П`ятниця
29.03.2024
11:44
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині.

5.3.1. Послення угрупування фронту. 3 гвА

Польове управління 21-го стрілецького корпусу (ІІ формування) було сформоване 20 лютого 1943 року і включене до складу 40-ї армії, згодом разом з підпорядкованими з΄єднаннями і частинами пер підпорядковане 38-й армії, в у травні 1944 року – 3 гвардійській армії.

З 12.11.1943 по 29.07.44  корпусом командував генерал – майор Бьодін Юхим Васильович.


Юхим Бьодін народився 1 квітня 1904 року в селі Косьміно, нині Собінського р-ну Володимирської області в сім'ї робітника. По закінченні церковно – приходської школи поїхав на заробітки до Москви, влаштувався на завод. У 1918 році добровольцем вступив до Червоної Армії, приймав участь у Громадянській війні.   Брав участь в боях на Східному фронті проти військ адмірала Колчака у складі загону особливого призначення і  1-го карального загону 1-го Туркестанського полку. У квітні 1920 року Ю.В.Бєдін після нетривалого навчання на 26-х Оренбурзьких піхотних курсах був зарахований кулеметником до 1-ї Московської зведеної курсантськоїй бригади. У серпні 1920 був переведений на службу до особливого відділу Південно-Західного фронту. На посаді оперативного співробітника особливого відділу брав участь в бойових діях проти Добровольчої армії А.І.Денікіна та в радянсько-польській війні 1920 року.

 У 1921 році продовжив навчання на 1-х Московських кулеметних курсах, по закінченні яких у грудні 19+21 року був призначений командром кулеметного взводу 2-го полку особливого призначення, а після його розформування, окремої роти особливого призначення ВЧК. З вересня 1922 року до серпня 1924 року навчався в 5-й Київській піхотній школі, після закінчення якої у вересні 1924 року був призначений командиром взводу 55-го стрілецького полку 19-ої стрілецької дивізії 13-ої армії. З листопада 1925 року проходив службу в Об'єднаній військовій школі ім. ВЦВК в Москві на посадах командира взводу, курсового командира, командира і політрука роти. З листопада 1930 по червень 1931 року був слухачем Вищих стрілецько-тактичних курсів удосконалення комскладу РСЧА «Постріл», після закінчення яких знову повернувся для проходження служби в Об'єднану військову школу ім. ВЦВК. Був командиром і політруком курсантської кулеметної та стрілецької рот, викладачем тактики. У квітні 1936 року Юхима Бьодіна перевели на посаду помічника начальника учбового відділу Московської піхотної школи в місті Тамбов, а у серпні 1937 року він був призначений командиром батальйону у цьому військовому навчальному закладі. З січня 1938 року виконував обов’язки помічника начальника та начальника 1-го відділу штабу Московського військового округу. У серпні 1939 року був призначений командиром 550-го, а у вересні 1940 року командиром 690-го стрілецького полку 126-ої стрілецької дивізії 11-ої армії Прибалтійського військового округу.

На цій посаді 22 червня 1941 року почав бойові дії проти німецьких частин на території Естонії у складі 29-го ск 22-ї армії Західного фронту. Полк під командуванням Бьодіна відзначився при обороні міста Прієнай на березі Нєману. Завдяки рішенням командира і мужності бійців під самим носом вояків 6-ї піхотної дивізії вермахту вдалось підірвати міст через Нєман, знищити десантників з полку „Бранденбург-800”. Наприкінці червня після загибелі комдива полковник Бьодін прийняв командування 126-ою сд. Бьодін зумів зберегти боєздатність з’єднання, яке у важких ар’єргадних боях перші тижні війни билась в напівоточенні і втратила понад поливину особового складу. На початку липня полковник Бьодін отримав важке поранення, але продовжував керувати дивізією, яка від оборони перейшла до контр наступальних дій. Частини з’днання під його командуванням хоч і на невелий проміжок часу повернули контроль над містами Новосокольники, Великі Луки, станцією Насва, а 29 липня прорвали вороже кільце оточення і з'єднались із військами 22-ої армії. У ході цих боїв  22.07.1941 Юхим Бєдін отримав підтвердження про призначення командиром дивізії, якою командував до 1 листопада 1941 року. Після тривалого лікування в госпіталі у січні 1942 року Ю.В.Бьодін був призначений командиром 7-ї Червонопрапорної Режицької гвардійської стрілецької дивізії (1-й гв СК північно-Західного фронту) і командував нею до  26.01.1943 року. Дивізія брала участь у ліквідації Рамушевського вузла опору гітлерівців в ході якої звільнила 44 населених пункти, знищила до 3.5 тисяч німецьких солдат і офіцерів, героїчно билась у складі військ 1-ї ударної армії (з травня 1942 року). 27 листопада 1942 року Ю.В.Бьодіну було присвоєне військове звання генерал-майор. З березня по листопад 1943 року генерал – майор Бьодін командував 253-ю стрілецькою дивізією (40-а армія, Воронезький фронт) яка18 вересня 1943 брала участь у визволенні міста Пирятин, однією з перших в армії 24-26.9.43 форсувала Дніпро на південь від Києва, утримала і розширила плацдарм. За бої на Дніпрі 23.10.43 генерал – майору Юхиму Бьодіну було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

12 листопада 1943 року генерал-майор Бьодін був призначений командиром 21-го СК, з військами якого брав участь в битві за Дніпро, Житомирсько-Бердичівській, Львівсько-Сандомирській наступальних операціях. За бойові дій на території Волині був нагороджений орденом Суворова 2-го ступеня.

Останній фронтовий рік Юхим Васильович провів за «шкільною» партою у Військовій академії Генерального штабу, яку закінчив у січні 1946 року.  В лютому 1946 ув призначений заступником командира 122-го стрілецького корпусу (Західно-Сибірський військовий округ), у серпні цього ж року начальником кафедри воєн і військового мистецтва Вищих всеармійських військово-політичних курсів. З червня 1947 року служив на посаді начальника відділу бойової підготовки штабу тилу Радянської Армії, з квітня 1949 року начальника інспекції - заступника начальника стройового управління Центрального управління капітального аеродромного будівництва ЗС СРСР. У вересні 1955 року був призначений заступником начальника штабу -начальником організаційно-мобілізаційного управління Московського військового округу З 1958 р. генерал-майор Бьодін - у запасі. Нагороджений 2 орденами Леніна, 3 орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 2 ступені, медалями. Помер 29 липня 1962 року. Похований в Москві на Ваганьковському кладовищі278.

 81-ша стрілецька (ІІ-го формування) Калінковичівська стрілецька дивізія була сформована 13.10.1942 року на базі 135-ої стрілецької бригади в місті Бікін Хабаровського краю. В перший бій з гітлерівцями частини дивізії вступили 13 жовтня 1942 року у складі 48-ї армії Брянського фронту. На початку лютого 1943 року дивізія приймала участь в наступі в районі Малоархангельська і 9 лютого 1943 року звільнила станцію Понирі, яка влітку 1943 року стала ареною найграндіознішої і найсуперечливішої танкової битви ХХ століття. У складі 29-го стрілецького корпусу 13-ї армії прийняла участь в битві на Курській дузі. В перші дні наступу гітлерівців, дивізія, яка обороняла передній край оборони корпусу утримувала свої позиції навіть залишившись в оточенні. Згодом воїни дивізії в складі 61-ї армії Цетрального фронту брали участь в Чернігівсько-Припятській, Гомельсько-Рєчицькій, Калінковічівсько-Мозирській наступальних операціях. За бої на території Білорусії дивізія отримала почесне найменування Калінковичівська (15.01.44). Наприкінці березня з’єднання увійшло до сколаду 21-го стрілецького корпусу 3-ї гвардійської армії. По прибутті на Волинь дивізія зайняла оборону в районі Горохова. У ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції дивізія вийшла до Вісли в районі міста Аннополь і форсувала її. У жовтні 1944 року вела бої в Польщі у складі 76-го стрілецького корпусу 3 гвА.У 1945 році дивізія спочатку у складі 52-го ск 36-ї армії , а згодом 67-го ск  1-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту брала участь в Західно - Карпатській, Моравсько-Остравській та Празькій наступальних операціях. Дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора (05.04.1945) та орденом Суворова (04.06.1945)

З 25.12.1943 по 10.08.1944 дивізією командував полковник Хоріков Іван Павлович.


Цікава і неординарна доля цього воєначальника. Офіцер Російської імператорської армії прийняв і Лютневу революцію і Жовтневий переворот. У 1918 році як військовий спеціаліст був зарахований до Червоної Армії. Навчив і виховав не одне покоління радянських командирів, будучи викладачем курсів «Постріл». З перших місяців Великої Вітчизняної війни на фронті. Був заступником командира 143-ї (згодом 77-ї гвардійської) стрілецької дивізії, місяць командував цим уславленим з΄єднанням після поранення комдива – генерал - майора Аскалєпова. Після війни Іван Павлович працював заступником начальника стрілецько-тактичного комітету Радянської Армії. Під час проведення теоретичного семінару на тему «Роль товариша Сталіна в створенні радянської військової науки», мав необережність виступити проти приниження ролі Леніна, як творця радянської військової науки і перебільшення ролі Сталіна, за що з ініціативи заступника головнокомандуючого Сухопутними військами генерал-полковника Жадова був негайно розжалуваний і звільнений у відставку при чому без будь – якої пенсії. Бойовий кадровий офіцер, груди якого прикрашали десятки орденів і медалей вимушений був заробляти на життя фотографією. Лише в «хрущовські» часи був відновлений у званні і отримав право на отримання пенсії.

На початку червня 1944 року дивізія полковника Хорікова вела оборонні бої місцевого значення, особливо запеклі в районі села Червоне Горохівського району. В ході цих боїв особливо відзначився сапер – розвідник 196-го окремого саперного батальйону дивізії єфрейтор Михайло Андрійович Малахов. За відвагу, появлені в боях 5 та 12 червня єфрейтор Малахов був нагороджений орденом Слави 3-го ступеня, а до кінця війни отримав ще два ордени Слави 2-го ступеня за бої в серпні та жовтні 1944 року. (Орденом Слави 1-го ступеня нагороджений 16.03.1984 року)279.


136-та стрілецька дивізія (ІІІ формування) була утворена 25 травня 1943 року на базі 118-ї та 140-ї стрілецьких бригад. По формуванню дивізія увійшла до складу 52-ї армії, яка на той час перебувала в резерві Ставки ВГК. 25.08.43 дивізія розпочала бойові дії по визволенню Лівобережної України у складі 52-ї армії Воронезького фронту. Брала участь в Білгород – Богодухівській, Сумсько – Прилуцькій наступальних операціях. 6 вересня 1943 частини дивізії звільнили місто Зеньків і продовжили наступ у напрямку Києва. 22 вересня дивізія вступила в бої з гітлерівцями в районі Борисполя. З 1 по 3 жовтня 1943 року частини дивізії, яка на той час увійшла до складу 38-ї армії, форсували Дніпро, захопили острів Козачий ів забезпечили форсування ріки з΄єднаннями 51-го стрілецького корпусу. 3 листопада 1943 року частини дивізії перейшли у наступ з Лютежського плацдарму в напрямку на Святошино, вели важкі бої в районі Пуще – Водиці. 6 листопада 1943 року воїни дивізії вступили до визволеної столиці України. За бої в районі Києва і масовий героїзм воїнів дивізія отримала почесне найменування «Київська».  

У грудні 1943 року дивізія у складі 47-го СК 27-ї армії 1-го УФ дивізія вела бої в районі міста Обухів. У ході Житомирсько - – Бердичівської наступальної операції дивізія вела наступ з району південніше Києва на південь східніше Білої Церкви. Наступним етапом бойового шляху 136-ї сд стала участь в Корсунь – Шевченківській наступальній операції. В ході січневих боїв 44-го року північно – західніше Звенигородки (районний центр Черкаської області) частини дивізії внаслідок удару деблокуючого угрупування гітлерівців потрапили в оточення. По виході з оточення дивізія разом з частинами 2-ї танкової армії 2-го Українського фронту вела бої за знищення Корсунь – Шевченківського угрупування німців.  23 березня дивізія була виведена до резерву СВГК.

У квітні 1944 року 136-та сд була включена до складу 3-ї гвардійської армії з якою прибула в район на захід від Луцька. У ході Львівсько – Сандомирської наступальної операції 14.07.44 дивізія прорвала оборону ворога в районі села Лемешів Горохівського району і на кінець серпня 1944 року вийшла до Вісла в районі Аннаполя.

Із Аннапольського плацдарму дивізія на початку вересня 1944 виведена на відпочинок і доукомлектування, знаходилась в резерві СВГК до 10.10.44, а згодом направлена на Наревський плацдарм (район міста Сероцьк), на якому вела бої до кінця 1944 року. 14.01.45 дивізія увійшла до складу 70-ї армії 2-го Білоруського фронту, приймала участь у Східно - Пруській стратегічні наступальній операції, точніше її складовій частині -Млавсько – Ельбінгській операції. 18.01.45 частини дивізії зайняли Модлін, до 21.01.45 вийшли до Торуня і 01.02.45 вибили гітлерівців з міста. В ході Хойніце - Кезлінської та Данцигської наступальних операцій дивізія разом з іншими з΄єднаннями 30.03.45 вибила гітлерівців з Данціга (Гданьська). Останньою операцією у 2-й світовій війні для воїнів 136-ї Київської Червонопрапорної орденів Суворова і Богдана Хмельницького стрілецької дивізії стала Штеттінсько – Ростокська операція. У ході цієї операції в ніч на 19 квітня 1944 десантна група дивізії форсувала Ост – Одер, захопила острів на південь від Щеціна. 20.04.45 Одер в районі містечка Шьонінг форсували основні сили дивізії, закріпились на плацдармі і забезпечили форсування ріки військами 47-го корпусу 70-ї армії. 23.04 дивізія зайняла Паргов (у 8 км на південний заід від Шеціна), а 27.04.45 разом з іншими з΄єднаннями увійшла до Пренцлау. Улітку 1945 року дивізія була розформована.

У ході боїв на Волині дивізією командували генерал – майор Іван Михайлович Пузіков (командував 136-ю сд з 04.06.43 по 04.06.44) та полковник Мещеряков Михайло Михайлович (з 05.06.44 по 26.12.44).


Михайло Мещеряков народився 8 листопада 1896 року в місті Таганрог в сім΄ї робітника. У 1918 році добровольцем вступив до Червоної армії. Воював на фронтах Громадянської. У 1925 році був демобілізований. Вчителював. У 1937 році закінчив Московський інститут історії філософії та літератури, по закінченні якого був на викладацькій роботі в Московських вишах. З початком Великої Вітчизняної війни був мобілізований. У 1942 році закінчив курси удосконалення командного складу. Командував полком, у червні прийняв під командування 136-ту сд. За прорив оборони противника в районі Горохова, стрімкий наступ та форсування 18.07.44 Західного Бугу, захоплення і утримання плацдарму 23.09.44 полковнику Мещерякову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка (№1677). По закінченні війни генерал – майор Мещеряков продовжив військову службу. У 1950-1956 рр був начальником Чкаловського (Сталінградського, Оренбурзького) Суворовського військового училища. У 1958 році звільнився у відставку. Жив у Москві. Помер 13 травня 1970 року, похований на Ваганьківському кладовищі.


Категорія: Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. | Додав: voenkom (24.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 849 | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: