Небо Волині влітку 1944 року відвойовували у люфтваффе льотчики 1-го гвардійського змішаного  авіакорпусу під командуванням  генерал-лейтенанта Володимира Івановича Аладинського (командував корпусом з 10.10.42 по 29.06.44), а згодом генерал-лейтенант авіації Авраама Юхимовича Златоцвєтова (Гольдфарба), який командував корпусом до 26.08.44.  Корпус було сформовано як 3-й змішаний 10.11.1942  у складі 17-ї повітряної армії. Наказом НКО СРСР від 24.08.43 був перетворений у 1-й гв змішаний авіакорпус. У липні 1944 року включений до складу 2-ї ПА. 28.09.44 був перейменований в 2-й гвардійський Володимир-Волинський штурмовий авіакорпус.

Генерал – лейтенант авіації Володимир Іванович Аладінський (1901-1971) Велику Вітчизняну зустрів на посаді командира 12 бомбардувальної дивізії, літаки якої на 22 червня 1941 року базувались на аеродромах Лепель, Бецьке, Травники, Крульовшизна. Не дивлячись на втрати у перший день війни бомбардувальники 6-го і 43го ближнє бомбардувальних, 29-го бомбардувального полків та штурмовики 215-го штурмового авіаційного полку під командуванням полковника Аладінського наносили удари по німецьким військам, які рвались вглиб радянської території. В грудні 1942 року генерал – майор Аладінський очолив 3-й змішаний авіа корпус, в подальшому перейменований у 1 гв ЗАК. По закінченні війни (1947 ік) генерал – лейтенант Аладінський командував 2-ю повітряною армією авіації далекої дії.

До складу корпусу в період дій на Волині входили 5, 6 гвардійські штурмові авіадивізії, 11-та гвардійська авіаційна дивізія та 202-га бомбардувальна дивізія.

5-я гвардійська штурмова Запорізька Червонопрапорна ордена Суворова авіаційна дивізія була сформована 09 червня 1942 р. на базі Управління ВПС 58-ї армій як 267-ма шад.  23.10.42 р. увійшла до складу 1-го змішаного авіакорпусу. За бойові заслуги наказом НКО СРСР від 01.05.43 р. № 199 перетворена в 5-ту гшад. З 12.08.1942 року і до 03.09.45 дивізією командував гвардії полковник (з 27.06.45 р. генерал-майор авіації) Леонід Вікторович Коломєйцев.

Війну майор Коломєйцев зустрів на посаді командира ескадрильї, у липні 1941 прийняв під командування 128-й бомбардувальний полк 12-ї бад. На той час в частині залишилось менше половини штатних машин і екіпажів. Командуючи 267-ю шад (згодом 5 гв шад) авіатори під командуванням Коломєйцева забезпечували з повітря дії наземних військ в ході Ворошиловградськї, Донбасської, Запорізької, Нікопольсько – Криворізької Одеської операцій, відзначились при звільнені Краматорська (05.02.43), Ворошиловграда (14.02.43), Костянтинівки (06.09.43), Запоріжжя (14.10.43), Нікополя (08.02.44), Одеси (10.04.44).

93-й (гв підполковник Шумський Василь Мефодійович), 94-й (гв майор Хвоя Микита Федорович) та 95-й (гв підполковник Федотов Петро Федотович) гвардійські штурмові авіаполки, які входили до складу дивізії забезпечили повітряний супровід наступу радянськиї військ на Рава – Руському напрямку. Цікава деталь – на кінець війни усі три командири полків 5-ї гшад стали Героями Радянського Союзу.

6-та гвардійська штурмова Запорізька двічі Червонопрапорна орденів Суворова і Богдана Хмельницького авіаційна дивізія була сформована у грудні 1942 року як 290-та шад.  Гвардійський прапор, звання і нумерацію отримала відповідно до наказу НКО СРСР від 24.08.43 р.№ 254. Дивізія знала і радість перемог і гіркоту втрат. Так, під час Курської битви 290 шад втратила в ході боїв 32 штурмовики ( тобто цілий полк), а пізніше, за масовий героїзм особового складу при звільненні міста Запоріжжя удостоїлась почесного найменування «Запорізька». З початку формування дивізії і до кінця війни з΄єднанням командував гвардії полковник, а згодом генерал – майор авіації (з 28.05.43)  Павло Іванович Мироненко.

Війну підполковник Мироненко зустрів у Харкові, на посаді командира 103-го ближнього бомбардувального полку (СУ-2). 28 червня 1941 полк був передислокований на Західний фронт і отримав завдання знищувати переправи через річку Березину. Першу атаку очолив командир полку. За перші три тижня боїв без прикриття винищувачів полк Мироненка втратив понад третину машин і екіпажів. До серпня 1941 полк двічі поповнювався бойовими машинами і льотно-підйомним складом. Усередині серпня полк передав вцілілу техніку іншим частинам і на автотранспорті направився до Харкова, а звідти до Воронежа. У Воронежі частину було переформовано в 103-й штурмовий авіаційний полк. Екіпажі отримали Іл-2 і були направлені в район Кримського перешийку для підтримки з повітря бойових дій 51-ї армії Південного фронту. В подальшому полк виконував завдання по відбиттю німецького наступу в Донбасі, на Кубані і Дону. 10.09.1942 року полковник Мироненко прийняв під командування 290-ту штурмову авіа дивізію.

11-я гвардійська винищувальна авіаційна дивізія була сформована 13 травня 1942 року на базі Управління ВПС 61 армії як 207-ма змішана авіадивізія. 20.05.42 була перейменована в 207-му винищувальні авіаційну дивізію. Діяла спочатку на Брянському, а з липня 1942 року на Воронезькому фронтах. 24.08.43 відповідно до наказу НКО СРСР №264 отримала гвардійське звання. 25.10.43 за звитягу особового складу в боях за звільнення міст Дніпропетровська і Дніпродзержинськ дивізії було присвоєно почесне найменування „Дніпропетровська”. 09.01.44 р. дивізія була виведена до резерву СВГК, а згодом включена до складу 1-го гвардійського ЗАК 2-ї ПА. На кінець війни бойове знамено дивізії прикрашали ордени Червоного Прапора та Богдана Хмельницького.

22.08.42 року дивізію очолив гвардії полковник (з 20.04.45 генерал-майор авіації) Олександр Петрович Осадчий.

Народився 29 травня 1907 року в місті Знаменка Кіровоградської області в сім'ї робітника. Після закінчення семирічки працював електромонтером на залізничній станції "Київ-2". У 1929 році був призваний на військову службу. У 1931 році закінчив Борисоглєбську військову школу пілотів. Проходив службу в Київському Військовому Окрузі. У січні 1937 року командир 65-ої винищувальної ескадрильї був направлений у закордонне відрядження. В небі Іспанії Олександр Осадчий отримав перший бойовий досвід. На своїй „Чайці” (І-15) за шість місяців боїв (з 10 січня 1937 року по 26 липня 1937) капітан Осадчий збив Do-17 та два He-51, які належали німецькому легіону „Кондор”, а згодом ще два франкістських CR-32. За бої в Іспанії О.П.Осадчий був нагороджений орденами Леніна та Червоного Прапора²⁸⁸.  У бій з асами Лювтваффе вступив в червні 1941 року. Командував 64-ю та 11-ю гв вад.  Особисто здійснив 39 вильотів на штурмовку та розвідку противника. За проявлені мужність та героїзм, вміле командування з’єднаннями під час війни 27 червня 1945 року генерал – майору аіації Осадчому було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Після війни продовжив службу у ВПС. З 1949 року - в запасі. Жив в Києві. Помер 3 березня 1981 року.

202-га бомбардувальна авіаційна дивізія була сформована 10 травня 1942 року на базі Управління ВПС 20-ї армії як 202-га винищувальна авіадивізія. Діяла на Західному фронті, входила до складу 1-ї повітряної армії. 21 жовтня 1942 року дивізія була переформована у 202-гу бомбардувальну і включена до складу 3-го ЗАК, у складі якого воювала до осені 1944 року. З 16 по 30 грудня 1942 р. брала участь в наступі військ Південно-Західного фронту і лівого крила Воронежського фронту в середній течії Дону. Льотчики завдавали ударів по угрупуваннях супротивника в районах Чертково-Міллерово, активно підтримували рейд 2 гв. танкового корпусу, а з 10 січня по 2 лютого громили оточене в межиріччі Волги і Дону угрупування 6-ї польової армії вермахту. 19.04.43 р. дивізії було присвоєне ім'я Верховної Ради Татарської АСРСР. За активні дії на Дніпровському плацдармі дивізії двічі оголошувались подяки в наказах Верховного Головнокомандуючого, а за звільнення столиці України Києва 11.10.43 була нагороджена орденом Червоного Прапора. 04.05.45 р. за активну участь в штурмі Берліна 202-а бомбардувальна Середньо-Донська Червонопрапорна  імені Верховної Ради Татарською АССР авіадивізія була нагороджена орденом Суворова.

З 03.11.42 по 19.09.44 дивізією командував генерал-майор авіації Степан Ігнатович Нечипоренко. У бої  проти німців вступив у серпні 1941 року на чолі 41-ї авіаційної дивізії, якою командував до 12.02.42. Закінчив війну на посаді командира 267-ї бомбардувальної Гатчинської двічі Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова авіаційної дивізії (командував з 24.09.44).

Ще один  авіакорпус – 5-й штурмовий  був сформований 21 липня 1943 року шляхом переформування 8-го змішаного авіаційного корпусу. З перших днів формування частини корпусу приймали участь в бойових діях на Білгород – Харківському напрямку Курської дуги, де його авіаполки спільно з 202-ю бомбардувальною авіа дивізією 2-ї ПА   проводили авіаційну підготовку ешелонованими діями бомбардувальників і штурмовиків. Групи по 6-12 літаків пригнічували і знищували вогневі засоби і живу силу противника на другій оборонній позиції. Авіація корпусу за 15 хвилин до атаки завдала зосередженого удару силами 36 літаків Пе-2, 76 Іл-2 і 45 винищувачів по найважливіших об'єктах ворога на ділянці прориву оборони, завдяки чому вже в першій половині дня радянські війська уклинилися в оборону противника на 5-7 км., чим було забезпечено успішне введення в бій 1-ї та 5-ї гвардійських танкових армій.  Згодом дивізії корпусу супроводжували з повітря наступ радянських танкових армад. У березні 1944 року корпус перебазувався в район Дубно.  З аеродромів рівненщини частини корпусу брали активну участь у знищенні оточеної 1-ої німецької танкової армії  (21 дивізія, в т.ч. 7 танкових) на північ від Кам΄янеця-Подільського. В ході Львівсько – Сандомирської операції корпус мав завданням підтримувати війська 13-ї та 1-ї гвардійської танкової армії. Льотчики корпусу проявили себе вже в ході підготовки до наступу. Саме командуючий і штаб 5-го шак ініціювали здійснення нічних нападів штурмовиків на львівський аеродром. У групи відібрали кращих льотчиків з 92-го гвардійського і 451-го штурмових та 513-го і 179-го винищувальних авіаполків. Одночасно з ударом по львівському аеродрому командувач армією наказав завдати ще три потужні удари по аеродромах ворога в Станіславі, Стриї і Бережанах. У штурмовці брали участь 24 штурмовики і 34 винищувачі. Удари вийшли значними: на львівському аеродромі було знищено і пошкоджене більше 30 двомоторних літаків, збитий один «фоккер», зруйновано декілька складів; на деякий час аеродром був виведений з ладу. Полки корпусу втратили всього три літаки. Такі удари по німецьким аеродромам були непоодинокі²⁸⁹. За бойові дії корпусу в Львівсько – Сандомирські операції командування високо оцінило успіх 5-го ШАК: корпус нагородили орденом Богдана Хмельницького, комкор – Каманін отримав  орден Кутузова, начальник штабу полковник Г. І. Яроцький другий орден Червоного Прапора. Були нагороджені всі три комдива корпусу. 10 льотчиків отримали звання Героя Радянського Союзу, десятки були нагороджені орденами і медалями. 1 вересня 1944 року корпус був переданий в розпорядження 5-ї повітряної армії, яка підтримувала з повітря 2-й Український фронт. Авіатори корпусу воювали над Карпатами, Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною, Австрією. У лютому 1945 р. за зразкове виконання завдань командування в боях з німецькими загарбниками при оволодінні Будапештом 5-й штурмовий Вінницький Червонопрапорний ордена Богдана Хмельницького авіаційний корпус був нагороджений орденом Кутузова 3-го ступеня.

Від початку формування корпусу і до Перемоги ним командував один з перших Героїв Радянського Союзу (медаль Золота Зірка №2) генерал – майор (з 20.04.45  генерал – лейтенант) авіації Микола Петрович Каманін.

Народився 5 (18) жовтня 1909 року в місті Меленки нині Володимирської області Російської Федерації. У 1927 році був зарахований курсантом Ленінградської військово – теоретичної школи ВПС, яку закінчив у 1928 році. За рік закінчив ще одну льотну школу - Борисоглєбську військову авіаційну школу льотчиків. По закінченні навчання служив у авіаційних частинах РСЧА. У лютому 1934 був призначений командиром змішаного загону літаків для порятунку екіпажа і пасажирів пароплава «Челюськін». На літаку Р-5 в складних метеоумовах очолив груповий переліт Олюторка-Ванкарем протяжністю близько 2500 км. Здійснив 9 польотів на крижину, вивіз зі своїм екіпажем 34 людини. За мужність і героїзм, проявлені при порятунку челюскінців, Каманіну Миколі Петровичу 20 квітня 1934 року було присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна (звання Героя Радянського Союзу було засноване 16 квітня 1934 року і засвідувалось врученням грамоти ВЦВК. Медаль Золота Зірка стала вручатись лише у 1939 році). У 1938 закінчив Військово-повітряну академію імені М.Є.Жуковського (командний факультет). У 1938-1940 командував авіаційною бригадою у Харківському військовому окрузі. У 1939-1940 рр приймав участь в бойових діях на Радянсько – Фінському фронті. По закінченні Зимової війни був призначений на посаду заступника командуючого ВПС Середньоазіатського військового округу. На цій посаді з початком Великої Вітчизняної війни займався формуванням і підготовкою авіаційних з'єднань для їх відправки на фронт, неодноразово подавав рапорти з проханням направити в район бойових дій. Прохання генерала Каманіна задовольнили лише у липні 1942 року і призначили командиром 292-ої штурмової авіаційної дивізії (Калінінський фронт). Частини дивізії відзначились в ході Великолуцької наступальної операції. У лютому 1943 року прийняв командування новосформованим 8-м змішаним авіа корпусом, який у липні цього ж року був реорганізований у 5-й штурмовий авіаційний корпус. Після закінчення війни продовжував командувати корпусом до призначення у 1947 році в в Головне Управління Цивільного Повітряного Флоту СРСР. З 1951 до 1955 року був заступником голови Добровільного товариства сприяння авіації, армії та флоту (ДТСААФ) СРСР з авіації. У 1956 закінчив Військову академію Генштабу, по закінченні якої командував повітряною армією (1956-1958 рр.) а у 1958 році був призначений заступником начальника Головного штабу ВПС з бойової підготовки. Ім΄я генерал – полковника Каманіна безпосередньо пов΄язане з радянською космонавтикою, адже з 1960 року він очолив нове управління у радянських ВПС – космічне, був помічником Головнокомандуючого ВПС по космосу, активно брав участь у відборі і підготовці перших радянських космонавтів. З 1971року генерал-полковник авіації М.П.Каманін - у відставці. Помер 11 березня 1982 року. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві.

 До складу корпусу з початку його формування входили 4-та гвардійська, 264-та штурмові та 331-ша винищувальна авіаційні дивізії.

 4-та гвардійська штурмова авіаційна дивізія була сформована у травні 1942 року на базі управління ВПС 22-ї армії як 211-та змішана авіаційна дивізія, першим командиром якої був Герой Радянського Союзу полковник Георгій Пилипович Байдуков, котрий був другим пілотом екіпажу (командир –Валерій Чкалов, штурман – Олександр Бєляков), що здійснив безпрецедентний авіаційний перельот разом з Москви на Далекий Схід через Північний полюс. Через місяць – 14.06.42 дивізія була переформована у 212-ту штурмову, а   наказом НКО СРСР від 01.05.43 №199  була удостоєна звання гвардійської і стала 4-ю гвардійською авіаштурмовою. 20 травня 1943 року дивізії був вручений гвардійський прапор. З  24.05.44 до 11.05.45 дивізією командував гвардії полковник Валентин Пилипович Саприкін.

У складі дивізії на посаді командира ескадрильї 90-го гвардійського штурмового Старокостянтинівського Червонопрапорного авіаційного полку в небі Волині воював майбутній 12-й космонавт капітан Георгій Тимофійович Береговий. За період Великої Вітчизняної війни гвардії капітан Береговий здійснив сто вісімдесят п'ять бойових вильотів на літаках "По-2", "Р-5", "СБ", "Іл-2". Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому відвагу і героїзм гвардії капітану Береговому Георгію Тимофійовичу було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

Крім 90-го гшап до складу дивізії входили 91-й гшап, згодом Володимир – Волинський Червонопрапорний, ордена Кутузова та 92-й гвардійський штурмовий Кам'янець-Подільський орденів Суворова і Богдана Хмельницького  авіаційний полк.

 10  травня 1942 року на на базі Управління ВПС 4-ї ударної армії  було сформовано 210-ту винищувальну авіаційну дивізію (І формування). З моменту формування дивізія діяла у складі 3-ї повітряної армії (Калінінський фронт). 14.06.42 дивізія була переозброєна  на штурмовики Іл-2 і реорганізована в 264-ту штурмову авіаційну дивізію, яка увійшла до 5 шак. До складу дивізії входили 235-й штурмовий Проскурівський, 451-й штурмовий Кам'янець-Подільський ордена Богдана Хмельницького, 809-й штурмовий Кам'янець-Подільський ордена Богдана Хмельницького авіаційні полки. Полки дивізії разом з полками 212-ї шад (4-ї гвшад) забезпечували дії сухопутних частин в ході боїв за Ржев, Гжатськ, Вязьму, Бєлий, Сичовку, Бєлгород, Житомир, Кам΄янець – Подільський, Володимир – Волинський, Сокаль, Кристинопіль, Рава – Руську,Львів.

З 04.09.43 по 11.05.45 дивізією командував полковник Євген Васильович Клобуков. Перший бойовий досвід, тоді командир 5-ї ескадрильї 150-го швидкісного бомбардувального полку майор Клобуков отримав в небі Монголії над річкої Халхін-Гол (командиром полку був легендарний радянський військовий льотчик, згодом двічі Герой Радянського Союзу Іван Семенович Полбін).  За відвагу в боях з японцями був нагороджений оденом Червоного Прапора, а за відмінний стан бойової і політичної підготовки ескадрильї орденом «Знак Пошани». У липні 1941 року заступник командира 150-го шбап підполковник Клобуков був призначений командиром бомбардувального полку²⁹⁰. Є.В.Клобуков командував авіаційним полком до призначення командиром 264-ї шад, при цьому на час її формування 60% складали сержанти випускники льотних училищ. Тим не менше комдив Клобуков зумів з них виховати справжніх асів, які зуміли відвоювати небо і землю у Люфтваффе.

Третьою дивізією, яка входила до складу 5 шак була 331-ша винищувальна авіаційна дивізія під командуванням полковника Івана Андрійовича Семененка (командував з 25.11.43 по 11.05.45). До складу дивізії входили 122-й винищувальний Будапештський, 179-й винищувальний Ярославський, 513-й винищувальний Кам'янець-Подільський авіаційні полки. Усі частини дивізії були нагороджені орденом Суворова. 27.07.44 за проявлені мужність і героїзм льотчиків в боях в районі Львова дивізії було присвоєно почесне найменування «Львівська».

Разом з зосередженням військ відбувалась і підготовка до майбутнього наступу. В районі села Великий Омеляник Луцького району було обладнано командний пункт Маршала Радянського Союзу Г.К.Жукова, який виступав координатором дій 1-го Білоруського і 1-го Українського фронтів під час літньої кампанії 1944 року і за спогадами самого маршала «… щоб бути в цей час ближче до ковельського угрупування 1-го Білоруського і військ 1-го Українського фронтів»²⁹¹.