Субота
29.04.2017
16:33
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 358
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині.

5.6. Початок операції. Бої за Горохів

Та перший успіх виявився оманливим. Гітлерівське командування на цьому етапі переграло радянських воєначальників. Сили прикриття успішно справились з поставленими завданнями і не дозволили передовим радянським частинам сходу оволодіти другою лінією оборони.

Особливо запеклі бої розгорнулись за Горохів, перетворений німцями в сильний вузол опору. Першими до міста вийшли підрозділи 21-го стрілецького корпусу. Слідом за ними, після прориву оборони противника в районі сіл Звиняче та Ощів, до Горохова підійшли підрозділи 389-ї сд.

Ще напередодні наступу командир дивізії полковник Колобов вирішив головний удар наносити правофланговим 545-м стрілецьким полком і частиною сил 1277-го стрілецького полку через Божів на Скобелку і Горохів. Як і в інших з’єднаннях армії в дивізії були створені штурмові загони. Крім того дивізія отримала солідне посилення -  47-му габр, 149-й вптап, 497-й мп, 344-й ап. На 3 кілометри фронту прориву дивізії приходилось понад 500 гарматних дул і мінометів. В ніч на 13 липня частини дивізії, яка до цього знаходилась в 2-му ешелоні вийшли на вихідні позиції. О 06.30 13 липня 1944 року після 30-ти хвилинної артилерійської підготовки передові 6-та 545-го сп і 4-та 1277-го сп стрілецькі роти розпочали розвідку боєм. 6-та рота при підтримці 2 танків і складу 150-ї танкової бригади наступала в напрямку на Теклівку, напоролась на щільний кулеметний вогонь і вимушена була залягти. До роти негайно прибули командир 2-го батальйону Степан Васильович Михальов і замполіт батальйону Павло Григорович Семенов, які прийняли заходи до відновлення атаки. За дві години бою 6-та рота 545-го сп пройшла вперед 600 метрів і захопила першу траншею ворога.. У напрямку на Звиняче наступала 4-та рота 2-го батальйону 1277-го сп. За дві години бою штурмові підрозділи  також захопили першу лінію траншей і зайняли висоту 241,9. Розвідка боєм спростувала твердження про відхід противника перед всім фронтом 3-ї гвардійської армії і вимусила командування армії повернутись до питання артилерійської підготовки. Після  десяти хвилинної артпідготовки о 10.00 атака частин була продовжена. У бій вступили батальйон Г.Д.Борисенка з приданими взводом танків, артилерійською батареєю. Крім того від кожного батальйону 1-го ешелону в наступ піднялось по одній стрілецькій роті. Командування дивізії намагалось увести в оману противника, змусити повірити його, що в наступ пішли основні сили. Через 30 хвилин атаки передові підрозділи зайняли три траншеї передового рубежу оборони німців, вийшли до центру Теклюківки. Гітлерівці поспіхом відійшли до Божева. На плечах ворога до волинського села наблизились радянські підрозділи. Скориставшись цим успіхом об 11.00 були введені в дію батальйони 545-го сп С.Я.Батишева і Ш.І.Бабаєва з 1277-го.  Вже з перших хвилин бою 9-та і 7-ма роти батальйону під командуванням Д.Р.Пильщикова і І.Н. Сергєєва взяли достатньо високий темп. В ході наступу батальйоном на підступах до Телюківки була захоплена зенітна батарея німців.

 До середини дня 13 липня найближча задача дивізії була виконана: прорвані перша і друга смуга оборони противника. Передові батальйони Г.Д.Борисенка, С.Я.Батишева і Ш.І. Бабаєва просунулись вперед до 4-х кілометрів, звільнили села Звиняче, Теклівку, Божів.

Третя смуга оборони, яка проходила по околицях Горохова була крім інженерних перешкод укріплена і двома природними – німці організували оборону по берегах річок Бистриця і Млинівка. Достатньо сил мав і ворожий гарнізон, який складався з частин 291-ї піхотної дивізії.

Полковник Колобов зі штабом перемістився поближче до передової – у щойно визволений Божів. Після детального вивчення обстановки прийняв рішення -  Горохів штурмувати силами 545-го стрілецького полку з півночі, 1277-м – з півдня, а з фронту 1279-м стрілецьким.  Увести в бій ще по одному батальйону від кожного полку. В резерві залишити два стрілецькі батальйони. О 14.00 13 липня після артилерійського нальоту танки і піхота пішли у наступ. Відсутність достатньої кількості переправ стримувала наступ. Міст через Бистрицю німці обороняли особливо запекло, і все ж не змогли стримати наступального пориву бійців взводу під командуванням лейтенанта В.О.Нестеренка. Солдати не тільки відбили міст, але й встигли попередити його підрив. Гітлерівці контратакували і намагались перешкодити переправі. Першими в бій вступили роти батальйону під командуванням Василя Безгодкова і артилеристи батареї Якова Фарберова. За підтримки танків , приданих зі складу 150-ї тбр вони зупинили гітлерівців і відтіснили їх до Скобелки. 545-й і 1277-й полки в свою чергу організували переправу через Бистрицю по розвіданим переправам, споруджувались містки, гаті з підручних засобів.

Село Скобелка по обіді 13 липня стало для гітлерівців єдиною надією на утримання Горохова, а тому вони приготувались до жорсткої оборони. Ворог неодноразово переходив в контратаки, застосував при цьому танки, штурмові гармати, артилерію. Чотири радянських артилерійських батареї були викочені для ведення вогню прямим наведенням на напрямку дій батальйону Батишева. Батареї В.О.Матирного, В.С.Ковалдова, Ф.І.Пузиченка зупинили просування німецьких стальних машин (було підбито 5 танків), влучним вогнем подавили німецьку артилерійську батарею. Особливо важко була батальйону Бабаєва, який контратакувало до 300 гітлерівців. Мужність радянських бійців і вміння швидко в польових умовах лагодити техніку допомогли відбити ворожий наступ. Особливо відзначились командири взводів М. Гудович та М. Лебедєв, командир роти Бітюков. Так, лейтенант М.П.Лебедєв, перемагаючи біль від численних ран, зумів відремонтувати один з кулеметів і розпочати вести влучний вогонь по гітлерівцям. Відразу після відбиття останньої контратаки першими на ворога кинулись бійці взводу Миколи Рубцова, які на плечах відступаючого ворога увірвались в першу траншею. Разом з піхотинцями до Горохова однією з перших увійшла 7-ма батарея 950-го ап. Уміло використовував придані танки командир 1-го батальйону 545-го сп капітан О.М.Бурцев. Колишній кавалерист продовжував носити шпори, шашки і бурку, залишились при ньому і навики кавалерійської атаки. На 7, приданих батальйону танків, Бурцев наказав посадити десант з автоматників і атакувати ворога. Першу траншею танки з десантом промайнули – навіть не замітили. В районі другої зав’язався бій, танки пішли в обхід, а піхота атакувала ворога. На допомогу десантникам  вже спішив увесь батальйон. За дві години бою до 16.00 підрозділи дивізії очистили Скобелку від ворога. Батальйон Батишева увійшов у село з фронту, два інших обійшли його зі сходу.

 Розпочався штурм Горохова. З фронту місто атакував 1279-й стрілецький полк. Батальйони Борисенка і майора Звєрєва увійшли в місто і продовжили наступ по паралельним вулицям. Поки німці контратакували радянські підрозділи, які вчепились у північну околицю 2545-й і 1277-й стрілецькі полки обійшли місто з флангів і вдарили по ворогу. Разом з підрозділами 545-го сп діяли на північно - західну околицю міста увійшли підрозділи сусідньої 58-ї стрілецької дивізії.. Атакуючі шеренги 270-го стрілецького полку 58-ї сд зупинив вогонь ворожого дота. Командир стрілецького відділення молодший сержант Полугодін Дмитро Михайлович зі зв’язками гранат підкрався до амбразури ДОТу і знешкодив його ціною власного життя313. Лівофланговий 1277-й сп діяв разом з частинами 287-ї стрілецької дивізії 13-ї армії і мав за завдання захопити південну околицю Горохова. Після форсування Бистриці до Горохова передовим ротам батальйону під командуванням Сави Павловича Криська залишалось якихось 2 кілометри. Але ці кілометри були кілометрами справжнього пекла. Передові 4-та (старший лейтенант Олексій Опанасович Вязьмін) та 5-та ( старший лейтенант Федір Григорович Вязовцев) стрілецькі роти останні півтори кілометри до міста пересувались по-пластунському – настільки щільним і вбивчим був вогонь ворога. Перед самісінькою околицею на батальйон рушили в контратаку 13 німецьких танків у супроводі піхоти. Перший з танків кидком гранати підбив старший лейтенант Вязьмін, рядовий Панченко зупинив другий, взвод ПТР Петра Янкова підбив ще два, а ще дві машини зупинили артилеристи батареї Косоплечева. Слідом за танками на роти почалась масована атака з повітря. Але й тут бійці не розгубились. Один з літаків збив пострілом з бронебійної рушниці І.С.Мировець, а там підоспіли і „сталінські соколи”, які збили ще два літаки. На допомогу піхоті прийшли два танки. Під прикриттям їх вогню роти батальйону С.П.Криська увірвались до міста в районі цегельного заводу і продовжили наступ до південно-західної околиці. В цей час до південної околиці вийшов і батальйон Бабаєва. На 18.00 радянські війська повністю оволоділи Гороховом, лише в районі церкви група німецьких автоматників продовжувала опір. Німці понесли значні втрати. Лише батальйон Батишева за день бою за Горохів знищив 150 німецьких солдат і офіцерів, а 24 взяв у полон. Захопили бійці Батишева і склад з боєприпасами.

Але на цьому бої в Горохові не закінчились. Гітлерівці контратакували. До полку піхоти за підтримки танкової роти (20 танків) 17-ї танкової дивізії та авіації близько 19.00 пішли в контрнаступ. Німецькі бомбардувальники атакували групами до 30 машин. Здавалось на землю спустилось пекло. Рев бомбардувальників, клуби диму, розриви снарядів, рої смертоносного залізяччя з касетних бомб заполонили все навкруг. Окрилені попередньою перемогою, радянські підрозділи як слід не закріпились і тепер вимушені були відходити. У районі кладовища німецькі танки зім’яли організовану вогневу оборону і потіснили батальйон Борисенка. Полковник Колобов, який перед німецькою атакою перемістився зі штабом до Горохова, наказав прискорити пересування до міста 454-го винищувального протитанкового артилерійського дивізіону. Та поки протитанкісти рухались до міста в бій з танками вступили петеерівці та винищувачі танків з гранатами. Приклад підлеглим показували командири. Так, майор Сергій Батишев у вирішальну хвилину бою сам ліг за протитанкову рушницю, а коли закінчились патрони підірвав німецький танк зв’язкою гранат. Сержант Андрій Михайлович Казаков кинувся під танк з протитанковою гранатою і зупинив залізного монстра ціною свого життя. Роти 1277-го сп контратакою зупинили наступ німецької піхоти і відкинули її назад. Горохів був очищений від ворога повністю.

 Взяття Горохова означало вихід на рубіж другої оборонної смуги гітлерівців, так званого „Валу Принца Євгенія”. 545-й сп зайняв села Прванче і Мирків, 1279-й сп вийшов східніше Прванче, а 1977-й осідлав дорогу в напрямку на Полюхне. Підсумки першого дня наступу були вражаючі: після прориву оборони противника частини дивізії пройшли 8-12 км, звільнили 4 села і місто Горохів, подавлено і знищено декілька артилерійських і мінометних батарей, знищено і взято в полон значну кількість ворожих солдат і офіцерів. Разом з тим хід боїв в районі Горохова показав, що німці мають ще достатньо резервів, тим більше розвідка доповідала про підхід частин ще однієї танкової (16-ї тд – С.Я.) дивізії Вермахту.  Командування радянських дивізій наказало підлеглим готуватись до наступу, але уділити увагу протитанковій обороні. На пряме наведення було висунуто більшість батарей, підрозділи отримали нові партії гранат і пляшок з запальною сумішшю.

Уранці 14 липня пішов дощ, небо затягло хмарами, а тому надіятись на підтримку авіації не приходилось. Підрозділи розпочали наступ. Батальйон майора Батишева вийшов на північну околицю Печихвост і зав’язав там бій з німцями, 1277-й полк вийшов на підступи до с.Полюхне, але відірвався від сусідів. Цим відривом негайно скористався противник. Німецьке командування кинуло резервні частини і 1277-й сп на схід від Полюхне опинився в оточенні. При цьому штаб на чолі з командиром полку полковником Шестаком, медрота були відрізані від підпорядкованих батальйонів. Лише чудо і майстерність солдат розвід взводу Михайла Гольцова врятували управління і штаб полку від знищення ворогом – манівцями офіцери і солдати вийшли до своїх. Проте батальйони залишались в оточенні. Їх безперервно атакували німецькі танки і піхота. Ситуація в районі Полюхного ставала все більш загрозливою. Сусідня 278-ма стрілецька дивізія 13-ї армії застрягла під Цеговом і Уговом. Між 1277-м полком 389-ї сд і правофланговим полком 287-ї сд утворився неприкритий військами простір. Німецькі танки і бронетранспортери з піхотою негайно хлинули туди з метою прориву до Горохова. Цей удар за замислом німецького командування був частиною плану з відбиття Горохова і подальшого оточення частин 389-ї та 287-ї дивізій. Інший удар наносився з північного заходу зі сторони Підбереззя і Миркова на Прванче і Печихвости, тобто проти 545-го і 1279-го полків 389-ї сд. У цей момент на захист Горохова встали артилеристи 950-го артполку. Першим наближення ворога запримітив командир 8-ї батареї старший лейтенант Лев Федорович Витнов. Декілька залпів батареї зупинили на деякий час рух німецької колони. Проте за декілька хвилин зі сторони села Сільце гітлерівці нанесли потужний артилерійський удар. Почалась артилерійська дуель. Під прикриттям вогню артилерії німецька колона продовжила рух і за деякий час вийшла до околиць Горохова. Старший лейтенант Витнов викликав вогонь своєї батареї на себе і покинув НП. В дорозі до батареї комбат наткнувся на декілька гармат 7-ї батареї. Командира та інших офіцерів батареї на позиціях не було, як і часу виясняти де вони поділися – на артилеристів прямували 4 танки, 5 штурмових гармат і до двох батальйонів німців. До останнього снаряду, патрону, останньої краплини крові бились артилеристи. 14 годин продовжувався нерівний бій. Зі складу розрахунків 8-ї батареї живими залишилось лише двоє – молодший сержант Ожаховський і рядовий Нечаєв. Два танки підбив розрахунок 45-мм гармати Олексія Гопченка. Всього ж у цьому кидку на Горохів німці втратили 130 солдат, 5 штурмових гармат, 3 танки, 2 бронетранспортери. Втрати не зупинили ворога. Горохів, заповнений обозами, розрізненими підрозділами опинився в руках ворога. Одні втікали, інші продовжували битись в оточенні. Серед оточенців опинились і 3-тя батарея 950-го ап, дві артбатареї 545-го сп, штаб  дивізійного артполку, командний пункт командира дивізії. У бій вступили писарі, кухарі, тільки-но призвані солдати учбової (запасної) роти дивізії. Саме підрозділи, які не встигли піти у наступ і зупинили просування німців.  Командування підрозділами, які бились в оточенні, прийняв  командир 950-го артилерійського полку полковник І.М.Антонов. Бились з ворогом і підрозділи, які не потрапили в кільце оточення, а продовжували струмувати натиск німців на східній околиці - новобранці роти капітана Штоди, мінометна рота Ф.П.Фролова, взвод 76 мм гармат Івана Сачкова.

Не менш важкою була обстановка і на захід від міста. 545-й і 1279-й сп з великими зусиллями відбивали ворожі атаки в районі Печихвост і Прванче. Командування 17-ї танкової дивізії Вермахту кидало в бій свої підрозділами групами по декілька десятків машин. Стальні монстри то вгризались в радянську оборону, то відкочувались назад, обстановка мінялась щохвилини. На деякий час був відрізаний і потрапив у оточення штаб 545-го сп, але за декілька хвилин кільце оточення було зняте. 20 танків йшли на позиції батальйону Василя Безгодкова. Два танки ще на підході підбили артилеристи батареї Якова Фарберова. Інші 18 прямували на позиції 9-ї роти. Піхотинці почали відходити назад, доки в роти на прибув заступник командира батальйону Василь Тарасов. Дві години тривав нерівний бій, але висота залишилась під контролем батальйонів 1279-го полку. Підрозділи 545-го сп вранці під натиском противника вимушені були залишити Печихвости і зайняти кругову оборону в районі кладовища. Подальші німецькі танкові атаки і проти 545-го сп в районі Печихвост значного успіху не мали. Піхотинці, підтримані вогнем 2-го дивізіону 950-го ап та протитанкістами 454-го вптадн стійко оборонялись. Найбільш жарко було в районі сільського кладовища, де зайняв оборону батальйон Борисенка. Чотири німецьких танки і декілька панцерників вклинились в оборону на ділянці 1-ї роти і зім’яли її. Танки прасували траншеї піхоти, а вогонь кулеметів бронетранспортерів смертельним дощем лив навкруги. Один з танків, попаданням в гусеницю зупинив розрахунок 45-мм гармати під командуванням лейтенанта Молодцова, а добив його пляшкою „Молотова” командир роти старший лейтенант Єфименко. Інші німецькі танки далі йшли по позиціях батальйону. Ось один підім’яв під себе одну гармату , ось чавить вогневої позиції 45-ки інший. Тільки вогонь тридцятьчетвірок та дивізійної артилерії зупинив танкову вакханалію на позиціях 1-ї роти. Лише на 12-ту годину ранку підберезнівська група противника була повністю зупинена на підступах до Горохова з західної сторони.

Тим часом бої в районі Горохова продовжувались. Полковник Колобов, не дивлячись на важку контузію продовжував керувати боєм. Положення було вкрай важким. Полки 389-ї сд опинились в розриві один від одного і були розбиті оточенням на три частини: в районі Полюхно стримував натиск контратакуючого ворога 1277-й полк, на висотах під Гороховом бились 1279-й і 545-й сп, в самому Горохові в оточенні продовжувала битись дивізіонна артилерія, підрозділи обслуговування та забезпечення і один стрілецький батальйон. Саме час було вводити в бій останні резерви. За наказом комдива була створена ударна група, до складу якої увійшли два  стрілецькі батальйони, які до цього часу перебували в резерві командира дивізії, начальна рота Штоди, мінометна батарея Фролова, три артилерійські батареї, танковий батальйон зі складу 150-ї танкової бригади. Командування зведеним загоном було доручене командиру 1279-го стрілецького полку полковнику Сергію Мефодієвичу Жуліхіну. Також були узгоджені питання взаємодії з командуванням 58-ї стрілецької дивізії, отримане добро на підтримку атаки авіацією та вогнем корпусної та армійської артилерії. Було втсановлено радіозв’язок і узгоджено дії щодо спільного розірвання кільця оточенні в Горохові з командиром 950-го арт полку полковником Антоновим. Пополудні розпочався наступ. Першими заговорили гармати 1-ї та 2-ї артбатарей 950-го ап, майже одночасно з ними з неба на ворога вдарили штурмовики Іл-2. Під вогневим прикритяям вперед висунулись мінометники Фролова, зайняли позиції і вдарили по німцям з 120мм мінометів. Одночасно протитанкова батарея 1279-го сп відкрила вогонь по німецьким танкам і самохідкам. Накінець в наступ пішла піхота. Бої йшли за кожен будинок, провулок, вулицю. В свою чергу вдарили по німцям і оточені в Горохові підрозділи. Єдинй уцілівший зі складу 7-ї арт батареї вірменин М.В.Авахян вів вогонь помсти за загиблих друзів – знищив 3 кулемети і до 30 гітлерівців. Вогневі взводи І.П.Зеленцова і В.Л.Циманова знищили ще 6 кулеметних гнізд і до роти противника, два кулметні розрахунки і бронетранспортер знищив влучним вогнем молодший сержант Соцький. Через дві години бою кільце оточення було прорване,  на 16.00 Горохів  був повністю очищений від ворога. Визволений Горохів палав.  Будинки з розваленими стінами, розпечені листи бляхи, зірваної з дахів. Із загальної кількості будинків, що були в Горохові до війни (більше як 900), вціліло лише 320, та й ті були напівзруйновані. В центрі міста вцілів лише будинок Корнієвичів (тепер кафе «Каштан»), згоріло 1109 господарських будівель. З 7500 чоловік населення залишилось тільки 1600314.


Категорія: Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. | Додав: voenkom (25.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко E
Переглядів: 762 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 1
0
1  
Здравствуйте. Пишет Вам дочь погибшего фронтовика Грищук Алексей Фёдорович, 1909 года рождения
с. Юрченки, Летичевского района, Каменец-Подольской области. Отец участвовал в наступательной
Львовско-Сандомирской операции. 17 июля 1944 года ранен возле села Квасув, Гороховского района,
Волынской области. 18 июля 1944 года отца эвакуировали на излечение в ППГ (без номера), но куда 
увезли отца? Известно, что 18.07.1944 г. освобождён г. Горохов от немецких захватчиков. За бой 17.07.
1944 г. отец награждён медалью "За отвагу". Медаль не получена. В учётной карточке награждённого
стоит штамп "ПОГИБ", но где? В извещении и анкете Летичевского РВК указано, что Грищук Алексей
Фёдорович, 1909 г. "пропал без вести" в ноябре 1944 года. Вот такое разночтение Летичевского РВК.
Приказ о награждении 868СП 287СД 1УФ от 1.09.1944 г. № 28/Н. Приказ о эвакуации от 18.07.1944 г.
№ 0223  3СР 1СБ 868СП 287СД 1УФ. Санкт-Петербургский филиал Центрального архива по военно-
медицинским документам ответил мне, что по "пропавшим без вести" информации у них нет. Где покоится
прах моего отца? Если можете предположить или установить, буду весьма благодарна. Нас живых три
сестры: две старшие живут в г. Летичев, а я в Москве. Спасибо. Анастасия Алексеевна Титова.

Ім`я *:
Email *:
Код *: