Наступним став удар у західному напрямку. Полковник Жуліхін наказав розгорнути прапор полку і розпочати наступ. В ході наступу радянські бійці заповзято насідали на німецькі танки, які перейшли до оборони. Три танки разом зі своїми бійцями підбив старший лейтенант Юрій Петрович Ковальов. Т-34 заставли вцілілі німецькі машини повернути назад до мосту, який був перегороджений раніше підбитими машинами. Екіпажам німецьких танків не залишалось нічого іншого як кинути справлні машини. Всього під час цієї атаки було знищено 9 танків, а 7 захоплено цілими і неушкодженими. На 17.00 14 липня частини дивізії знову вийшли на рубіж Полюхно-Пірванче.

Уранці 15 липня розпочались наступльні дії радянського угрупування. Батальйон Ш.І.Бабаєва 3 1277-го стрілецького полку раптовою атакою вибив гітлерівців з Пірванче. Не встигли роти закріпитись у відвойованому селі, як німці розпочали контратаку. До батальйну піхоти за підтримки 5 танків вгризлись в радянську оборону. Два взводи німців провались до штабу батальйону. Німецький снаряд влучив в будинок де роміщався КП батальйону. Більшість офіцерів штабу загинула, комбат був поранений. О 10.00 нова німецька атака 20 танків і піхоти знову прийшлась по позиціях 1277-го полку. Батальйон Бабаєва був вибитий з села. Командування батальйоном прийняв командир кулеметної роти І.А.Битюков. Залишки батальйону перегрупувались і знову пішли в атаку на село. Через дві години радянські бійці вкотре вибили німців з Првенче і закріпились у ньому. В ході бою особливо відзначились начальник штабу батальйону С.М.Майоров, солдати взводів ПТР лейтенантів Р.Н.Кірсанова і Д.С.Янкова, піхотинці роти лейтенанта Гаврила Трохимовича Олійника. В бою за оволодіння непримітною висоткою, на якій укріпились гітлерівці, був важко поранений командир 4-ї роти Олексій Опанасович Вязьмін. Серце командира продовжувало битись до тих пір, доки його підлеглі не вибили німців з висоти. Останніми словами ротного були „Молодці!, а в його польовій сумці бійці найшли листа зі словами: „Наші життя належать Батьківщині, а тільки потім собі”. На цій же висотці комроти і був похований. Одночасно з ударом на Пірванче німці нанесли удар і в напрямку з Полюхно. До 20 танків, штурмових гармат за підтримки авіації обо 11.00 вдарили у фланг 545-го сп. Ситуацію врятували артилеристи батарей під командуванням Бакунькіна і Витнова.  До 15.30 удар німців на цьому напрямку також було відбито.  Відразу після відбиття атаки 545-й сп розпочав наступ у напрямкуна Печихвости. Підрозділи полку через годину бою вийшли до східної околиці Печихвостів, але були контратаковані двома німецькими ротами, 12 танками, штурмовими гарматами і відійшли до Полюхна. Лише наступного дня, 16 липня, атакою 545-го сп зі сході і 1277-го з півночі на 11.00 Печихвости були очищені від ворога.  У бою за Печихвости особливо відзначився командир 3-го стрілецького батальйону 545-го сп майор С.Я.Батишев. Про Сергія Яковича в частині говорили наступне: „...Якщо Батишев зачепився за висоту, то його нічим звідти не викуриш. Кремінь, а не комбат!..” Ось і цього разу батальйон майора Батишева в ході наступу на волинське село нарвався на сильний кулеметний вогонь. Атакувати з фронту було неможливо, але й залишатись на місці також. Батишев вирішив обійти населений пункт. На самісінській околиці підрозділи знову залягли під кулеметним вогнем. Тоді комбат взяв гранти, підповз до кулеметного гнізда і знищив його. Не встигли роти батальйону втягнутись в село, як їх контратакували німецькі танки. Комбат наказав танки пропустити, а коли вони пройшли через позиції підняв бійців в атаку проти  піхоти супротивника. В рукопашній сутичці верх взяли радянські піхотинці. У цьому бою комбат був важко поранений, але залишився в строю, продовжував командувати батальйоном. По полю бою переміщався за допомогою бійців, які несли його на плащ-наметі. Лише коли 9-та рота Дениса Пильщикова закірпилась в селі, Сергій Якович був евакуйований до медсанбату. Коли Батишева привезли в госпіталь, з його тіла лікарі витягнули 52 уламки ворожих мін, снарядів та куль. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року майору Батишеву Сергію Яковичу було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Першому в 389-й стрілецькій дивізії.

За період боїв з 13 по 17 липня під Гороховом 389-ю стрілецькою дивізією було знищено 1770 ворожих солдат і офіцерів, 200 взято в полон, знищено 42 танки і бронетранспортери, 45 кулеметів, значна кількість артилерійських гармат³¹⁵.

В перший же день боїв 337-й гвардійський стрілецький полк зав΄язав бої з гарнізонами опорних пунктів, які гітлерівці олаштували в селах Звиняче та Єлізарів. Скориставшись тим, що сили противника були зв΄язані по фронту, правофланговий 340-й гв сп одним батальйоном прорвав оборону німців і вийшов на околицю Горохова. Два інші батальйони обійшли Горохів із півдня і прорвались в глиб оборони противника. В той же час 342-й гв сп, прорвавши оброну східніше Єлізарова вийшов в район південно – західніше села Борочиці (Львівська обл.) На підході до лінії Охлонів – Борочиці на східному березі річки Липа частини 121-ї гв сд 14 липня були контратаковані полками 17-ї танкової дивізії, які намагались стримати наступ радянських підрозділів. По всьому фронту оборони з΄єднань 46-го танкового та 42-го армійського корпусів Вермахту почали проявляти активність сили Люфтфаффе. Групи бомбардувальників у складі 20-30 літаків бомбили бойові порядки наступаючих  радянських частин і їх тили. Спроба радянських дивізій з ходу прорвати другу смугу не дала результатів і бої за неї майже на всьому фронті тривали до кінця наступного дня.

Внаслідок жорстокого двобою в другій половині дня 15 липня німці вимушені були почати відступ з лінії «Принца Євгенія» майже по всьому фронту. 340-й гв сп обійшов Охлонів півдня і зайняв оборону в 3-5 кілометрах на захід від села, 337-й гв сп з півдня обійшов Стоянів і зайняв оборону на його західній околиці, а 342-й гв сп оволодів селами Барани і Борочинці і також зайняв оборону.

Успішні дії 121-ї гвардійської стрілецької дивізії з прориву обророни противника, а також дії з стримування його контратакуючи підрозділів дали змогу командуванню фронту ввести увечері 16 липня в бій з району східніше Дружкополя частини кінно – механізованої групи генерала В.К.Баранова, яка розпочала свій героїчний рейд по ворожим тилам.