П`ятниця
29.03.2024
17:41
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині.

5.3.4. Посилення угрупування фронту. Дивізії 120-го СК

197-ма стрілецька дивізія (ІІІ формування) була створена 16 травня 1945 року  на базі 120-ї стрілецької дивізії (ІІ формування) та 147-ї стрілецької (курсантської) бригади на території Ваневського району Тульської області. 22 липня у складі 53-го стрілецького корпусу Брянського фронту прийняла бойове хрещення на правому березі річки Рессета. За декілька днів боїв частини дивізії звільнили від німців п'ятнадцять населених пунктів, і вийшли до оборонного рубежу „Хаген” на схід від Брянська. 17 вересня дивізія, спільно з частинами 323-ої сд визволила Брянськ за що отримала почесне найменування Брянська. 21 вересня частини дивізії звільнили районний центр Брянської оласті місто Почеп. У ніч на 22 вересня частини і підрозділи з’єднання без артилерійської підготовки пішли на штурм міста Унеч і до півночі звільнили ще один районний центр Брянщини. Несподівна для німецьких частин атака ввела ворога в ступор. Німці не змогли організувати сильного супротиву. На станції Унеч було захоплено декілька ешелонів з ворожою технікою, боєприпасами, продовольством. За рішучі дії при оволодінні містом і залізничним вузлом Унеч Указом Президії Верховної Ради СРСР дивізія була удостоєна ордена Червоного Прапора. 24 вересня частини дивізії перерізали шосейну дорогу Сураж - Клінци, ліквідовували опорні пункти противника в районі хуторів Старий, Гута, Гнилуша і до кінця наступного дня вийшли на річку Іпуть, де зайняли оборону. 3 жовтня дивізія передала свою ділянку частинам 3-ої та 63-ї армій і була направлена на відпочинок і доукомплектування. В листопаді 1943 прибула в район Гомеля. В ході боїв за населені пункти Дубрава і Притика втратила до 40% особового складу. На початку березня 1944 року обезкровлене з’єднання було виведене до резерву і передислоковане на територію Ніжинського району Чернігівської області де увійшло до складу 120 ск 3 гвА. У складі цього корпусу дивізія продовжила свій бойовий шлях до кінця війни У ніч на 24 травня 1944 частини дивізії зайняли бойові позиції в районі Торчина.

Тричі (30.11.43, 06.02-03.09.44 і з 10.03.45 до Перемоги) командував дивізією генерал – майор Федір Семенович Даниловський.

 

Федір Семенович користувався великою пошаною у особового складу дивізії. Це була широко освічена людина і загалом, і у військовому відношенні. Закінчив Ленінградську піхотну школу, командував бронепоїздом, стрілецькими полками.. За його плечима були Військова академія імені Фрунзе, досвід практичної роботи у військах. Висока теоретична підготовка, різносторонній командирський досвід, практика ведення бойових дій зробили його знаючим командиром високого рангу (з вересня 1944 по лютий 1945 командував 120-м стрілецьким корпусом). 

Витриманий, енергійний, вольовий він володів умінням згуртувати колектив, який його оточував, яким він командував. Строгий, але справедливий, він в повну міру питав за щонайменше упущення. Не терпів розхлябаності, чванства і зарозумілості. Умів постояти за підлеглого, не боявся узяти його провину на себе, якщо бачив, що офіцер або солдат допустив помилку ненавмисно або по незнанню. Був коректний, простий в стосунках з людьми. До нього йшли за порадою, допомогою офіцери, сержанти, солдати. Не жалів часу на підготовку офіцерів і штабів як з’єднання так і частин. Перед наступом обов'язково бував на місці атаки, уточнював з командирами, розвідниками, спостерігачами систему вогню противника, його інженерні загородження, цікавився поведінкою ворога. Даниловський був безстрашною людиною, але не схильним до показної хоробрості. Якщо обстановка диктувала, з'являвся там, де це було потрібно. Своєю витримкою і енергійними заходами вселяв упевненість в інших, тим самим нерідко впливав на хід бою283.

218-та стрілецька дивізія (ІІ формування) була сформована на базі 51-ї сд (II) та  165-ї сбр 29 червня 1943 року. Бойові дії розпочала 9 липня 1943 року в складі 38-ї армії (ІІ формування) на Курській дузі. Згодом, у складі 47-ї армії  Воронезького фронту приймала участь у визволенні Тростянецького та Лебединського районів Сумської області. За звільнення селища і станції Ромодан (Миргородський район Полтавської обл.), наказом Верховного Головнокомандуючого від 19 вересня 1943 року № 18, дивізії було присвоєне почесне найменування „Ромоданівська”. 23 вересня 218-та сд в районі Канева (Черкаська обл.) вийшла до Дніпра і однією з перших форсувала його. Понад місяць утримували бійці дивізії плацдарм, наносячи значних втрат ворогу і відтягуючи його сили. В жовтні 1943 дивізія була перекинута в район Пуще-Водиці де знову була вимушена переправлятись через Дніпро, відзначилась в ході боїв за Київ і отримала друге почесне найменування „Київська”. В ході Житомирсько – Бердичівської наступальної операції 218-та сд 1-го Українського фронту відзначилась при звільненні 13 листопада 1943 року обсного центру України міста Житомир (наказ ВГК від 13.11.43 №39). В Ході Калінковичівсько – Мозирської наступальної операції в січні 1944 року  дивізія відзначилась при звільненні населених пунктів Озаричі та Великі Литвиновичі (Гомельська обл. Білорусії). На Волині до дивізії надійшла радісна звістка. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1944 року звання Героя Радянського Союзу були удостоєні старший лейтенант Бєлов Олексій Юхимович - старший ад'ютант батальйону 667-го стрілецького полку, молодший лейтенант Сорокін Сергій Максимович - комсорг стрілецького батальйону 667-го стрілецького полку, майор Рашутін Григорій Дмитрович, командитр стрілецького батальйону 667-го стрілецького полку, старший лейтенант Томжевський Валентин Станіславович - командир мінометного взводу 667-го стрілецького полку (в повоєнні роки генерал – майор Томжевський довгий час був головним редактором Видавництва військової і військово-технічної літератури на іноземних мовах Міністерства оборони СРСР),  капітан Можаєв Микола Васильович - командир батальйону 372-го стрілецького полку,  рядовий Горбань Ігнат Петрович, розвідник 487-ої окремої розвідувальної роти  дивізії. Живим прикладом для бійців і командирів дивізії був і її командир – гвардії полковник Василь Ілліч Баклаков.


Василь Баклаков народився 1 лютого 1902 року в селі Поповичі нині Цілинного району Алтайського краю в селянській сім'ї. У 1924 році був призваний на військову службу. Після проходження строкової служби залишився в кадрах РСЧА. У 1930 році закінчив Омське піхотне училище. Служив командиром взводу і роти полкової школи, начальником полкової школи, командиром окремого розвідувального батальйону в частинах Сибірського військового округу.  Перший бойовий досвід випускник курсів ”Постріл” (1938 р.) отримав під час радянсько – фінської війни на посаді командира розвідувального батальйону. На такій же посаді (107-ма сд Західного фронту) капітан Баклаков застав і початок Великої Вітчизняної війни. Бої під Смоленськом і Єльнею загартували молодого командира, навчили стійкості, виваженості, солдатської мудрості. Після отриманого важкого поранення під Єльнею і лікування  командував курсантським батальйоном в Барнаульському піхотному училищі, потім був командиром батальйону в запасному стрілецькому полку (Омськ). З вересня 1942 року командував сформованою з сибіряків 28-ою окремою лижною бригадою на Центральному фронті. У травні 1943 року підполковник Баклаков був призначений заступником командира 37-ої гвардійської стрілецької дивізії. Саме на цій посаді Баклаков отримав перший значний досвід організації прориву сильно укріпленої оборони противника в районі міст Дмитрів – Орловський і Сєвськ на початку серпня 1943 року. У січні 1944 року гвардії полковник Баклаков був призначений командиром 218-ої стрілецької дивізії.

Під керівництвом Баклакова дивізія прорвала оброну противника під селищем Торчин і до 1 серпня 1944 року вийшла до Вісли на північ від міста Сандомир. Комдив особисто очолив перший ешелон дивізії при форсуванні основного русла ріки (в ніч на 3 серпня), боях на захопленому плацдармі на безіменному острові на Віслі (до 7 серпня), захопленні плацдарму на західному березі Вісли. Поранений командрир дивізії не залишив керівництво боєм до закінчення бою за панівну висоту. 13 вересня 1944 року гвардії полковнику Баклакову було присвоене військове звання «генерал-майор». Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року за уміле командування дивізією і мужність, проявлену в боях, гвардії генерал-майору Баклакову Василю Іллічу було присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 4465). На фронт генерал Баклаков не повернувся. Після одужання навчався в Академії Генерального штабу, яку закінчив в 1946 році. Командував дивізією. З 1948 року генерал-майор Баклаков - у відставці за станом здоров’я. Жив і працював у Москві. Помер 24 березня 1982 року. Похований на Кунцевському кладовищі284.

273-тя стрілецька дивізія (ІІ формування) була сформована в Подольську 16 травня 1942 року з бійців лижних батальйонів, які залишилися в живих після кровопролитних боїв під Старим Осколом та військовослужбовців, виписаних з військових госпіталів. 2 травня до дивізії прибули 35 курсантів з Московського піхотного училища імені Верховної Ради РРСФР, які стали командирами відділень та заступниками командирів взводів.  18 вересня 1942 року дивізія прибула під Сталінград (район станції Котлубань) і увійшла до складу 1-ої гвардійської армії. З 19 листопада 1942 і до 2 лютого 1943г. дивізія у складі 24-ої армії брала участь в контрнаступі під Сталінградом. З 20 липня 1943 з’єднання у складі 11-ої армії Західного фронту брало участь в Орловській наступальній операції. На 26 липня 1943 року частини дивізії вели бої на 30 км. на південний схід від міста Жиздра. У серпні 1943 року вела оборонні і наступальні дії в районі міста Карачева. З 1 вересня 1943р. дивізія у складі 11-ої армії Брянського фронту брала участь в Брянській наступальній операції. В ході операції 273-тя сд у взаємодії з 4-ою стрілецькою дивізією 17 вересня звільнила місто Бєжица. З 10 листопада 1943 р. дивізія брала участь в Гомельсько-Рєчицькій наступальній операції. На 1 січня 1944г. дивізія входила до складу 25-го стрілецького корпусу 48-ої армії Білоруського фронту. У березні 1944 року з’єднання увійшло до складу 120-го стрілецького корпусу 3-ї гвардійської армії резерву Ставки ВГК.

З 13 липня 1944г. дивізія брала участь у Львівсько-Сандомирській наступальній операції, в ході якої вела наступ у напрямі польського міста Замосць і далі до Сандомиру. З 12 січня 1945 дивізія у складі 22-го стрілецького корпусу 6-ої армії 1-го Українського фронту брала участь в Сандомирсько-Сілезській наступальній операції. В ході цієї операції дивізія наступала у напрямі польського міста Старжиська-Каменна. З 8 лютого 1945 дивізія у складі 6-ої армії 1-го Українського фронту брала участь в Нижнє-Сілезській наступальній операції (вела наступ в напрямку міста Лігніц). З березня 1945 року 273-тя Бєжицька Червонопрапорна ордена Богдана Хмельницького стрілецька  дивізія брала участь в боях за Бреслау (нині м. Вроцлав)і 6 травня у взаємодії з іншими з'єднаннями 6-ої армії оволоділа містом.

З 24.12.1943 по 17.09.1944 дивізією командував  полковник (з 13.09.1944 генерал-майор) Лотоцький Семен Сергійович. (В повоєнний час генерал-лейтенант Лотоцький одинадцять років прослужив у  Генеральному штабі, під його редакторством вийшло декілька військових підручниківі монументальна праця „Історія війн і військового мистецтва”285. Помер у 1980 році, похований у Києві).

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. | Додав: voenkom (24.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 848 | Рейтинг: 5.0/8
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: