4.7. Батальйони ідуть у прорив - Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. - Бої місцевого значення. Волинь 1944. - Каталог статей - Персональный сайт Сергея Яровенко
Субота
25.03.2017
20:33
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 358
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест.

4.7. Батальйони ідуть у прорив

Настав довгожданний день наступу.

Першого удару по ворогові завдали льотчики 242-ої нічної легкобомбардувальної авіадивізії, якою командував полковник Павло Олександрович Калінін. Полковник Калінін прийняв дивізію 3 травня 1944 року після трагічної загибелі свого попередника -  полковника Дмитра Андрійовича Абаніна, який був збитий вночі з 1 на 2 травня в районі станції Кошари під час масованого нальоту нічних бомбардувальників на німецькі позиції229. До речі, і на сьогодні полковник Абанін рахується таким, що пропав безвісти, а місце захоронення невідоме230. 52 літаки ПО-2 всю ніч на 18 липня бомбили артилерійські і мінометні позиції ворога в районі селища і станції Мацеїв. Вони знижувалися до 200 метрів, і бомби попадали точно в ціль.

О 05.05 всі  кулемети переднього краю несподівано відкрили ураганний вогонь по першій і другій траншеях німців і протягом двох хвилин прикривали установку гармат для ведення вогню прямим наведенням.  Наступні три хвилини по німецьким укріпленням вела прямим наведенням полкова артилерія.

О 05.10  артпідготовку розвідки боєм розпочала артилерійська  група 91-го стрілецького  корпусу.  


Біля 5-ї ранку в бій пішли найкращі батальйони дивізій, призначених для прориву оборони противника. Ще під час підготовки до проведення операції на нараді командуючого військами фронту з командармами було вирішено наступ розпочати розвідкою боєм передових батальйонів, і тільки після вияснення того, що головні сили гітлерівці залишилися на укріпленому першому рубежі, завдати удару основними силами. Розвідка боєм мала не тільки розкрити передній край і сили супротивника, але і можливість переростання дій розвідувального ешелону і головних сил армій у загальний наступ без проведення артилерійської підготовки.

О 5.30 після перших дій передових рот і батальйонів, які впевнились у наявності на позиціях ворога, „заговорила” артилерія усіх калібрів. Тільки на ділянці прориву 8-ї гвардійської за 30 хвилин артилерійської підготовки артилерія армії випустила 77 300 снарядів.

В районі села Дольськ Турійського району, на ділянці прориву 69-ї армії о 5.30, до початку загального наступу, 1-й стрілецький батальйон 1083-го стрілецького полку (312-та сд) під командуванням майора Дауда Нехая приступив до розвідки боєм. Атака батальйону, посиленого танковою ротою зі складу 64-ї тбр, батареєю СУ-76 12-ї сабр та за підтримки вогню дивізійної артилерії була настільки стрімкою, що гітлерівці не змогли навіть організувати опору. Противник почав відхід на другу траншею. Використовуючи  успіх першого  удару,  майор  Крайнов  ввів  в  бій  батальйон  під  командуванням  капітана  Третьякова,  і підсилив натиск. До 7.00  опорний  пункт  на висоті 204,6 був повністю в руках батальйонів сибіряків.  Згодом, бійці 1083-го сп відбили контратаку піхоти противника, яку підтримували 5 танків.  В ході бою особливо відзначились командири стрілецьких взводів лейтенанти Михайло Костріков та Олексій Старченко (за бій на восоті 204,6 були удостоєні ордені Олександра Невського), мінометники батарей під командуванням капітанів Миколи Шляхтіна та Семена Латухіна (удостоєний звання Героя Радянського Союзу), які подавили мінометним вогнем три артилерійські батареї ворога, знищили 8 розрахунків важких кулеметів, командир обслуги 76-мм гармати старший сержант Олексій Ковальов.


На північ від села Дольськ оборону противника проривав 1-й батальйон 215-го гвардійського стрілецького полку 77-ї  гвардійської стрілецької дивізії посилений двома батареями 1205-го самохідно – артилерійського полку та загоном розгородження. Бійці батальйону атакували ворожий опорний пункт північніше Дольська і через пів години бою захопили його. Згодом бійці батальйону вибили гітлерівців з північної околиці Дольська і продовжили переможний наступ.

Цей батальйон згодом увійшов до історії 2-ї світової війни як „Батальйон Слави”. За прорив оборони гітлерівців на Одері командир батальйону майор Борис Миколайович Ємельянов був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, командири рот були нагороджені орденами Червоного Прапора, командири взводів орденами Олександра Невського, а усі, без винятку, солдати і сержанти орденами Слави.


А на Турійщині наступ продовжувався. Слідом за батальйоном Ємельянова рушив у наступ 215-й гв сп, за ним 218-й гв сп з однією батареєю 1205-го сап. У резерві командира  77-ї гвардійської стрілецької дивізії залишався 221-й гв сп, готовий до відбиття ворожих контратак. На 10.30 215-й гв сп прорвав обидві траншеї першої смуги оборони противника і на 12.00 18.07 вийшов до західного узлісся урочища Вовчище, а надвечір першого дня наступу підійшов до Станіславівки.

Південніше Дольська розвідку боєм здійснювали батальйони 139-го стрілецького полку 41-ї стрілецької дивізії. На цій ділянці командуванням дивізії було прийняте рішення про наступ без попередньої артпідготовки.

На світанку 1-й батальйон під командуванням майора Собка вступив у бій.  В ході атаки з полкової роти автоматників затримали двох підозрілих осіб, одягнутих в радянську військову форму і документами військовослужбовців 76-ї стрілецької дивізії. Чисто вибриті, відгодовані фізіономії ніяк не пасували солдатам, які вели важкі бої на Турійщині з березня 1944 року, та й обмундирування було новісіньке, а підкомірці сяяли білизною. При першому ж допиті виявилось, що це прямували в район Ковеля випускники німецької диверсійної школи. Тільки спостережливість радянських солдат зірвала плани розвідувальної групи ворога.


На ділянці прориву 370-ї стрілецької дивізії (69-та армія) в районі урочища „Вовщище” першими в бій вступили батальйони 1234-го стрілецького полку.  Ще гриміли артилерійські залпи, коли до ворожої траншеї увірвались бійці відділення, яким командував молодший сержант Олександр Дмитрович Євстигнєєв. Німці в паніці відступли до лісу звідки відкрили шквальний рушнично – кулеметний вогонь. Сержант Євстигнєєв віддав наказ про продовження наступу і першим піднявся в атаку. В ході стрімкої атаки і флангового маневру бійці відділення увірвались в підготовлений опорний пункт ворога. Відділенння молодшого сержанта Євстигнєєва згодом першим в дивізії вийшло до Західного Бугу. Бійці власноручно виготовили і встановили прикордонний стовп, і зновуж таки першими форсували прикордонну річку та захопили плацдарм на польському березі. Шлях до наступу перегородив вогонь ворожого ДзОТу. Олександр Євстигнєєв обійшовши ДзОТ з тилу увірвався до нього. Героїчний вчинок молодшого командира дозволив підрозділам дивізії продовжити форсування Бугу і наступ в напрямку Хелма. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.03.1945 молодшому сержанту Євстигнєєву Олександру Дмитровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу231.


Із перших хвилин розвідки боєм жорстокі бої розгорілись в районі села Миляновичі на напрямку прориву 47-ї гвардійської стрілецької дивізії. Передовий батальйон 137-го гвардійського стрілецького полку (командир полку - полковник Власенко Іван Опанасович) зустрівся з добре організованою та налагодженою системою оборони ворога. В бій вступили розрахунки 9-ї гаубичної артилерійської бригади 5-ї артилерійської дивізії прориву.  Вогонь гармат 876-го (майор Єрошкін Андрій Григорович) та 293-го (підполковник Плужников Тимофій Григорович) гаубичних артилерійських полків на деякий час подавив вогневі засоби німців, чим негайно скористались піхотинці.

Під час атаки першої лінії траншей було поранено командира передового батальйону, вбито командира роти, якого замінив парторг батальйону гвардії молодший лейтенант Михайло Денисович Капустін. У ворожій траншеї  відважний офіцер знищив гранатами три станкові і чотири ручні кулемети разом з розрахунками. Атака дійсно була приголомшлива, ворог залишив на позиціях 15 справних кулеметів. Через деякий час група бійців на чолі з Капустіним увірвалася на позиції протитанкової батареї. Знищивши обслугу, бійці захопили три гармати і боєприпаси. Михайло Капустін був поранений, але не залишив командування підрозділом. До обіду 18 липня оборона противника була прорвана. За цей бій, а також  бої на плацдармах правого берегу Західного Бугу гвардії полковник Власенко І.О., підполковник Плужников Т.Г., майор Єрошкін А.Г, гвардії молодший лейтенант Капустін М.Д. були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.


Лівофлангова дивізія 8-ї гвардійської армії - 88-ма гв сд ще вранці 18 липня вибила німців з села Торговище і надвечір 18 липня вийшли в район села Новосілки. В поданні до нагородження Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу командира дивізії гвардії генерал – майора Бориса Нечипоровича Панкова вказано і цей бойовий епізод.

Мацеївські висоти атакували підрозділи 27-ї гвардійської стрілецької дивізії. Удар моральний був сильніший удару фізичного, адже колишні моряки 75-ї морської стрілецької бригади йшли у бій в морських тільниках, а „смугастої смерті”, як німці  нарікли моську піхоту, боялись навіть бувалі вояки Вермахту. Одним з перших на позиції німців увірвався батальйон під командуванням майора Бориса Михайловича Полєтаєва (83-й гв сп). Гвардійці в рукопашному бою захопили першу траншею ворога і відразу атакували другу. Відважний комбат був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Близько шостої ранку на усій ділянці прориву передові загони дивізій першого ешелону 8-ї гвардійської опанували переднім краєм оборони і панівними висотами. Біля 7-ї години командуючий армією генерал – полковник Чуйков віддав наказ на наступ основних сил. З армійського спостережного пункту за розвитком бою спостерігали командуючий фронтом Маршал Радянського Союзу К. К. Рокоссовський, представник Ставки ВГК Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков, командувач артилерією фронту генерал-полковник артилерії В. П. Козаков, командувач 1-ою Польською армією генерал-лейтенант Берлінг, член Військової ради 1-ї армії Війська Польського генерал Олександр Завадський. Просування головних сил дивізій першого ешелону противник спробував зупинити масованим артилерійським вогнем, проте артилерійські батареї ворога були придушені вогнем радянської артилерії і радянських штурмовиків.

Кровопролитні бої розгорнулись на ділянці прориву 165-ї стрілецької дивізії 47-ї армії в районі села Паридуби. Масовий героїзм проявляли як рядові бійці, так і їх командири. Ще вночі з 17 на 18 липня перед переднім краєм оборони німців три проходи в мінних полях зробили сапери відділення сержанта Сергія Серійовича Очаковського (202-й окремий саперний батальйон 165-ї сд). Робота саперів була настільки точною, що при наступі не підірвався жоден радянський солдат. Сержант Очаковський був нагороджений орденом Слави ІІ ступеня. Свій перший орден Слави Сергій Очаковський також отримав на волинській землі, коли 7 квітня під вогнем противнака зробив прохід у міннму полі, особисто знявши більше 20 протитанкових мін (до цього на рахунку сапера було 600 знятих і установлених протитанкових та 1200 протипіхотних мін)232.


Також відзначився командир мінометного розрахунку 641-го стрілецького полку Микола Єгорович Сорокін, який замінив вибувшого зі строю командира взводу. Під командуванням сержанта Сорокіна бійці мінометного взводу тільки 18 липня знищили 2 кулемети противника, склад боєприпасів. За вміле командування підрозділом М.Є. Сорокін був нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня. Згодом частини 165-ї сд визволили Шацьк та інші населені пункти нинішнього Шацького району.

Гітлерівці не могли змиритись з втратою першої лінії траншей, а тому наносили контрудари як живою силою, так і артилерією. Град снарядів посипався на позиції батальйону, яким командував капітан Петро Михайлович Артьомов (498-й сп 132-ї сд). Несподівано вогняний вал стих, потім знову стрімким стрибком перенісся через першу траншею і з силою загуркотів за спинами радянських солдатів. У цю мить спостерігачі відмітили, як з населених пунктів виплеснулися наступаючі німецькі підрозділи. Комбат наказав вогонь не відкривати, а підпустити ворога на відстань кидку гранати. Бійці чекали ворога. Фашисти наближалися. Вже виразно були видні пістолети в руках офіцерів, гудзики на сіро-зелених мундирах солдатів. Вороги йшли на повний зріст, мовчки. Залишилося двісті метрів. Сто п'ятдесят. Сто!.. І раптом здригнулася земля. Свинцева злива обрушилася на німецьких солдат. Атака захлинулась. Уцілілі гітлерівці в паніці рятувалися втечею... Відбивши атаку ворога, батальйон капітана Артьомова перейшов у наступ і першим прорвав оборону противника. У цьому бою бійці батальйону знищили німецьку артилерійську батарею, чотири важких і сім легких кулеметів, більше сотні ворожих солдат і офіцерів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.03.1945 року капітану Артьомову П.М. було присвоєне звання Героя Радянського Союзу233.


В ході прориву оборони противника відзначився також стрілець цього ж полку Олексій Михайлович Боканьов. Сорокавосьмирічний колгоспник з астраханського села Капустін Яр за два роки перебування на фронті став справжнім професіоналом. Ось і при прориві оборони Олексій Михайлович діяв не тільки смілоиво і рішуче, але й обмірковуючи кожен крок. Коли просування роти зупинив вогонь|мішав| ворожого кулемета, рядовий Боканьов, уміло маскуючись, підповз до німецької позиції на відстань біля 15 метрів|м-коди| і закидав її гранатами. Завдяки цьому, рота змогла продовжити атаку і оволоділа першою траншеєю противника. Наступ продовжувався. У бою за село Почапи шлях|колія| піхоті перегородили не тільки німецькі позиції, але й річка Вижівка.|ріка| На західному березі річки німці зосередили резерви. Міст через Вижівку|ріку| був підірваний. Скритно|потайний| підібравшись до річки|ріки|, Боканьов розвідав розташування вогевих позицій супротивника,|противника| вміло вибрав брід, і згодом рота переправилась через річку і захопила тактично важливий плацдарм. Завдяки цьому плацдарму 498-й стрілецький полк ні на годину не затримався з розвитком наступу. 24 березня 1945 року рядовому Олексію Михайловичу Боканьову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.


Поруч проривав оборону 2-й батальйон 605-го полку дивізії, яким командував капітан Іван Семенович Дьошин. Одним з першим увірвався на ворожі позиції сержант Тимофій Зотович Присєкін. Відділення під його командуванням захопило 4 ворожі гармати, знищило до взводу гітлерівців, згодом одним з першим форсувало річку Вижівка і захопило невеличкий плацдарм. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.03.45  капітану Дьошину і сержанту Присєкіну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно – І.С.Дьошин загинув 27.08.44, Присєкін Т.З.- 19.08.44).


 Німецькі дивізії вже в перший день наступу понесли значні втрати. Тільки в смузі наступу 47-ї армії гітлерівці втратили до трьох тисяч солдатів і офіцерів убитими і пораненими і двісті чоловік полоненими.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. | Додав: voenkom (24.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 828 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 1
1  
супар тема

Ім`я *:
Email *:
Код *: