Четвер
28.03.2024
21:17
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима

1.9.2. Лютневе протистояння. Продовження

Зачасту контрудари німецьких військ зривались завдяки рішучим діям партизанських з’єднань і загонів.

На початку лютого 44-го загін майора Віктора Карасьова здійснив раптовий напад на півтисячний німецький гарнізон у Мацейові (нині смт. Луків Турійського району). Завдяки раптовості і нахабності нападу, гітлерівці у паніці покинули містечко. Партизани захопили залізничну станцію, повністю демонтували в межах Мацеїва телефонного – телеграфну лінію. Важлива у стратегічному відношенні станція, через яку щодоби проходило кілька десятків ешелонів з Німеччини до лінії фронту, протягом 8 годин була в руках бійців "Олімпу". Коли німці оговтались і розпочали контратаку партизани висадили в повітря водокачку, будинок жандармерії, млин і організовано відійшли до Смідинського лісу55.

Це була далеко не перша зухвала і вдала операція офіцера - прикордонника. Народився Віктор Олександрович Карасьов 26 березня 1918 року у місті Єлець (нині Липецьк). По закінченню семилітки деякий час працював помічником машиніста паровозу. У 1935 році Віктора призвали на службу до прикордонних військ, з якими він вирішив пов’язати своє подальше життя. У 1939 році лейтенант Карасьов після випуску з Орджонікідзенського прикордонного училища отримав направлення для проходження служби у Молдавський прикордонний округ.


22 червня 1941 року застало майбутнього партизанського командира – двадцятитрьох літнього Віктора Карасьова на ділянці державного кордону, який проходив по річці Прут. Після перших боїв на кордоні у серпні 1941 року Карасьова призначили командиром винищувального батальйону, який згодом був переформований у спеціальний партизанський загін імені Олександра Невського. Саме цей загін під командуванням капітана Карасьова зіграв визначну роль в успішному проведенні операції по знищенню штабу ХІІ армійського корпусу вермахту та розгрому чотирьох тисячного німецького гарнізону в селищі Угорський Завод Московської області (нині с. Жукове Калузької області) 19 – 24 листопада 1941 року. Молодий офіцер довів операцію до логічного завершення не дивлячись на важке поранення, яке привело згодом до ампутації руки. Крім суттєвих втрат, нанесених ворогу в руках розвідників опинились оперативні вказівки про дії німецького корпусу в ході наступу на Москву, знайдені в штабі генерала Шротта. Після лікування в госпіталі Віктор Карасьов добився дозволу на продовження військової служби і  взимку 1942 року почав формувати розвідувально – диверсійну групу, котра згодом отримала кодову назву "Олімп". У лютому 1943 р. група майора держбезпеки Карасьова пересікла лінію фронту в районі Великих Лук і по тилам гітлерівців вийшла до району дій поблизу міста Овруч Житомирської області. За свою діяльність бійці "Олімпу" здійснили 130 операцій в Білорусії, на Україні, в Польщі, Чехословаччині і Угорщині. Бійцями загону було пущено під укіс 56 ешелонів, знищено 7 літаків, 355 автомашин і танків, підірвано 27 мостів, 8 складів, зруйновано більше 5км. залізничного полотна.

На Волині загін Карасьова діяв з кінця 1943 року спочатку в районі Цуманських лісів спільно з загонами Медвєдєва та Прокопюка, а на початку 1944 року почав рейд у сторону Польщі. Після бойових дій під Мацеївом загін Карасьова переправився через Західний Буг. На території Польщі загони „Олімп” і „Мисливці” були об’єднані у партизанську бригаду під командуванням М.А.Прокопюка. В.О.Карасьов став заступником командира цього розвідувально – диверсійного з’єднання. В ніч на 5 серпня 1944 року група під командуванням Карсьова перетнула кордон Польщі і вийшла на територію Східної Словаччини, в подальшому діяла в районі Пресів – Банська Бистриця – Зволєн. 5 листопада 1944 року майору В.О.Карасьову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.  В січні 1945 року загін Карасьова вийшов на зустріч частинам 2-го Українського фронту. По закінченню війни підполковник Карасьов навчався у Військовій академії ім. Фрунзе, у 1950 році був звільнений в запас за станом здоров’я. Помер прикордонник і диверсант 31 січня 1991 року в Москві56.

Одночасно з ударами по німецьким гарнізонам партизани наносили дошкульні удари і по базам українських повстанців. В лютому 1944 року партизани під командуванням П.С.Коротченка вели бої з загонами УПА в районах сіл Великий Обзир, Стобихів, Черемошна Воля, Кримне в ході яких було вбито до 50 вояків УПА. 5 лютого при рейді з’єднання з села Лісники на Рудню (нині Любомльський район) розвідниками під командуванням Матвія Трохимовича Іванченка була виявлена засідка. До бою з „червоною партизанкою” готувалось до 200 бійців сотень „Кубіка” і „Богдана” з куреня „Лисого”. Силами розвідки партизанських загонів з’єднання, підтриманих піхотними підрозділами та гарматою повстанські сотні були розбиті і розсіяні. Населення Рудні і Кукурік, не чекаючи партизанів сховалось в найближчому лісі. Партизанами було спалено декілька обійсть, п’ять кращих хат було заміновано, всі припаси, сховані в землі були викопані. Така ж доля чекала і жителів села Мшанець, в якому загони Коротченка знаходились до 9 лютого57.

 Разом з тим, „червона” партизанка під приводом боротьби з німцями та УПА всупереч усіх заборон УШПР іноді переходила до бандитських дій. Так 21 лютого 1944 року партизани (загін не установлено) чисельністю до 50 чоловік увірвались до селища Ратно. За відсутності німецького гарнізону партизани зайнялись грабунками мироного населення, а двох ратнівчан, які намагались боронити своє добро вбили. 27 лютого були пограбовані мешканці села Хотишів, щоправда обійшлось без жертв – селяни з наближенням озброєного загону втікли до лісу58.

 І все ж цього періоду партизани проводили і серйозні бойові операції. Ще в січні 1944 року УШПР схвалив запропонований Олексієм Федоровим план часткової операції партизанських сил щодо раптового удару по Ковелю з головною метою – знищити залізничний вузол, крім того по можливості знищити місцеві підприємства військового значення, захопити документи окупаційних установ. У своїй книзі "Остання зима" Олексій Федорович Федоров необхідність проведення цієї операції аргументує тим, що диверсійні дії на залізничних коліях, які вели від Ковеля до лінії фронту були неефективні із – за незначної відстані; для дій на ділянках Ковель – Брест та Ковель – Хелм достатньо було декілька груп підривників, а нанесення удару по самому залізничному вузлу дозволило б паралізувати рух відразу у всіх напрямках.


Олексій Федорович Федоров народився 30 березня 1901 року в станиці Лоцманська Кам'янка (нині в межі міста Дніпропетровська) в селянській сім'ї. У 1920 році добровольцем пішов до Червоної Армії. Брав участь в Громадянській війні. З 1924 року працював на будівництві залізниці. У 1932 році закінчив Чернігівський будівельний технікум. У 1932-1938 роках знаходився на профспілковій і партійній роботі, у 1938 році був обраний (точніше призначений) 1-м секретарем Чернігівського обкому КП(б) України. Після початку війни у вересні 1941 року був затверджений першим секретарем Чернігівського підпільного обкому, начальником обласного штабу партизанського руху, командиром з'єднання партизанських загонів Чернігівської області.  Фактично ж бойові операції партизан на Чернігівщині розпочались лише взимку 1942 року. За три місяці – до березня 1942 року очолюваний О.Ф. Федоровим Чернігівський партизанський загін провів 16 боїв, знищивши близько тисячі гітлерівців, 33 автомобільних і залізничних мости, пустив під укіс 5 ешелонів, підірвав 5 складів, 2 заводи. В результаті масової каральної антипартизанської операції 23 березня 1942 року партизани вимушені були покинути Єлинський ліс і відступити на територію Орловської області.  

18 травня 1942 року полковому комісару Олексію Федорову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Ефективні бойові дії чернігівські партизани відновили лише влітку 1942 року. На початок 1943 року в з'єднанні під командуванням О.Ф. Федорова було 12 партизанських загонів, що налічували 5462 бійці. У березні 1943 року за наказом Українського штабу партизанського руху з'єднання партизанських загонів Чернігівської області було переформоване в два з'єднання: перше очолив А.Ф. Федоров, друге, - М.М. Попудренко.  11 березня 1943 року з'єднання під командуванням  генерал – майора (з квітня 1944) Федорова вийшло в рейд з Чернігівщини на Правобережну Україну і в червні  прийшло на Волинь. За бої на Волині в липні – грудні 1943 року О.Ф.Федорову було вручено другу Зірку Героя.

Наприкінці березня 1944 року Чернігівсько-Волинське партизанське з'єднання О.Ф. Федорова зустрілося з передовими частинами наступаючої Червоної Армії. На час розформування з'єднання налічувало 5257 чоловік. У квітні 1944 року Олексій Федоров був направлений на партійну роботу. З квітня 1944 по січень 1949 року працював 1-м секретарем Херсонського, з 1950 року – Ізмаїльського міського, а з 1952 року - Житомирського обкомів компартії України. З 1957 по 1979 рік партизанський командир був беззмінним керівником Міністерства соціального забезпечення Української РСР. Був членом президії Радянського комітету ветеранів війни, головою комісії у справах партизан Великої Вітчизняної війни при Президії Верховної Ради Української РСР. Неодноразово обирався депутатом Верховної Ради СРСР та УРСР. Помер 9 вересня 1989 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима | Додав: voenkom (10.09.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1517 | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: