Субота
25.11.2017
03:06
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 365
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині.

5.1.3. 27-й стрілецький корпус

27-й стрілецький корпус втретє був сформований 25 червня 1943 року. Через три дні після формування, 28.06.43 увійшов до складу діючої армії (18-та армія 1-го УФ).

З моменту формування польового управління корпусу ним командував генерал – майор Пилип Михайлович Черокманов.


Пилип Черокманов народився 16 листопада 1899 року в селі Маровка Іссінського району Пензенської області.У 1919 році добровольцем вступив до Червоної Армії, приймав участь в боях Громадянської війни. У 1922 році закінчив кулеметні курси, у 1936 році курси «Постріл», а у 1939 академічні курси при ВАГШ. На фронтах Великої Вітчизняної з першого дня війни. З 1 вересня 1941 по 16 лютого 1942 командував 148-ю сд. У грудні 1941 року дивізія генерала Черокманова в ході контрнаступу під Московою звільнила місто Єлець. З лютого 1942 по 27.06.1943 командував 6-ю гвардійською стрілецькою дивізією. Людину дуже сильної волі, зі швидким військовим мисленням, знайому з оперативним мистецтвом, полюбляючу ризиковані, але перспективні рішення261 оцінили і призначили командиром корпусу, до якого при формуванні увійшли 60-та, 193-тя стрілецькі дивізії, 115-та стрілецька бригада і 255-й танковий полк. Першим бойовим хрещенням новоствореного об΄єднання став прорив ворожої оборони на Курській дузі в районі міста Сєвськ. У жовтні 1943 року війська 27-го стрілецького корпусу (65-та армія Білоруський фронт) прорвали німецько оборону, переслідуючи відступаючого противника з мінімальними втратами форсували річки Десна, Снов, Сож і 15.10.43 вийшли до Дніпра в районі селища Лоєв (Гомельська область Білорусії). Наступного дня з’єднання об΄єднання захопили невеликий плацдарм, який став трампліном для подальшого наступу військ 65-ї армії. 30.10.1943 року генерал – майору Черокманову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Після війни генерал – лейтенант Черокманов продовжував службу в ЗС СРСР до 1957 року. Кавалер 2 орденів Леніна, 3 – Червоного Прапора, орденів Суворова 1 і2 ступеня, Кутузова 2 ст помер 08.06.1978 в місті Воронеж де й похований.

На Волині до складу корпусу входили 6-та гвардійська, 112-та та 162-га стрілецькі дивізії.

6-та Ровенська гвардійська стрілецька дивізія вже була знайома з Волинню з часів Луцько – Ровенської наступальної операції. У березні 1944 року дивізію зі складу 76-го стрілецького корпусу передали в підпорядкування 27-го СК.   

Дивізія вела свою історію від 120-ї стрілецької дивізії, яка була сформована у 1940 році на території Орловської області (міста Орел і Лівни) відповідно до наказу ГШ РСЧА від 08.07.1940.  Напередодні війни дивізія була відмобілізована, 1 червня 1941 року отримала 6000 приписного складу, які поповнили підрозділи з΄єднання. 28 червня розпочалась передислокація частин дивізії  в район Брянська для посилення складу 33-го стрілецького корпусу. На 10 липня частини дивізії були зосереджені в районі села Новосілки, що на захід від Брянська і почали обладнувати оборонний рубіж. 15 липня дивізія була передана до складу 24-ї армії Резервного фронту і передислокована в район 20 км на південний захід від Єльні. 30 липня 1941 року частини з’єднання прийняли свій перший бій, в подальшому приймали участь в контрударах Резервного фронту, Єльненській наступальній операції і визволенні міста Єльня. Після боїв під Єльнею 120-та сд була зарахована до резерву Ставки ВГК і направлена для відпочинку і доукомплектування в район Бологоє, Куженкіно. Наказом НКО №318 від 26.09.41 була перейменована в 6-ту гвардійську стрілецьку дивізію. Після нетривалого відпочинку отримала завдання прикрити напрямок Орел – Тула і вже 06.10.41 зайняла рубіж оборони в районі міста Мценськ. В ході оборонних боїв у жовтні – листопаді 1941 року з’єєднання не дозволилило ворогу просунутись до Москви з південного напрямку. В ході Московського контрнаступу частини 6-ї гв сд 12.12.41 звільнили місто Єфремов. Наступною операцією, в якій приймала участь дивізія стала Болхово – Мценська наступальна операція. У Курській битві частиниз΄єднання прикривали Ольховатський напрямок, згодом приймали участь у звільненні Лівобережної України, Київській наступальній і оборонній операціях, Житомирсько – Бердичівській операції. В ході Луцько – Ровенської наступальної операції дивізія звільнила місто Рівне (03.02.44), а згодом була передислокована південніше Луцька для відбиття контратак гітлерівців. Після боїв на Волині частини 6-ї гв сд відзначились в Львівсько – Сандомирській, Сандомирсько – Сілезькій, Нижнжсілезькій, Берлінській і Пражській наступальних операціях. За бойові заслуги дивізія в ході війни була нагороджена орденами Леніна, Червоного Прапора, Суворова 2-го ступеня. Понад 18 тисяч воїнів дивізії були нагороджені орденами і медалями Союзу РСР, а 69 удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Серед героїв з΄єднання був і його командир гвардії генерал – майор Дмитро Платонович Онупрієнко.


Народився майбутній генерал і Герой 25.10.1906 в селі Шупики нині Богуславського району Київської області в селянській родині. Українець. По закінченні семилітки працював на лісозаготівлях, а у 1925 році був призваний на строкову військову службу. По закінченні (1928р.) Київського військового піхотного училища служив на командних посадах від командира взводу до батальйону. У 1938 році закінчив ВА ім. Фрунзе. Перший бойовий досвід отримав під час Зимової війни з Фінляндією.

22 червня 1941 року застало Дмитра Платоновича на посаді заступника начальника штабу військового округу. Трагічний початок війни сказався невдачами у військовій кар΄єрі багатьох радянських воєначальників, в тому числі і комбрига Онупрієнка. Якщо на початок бойових дій Д.П. Онупрієнко займав посаду командуючого 33-ю армією, то вже у жовтні був понижений в посаді до заступника командарма. З 15 січня по 22 травня 1943 року обіймав посаду начальника штабу 2-ї танкової армії, а 28.06.43 був знову понижений в посаді і призначений командиром 6-ї гвардійської стрілецької дивізії.

Командування дивізією сприяло кар΄єрному росту і військовим успіхам генерала Онупрієнка. Під його керівництвом частини дивізії 30.09.43 на ділянці Теремці (Чорнобильський район Київської області) – Верхні Жари (Брагінський район Гомельської обл. Білорусії) форсували Дніпро і захопили невеликий плацдарм. Відбивши контратаки ворога дивізія перейшла у наступ, розгромила в межиріччі Дніпра і Прип΄яті (район сіл Ладижичі, Паричів Київської обл.) угрупуванні німців, сходу форсувала Прип΄ять в районі Ямполя і продовжила наступ. За цей час було знищено понад 10000 і взято в полон до 500 німецьких солдат і офіцерів, захоплено понад 250 кулеметів, 21 гармата, 2 штурмових гармати, до 300 коней з упряжжю. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16.10.43 гвардії генерал – майору Онупрієнку Д.П. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Успішні дій в ході Луцько – Ровенської та Львівсько – Сандомирської наступальних операцій закінчились для Онупрієнка підвищенням в посаді до командира 24-го стрілецького корпусу (6-ю гв сд командував до 16.08.44).  Був нагороджений  двома орденами Леніна, п΄ятьма Червоного Прапора, орденами Кутузова 1 і 2-го ступеня, Суворова 2-го ст., Червоної Зірки, медалями. По закінченні війни продовжив службу в Радянській Армії. У 1953 році закінчив Академію Генерального штабу. 3 1957 році в запасі. Помер 22.11.1977, похований на Кунцевському цвинтарі в Москві.

Ще одна дивізія корпусу – 112-та стрілецька разом з 6-ю гвардійською билась в районі міста Рильськ і за його звільнення отримала почесне найменування «Рильська».  Дивізія вела свою історію від 445-ї стрілецької дивізії, яка 18 лютого 1942 року була реорганізована у 112-ту сд (ІІ формування). Разом з нумерацією дивізія отримала і Бойовий прапор розгромленої в оточенні 112-ї Пермської стрілецької дивізії. Бойове хрещення сибіряки прийняли в оборонних боях на Дону, потім оборонялись на Мамаєвому кургані в Сталінграді. Перед приходом на Волинь за плечима воїнів 112-ї сд були бої на Курській дузі, Лівобережній Україні. Особливо дивізія відзначилась в ході Житомирсько – Бердичівської наступальної операції в ході якої звільнила місто Коростень і стала найменуватись 112-та Рильсько – Коростенська стрілецька дивізія. 

З 24.08.1943 і до 27.01.1945 року дивізією командував полковник (з 03.06.1944 – генерал – майор) Олександр Васильович Гладков.


Уродженець міста Сімферополь почав працювати ще підлітком. В місцевій друкарні отримав професії друкаря, палітурника. У 1918 році вступив до Червоної Армії. У 1919 році молодого кавалериста направили на навчання на курси червоних командирів, по закінченні яких краском Гладков повернувся на фронт. У 1922 році Гладков закінчив Алма – Атинські кавалерійські командні курси, а в 1927 році Кавалерійські курси удосконалення командного складу. В кавалерії пройшов усі посади від рядового сабельника до командира кавалерійського полку. У 1929 році приймав участь у боях на КВЖД. У свій 39-й день народження (народився 22 червня 1902 року) командир полку Гладков почав двобій з гітлерівськими полчищами. На відміну від більшості частин ЗОВО полк Гладкова воював злагоджено і організовано, особливо відзначився в ході Смоленської оборонної операції при обороні міста Ярцево. Та найбільш прихильною воєнна доля стала для генерала Гладкова під кінець війни. У січні 1945 року в ході Вісло Одерської наступальної операції 112-та сд прорвала глибоко ешелоновану оборону ворога, пройшла з боями понад 250 км, форсувала річки Чарна-Ніда, Бобжа, Пилиця, Варта, визволила 238 населених пункти, захопила значні трофеї. 6 квітня 1945 року генерал – майор Гладков став 7116-м Героєм Радянського Союзу. Радісну звістку Олександр Васильович отримав у госпіталі, де лікувався після важкого поранення. Не дивлячись на втрату ноги генерал – майор Гладков продовжував служити в ЗС СРСР ще до 1952 року. Після звільнення в запас жив і працював у Москві. Помер 3 квітня 1969 року, похований на Ваганьковському цвинтарі у Москві.

                                         

Третя дивізія корпусу – 162-га стрілецька (ІІІ формування) була сформована наприкінці 1942 року в Середній Азії з прикордонників. Разом зі 102, 106, 140, 162, 175, 181 стрілецькими дивізіями 70-ї армії 15.02.43 була включена до складу Центрального фронту і направлена для бойових дій в район Курської дуги. Відзначилась в боях в районі Ольховатського хребта. Згодом, в складі 65-ї армії Білоруського фронту приймала участь в Чернігівсько – Прип΄ятській, Новгород – Сіверський, Гомельсько – Рєчицькій та Калінковичівсько – Мозирській наступальних операціях. За бойові заслуги була удостоєна почесного найменування «Новгород – Сіверська» (16.09.43), за звільнення міста Рєчиця нагороджена орденом Червоного Прапора (18.11.43). Напередодні описуваниї подій була включена до складу військ 27-го СК 13-ї армії.

З 21 січня 1944 року по 08.07.44 дивізією командував полковник Грінвальд – Мухо Лазар Васильович. 

                                         

Уродженець Вітебської губернії Лазар Грінвальд – Мухо з 11 річного віку працював, спочатку на поміщика, згодом став робітником друкарні у Вітебську. В Першу світову війну був призваний до армії, потрапив на службу до інженерного батальйону. Після Лютневої революції поринув у революційну діяльність. У рідній Бочейковській волості організував і очолив Народний дім.  У лютому 1918 року вступив до Червоної Гвардії, приймав участь в боях з німцями в районі Лепеля, Ушача, Полоцька. Згодом воював на Південному фронті. Після важкого поранення повернувся в рідну Білорусію. Наприкінці 1919 року в тилу польських військ, які захопили Західну Білорусію організував і очолив партизанський загін, який діяв у Лепельському повіті. Партизани-диверсанти загону Грінвальд – Мухо здійснювали сміливі операції по нападу на дрібні польські гарнізони, військові установи, штаби, склади і комунікації противника. У 1921 році диверсант зі стажем був переведений до особливого відділу Західного фронту. Декілька зустрічей з Грінвальд – Мухо визначили подальшу долю майбутнього аса радянської розвідки Станіслава Ваупшасова. По закінченні Громадянської війни був переведений для проходження служби в прикордонні війська. Був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора БРСР №159. У 1938 році з відзнакою закінчив ВА ім. Фрунзе. З перших днів війни на фронтіЗ 1942 і до кінця 1943 року був заступником командира, а з січня 1944 року командиром 162-ї сд. З 23.08.1944 по 03.04.1945 командував 336-ю стрілецькою дивізією з якою брав участь у звільненні Львівщини, Польщі і Чехословаччини. Лазар Васильович пішов з життя в 1963 році262.

09.07.44 командування дивізією прийняв полковник Муратов, який командував нею до Перемоги.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. | Додав: voenkom (24.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 622 | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: