Гітлерівці хоч і відступали, але на опорних пунктах залишали сильні загони прикриття з танками і мінометами.

Першими на таку підготовлену лінію оборони «напоролись» частини 117-ї стрілецької дивізії 69-ї армії в районі сіл Растів – Дольськ Турійського району.

Вранці 7 липня після нетривалого вогневого нальоту 117-та, 77-ма гвардійська та 41-ша стрілецькі дивізії перейшли в наступ. Після відходу з Турійського плацдарму гітлерівці відійшли на підготовлений рубіж оборони з організованою системою вогню в районі села Растів на якому під вечір 7 липня і зупинили наступ з΄єднань 25-го стрілецького корпусу. В епіцентрі протистояння опинились частини 117-ї стрілецької дивізії. 820-й стрілецький полк цього з΄єднання наступав в напрямку на Перевали, 240-й полк на Растів, 275-й полк на в напрямку колонія Гилярів – південний берег озера Бабине. Під шквальним вогнем противника полки до 15.00 7 липня оволоділи рубежем 1 км на захід від Добжине (840-й сп), східна околиця Растова (240-й сп), 500 м західніше колонії Гилярів (275-й сп). За день наступу 7 липня 1944 року 117 сд втратила вбитими 27 солдат і офіцерів, були поранені 175 військовослужбовців.

8 липня командир 117-ї сд генерал – майор Коберидзе вирішив після ретельної підготовки нанести удар в напрямку на Соснівку, прорвати оборону противника, оточити його і знищити в районі села Дольськ, в подальшому вибити ворога з села Перевали і до кінця дня 8 липня вийти на рубіж Охотники – Станіславівка. О 4.00 08.07.44 240-й  стрілецький полк, яким командував полковник Клемент Сергійович Русаков,  перейшов у наступ і зламав супротив гітлерівців. В ході бою підрозділи полку знищили до 500 ворожих солдат та офіцерів, 6 штурмових гармат, захопили значні трофеї. Та вже по обіді (близько 14.00) частини 117-ї сд були зупинені нищівним артилерійсько – мінометним та кулеметним вогнем. Відразу після артпідготовки до батальйону піхоти німців контратакували з лісу західніше Растова, але були відбиті вогнем 240-го сп²¹⁶.

За вміле керівництво полком при прориві оборони противника, особисту мужність і героїзм полковник Русаков К.С. наказом командуючого військами 1-го Білоруського фронту був нагороджений орденом Суворова ІІІ ступеня.  Полковник Русаков неодноразово відзначиться і в подальших боях. 31 липня 1944 року 240-й сп одним з першим форсує Віслу і висадиться на Пулавському плацдармі. За цей бій Русаков К.С. буде представлений до присвоєння звання Героя Радянського Союзу (звання присвоєне Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року). При утриманні плацдарму в період з 15 по 20 серпня 1944 року полк Русакова знищить до 200 солдатів і офіцерів супротивника, 20 вогневих точок, 2 гармати, 1 міномет, візьме в полон біля100 гітлерівців, захопить шість 75-мм,  три зенітних гармати, 12 кулеметів, 70 гвинтівок, 22 автомати, 75 тис. патронів, 5000 снарядів, інше військове майно. Командир полку буде удостоєний ордену Олександра Невського. За Берлінську опрацію  заступник командира 117-ї сд ( призначений на посаду в серпні 1944 р.)полковник Русаков був нагороджений другим орденом Червоного Прапора.

На 14.00 8 липня з΄єднання 69-ї армії вийшли на рубіж  Торговище, Дольськ і зайняли оборону.

Перед радянськими підрозділами у всій «красі» постала лінія оборони «Бюфаль», як почала будуватись німцями ще 20 травня 1944 року. Укріплення будувались  радянськими військовополоненими (до 400 чол.), підрозділами німецьких штрафників та 85-м саперним батальйоном 4-ї танкової армії. Головна смуга оборони рубежу «Бюфаль» досягала 8 км по фронту. Перша позиція складалась з двох траншей повного профілю.  Перед першою траншеєю були використані дротяні загородження (спіраль «Бруно» та інші), встановлені мінні поля. Всі основні дороги, підходи до населених пунктів, мостів в глибині оборони також були заміновані²¹⁷.

З підходом радянських військ до обладнаних рубежів оборони опір німців зростав.

У районі Смідин – Мацеїв – Нові Кошари рубіж оборони зайняли 2-й батальйон 5-го тп СС, 9-й панцергренадерський полк «Німеччина» та 5-й батальйон штурмових гармат. Цим німецьким частинам дивізії «Вікінг», які були виведені з Ковеля в район Мацеїва ще 8 травня 1944 року, вкотре належало зірвати задуми радянського командування в районі Ковеля.

 Для наступаючих військ 1-го Білоруського фронту дуже важливо було не знижувати темп наступу, стрімко обходити загони прикриття, пробиватися до основних сил ворога, відрізувати їм шляхи відходу, оточувати і знищувати їх. Радянські бойові статути ясно говорили, що при відході супротивника слід негайно і з повною напругою сил переслідувати його. Більше того, 6 липня до військ  фронту був доведений наказ за № 0066 «Про недоліки в роботі штабів по організації управління військами в боях», в якому зокрема зазначалось: « …В результаті слабкої організованої розвідки корпуси не знаходили слабких місць в обороні, не шукали і не використали для обходів відкриті фланги супротивника. Також погано була організована і розвідка місцевості. Природні перепони, що іноді прикриваються вогнем дрібних загонів загородження противника, на тривалий час затримували танкові частини і з'єднання, чого і добивався ворог…» . У цій ситуації, оскільки противник залишив укріплені позиції, створювалася нібито можливість ввести рухомі з'єднання із завданням вийти на оперативний простір.

За наказом командуючого 47-ю армією генерал – лейтенанта Гусєва біля 11.00 8 липня для переслідування відступаючих сил гітлерівців був кинутий 11-й танковий корпус у складі 20-ї (полковник Константінов Микола Павлович), 36-ї (полковник Лук΄янов Олексій Власович), 65-ї (полковник Шевченко Олександр Йосипович) танкових, 12-ї мотострілецької (полковник Жаров Юхим Іванович) бригад, 1461-го та 1493-го самохідних артилерійських полків. Корпусом командував досвідчений воєначальник - генерал – майор танкових військ  Пилип Микитович Рудкін.

Бойова біографія Пилипа Рудкіна розпочалась ще на фронтах 1-ї світової війни. У 1918 році добровольцем вступив до Червоної Армії, приймав участь у Громадянській війні. Випускник Військової академії механізації і моторизації РСЧА (1937 рік) в бій з гітлерівцями вступив у серпні 1941 року. Командував 215-ю та 179-ю окремою танковими бригадами, 7-м гвардійським, а з січня 1944 року 11-м танковими корпусами. За уміле командування 179-ю отбр в ході Острогожсько-Россошанської наступальної операції, зразкове виконання бойових завдань командування і проявлені при цьому героїзм і мужність полковнику Рудкіну було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

Трьохмісячне «сидіння» під Ковелем, успіхи військ правого крила фронту в Білорусії привели до втрати командуванням обачності. І хоча перша атака 17 танків у районі південної околиці Нових Кошар 7 липня потерпіла невдачу, 20-та і 36-та танкові бригади йшли вперед на повній швидкості. Вони обігнали відступаючу німецьку піхоту, але раптом з флангів та фронту по радянським танкам вдарили артилерійські та танкові гармати.

Першими по «тридцять четвіркам» відкрили вогонь замасковані і зариті по башти в землю «пантери» танкового взводу (8-ма тр 5-го тп СС) під командуванням оберштурмфюрера СС Оліна. Фін за національністю, Ульф Ола Олін після офіційного припинення бойових дій Фінляндією та відкликання усіх фінських військовослужбовців з німецьких частин відмовився від повернення на батьківщину і продовжив службу у  дивізії СС «Вікінг». Його командирський танк під номером 511 пропустив уперед перший десяток радянських бронемашин і тільки тоді вдарив по останній.  Після пострілу Оліна вогонь відкрили «Пантери» і штурмові гармати «Hummel». Западня захлопнулась. Радянські бригади без підтримки піхоти і самохідної артилерії (обидва полки САУ навіть не були розгорнуті в бойовий порядок), не дивлячись на усі зусилля не могли ні прорватись вперед, ні повернути назад. Вже після першого залпу німецьких танків і самохідок поле на північно-східній околиці Мацеїва стало більш схожим на кладовище залізних монстрів – понад два десятки броньованих машин стояли вкриті вонем і димом. Після другого залпу кількість підбитих радянських машин збільшилась до півсотні. За півгодини фактичного розстрілу перехресним вогнем замаскованих танків та артилерійських батарей було підбито 103 радянські танки, з яких 75 були знищені повністю (тобто ціла танкова бригада). Тільки запізнілий удар радянських штурмовиків дозволив прорватись з вогневої пастки вцілілим екіпажам.

На вимогу представника Ставки Верховного Головнокомандування Маршала Радянського Союзу Г.К.Жукова було проведене розслідування цієї танкової катастрофи. 16 липня 1944 року наказом №220146 генерал – майор Рудкін був знятий з посади, а командуючий 47-ю армією генерал – лейтенант Гусєв отримав догану. 

Такому успіху підрозділів дивізії «Вікінг» командування LVI танкового корпусу спершу не повірило і направило на позиції 5-го танкового полку в районі Мацеїва офіцера штабу корпусу підполковника Петера Зауербрука, який особисто нарахував 103 підбиті радянські танки.

Події в районі Мацеїва стали ще одним уроком для радянського командування і нагадуванням, що недооцінювати ворога не слід, ну а командування вермахту знову відзначило групенфюрера Гілле (згодом був призначений командуючим танковою групою СС) та штандартенфюрера Мюленкампа (у серпні 1944 був призначений командиром 5-ї танкової дивізії СС «Вікінг»і нагороджений дубовим листям до Лицарського хреста).  Лицарським хрестом також був нагороджений командир взводу 6-ї тр 5-го тп СС унтерштурмфюрер Альфред Гросрок.

 Альфред Гроссрок

Затримка просування радянських частин виявилась недовгою, вже 9 липня частини 47-ї армії вийшли на рубіж Стара Вижва, Нова Вижва, Смідин, Торговище.  З΄єднання 69-ї армії на усій ділянці смуги перейшли річку Турія і були зупинені гітлерівцями на оборонному рубежі «Бюфаль».

На 10 липня лінія  оборони гітлерівців перед лівим крилом військ 1-го Білоруського фронту проходила через урочище Малі Осики, західну околицю містечка Смідин, Паридуби, Торговище, Соснівку, Турічани, Гайки, далі продовжувалася по західному берегу річки Турія. 

Разом з тим мета засідки була повністю досягнута – радянські війська вимушені були відкласти продовження наступу на 10 днів. Підтвердженням цьому є спогади начальника оперативного управління ГШ РСЧА генерала Штеменка: «По сумному досвіду 11-го танкового корпусу можна було зробити висновок, що з ходу ворожу оборону не візьмеш. Слід було приступити до планомірної підготовки прориву і його всестороннього забезпечення. На це потрібне якийсь час. Початок операції в районі Ковеля відклали до 18 липня з розрахунком, що до цього моменту війська 1-го Українського фронту перейдуть в наступ на Львів, зламають оборону супротивника і на своєму правому фланзі в районі Володимира - Волинського створять вигідні передумови для дій лівофлангових армій фронту К.К. Рокоссовського»²¹⁸.

В ході боїв 8-9 липня відчутних втрат завдавала ворогу  радянська авіація. Проте були і гіркі втрати.

8 липня після штурмової атаки на німецькі позиції, з яких вівся шквальний вогонь по танкам 11-го танкового корпусу, на свій аеродром повертався „Іллюшин” гвардії старшого лейтенанта Олександра Молєва. Від прямого влучення зенітного снаряду літак загорівся і вибухнув у повітрі неподалеку від Мацеїва. На день смерті гвардії старший лейтенант Молєв здійснив 529 бойових вильотів, на рахунку штурмовика був збитий ворожий бомбардувальник. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1944 року командиру ескадрильї 33-го  Воронезького  гвардійського авіаційного полку гвардії старшому лейтенанту Молєву Олександру Йосиповичу привоєне звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Цього ж дня по одній бойовій втраті понесли ще два полки 3-ї гвардійської  Валдайської штурмової авіадивізії в районі села Новосілки Турійського району. Екіпаж літака „Іл-2” (70-й гшап) гвардії молодшого лейтенанта Івана Павловича Рябчикова був атакований і підбитий німецькими винищувачами, які намагались відвернути удар радянських штурмовиків по позиціях 5-го танкового полку СС. Ще один „Іл”, цього разу 71-го гшап під керуванням гвардії молодшого лейтенанта Алєксандрова Василя Павловича був підбитий зенітною артилерією. Палаючий штурмовик наніс свій останній бойовий удар - таранив зенітну батарею ворога...

9 липня при виконанні бойового завдання з розвідки об΄єктів в районі Турійська був атакований десятком німецьких винищувачів літак, пілотуємий командиром ескадрильї 72-го Петрозаводського окремого розвідувального авіаційного полку Героєм Радянського Союзу майором Подколодновим Віктором Гавриловичем. Екіпаж розвідувальної машини до складу якого входили також штурман ескадрильї Герой Радянського Союзу капітан Смірнов Володимир Антонович і начальник зв’язку ескадрильї старший лейтенант Гундарєв Павло Ілліч вступив в бій, в ході якого було підбито три ворожі винищувача, але сили були занадто нерівні. Палаючий літак – розвідник екіпаж вивів за лінію фронту, намагався здійснити посадку, та охоплена полум΄м крилата машина вдарившись об землю взірвалась, льотчики загинули²¹⁹.

Почав пробуксовувати також наступ з΄єднань 47-ї армії . Частини 260-ї сд застрягли під Паридубами. Майже дві доби тривав бій підрозділів 1026-го полку дивізії за висоту 212,2, яка була взята лише 11 липня.