Субота
25.11.2017
02:56
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 365
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима

1.1. Проваджаючи 1943 рік

 Продовження - Бобмбінський)

По закінченні війни отримав звання капітана і продовжив службу офіцером штабу 1-ї піхотної дивізії у Вільно, згодом був призначений на посаду начальника відділу управління кадрів Корпусу охорони кордону (Korpusu Ochrony Pogranicza), згодом отримав посаду командира батальйону цього корпусу і звання майора, а напередодні 2 світової війни – 27 серпня 1939 року отримав призначення на посаду командиром 5 піхотного полку і звання „підполковник”. З самого початку оборонної війни на німецько – польському фронті. В бою під Сорочином потрапив до німецького полону. У листопаді 39-го здійснив втечу з табору для військовополонених, таємно пробрався до Варшави і встановив зв’язок  польським військовим підпіллям. Незабаром підполковника Бомбінського призначили начальником відділу бойової підготовки піхоти 3 відділу головного штабу ZWZ. Після реорганізації округів ZWZ - АК і відокремлення від округу Львів став комендантом округу "Волинь" Армії Крайової. Полковник Бомбінський був прихильником силової лінії по відношенню як до УПА, так і місцевого українського населення. Ця точка зору кадрового військового зустріла неприйняття окружним Делегатом уряду К. Банахом ("Ліновський”), який ратував за переговори і встановлення домовленостей з керівництвом УПА про спільну боротьбу з окупаційним режимом. Врешті решт суперечка була розв’язана головним командуванням АК, обох  було переведено на інші посади7.

Коменданту округу підпорядковувались усі польські підпільні націоналістичні організації, загони та інші структури польської самооборони та поліції, які номінально перебувала під управлінням окупаційної влади. Загальна чисельність бійців за підрахунками істориків сягала до 8 тисяч чоловік.

Крім загонів АК на території Волині (район північніше Каменя – Каширського) діяло ще одне польське військове формування, номінально підпорядковане УШПР і з’єднанню Сабурова, але яке за своїм складом, ідеологією, напрямком діяльності більше відповідало польським націоналістичним формуванням. Це формування в радянській історіографії найчастіше згадується як загін ім. Тадеуша Костюшка під командуванням Роберта Сатановського, хоча в оперативних документах УШПР, особливо в донесеннях партизанської контррозвідки фігурує назва "Jeszeze Polska nie zginela". З’єднання діяло під польським національним прапором, бійці були одягнуті у польські військові однострої. Згідно звіту заступника командира цього з’єднання з розвідки Петра Антоновича Коханського від 22 квітня 1944 року8  командний склад  з’єднання Сатановського на чолі з ним самим та його дружиною характеризувались виключно як прибічники польського емігрантського уряду і ярі польські націоналісти. Більше того, частина командирів до поразки Польщі у 1939 році перебували на службі в органах  польської розвідки та контррозвідки, т.н. "Дефензиві" і "Двуйці", польській поліції, в т.ч. шуцманшафт батальйонах, а в період 1942 - 43 років тісно співпрацювали з німецькою окупаційною владою. Окремі офіцери підтримували тісні зв’язки з командуванням частин ПЗП, зокрема з капітаном Вуєком (він же "Бомба", "Булат"). 

Сам Роберт Становський – за національністю єврей, син значного польського комерсанта (за іншими даними страхового агента з Лодзі), закінчив Варшавський університет, у 1939 році під загрозою висилки до Сибіру втік від радянських органів влади. У липні 1941 року запропонував свої послуги німецькій окупаційній адміністрації, працював перекладачем в гебітскомісаріаті аж до виявлення його справжньої національності. До цих пір залишається загадкою – як таку людину могли призначити командиром партизанського з’єднання, присвоїти військове звання (за словами самого Статановсього – полковник) та ще й взяти під благословення Микити Хрущова? Не приймаючи активної участі в бойових діях, а зачасту  уникаючи них, Сатановський в повоєнній прокомуністичній Польщі зажив слави неабиякого борця з фашизмом, вступив до лав ПОРП (Польської об’єднаної робітничої партії), публікував статті, як наприклад "Народні бої", яка вийшла у  збірці спогадів поляків партизан "Серед лісів Полісся і Волині" (Przez uroczska Polesia I Wolynia), хоча навіть номінально участі у серйозних боях цей загін брати не міг. На середину травня 1943 загін налічував 227 чоловік, з них були озброєними лише 95 (1 ручний кулемет, 8 пістолетів – кулеметів, 85 гвинтівок), зате постійно передавав дані про розміщення, склад, озброєння, шляхи пересування загонів УПА. Та все ж найбільше вражає повоєнна доля Роберта Сатановського. Колишній партизанський командир цілком віддається музиці. Учень фон Караяна опанував дирегентський фах, працював директором Люблінської, Бидгощської філармоній.  Під час роботи у Познанській консерваторії  заснував у 1962 році Познанський камерний оркестр, який очолював до 1969 року, одночасно був головним диригентом Познанської опери. Деякий час працював з творчими колективами у ФРН. У 1977 році очолив Вроцлавський оперний театр, а у 1981 році став директором і художнім керівником "Театру Вельки" у Варшаві9. Помер Роберт Сатановський 1997 року.

Насиченість невеликого за площею регіону такою кількістю різноманітних військових формувань, які до того ж сповідували різну ідеологію, ставили діаметрально протилежні цілі, призвела не тільки до боїв з німецькими окупантами, але й міжусобиці, яка тим же окупантам була тільки на руку, а отже допомагала підтримувати окупаційний режим.

Приведу тільки деякі факти:

 У жовтні-листопаді 1943 р. підрозділами УПА було проведено 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан. У деяких випадках, особливо в листопаді - грудні 1943 року, не дивлячись на декларації про відсутність будь – якої співпраці  з німцями, до 3-х куренів УПА атакувало під селом Берестяни Любешівського району 1-й батальйон з’єднання Федорова. Після поразки вояки УПА відступили в сторону Маневич. Одночасно з цим, партизани 5-го батальйону були атаковані німецькими карателями зі сторони Любешова і Маневич. Через декілька днів, поблизу села Мульчиці Любешівського району, при переправі через р. Стир  партизани 7-го батальйону Ф.І. Лисенка знову були атаковані підрозділом УПА, атака якого була відбита. За декілька хвилин після нападу УПА партизани були атаковані німецькою авіацією.

У листопаді 1943 року партизани з’єднання Федорова (1-й батальйон Героя Радянського Союзу Балицького) спільно з загоном самооборони польської колонії Пшебраже атакували і розгромили підрозділ УПА в селі Словатичі Ківерцівського району.

У березні – квітні "партизани" Сатановського активно складали списки симпатиків УПА і ОУН у Домбровиці, Клесові та навколишніх селах, а згодом то радянські партизани, то польська самооборона спільно з німцями проводила відповідну "зачистку"10.

1 квітня 1943 бійцями загону Медведєва на чолі з соратником відомого розвідника і диверсанта Кузнєцова – Миколою Скрутинським при безпосередній участі польських вояків під Берестянами і Знемирівкою Ківецівського району знищили 41-го вояка УПА11 . Польський партизанський загін на чолі з Т. Короною ("Галич") напав на штаб УПА в районі села Літин Турійського району. У результаті бою загинуло більше 100 вояків УПА.

У середні 1943 року польські сили самооборони і підрозділи польської поліції приймали активну участь в бойових діях як проти УПА, так і червоних партизан спільно з частинами вермахту та СС. У той же час у зверненні волинського делегата від уряду Польщі до польського населення (28 липня 1943 р.) декларувалось: «В ніякому разі не слід сприяти німцям. Вступ до німецької поліції і жандармерії є тяжким злочином щодо польського народу. Міліціонери-поляки, котрі беруть участь у зруйнуванні будинків, а також у вбивстві українських жінок і дітей, будуть вигнані з лав польського народу і суворо покарані. Співробітництво з більшовиками є таким же злочином, як і співробітництво з німцями. Вступ до радянських партизанських загонів є злочином. Жоден поляк не повинен там перебувати»12.  Та слова в той час, як зазвичай, розходились з ділом - восени 1943 року з дозволу німецької окупаційної влади ковельським регіональним інспекторатом під приводом самооборони був створений польський загін, який очолив поручник "Бомба". Загін під його керівництвом для посилення польських позицій на Рівненщині був направлений до Степаньського повіту, однак невдовзі був розгромлений підрозділами УПА. З залишками загону "Бомба" передислокувався в ліси в район Сарни – Моквин, де сформував добре озброєний загін у 800 чоловік. Відділ «Бомби» після визволення Рівненщини радянськими військами подався у Цуманські ліси, знищуючи на своєму шляху українські села і загони УПА, а згодом прибув у село Ревушки Турійського району. Щоправда, організатор і керівник відділу капітан Владислав Коханський („Бомба”, „Вуєк”) ще 21 грудня 1943 року з декількома бійцями був заарештований на Рівненщині органами НКВС за відмову підпорядкування радянському військовому командуванню, згодом переправлений до Москви, де йому було висунуто звинувачення про співпрацю з іноземними розвідками, і висланий до Камчатлагу. Після смерті Сталіна був звільнений з ув’язнення, повернувся до Польщі. Мешкав У Кракові де й помер у 1980 році.

Безпрецедентна акція по знищенню польського населення на Волині розпочата за наказом Клима Савура вжахнула навіть керівництво проводу ОУН, тим паче, що поляки не забарились з відповіддю і винищили під корінь не одне українське село. Геноцид по відношенню до мирного як польського так і українського населення був засуджений і митрополитом Української Греко – Католицької церкви Андрієм Шептицьким.

 Таким увійшов до пам’яті волинян 1943 рік, а яким стане новий, 44-й знав лише Господь.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима | Додав: voenkom (10.09.2010) | Автор: Сергій Яровенко E W
Переглядів: 1118 | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: