У травні 1944 року змінилось командування 1-м Українським фронтом. Новим командувачем замість Маршала СРСР Г.К.Жукова став Маршал Радянського Союзу Іван Степанович Конєв²⁷⁵.

Іван Конєв народився 16(28) грудня 1897 року в селі Лодейно Вологодської губернії. У 1916 році був призваний на військову службу до царської армії. Після закінчення артилерійської учбової команди молодший унтер-офіцер Конєв отримав направлення для проходження служби на Південно - Західний фронт. За командирські навики і відвагу в боях отримав лички унтер-офіцера. Після повернення з фронту у 1918 році І.С.Конєв був обраний членом Нікольського повітового виконкому Вологодської губернії і військовим комісаром повіту. В роки Громадянської війни брав участь в боях проти військ адмірала Колчака, отамана Семенова, японських інтервентів на посадах військового комісара бронепоїзда, бригади, стрілецької дивізії, комісара штабу Народно-Революційної Армії Далекосхідної республіки, стрілецького корпусу. У 1921 році в числі інших делегатів Х з΄їзду РКП(б) брав участь в ліквідації Кронштадтського повстання. По закінченню Громадянської продовжив військову службу в РСЧА. Спочатку був військовим комісаром 17-го Приморського стрілецького корпусу, згодом комісаром управління 17-ї Нижегородської стрілецької дивізії (з серпня 1924 р.). Після закінчення однорічних курсів удосконалення вищого начскладу при Військовій академії (1926 р.) отримав призначення на посаду командира і комісара 50-го стрілецького полку і коменданта Москви (з січня 1930), а згодом помічника командира 17-ї Нижегородської стрілецької дивізії (з березня 1930), По закінченні у 1934 році Військової академії імені М.В.Фрунзе займав посади командира і військового комісара 37-ї стрілецької дивізії (з грудня 1934 року), 2-ї стрілецької дивізії (з березня 1937). У 1938 році Іван Степанович був призначений командиром Особливого стрілецького корпусу (1938), згодом командуючим 2-ою окремою Червонопрапорною Далекосхідною армією (з липня 1938). У 1940-41 роках командував військами Забайкальського (з червня 1940) і Північно-Кавказського (з січня 1941) військових округів. Війну генерал – лейтенант Конєв (звання присвоєно в липні 1941 року) почав на посаді командувача 19-ою армією ( призначений 26 червня 1941 року), яка брала участь в Смоленській битві у складі Західного фронту. Успішне командування армією в першій вдалій оборонній операції зумовило сходження по кар΄єрним щаблям. Майже всю війну Іван Конєв командував фронтами: Західним (з вересня до 10 жовтня 1941 року, з серпня 1942 року по лютий 1943 року), Калінінським (з 17 жовтня 1941 року), Північно-Західним (з березня по липень 1943 року), Степовим (з липня  по жовтень 1943року), 2-м (з жовтня 1943 по травень 1944 року) і 1-м Українськими (з травня 1944 року по травень 1945 року). Смоленська битва,  битва за Москву, Курська битва сформували характер генерала, навчили його діяти рішуче, зважуючи ходи і свої і противника. Дві зірки Героя Радянського Союзу ( Укази від 29 липня 1944 року і 1 червня 1945 року), золота зірка героя Монгольської Народної Республіки (1971р.), орден «Перемоги», 6 орденів Леніна, орден Жовтневої Революції, 3 ордени Червоного Прапора, 2 ордени Суворова 1-у ступеня, 2 ордени Кутузова 1-го ступеня, орден Червоної Зірки, 13 іноземних орденів, медалі радянські і зарубіжні прикрашали кітель маршала. Після закінчення війни І.С..Конєв в 1945-46 роках був головнокомандуючим Центральною групою радянських військ і верховним комісаром в Австрії. З 1946 по 1950 рік - головнокомандуючим Сухопутними військами і заступником міністра Збройних Сил СРСР. У 1950-51 роках головний інспектор Радянської Армії. У 1951-55 роках командував військами Прикарпатського військового округу. У1955-56 роках був першим заступником Міністра оборони і головнокомандуючим Сухопутними військами. У 1956-1960 роках - перший заступник міністра оборони СРСР. Одночасно, з травня 1955 року по червень 1960 року, виконував обов'язки головнокомандуючого Об'єднаними збройними силами держав - учасників Варшавського договору. У 1960-61 роках був генеральним інспектором Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР, головнокомандуючим (1961-62 рр.) Групою Радянських військ в Німеччині. З квітня 1962 року і до смерті 21 травня 1973  перебував на посаді генерального інспектора групи генеральних інспекторів Міністерства Оборони СРСР. Похований у Москві на Красній площі біля Кремлівської стіни.

             У квітні – червні 1944 року південно – східна Волинь стала свідком зосередження могутнього військового угрупування, яке готувалось нанести вирішальний удар по ворогу і вибити його за межі СРСР. 

До складу нових об΄єднань фронту увійшли 3-тя гвардійська та 1-ша гвардійська танкова армії, яким разом зі з΄єднаннями 13-ї армії належало поставити крапку у звільненні Волині.

3-тя гвардійська армія була створена відповідно до Директиви Ставки Верховного Головнокомандування від 05.12.1942 року у складі Південно-Західного фронту (ІІ-го формування) шляхом перейменування 1-ої гвардійської армії (ІІ-го формування). До складу новосформованої армії на середину грудня 1942 року входили 14-й стрілецький корпус, 50-та гвардійська, 197-ма, 203-тя і 278-а стрілецькі дивізії, 90-та і 94-та окремі стрілецькі бригади, 1-й гвардійський механізований корпус, 22-га мотострілецька бригада і три окремі танкові полки. Перші бойові дії армія розпочала в ході контрнаступу радянських військ під Сталінградом. Брала участь у розгромі військ вермахту на Середньому Дону і зриві спроб деблокувати оточену в Сталінграді 6-ту польову армію. У січні-лютому 1943 року війська армії брали участь у Ворошиловградській наступальній операції, згодом в оборонних боях на берегах Сіверського Донця, влітку і восени 1943 року - в Донбаській стратегічній наступальній операції. В ході Запорізької  наступальної операції (жовтень 1943 року) війська 3-ої гвардійської армії прорвали оборону противника і у взаємодії з військами 8-ої гвардійської армії 14 жовтня звільнили м. Запоріжжя, ліквідували плацдарм гітлерівців на лівому березі Дніпра. 18 жовтня армія була включена до складу Південного фронту ІІ-го формування (з 20 жовтня 4-го Українського фронту). У складі цього фронту з΄єднання армії вели важкі бої по ліквідації Нікопольського плацдарму німців, а в січні-лютому 1944 р. брали участь в Нікопольсько – Криворізькій наступальній операції. Після форсування з ходу Дніпра 8 лютого 1944 року, у взаємодії з військами 6-ої армії 3-го Українського фронту війська армії звільнили місто Нікополь. 13 лютого польове управління армії було виведене до резерву Ставки ВГК, а 18 квітня армія була включена до складу 1-го Українського фронту.  У ході Львівсько-Сандомирській стратегічної наступальної операції в липні-серпні 1944 року війська армії, прорвавши оборону противника, пройшли з боями близько 250 км., форсували з ходу п'ять річок (у тому числі Сан і Віслу). У взаємодії з іншими арміями фронту війська 3-ї гвардійської захопили Сандомирський та Аннапольськимй плацдарми. У січні-лютому 1945 року 3-тя гв А діяла у складі ударного угрупування 1-го Українського фронту і у взаємодії із з'єднаннями лівого крила 1-го Білоруського фронту розгромила Островецько-Опатівське угрупування вермахту, пройшла з боями 450- 470 км. внаслідок чого вийшла до р. Нейсе. У квітні-травні переможного 45-го армія брала участь в Берлінській стратегічній операції. Наступаючи на правому крилі 1-го Українського фронту, охопила з півдня і південного заходу Франкфуртсько-Губенське угрупування ворога, після ліквідації якого війська армії були передислоковані з Берлінського на Дрезденський напрям і взяли участь в Празькій стратегічній наступальній операції. 9 травня 1945 року передові частини армії вступили до Праги. У липні 1945 р. 3-а гвардійська армія була розформована.

З квітня 1944 року і до кінця війни армією командував генерал – полковник Василь Миколайович Гордов.

Василь Миколайович народився 30 листопада 1896 року в селі Матвєєвка Мезелінського району (Нині Республіка Татарстан). У 1915 році розпочав військову службу рядовим царської армії. Після проходження навчальної команди у 1915 році був відправлений на фронт. Приймав участь в боях з німцями, за відвагу був нагороджений медалями, отримав звання старшого унтер-офіцера. У грудні 1917 вступив до Червоної Гвардії. В роки Громадянської війни командував взводом, ротою, батальйоном, полком на Східному та Західному фронтах, брав участь у ліквідації вольниці батька Махна.  По закінченні війни залишився на військовій службі, був завідувачем політбюро, помічником командира 53-го стрілецького полку 18-ї бригади, командиром батальйону 18-го Курського стрілецького полку. У 1925 році закінчив курси старшого комскладу Вищої тактичної школи і був направлений інструктором до новоствореної армії Монгольської Народної Республіки. По поверненню з Монголії (1926 рік) деякий час був помічником з господарської частини командира 241-го Калузького стрілецького полку, згодом був зарахований слухачем курсів «Постріл», які закінчив у 1927 році.  Далі була служба на посадах  помічника командира 16-го стрілецького полку ім. Комінтерну, помічника начальника 4-го сектору Управління бойової підготовки Сухопутних військ РСЧА. Після закінчення у 1932 році Військової академії ім. М. В. Фрунзе  отримав призначення на посаду  начальника штабу Московської військової піхотної школи, згодом - начальника штабу 18-ї стрілецької дивізії (1935 р.). У 1937-1939 роках командував 67-ю стрілецькою дивізією. Чергове підвищення у 1939 році привело на посаду начальника штабу Калінінського військового округу, а у 1940 році генерал – майор Гордов був переведений на аналогічну посаду в Приволзький військовий округ.

Під час Великої Вітчизняної війни був начальником штабу (червень - жовтень 1941 року) та командуючим 21-ої армії (серпень 1941 року і з жовтня 1941 по червень 1942 рр.). Став прообразом одного з головних героїв п’єси Олександра Корнійчука „ Фронт ”. У липні - серпні 1942 року командував Сталінградським фронтом. Допустив ряд помилок, які привели до прориву німецькими частинами зовнішнього оборонного обводу Сталінграду, за що був звільнений з посади командуючого. Згодом командував 33-ою армією (жовтень 1942 - березень 1944) і 3-ою гвардійською армією. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року Василю Миколайовичу Гордову було присвоене звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 6096).

По закінченні війни доля генерала Гордова склалась трагічно. У травні 1945 року він був призначений командуючим Приволзьким військовим округом. 8 жовтня 1946 року разом з своїми підлеглими - заступником командувача військами округу генерал-майором Г.І. Куликом (маршал Кулик у 1942 році був розжалуваний до генерал - майора) і начальником штабу округу генерал-майором Ф.Т. Рибальченком був усунутий з посади, а згодом, у січні 1947 року  звинувачений в підготовці військового перевороту і заарештований. Справжньою ж причиною спочатку усунення від посади, а згодом і  арешту стала підтримка Жукова у питанні відміни інституту політпрацівників у армії та негласні записи розмов з Рибальченком та дружиною про політику Сталіна, реалії життя в СРСР, долі репресованих радянських воєначальників²⁷⁶. Військовою колегією Верховного Суду СРСР в серпні 1950 року був засуджений до розстрілу. Вирок приведений у виконання 24 серпня 1950 року (за іншими даними помер у тюрмі). Через 6 років 11 квітня 1956 року Військова колегія Верховного Суду СРСР своїм визначенням припинила кримінальну справу відносно Гордова В.М. (як і у відношенні і Кулика Г.І., і Рибальченка Ф.Т). за відсутністю складу злочину. Був посмертно реабілітований, відновлений посмертно у військовому званні генерал-полковник, званні Героя Радянського Союзу і в правах на державні нагороди: 2 ордени Леніна, 3 ордени Червоного Прапора, 3 ордени Суворова 1-го ступеня, ордени Кутузова 1-го ступеня, Червоної Зірки, численні медалі.

Необхідно зазначити, що і сам Гордов не був святим. Так К.К.Рокосовський характеризував стиль управління Гордова „матерним”, М.С.Хрушов згадував про факти рукоприкладства генерала Гордова до підлеглих, незаконні розстріли офіцерів (за особистим наказом Гордова був безпідставно розстріляний гвардії капітан Олександр Трофімов, агітатор політвідділу 274-ої стрілецької дивізії 33-ї армії).

Підлеглі знали його як вимогливого, суворого, нещадного навіть до дрібних проявів розгубленості. Він жорстко питав з підлеглих за помилки, навіть самі незначні. Часом зайве жорстко, нерідко пригнічував їх волю і ініціативу, упевненість в своїх силах. Відбиток на його характер наклала гіркота невдач перших років війни, коли Василь Миколайович добре пізнав дійсну ціну малодухості, відсутності командирської волі, нерозпорядливості²⁷⁷. 

На відміну від більшості загальновійськових армій зразка 1944 року 3-тя гвардійська була 4-х корпусного складу. На території Волині до складу армії, довіреної командувати генерал – полковнику Гордову увійшли 21, 22, 76 та 120-й стрілецькі корпуси.

21-й стрілецький корпус в свою чергу мав у своєму складі 81, 136 та 253 стрілецькі дивізії.

 До складу 22-го стрілецького корпусу входили 58, 329 та 389 сд.

76-й стрілецький корпус було передано 3-й гвардійській зі складу 13-ї армії у складі вже відомих читачеві 106-ї та 181-ї стрілецьких дивізій, а також 149-ї сд.

Четвертим зі стрілецьких корпусів був 120-й ск у складі 197-ї, 218-ї та 273-ї стрілецьких дивізій.