилеристи виявили ворожі танки і піхоту, що проникли в  тил радянських підрозділів. Створювалася загроза оточення 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії 1-го гв КК. Розрахунок блискавично розвернув гармату і через 30 секунд ударив по ворогові. З першого пострілу був підбитий головний танк, наступним пострілом відважні артилеристи влучили в бронеавтомобіль Невдовзі, гітлерівці зрозуміли, що вогонь веде лише одна гармата і ринули в атаку. Позицію атакувало 8 танків і до роти німців. З п’яти чоловік обслуги залишились живими лише поранені командир гармати і навідник Василь Чуркін. Незважаючи на біль в перебитих осколками ногах Василь Єгорович постріл за пострілом гатив по німецьких танках. Ще одна з ворожих машин вибухнула від прямого влучення, але й ворожі снаряди один за одним рвалися поблизу гвардійської гармати. Загинув командир розрахунку. Гвардії Єфрейтор Чуркін отримав третє поранення в обидві ноги, але повзком підтягнув снарядний ящик і продовжив вести вогонь. Останнім снарядом Василь влучив у ще один танк, який наблизився до гармати впритул… Непритомний артилерист не чув, як підійшла підмога, а ворог, втративши 4 бойові машини і до півсотні солдат, відступив. За героїзм і мужність, проявлені при відбитті танкової атаки ворога, гвардії єфрейтор Чуркін був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня.


Ще один жорстокий бій відбувся 2 березня на околиці села Милуші, що під Луцьком. Стрілецький батальйон 340-го гвардійського стрілецького полку 121-ї гвардійської стрілецької дивізії, заступником командира якого був гвардії капітан Петро Михайлович Тарасов отримав завдання оволодіти плацдармом на лівому березі р.Стир, вибити гітлерівців з села Милуші і забезпечити розгортання на плацдармі основних сил полку. В апогеї бою був важко поранений командир батальйону. Тарасов узяв командування на себе, і хоча невдовзі був також поранений, продовжував командувати підрозділом. Перешкодою для просування вперед став німецький ДзОТ. Відважний офіцер, жертвуючи своїм життям заради підлеглих кинувся на амбразуру з якої строчив ворожий кулемет. Капітану Тарасову було лише 23 роки. Він не тільки забезпечив виконання завдань батальйоном (в ході бою визволено село Милуші, знищено до 150 німецьких солдат і офіцерів, 28 взято в полон) але й увійшов в історію 2-ї світової війни як найстарший за посадою і військовим званням з тих Героїв, які своїм тілом закрили амбразури ворожих ДОТів і ДзОТів. 28 серпня 1944 року Тарасов Петро Михайлович удостоєний звання Героя Радянського Союзу (посмертно).


У результаті кровопролитних боїв лютого 44-го були звільнені від окупантів: 11.02 – Городок; 12.02 – Замостя, Карасин, Кукли, Лишанівка, Оконськ, Прилісне; 13.02 Градиськ, Майдан, Нова Руда, Черськ;  14.02 Бережниця, Троянівка, Хром’яків Маневицького району; 18.02 Лучиці, Мстишин; 23.02 Полонка Луцького району; 25.02 Валер’янівка Луцького та Козлиничі Маневицького районів; 28 лютого звільнено села Десятина і Мирне Горохівського району.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима | Додав: voenkom (19.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 742 | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: