Під час бойових дій на Волині в квітні – липні 1944 року до складу корпусу входили 71-ша, 287-ма та 350-та стрілецькі дивізії.

71-ша стрілецька дивізія була підпорядкована 24-му СК в березні 1944 року. Дивізія була сформована в місті Петрозаводську (Карелія) в березні 1940 року як Особлива Карельська дивізія на базі 1-го гірсько – стрілецького корпусу прорадянської Фінської народної армії. На укомплектування дивізії добровольцями зараховувались фіни та карели, які проживали на території СРСР або з ідеологічних міркувань перейшли на радянську сторону в ході Зимової війни. У фінській кампанії з΄єднання участі не брало. У 1940 році на доукомплектування ОКД було також передано особовий склад 18-ї стрілецької дивізії, розгромленої фінами під час Зимової війни.

10.06.40 дивізія була перейменована в 71-шу стрілецьку. На початку літа 1941 року частини дивізії з району Петрозаводська були виведені в прикордонні з Фінляндією райони, підпорядковані 7-й армії і станом на 22 червня займали рубіж довжиною понад 100 км в районі Вяртселя – Куолісмаа на південній ділянці радянсько – фінського кордону. 

З 10 липня по 25 жовтня 1941 року частини дивізії вели оборонні бої проти фінської Карельської армії та 163-ї німецької піхотної дивізії. Під ударами переважаючих сил ворога дивізія з боями відходила на схід. Після втрати Петрозаводська дивізія 13.10.41 була виведена зі складу 7-ї армії і включена до складу Ведмежогірської оперативної групи Карельського фронту (з 10.03.42 – 32-га армія). З початку війни до 25 жовтня дивізія втратила в боях 9870 чол., в т.ч. 4703 вбитими, а за листопад – грудень 1941року 5168 солдат і офіцерів, з них 3703 вбитими. З 3 по 10 січня 1942 року 71-ша стрілецька дивізія приймала участь у невдалій Ведемежогірській наступальній операції по закінченні якої перейшла до оборони. У жовтні 1942 року з΄єднання було пере підпорядковане Волховському фронту і передислокована до міста Волхов де знаходилось у резерві фронту. У складі 2-ї ударної армії з 14 по 30 січня 1943 року приймала участь в операції «Іскра», яка мала завданням прорив блокади Ленінграда. У лютому 1943 року була передана до складу Ленінградського фронту, а 30.04.43 виведена до резерву Ставки і направлена для дій у складі 27-ї армії Степового військового округу. З 09.07.1943 року дивізія знову на полях боїв, спочатку у складі Степового, згодом Воронезького фронтів. Брала участь в Білгород – Харківській (3-23 серпня 1943), Чернігівсько – Полтавській (26.08 – 30.09.1943), ,  Лютежській (01.10-02.11.1943), Київській (03-13.11.1943) наступальних і Київській оборонній (13.11-22.12.1943) операціях. По закінченні битви за Дніпро частини дивізії продовжили переможну ходу по землях Правобережної України, громили ворога в Житомирсько – Бердичівській (24.12.1943-14.01.1944) та Проскурівсько – Чернівецькій наступальних операціях. В подальшому дивізія приймала участь в Львівсько – Сандомирській операції, в ході якої одними з перших захопили Сандомирський плацдарм. 07.09.44 дивізія була виведена до резерву СВГК, а через три тижні – 01.10.1944 включена до складу 1-го Білоруського фронту. Подальші воєнні дії дивізія вела на території північної Польщі. Воїни дивізії боролись за розширення Сероцького плацдарму на річці Нарев. У складі 2-го Білоруського фронту (передана в грудні 1944) дивізія приймала участь у Східно – Пруській та Східно - Померанській наступальних операціїях, звільняла Модлін (18.01.1945), Торунь (01.02.1945), Хойніце (15.02.1945), Гданськ (30.03.1945). За заслуги при звільнення Торуня отримала почесне найменування «Торунська». У рамках Берлінськоїх стратегічної наступальної операції брала участь в Штеттін – Ростоцькій наступальній операції 2-го Білоруського фронту(16.04-08.05.1945).

Директивою СВГК від 29.05.1945 №11095 дивізія була розформована²⁵⁸.

З 22.11.43 і до 04.07.1944 та з 06.08.1944 до кінця війни дивізією командував полковник Микола Захарович Бєляєв. В ході Львівсько-Сандомирської наступальної операції обов’язки командира дивізії виконував  полковник Трунін Василь Федорович (05.07.1944 - 28.07.1944).

287-ма стрілецька дивізія (ІІ формування) була сформована в грудні 1941 року в районі міста Липецьк. В ході війни входила до складу військ 3-ї, 63-ї, 13-ї та 3-ї гвардійської армій. Приймала участь в Орловській, Брянській, Гомельсько – Рєчицькій, Житомирсько – Бердичівській, Луцько – Ровенській, Поскурівсько – Чернівецькій, Львівсько – Сандомирській, Сандомирсько – Сілезькій, Нижнєсілезькій, Берлінській та Пражській наступальних операціях. За бойові заслуги була удостоєна почесного найменування «Новоград – Волинська» (наказ ВГК від 03.01.1944 № 54), нагороджена двома орденами Червоного Прапора, орденами Суворова ІІ ступеня, Кутузова ІІ ступеня, Богдана Хмельницького ІІ ступеня. Четверо військовослужбовців дивізії в роки війни були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Особливо відзначились частини дивізії в ході Житомирсько – Бердичівської та Луцько – Ровенської наступальних операцій. В ході останньої в перший же день наступу частини дивізії звільнили від ворога місто Острог, згодом районний центр Рівненщини Гощу, а 3 лютого 1944 року вибили гітлерівців разом частинами 149-ї сд з Рівного. З 12 червня 1942 року дивізією командував генерал – майор (звання присвоєно 10.11.1942) Йосип Миколайович Панкратов (1897 – 1945).

Йосип Панкратов народився в селі Дворєц Смоленського повіту Смоленської губарнії в селянській сім’ї. В Червоній Армії з 1918 року. Розпочинав військову службу в кавалерії, воював з басмачами. У 1934 році був командиром 2-го Туркменського кавалерійського полку 4-ї Туркменської (3 21.05.1936 18-та гірська Червонопрапорна) кавалерійськї дивізії. Командир 27-го Туркестанського гірського кавалеріського полку 18-ї гкд Йосип Панкратов 15 березня 1938 року був заарештований. 28 лютого 1940 року комполку Панкратову було висунене звинувачення в зраді батьківщини за ст.54-1,2 КК Таджицької РСР. На початку війни кримінальна справа була припинена в зв’язку з недоведеністю злочину, проте повністю реабілітований генера Панкратов був через 58 років після загибелі – 7 жовтня 2003 року. Йосип Миколайович Панкратов став останнім радянським генералом, який загинув у роки Великої Вітчизняної війни (загинув від взриву фугасу 25.04.45), похований в місті Новоград – Волинський.

350-та стрілецька дивізія була сформована у вересні 1941 року в Приволзькому військовому окрузі, а в листопаді 1941 була направлена до Московського району оборони. В грудні 1941 року прийняла участь в контрнаступі під Москвою, в ході якого звільнила Воловський район, в т.ч. районний центр Волово і до січня 1942 року вийшла на рубіж Леоновський – Желєзниця. Наприкінці січня 1942 вела бої за населені пункти Василевське, Вязовна. В серпні 1942, діючи на правому крилі 61-ї армії Західного фронту опинилась на вістрі головного удару німецьких військ, які здійснювали операцію «Вірбельвінд» (Смерч). В нерівних боях з 134-ю піхотною та 11-ю танковою дивізіями вермахту з’днання не тільки зазнало значних втрат, але й разом з 387-ю і 364-ю сд було оточене в серпні в районі Мєдинцево – Дудорово. З оточення вибрався лише один полк, два інші були майже повністю знищені німцями. Сформовані із залишків дивізії зведені загони ще деякий час оборонялись в смузі оборони 40-го гв сп 11-ї гв сд в районі села Вости до середни вересня 1942 року. 16.вересня залишки дивізії були виведені в резерв і направлені для доукомплектування на територію Тамбовської області. Після переформування частини дивізії в другій половині листопада 1942 року були направлені в район Верхнього Мамона, де зайняли оборону на лівому березі Дону. 12.12.42 передовий батальйон дивізії захопив плацдарм на правому березі Дону, розпочався наступ в напрямку на Кантемирівку і Журавки. В січні 1943 року частини дивізії в ході наступу звільнили населені пункти Лозне, Березівку, Лозно–Олександрівку, Дорошків, Великий і Малий Должик, Синельниково, Олександрополь, Ново-Андріївку, станицю Солідарну. У ході Ворошиловградської наступальної операції частини зєднання розгромили значне угрупування ворога в районі Купянська, звільнили місто і в районі села Андріївка форсували Сіверський Донець. У ході німецького контрнаступу під Харьковом утримувала 60-ти кілометровий рубіж від Сахновщини до Криштоповки, прикривала відхід частин 6-ї армії за Сіверський Донець. Виконавши бойову задачу, частини дивізії вночі 28.02.43 відірвались від противника і зайняли оборону на рубежі Старовірівка – Охоче, де дивізія увійшла до складу 3-ї танкової армії. 05.03.43 позиції дивізії в районі стику з 48-ю гв сд були атаковані частинами дивізії СС «Адольф Гітлер». Радянські піхотинці не витримали масованого танкового удару, оборона була прорвана. За п’ять днів боїв в оточенні дивізія знову була майже знищена, до своїх вийшли лише окремі групи. В районі Старовірівки потрапив в полон командир 350-ї сд полковник Григорій Олександрович Звєрєв, який згодом перейшов на службу до гітлерівського режиму і став командиром 2-ї піхотної дивізії «РОА» (Російської визвольної армії). Залишки дивізії в квітні 1943 року були виведені до резерву фронту, а після доукомплектування, в серпні 1943 дивізія зайняла оборону в районі на північний схід від міста Барвенкове. В ході Донецької наступальної операції дивізією 17.09.43 частини з’єднання визволили Павлоград.У листопаді 1943 року 350-та сд була перепідпорядкована 1-му Українському фронту (94-й ск 1 гвА, 102-й ск). В ході Житомирсько – Бердичівської наступальної операції частини дивізії визволили Житомир (31.12.43), а в ході Проскурівсько – Чернівецької операції 19.03.44 Кременець.  За бойові дії при звільненні Житомира дивізія була удостоєна почесного найменування „Житомирська” (01.01.44). З району Кременця дивізія була передислокована на південний схід Волині і підпорядкована 24-му СК. З 13.07.1944 року 350-та сд брала участь участь в Львівсько-Сандомирській наступальній операції, наступаючи на правому крилі фронту в напрямку на Рава-Руську. 18.07.1944 дивізія в районі міста Кристинопіль (нині Червоноград) форсувала Західний Буг, 24.07.1944 року річку Сан, а 29.07.1944 року вийшла до Вісли і вже о 18 годині 30 хвилин передові підрозділи з’єднання переправилися і захопили першими невеликий плацдарм, який надалі став знаменитим Сандомирським плацдармом. 18.08.1944 дивізія відзначилась при звільненні Сандомира. В ході Сандомирсько – Сілезької наступальної операції в лютому 1945 року захопила важливий плацдарм на північ від Бреслау, з якого 08.02.1945 року перейшла в наступ в ході   Нижньо-Сілезської операції в загальному напрямі на Шпроттау, Зорау, Форст. В ході цієї операції оволоділа містом Любен (09.02.1945), форсувала річку Бобер і вийшла на річку Нейсе. З 16.04.1945 року брала участь в Берлінській операції, наступала у напрямі Тцшерніца і Дубруцке. Оволоділа містами Дубруцке і Ройтен (17.04.1945). 23.04.1945 була передана в оперативне підпорядкування 4-ій танковій армії і 27.04.1945 року брала участь у взятті Потсдама. 350-а стрілецька Житомирсько-Сандомирська Червонопрапорна ордена Богдана Хмельницького дивізія закінчила війну участю в Празькій операції, до 08.05.45 вийшовши в район Карлових Вар.)

4 вересня 1943 року командування дивізією прийняв генерал - майор Григорій Іванович Вєхін.

Народився в 1901 році в селі Єрово Витегорського повіту. У 1919 році став червоноармійцем - лижником, бився проти військ генерала Юденіча. По закінченні боїв на Північному фронті деякий час служив в органах ВЧК. У 1922 році Г. І. Вєхін закінчив Псковські командні курси. Після закінчення курсів з 1924 по 1937 рік служив на посадах помічника командира стрілецької роти, командира роти, батальйону, окремого розвідувального дивізіону, начальника розвідки дивізії, командира полку.  У 1933 році Г.І.Вєхін закінчив розвідувальні курси, згодом   два курси ВА ім. Фрунзе (у 1938 році).  Брав участь у Зимовій війні з Фінляндією на посаді начальника штабу дивізії, сформованої з прикордонників, був нагороджений орденом Червоного Прапора. З перших днів Великої Вітчизняної приймав участь в боях з гітлерівськими загарбниками. Після загибелі в одному з перших боїв командира  стрілецької дивізії прийняв командування на себе, зумів організувати оборону на ділянці дивізії, вивести обезкровлені частини з оточення і з΄єднатись з частинами РСЧА в районі Пскова. В подальшому дивізія під командуванням полковника Вєхіна з боями відступила до околиць Ленінграда. 177-ма стрілецька (командував з 13.10.1941) брала участь в першій спробі прориву блокади міста на Неві. За 20 днів боїв на Синявинському плацдармі дивізія встигла збудувати одну землянку і втратити майже увесь особовий склад²⁵⁹.  З 4 січня 1942 до травня 1943 року полковник Вєхін командував 152-ю сд Карельського фронту. На початку травня 1942 року ця дивізія, направлена на допомогу 14-й армії, яка обороняла Кольський півострів в ході 70-ти кілометрового маршу майже вся вимерзла, а її залишки були добиті німецькою артилерією і авіацією²⁶⁰. З 17.05.1943 по 26.07.1943 Г.І.Вєхін командував 88-ю гвардійською стрілецькою дивізією. З 350-ю сд генерал Г.І.Вєхін пройшов фронтовими дорогами до кінця війни. 29 травня 1945 року Указом Президії Верховної Ради СРСР генерал – майору Вєхіну було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

Частини 24-го стрілецького корпусу напередодні Проскурівсько – Чернівецької операції займали ділянку фронту на кордоні Рівненщини і Волині в районі Берестечко – Сенкевичівка.