У середині березня 1944 року на територію Волинської і Ровенської областей прибули перші ешелони 1-ї Чехословацької бригади під командуванням бригадного генерала Людвіка Свободи. На Волині підрозділи бригади були розміщені в районі Ківерців. Прибуття бригади обумовлювалось тим, що на території Волинської і Ровенської областей проживало до 45 тисяч етнічних чехів. Завдяки домовленості з радянським урядом чехословаки отримали можливість проводити мобілізацію до своїх частин, що б дозволило не тільки відновити втрати у попередніх боях, але й переформувати бригаду в корпус.

Історія формування 1-ї Чехословацької бригади бере свій початок з 18 липня 1941 року, коли Чехословацький уряд у вигнанні і Радянський уряд уклали союзницьку угоду, в рамках якої було сформовано намір сформувати чехословацькі військові частини. 27.09.41 у Москві було підписано Радянсько – Чехословацький договір про формування чехословацьких військових частин з етнічних чехів, словаків та карпатських українців, які проживали на території СРСР чи перебували в таборах для інтернованих. 8 грудня 1941 року було підтверджено намір сформувати 1-й Чехословацький батальйон і резервну (навчальну роту). 5 лютого 1942 року в місто Бузулук Оренбурзької області прибули 88 офіцерів, підофіцерів і рядових колишньої Чехословацької армії, які до цього перебували у таборі Оранка. Саме ці офіцери і солдати стали основою для формування батальйону. 12 лютого 1942 про формування 1-го Чехословацького батальйону було оголошено офіційно. 2 грудня 1942 року батальйон приступив до занять з бойового злагодження, а 30 січня 1943 року повністю сформований підрозділ прийняв присягу, отримав Бойовий прапор і був відправлений на фронт. Для участі в бойових діях було відправлено 974 солдат і офіцерів, ще до 1500 добровольців (переважно жителів Карпатської України) залишились в Бузулуці у складі резервного полку. 1 березня 1943 року батальйон прибув в район Харкова, а вже 2 березня отримав завдання на утримання рубежу Тимченки – Миргород – Артюховка загальною протяжністю до 15 кілометрів вздовж річки Мжа. На 4 березня підрозділи батальйону зайняли оборонні рубежі, а 6 березня розвідники підрозділу вступили в перший бій з гітлерівцями в районі села Соколово, на рахунку батальйону з’явився перший підбитий німецький танк. З 8 по 13 березня чехословаки мужньо бились з переважаючими силами ворога і тільки 13.03.43 за наказом командира 62-ї гвардійської стрілецької дивізії почали відступ до Сіверського Дінця, через який переправились 15 березня під вогнем ворога, що намагався оточити чехословаків. 25 березня 1943 року батальйон ( в строю залишилось 670 чоловік особового складу) було направлено для відпочинку і переформування в район міста Новохоперськ. У травні 1943 року в Новохоперськ прибув резервний полк (1428 солдат і офіцерів). З середини травня 1943 року розпочалась реорганізація батальйону в 1-шу Чехословацьку бригаду. 16 вересня 1943 року бригада закінчила формування, а її особовий склад прийняв присягу. 30 вересня перший ешелон бригади направився в сторону фронту. 17 жовтня 1943 року бригада була сконцентрована на плацдармі на правому березі Дніпра на північ від Києва, почався відлік героїчних справ бригади в битві за столицю України. 4 листопада  розвідники бригади вступили в бій , а наступного дня бригада перейшла в наступ на Київ разом з сусідами, на правому фланзі 240-ю сд, на лівому – 136-ю сд. 6 листопада роти чехословаків одними з перших вийшли до Дніпра в районі Києва. 10-11 листопада підрозділи бригади звільнили села Черняхів, Петрівка, селище Комуна Чайка, утримували оборону по річці Стугна. Після місячного „відпочинку” в обороні знову наступ, цього разу в напрямі Білої Церкви. З 2 січня по 7 березня 1944 року бійці бригади вели бої за Білу Церкву, утримували оборону в районі річки Гірський Тікич (лінія Бузівка – Адамівський), стримували контрудари німців на території Жажківського району Черкаської області. 7 березня перші підрозділи бригади вирушили по залізниці на Волинь.

Від початку формування чехословацьких підрозділів командування ними прийняв стройовий офіцер армії Чехословацької республіки Людвік Свобода  (Ludvík Svobodа).

Народився в селі Грознатин Австро-Угорщини, (нині край Височина в Чехії) в селянській родині. У 1915 закінчив Вищу землеробську школу, за фахом агроном. У 1915 році був призваний на військову службу до цісарської армії і відправлений на східний фронт. У цьому ж році добровільно здався в російський полон. У 1916 році добровольцем вступив до Чехословацького легіону, сформованого російськими властями у Києві, командував спочатку взводом, згодом ротою. Брав участь в битвах під Зборовом та Бахмачем на стороні російської армії. У складі Чехословацького легіону на стороні армії адмірала Колчака приймав участь в боях з червоноармійськими загонами. Повернувся на батьківщину у 1920 році. З 1922 - офіцер чехословацької армії. Проходив службу в 3-му піхотному полку (Кромержіж-1923 рік), 36-му піхотному полку в Ужгороді ( 1923-1931 ). У 1931-1934 викладав угорську мову у військовій академії. У 1934 році був призначений командиром батальйону 3-го піхотного полку, а з 1938 по 1939 рік командував цим полком.  Після окупації Чехії Німеччиною в березні 1939 року вступив до місцевої антифашистської групи, після розкриття якої гестапо, нелегально перейшов кордон Польщі, де увійшов до чехословацької військової організації. Приймав участь у  формуванні військових частин з числа інтернованих чеських солдат та офіцерів і перебіжчиків.  У складі польської армії у вересні 1939 року воював з наступаючими частинами Червоної Армії, потрапив у полон. За деякими даними був засуджений до смертної кари, але з невідомих причин помилуваний (сучасні чеські історики підозрюють Свободу в тому, що він став на шлях співробітництва з НКВС)²⁷². Людвіг Свобода був одним з ініціаторів і активних учасників перемовин між чеською і радянськими сторонами про формування чехословацьких підрозділів у складі Збройних Сил СРСР. У січні 1942 року був призначений заступником командира 1-го Чехословацького окремого піхотного батальйону. На чолі батальйону в березні 1943 року вступив у бій в районі села Соколово. В найзагрозливіші моменти бою Свобода нерідко покидав командний пункт і брав участь в бою як рядовий автоматник. За проявлені мужність і героїзм, вміле командування підрозділом у цьому бою Свобода був нагороджений  орденом Суворова 2-го ступеня.  З утворенням 1-ї Чехословацької бригади прийняв нею командування. У вересні 1944 року після усунення з посади генерал-лейтенанта Ярослава Кратохвіла був призначений командиром 1-го Чехословацького корпусу. У жовтні 1944 року війська корпусу разом з радянськими частинами взяли укріплений Дуклінський перевал і вступили на територію Чехословаччини, за звільнення якої і вели подальші бої до кінця війни. У 1945 році Людвіку Свободі було присвоєно військове звання дивізійного генерала (генерал-майора). У квітні 1945 року був призначений Міністром національної оборони Чехословачини. Свобода зіграв особливу роль в ході прокомуністичного перевороту 1948 року, який очолив Клемент Готвальд. У ті дні генерал Свобода заявив президенту Бенешу, що армія ні за яких умов «не піде проти народу». Після перевороту вступив до лав комуністичної партії Чехословаччини. У 1950 році Свобода був усунутий з посади Міністра оборони і призначений заступником прем'єр-міністра Чехословаччини та головою Державного комітету у справах фізкультури і спорту, а наприкінці 1951 року знятий зі всіх державних постів. У 1952 році арештований і знаходився під вартою до смерті Готвальда. За клопотанням радянського уряду був випущений на свободу і до 1954 працював в рідному Грознатині. У 1954 році повернувся на військову службу і до 1959 року очолював Військову академію імені К. Готвальда. 24 листопада 1965 року Л.Свободі було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 30 березня 1968 був обраний Президентом ЧССР, підтримав реформи Олександра Дубчека. Після вторгнення до Чехословаччини військ країн Варшавського договору, виступив проти «робітничо-селянського уряду» В. Биляка і А. Індри. Саме  завдяки зусиллям Свободи було збережено життя керівникам КПЧ, вивезеним до Москви. Опір Свободи радянському втручанню був пасивним – генерал і політик чудово розумів, на чиїй стороні сила, а тому підтримав політику «нормалізації» Густава Гусака. У квітні 1975 року фактично був усунутий з посади Президента з посиланням на Закон Федеральних зборів ЧССР на неможливість виконання обов’язків. Новим Президентом ЧССР став Густав Гусак. Герой Радянського Союзу, тричі Герой ЧССР, Народний Герой Югославії, кавалер двох орденів Леніна, Жовтневої Революції, Суворова 1-го і 2-го ступенів,  численних чехословацьких і польських орденів, іноземних медалей помер 20 вересня 1979 року в Празі²⁷³.

З прибуттям на Волинь і Рівненщину бригадою за допомогою радянського командування було розгорнуто ряд призовних дільниць, центральна з яких знаходилась у місті Ківерці. З просуванням радянських частин на захід виїздні призовні дільниці розпочали роботу у місцях компактного проживання чехів, зокрема на Турійщині. Про роботу однієї з таких комісій і бажання волинських чехів воювати з гітлерівцями в своїх мемуарах „ Від Бузулука до Праги ” згодом згадував Людвік Свобода: „...Перед комісією в Купичеві з'явився невеликого зросту сухорлявий хлопець. Звали його Олдржіх Голуб. Голуб ріс без батька. Він втік від своєї матері-вдови, у нього не було ніяких документів, підтверджуючих його вік. Хлопець твердив, що йому недавно виповнилося 17 років, і з такою завзятістю, навіть настирливістю, умовляв прийняти його в частину, що члени комісії поступилися. Насправді йому було всього 16 років, і, дивлячись на нього, ніхто не зміг би припустити, що в перші ж дні боїв в Карпатах він приведе полонених німців...”²⁷⁴.

У результаті набору добровольців і мобілізаційних заходів чисельність бригади з 1839 чоловік станом на 18 березня 1944 року лише за перші три дні призову зросла до 4010, а на 27 березня складала 5325 чоловік. Всього ж з 45 тисяч волинських чехів бажання вступити на військову службу виявило понад 12 тисяч, з них до 600 жінок. Це було однією з передумов того, що 10 квітня 1944 року радянський уряд прийняв рішення про створення Чехословацького корпусу.

На території нашої області сама бригада зазнала значних організаційних змін. Так саперна рота була переформована у саперний батальйон, були створені 3-й піхотний батальйон, змішаний розвідувальний батальйон, винищувально – протитанковий артилерійський полк. Взводи автоматників в батальйонах були розгорнуті в повнокровні роти; здійснена реорганізація артилерійських підрозділів (мінометна рота переформована в мінометний дивізіон 120мм мінометів); на базі танкового батальйону був створений танковий полк, в розвідувальному батальйоні було створено новий підрозділ – розвідувальний кавалерійський ескадрон.

Активне бойове навчання особового складу часто відбувалось і ході бойових дій. Так, 14 квітня новостворений мінометний дивізіон бригади, який за планом бойової підготовки повинен був виконувати навчально – бойові стрільби, раптово був перекинутий під Торчин для надання допомоги частинам 106-ї стрілецької дивізії у відбитті масованої атаки гітлерівців. Новачки з мінометного дивізіону, сформованого всього за два тижні перед тим, вели вогонь настільки точно, що атака німецького батальйону була відбита. З 15по 21 квітня один піхотний батальйон бригади займав бойові позиції в полосі оборони все тієї ж 106-ї сд, неодноразово приймав участь у відбитті німецьких контратак.

25 квітня 1944 року 1-ша Чехословацька бригада з Волині по залізниці була передислокована в район Кам'янця-Подільського.  Попереду були бої в Карпатах, оборона на річці Ондава, визволення рідної Чехословаччини.