12 січня 1944 року було сформоване польове управління 102-го стрілецького корпусу, в подальшому включеного до складу 13-ї армії 1-го Українського фронту. 

З початку його формування польове управління корпусу очолив генерал – майор Тимофій Гаврилович Корнєєв (1989-1945). 

Тимофій Гаврилович мав досвід як командної і штабної, так і розвідувальної роботи. До Червоної Армії прийшов добровольцем у 1919 році. Воював на фронтах Громадянської. У 1937-1939 роках був начальником розвідувального відділу Приволзького військового округу. У 1939-1940 знаходився у відрядженні в Монголії. Учасник боїв на Халхін-Голі.В бій з німецькими військами Корнєєв вступив у липні 1941 року на підступах до Вітебська, командуючи 127-ю стрілецькою дивізією  (25-й СК, 19А). За бої в районі Смоленська дивізія (в складі 16-ї армії) була перейменована в 2-гу гвардійську стрілецьку дивізію. Уроженець древнього російського міста (народився в  1898 р. в Смоленську) не раз особосто очолював контратаки дивізії на південно – східних околицях рідного міста. В цих боях генерал Корнєєв двічі був важко поранений. У серпні 1941 року був призначений на посаду начальника розвідки Західного фронту.  У 1942-1943 роках був начальником військового піхотного училища та заступником начальника управління військової освіти НКО СРСР. У червні 1944 року генерал Корнєєв був призначений заступником командуючого 13-ю армією. Загинув  (підірвався на міні) у 1945 році під польським містом Вроцлав, похований у Львові на Холмі Слави.

У червні 1944 року командування корпусом прийняв генерал – майор Іван Михайлович Пузіков.

Перед початком війни полковник Пузіков був начальником Мінського борнетанкового Червонорапорного училища ім. М.І.Калініна. Брав участь в обороні Києва у серпні-вересні 1941 року. У липні 1942 року І.М. Пузіков прийняв під командування 367-му стрілецьку дивізію Карельського фронту, якою командував до 28.10.42.  В червні 1943 року прийняв під командування 136-ту сд (ІІІ формування). Дивізія під командуванням полковника Пузікова відзначилась в ході Чернігівсько – Полтавської стратегічної наступальної операції Воронезького фронту. У серпні 1943 року 136-та сд наступаючи західніше Харкова знищила 31 танк, 4 бронеавтомобіля, 15 штурмових гармат, захопила 18 гармат різних калібрів, склад боєприпасів, звільнила територію Зеньківського району Полтавської області і районний центр – місто Зеньків. Дивізія під командуванням І.М.Пузікова також брала участь в звільненні Києва, Корсунь-Шевченківській наступальній операції.

До складу корпусу входили 117-та, 121-ша гвардійські стрілецькі та  172-га стрілецька дивізії.

117-та гвардійська Бердичівська, ордена Богдана Хмельницького стрілецька дивізія увійшла до складу 102-го СК наприкінці квітня 1944 року (передана зі складу 94-го СК 60-ї армії 1-го УФ). З΄єднання було сформоване 09.10.1943 року на базі 8-ї гвардійської стрілецької  (сформований 333-й гв сп), 81-ї морської стрілецької  (335 гв сп) і 107-ї стрілецької (338 гв сп) бригад Північно – Кавказького фронту на Тамані (район станиці Гадючий Кут). Першою бойовою операцією новосформованої дивізії стала участь в Керченсько – Ельтігенській десантній операції, в ході якої 840 бійців 335-го гв сп 03.11.43 висадились на плацдарм поблизу селища Ельтіген, що південніше Керчі. Інші частини дивізії висадитись на Керченському півострові не змогли і згодом були перекинуті до складу 18-ї армії 1-го Українського фронту. Першою значною операцією для дивізії стала Житомирсько – Бердичівська наступальна операція. Перші дні наступу дивізія знаходилась у 2-му ешелоні 52-го стрілецького корпусу 18-ї армії, а з виходом до Коростишева була введена в бій. 05.01.44 частини дивізії вибили гітлерівців з Бердичева. В березні 1944 року дивізія була передана 94-му корпусу 60-ї армії, в складі якого взяла участь в Проскурівсько – Чернівецькій наступальній операції і 14.04.44 прийняла участь у звільненні Тернополя. В ході Львівсько – Сандомирської операції дивізія на Рава – Руському напрямку вийшла до кордону, форсувала Західний Буг, згодом Сан і в перших числах серпня переправилась на Сандомирський плацдарм. У ході Сандомирсько – Сілезької операції 12.01.45 частини з΄єднання перейшли в наступ, вели кровопролитні бої за село Шацьке і до 16.01.44 перерізали автомагістраль Кельце – Краків. 18.01.44 раптовим ударом дивізія опанувала містом Пьотрикув, а в ніч на 26.01.45 вийшла до Одеру в районі міста Хохбаушвіц. Наступного ранку частини дивізії форсували Одер, захопили плацдарм та оволоділи містом Темендорф. З 27.01.45 дивізія вела бої в районі міста Глогау, 28.01 в районі Любена, а 03.02.45 була передислокована в район Тешвіц. Практично без відпочинку 08.02.45 в рамках Нижнє - Сілезької наступальної операції дивізія 08.02.45 перейшла в наступ в напрямку на Шпротау, Зорау, Форст, прийняла участь в оволодінні містами Любен і Шпротау. 13.02.45 форсувала річку Бобер і вийшла до річки Нейсе. В ході Берлінської операції частини 117-ї гв сд прийняли участь в боях за Лукевальде, відбивала контратаки котбусського угрупування німців, яке намагалось вирватись з оточення. 31.04.45 вибила німців з Куммерсдорфа, а 01.04.45 з Бранденбурга. В ході Празької операції частини дивізії звільнили міста Пласи і Пльзень²⁶³.

З 15.01.1944 по11.05.1945 дивізією командував полковник (з 20.04.1945 генерал-майор) Тимофій Іванович Волкович.

Бойова біографія Волковича на фронтах Великої Вітчизняної розпочалась з формування в серпні 1941 року 402-ї Азербайджанської стрілецької дивізії Закавказького фронту в міста Ханкенді (Нагірний Карабах). В жовтні 1942 року дивізія перейшла кордон СРСР і окупувала північні райони Ірану, де знаходилась до квітня 1942 року. З 16.03.1942 по 22.07.1942 року командував 394-ю стрілецькою дивізією (3-й СК 46-ї армії Закавказького фронту), яка в той час спільно з 51-ю стрілецькою бригадою тримала оборону від перевалу Санчаро до Эльбруса. У серпні 1942 року був призначений на посаду командира 75-ї стрілецької дивізії Закавказького фронту, якою командував до травня 1943 року. З 05.06.1943 по 12.11.1943 полковник Волкович командував 261-ю стрілецькою дивізією Закавказького фронту, яка дислокувалась в місті Єреван. По закінченні війни був начальником Шуйського піхотного училища.

172-га стрілецька дивізія  була сформована в жовтні 1942 року і передана до складу 6-ї армії Воронезького фронту. Попередні два формування  дивізії були розгромлені: 1-ше в районі Могильова в липні 1941 року на Західному фронті, а друге у складі Приморськї армії в Севастополі у червні 1942. Третє, отаннє формування, яке разом з нумераціює дивізії і полків отримало і бойові знамена попереднії формувань, було більш удачливим. Офіцери і солдати дивізії з мужністю боролись з ворогом в ході Донбасської наступальної та Харківської оборонної операцій Південно-Західного фронту в січні – лютому 1943 року, відзначились боях 17-18 вересня 1943 року, у ході яких частини дивізії звільнили місто Павлоград за що з’єднання отримало почесне найменування „Павлоградська”. У Львівсько – Сандомирській операції діяла на Львівському напрямку, прийняла участь в звільненні міста Броди (17.07.44). Бойовий шлях з’єднання закінчило під Берліном.

З 2 січня по 7 травня 1944 року дивізією командував полковник Кокришко Микита Васильович, а 8 травня 1944 командування дивізією прийняв Герой Радянського Союзу генерал – майор Анатолій Андрійович Краснов.

Народився Анатолій Краснов 18червня 1906 року в місті Пенза в сім΄ї робітника. У 1918 році закінчив Пензенське початкове училище, а у 1928 році сільськогосподарський технікум, по закінченні якого працював агрономом в Бугурусланському районі Оренбургської області. У цьому ж році був призваний на військову службу. Після закінчення строкової служби вирішив пов΄язати свою подальшу долю з армією. Закінчив однорічні командні курси, а у 1939 році курси «Постріл». Під час Зимової війни командував батальйоном 68-го стрілецького полку 70-ї стрілецької дивізії (7-ма А). 27.02.40 батальйон лейтенанта Краснова під вогнем противника перейшов через Фінську протоку, вибив ворога з острова Ханнуккалан-Саарі та оволодів сильно укріпленим оборонним пунктом Ханнуккала. 21.03.1940 року лейтенанту А.А.Краснову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Напередодні ВОВ молодий офіцер був призначений командиром полку в Ленінградському військовому окрузі. 18.12.1941 полковник А.А.Краснов прийняв командування 3-ю гвардійською стрілецькою дивізією (командував до 08.03.1942)  54-ї армії Ленінградського фронту, яка в цей час вела наступальні бої в районі міста Волхов і переслідувала відступаючого противника до станції Погостя, а згодом зайняла оборону. 7 квітня 1942 року  гвардії полковника Краснова призначили командиром 70-ї стрілецької дивізії. За успішні бойові дії дивізія 16.10. 1942 року була перейменована в 45-ту гвардійську стрілецьку дивізію 67-ї армії Ленінградського фронту, а її командиру 27.11.1942 було присвоєне військове звання «генерал – майор». У січні 1943 року дивізія під командуванням генерала Краснова відзначилась в ході наступу з Невського плацдарму під час операції «Іскра».  Після закінчення у 1944 році прискореного курсу Військової академії Генерального штабу генерал – майор А.А. Краснов був призначений командиром 172-ї сд,  наприкінці війни був призначений заступником командира корпусу. У післявоєнні роки А. А. Краснов командував з'єднаннями. У 1953 році закінчив курси при Військовій академії імені М.В.Фрунзе. З 1961 року був помічником командувача ТурКВО по цивільній обороні. Помер в 1967 році²⁶⁴.