Та все ж самим потужним
угрупуванням, зосередженим на правому фланзі 1-го Українського фронту була 1-ша гвардійська танкова
армія,
яка вела свою історію від 1-ї танкової армії (2-го формування), сформованої в
січні-лютому 1943 на Північно-Західному фронті в районі міста Осташков. Тоді до
армії, яка безпосередньо підпорядковувалась Ставці, увійшли 3-й
механізований та 6-й танковий корпуси, три лижні бригади, а також інші
з'єднання і частини. Польове управління 1-ї танкової було створене на базі польового
управління 29-ї армії. В середині лютого 1943 армія була включена до групи
військ під командуванням генерала-полковника М.С. Хозіна, в середині березня
знову була виведена до резерву Ставки ВГК. Наприкінці квітня 1-ша танкова армія
після перегрупування в районі м. Обоянь увійшла до складу Воронезького фронту.
У Курській битві армія, маючи в своєму складі 6-й і 31-й танкові, 3-й
механізований корпуси, ряд артилерійських, зенітно-артилерійських, інженерних
та інших з'єднань і частин, у взаємодії з іншими об'єднаннями і з'єднаннями
фронту брала участь в оборонній битві проти сильного танкового угрупування
вермахту, яке наступало на Обоянському напрямі. Внаслідок продуманих оборонних
дій ворог вимушений був припинити наступ. У
Білгородсько-Харківській операції
війська 1-ї танкової армії з 3 по 11 серпня пройшли з боями 120 км.,
звільнили місто Богодухівв (7 серпня), у взаємодії з іншими об'єднаннями фронту
розітнули значене німецьке угрупування і зіграли важливу роль у відбитті
контрударів противника в районах Богодухова і Ахтирки. Успішні дії 1-ї ТА
сприяли успіху військ сусіднього Степового фронту при звільненні Харкова. У
вересні 1943 армія в черговий раз була виведена до резерву СВГК і зосереджена в
районі Сум. Наприкінці листопада війська армії були перекинути в район
Броварів, де армія увійшла до складу 1-го Українського фронту. У ході
Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, діючи на напрямі головного
удару фронту, війська
армії за 17 днів пройшли з боями до 300 км., звільнили понад 100 населених
пунктів, зокрема місто і стратегічний залізничний вузол станцію Козятин (28 грудня), а
у взаємодії із з'єднаннями 18-ої і 38-ої армій м. Бердичів (5 січня 1944). У
Проскурівсько-Чернівецькій операції
з'єднання і частини армії за 15 діб просунулися до 250 км., у взаємодії
з 4-ю танковою армією розсікли оборону групи армій «Південь» і відсікли шляхи
відходу на територію Західної України її головним силам. За зразкове виконання
бойових завдань, героїзм, стійкість і мужність особового складу 25 квітня 1944
року 1-ша танкова отримала гвардійський прапор і стала
найменуватись 1-ю гвардійською танковою армією. В ході Львівсько-Сандомирської
наступальної операції війська 1-ї гв ТА в ході 35-денних
безперервних боїв пройшли близько 400 км., у взаємодії із з'єднаннями 3-ї
гвардійської танкової армії, 13-ї армії та 1-го гвардійського кавалерійського
корпусу звільнили міста Перемишль і Ярослав (27 липня). У серпні вели бої за
утримання і розширення Сандомирського плацдарму. На початку вересня 1944 армія
була виведена до резерву Ставки ВГК в район Немиріва. В середині листопада 1944
1-ша гвТА була включена до складу військ 1-го Білоруського фронту. Високу бойову майстерність, відвагу і
мужність проявили воїни армії у Варшавсько-Познаньській операції 1945. За 18
днів наступу війська армії пройшли з боями понад 600 км., прорвали 7 оборонних
рубежів, з ходу форсували річки Піліца, Варта, Одер, звільнили сотні польських
міст і сіл. При цьому середньодобовий темп наступу складав 33, а максимальний -
75 кілометрів. У лютому – березні 1945 року армія у складі 1-го Білоруського, а
з 8 по 23 березня 2-го Білоруського фронтів брала участь в Східно-Померанській
наступальній операції. Свій бойовий шлях завершила при виконанні бойових
завдань в ході Берлінської наступальної операції. 3а ратні подвиги в роки війни
понад 80 тисяч воїнів армії було нагороджено орденами і медалями, а 117 з них
присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Двічі цього звання було удостоєно троє
офіцерів, серед них і беззмінний командуючий 1-ю гвардійською танковою генерал-полковник танкових військ Михайло
Юхимович Катуков.
Михайло
Юхимович Катуков народився 4 (17) вересня 1900 у селі Велике Уварово тоді
Коломенського, а нині Озерського району Московської області в багатодітній
селянській сім΄ї (у батька від двох шлюбів було семеро дітей). У дитинстві працював на
молочній фермі місцевого поміщика. Закінчив початкову сільську школу. У 1912
році Михайла відправили до родичів , які
проживали у Санкт-Петербурзі і повинні були допомогти з працевлаштуванням. У
столиці Російської імперії Михайло Катуков спочатку працював посильним, згодом
подався на завод. Після Жовтеневого перевороту 1917 року повернувся до рідного
села. У 1919 році Коломенським повітовим військкоматом був призваний до
Червоної Армії. Приймав участь в бойових діях Громадянської війни. У складі
54-ї стрілецької дивізії придушував повстання козаків на Дону. Після лікування
від тифу потрапив до 57-ї сд, у складі якої воював на Західному фронті проти
військ панської Польщі. На відміну від більшості селян, які рвались до
подарованої Радами землі, залишився на військовій
службі. По закінченні у 1922 році Могильовських піхотних курсів проходив службу
в 27-й Омській Червонопрапорній стрілецькій дивізії, командував взводом, ротою,
батальйоном. У 1927 році закінчив стрілецько-тактичні курси удосконалення комскладу
РСЧА імені III Комінтерну «Постріл». Службу у 27-й сд закінчив на посаді
начальника штабу полку. У червні 1932 року М. Ю. Катуков був призначений
командиром 5-ої окремої механізованої бригади
(Білоруський військовий округ), у грудні того ж року - начальником розвідки
цієї ж бригади, у вересні 1933 року - командиром учбового батальйону. У жовтні
1934 року нове призначення – на посаду начальника оперативного відділу
механізованаї бригади у Київському військовому окрузі. У 1935 році закінчив
Курси удосконалення командного складу при Військовій академії механізації і
моторизації РСЧА. У вересні 1937 року був призначений начальником штабу 135-ої
стрілецько-кулеметної бригади 45-го механізованого корпусу (Київський
військовий округ), у квітні 1938 року - виконуючим обов'язки начальника штабу
45-го механізованого корпусу, в жовтні 1938 року - командиром 5-ої
легкотанкової бригади,а в липні 1940 року - командиром 38-ої легкотанкової
бригади. Наприкінці 1940 року
М.Ю.Катуков став командиром 20-ї танкової дивізії. На чолі цієї дивізії зустрів
початок війни, познайомився з Волинськими, Рівненськими
та Львівськими
полями та балками в ході першої танкової битви Великої Вітчизняної в трикутнику
Луцьк – Дубно-Броди. З великими втратами вивів з оточення залишки дивізії у
серпні 1941 року. Після виходу з оточення був призначений командиром 4-ої
танкової бригади, яка відважно билася під Мценськом і на Волоколамському
напрямі. Танкісти полковника Катукова мали честь першими завдати
серйозної поразки хваленим танковим асам Гудеріана в жовтні 1941 року на
підступах до Москви. Бригада під командуванням генерал – майора танкових військ
(звання присвоєне 10.11.41) першою в бронетанкових військах отримала
гвардійський прапор і стала йменуватися 1-ою гвардійською танковою бригадою.
Під час наступу під Москвою генерал – майору т/в Катукову будо довірене
командування зведеною рухомою групою у складі двох танкових і механізованої
бригад. Група Катукова з честю виконала поставлене завдання, прориваючи оборону
противника і наносячи раптових ударів по тилам і резервам ворога. У квітні 1942 року М.Ю.Катукова
призначили командиром 1-го танкового корпусу, а у вересні 1942 - командиром
3-го механізованого корпусу (Калінінський фронт). З січня 1943 року до кінця
війни командував 1-ою танковою армією. За уміле керівництво 1-ою гвардійською
танковою армією в Львівсько-Сандомірській операції, мужність і героїзм
23 вересня 1944 року генерал-полковнику т/в Катукову присвоєне звання Героя
Радянського Союзу. Другою медаллю «Золота Зірка» був нагороджений 6 квітня 1945
року за уміле керівництво бойовими діями 1-ої гвардійської танкової армії в
Східно-Померанській наступальній операції. У повоєнні роки до 1950
року продовжував командувати 1-ою гвардійською танковою армією у складі Групи
радянських військ в Німеччині. З 1950 року - командувач бронетанковими і
механізованими військами ГРВН. У 1951 році закінчив Вищі академічні курси при
Академії Генерального штабу. З 1951 року - командувач 5-ою гвардійською
механізованою армією. З 1955 року - генерал-інспектор Головної інспекції
Міністерства оборони СРСР, згодом заступник начальника Головного управління
Сухопутних військ. У 1959 році Катукову було
присвоєне звання Маршал бронетанкових
військ. З 1963 року і до дня смерті 8 червня 1976 року продовжував службу в
Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.
До початку Львівсько –
Сандомирської операції до складу 1-ї гвардійської танкової армії входили: 8-й
гвардійський механізований корпус (19, 20 и 21 гв. мехбр, 1 гв. тбр, 400 гв.
сап, 353 гв. вптап, 42 гв. овптдн, 265 гв. мінп, 8 гв. мцб, 405 гв. мдн, 358
гв. зенап), 11 –й гвардійський танковий корпус (40, 44 и 45 гв. тбр,
27 гв. мсбр, 1454 сап, 362 гв. вптап, 40 гв. овптдн, 270 гв. мінп, 9 гв. мцб,
53 гв. мдн, 1018 зенап), 79 гв. мп, 4 гв. зенад (256, 257, 263 и 273 гв. зенап), 64
гв. тбр, 11 гв. отп, 399 гв. сап, 6 мцп, 12 гв. Мцб, 191 гв. оапзв 13 та 14 гв.
оіб.
Чисельність особового
складу становила 34 494 чоловіки, на озброєнні перебувало 416 танків
і САУ, 476 гармат і мінометів, 40 реактивних установок, 3867 автомобілів. Були
поповнені запаси паливо-мастильних матеріалів (3,7 заправок дизпалива, 4,75
заправок автобензину), боєприпасів (3,5 боєкомплекту для танків і
артилерії, 2,8 для стрілецької зброї),
продовольства (15 добових видач)286. |