Бойові дії продовжувадись. Операція „Багратіон” досягла апогею. 3 липня 1944 року під ударами військ 1-го Білоруського фронту гітлерівці вимушені були залишити Мінськ. Стрімкий наступ правого крила фронту створював пряму загрозу оточення декількасот тисячному німецькому угрупуванню в Білорусії. Командувач групами армій «Північна Україна» і «Центр» генерал - фельдмаршал Вальтер Модель, якого в ставці Гітлера називали «пожежником» за вміння оперативно діяти в найгарячіших ситуаціях, вимушений був перекинути ряд дивізій (у т.ч. 4-ту і 5-ту танкові, 28-му єгерську) з Ковельсько – Люблінського напрямку в район на північ від Бреста.

Отримали директиви про порядок відходу військ на встановлені рубежі і командири німецьких з΄єднань і частин, які залишались на Волині.  Так, було встановлено, що на «червоний” рубіж війська повинні відійти 9 липня, а «зелений» 7 липня.

У ніч на 5 липня основні сили німецького гарнізону стали відходити з Ковеля на підготовлений рубіж Паридуби, Торговище. 5 липня гітлерівці залишили східну частину Ковеля і село Дубова. Разом з тим, прагнучи максимально затримати просування наших військ, гітлерівці широко застосовували різні види мінно-вибухових загороджень, пастки, головною знову стала тактика «еластичної оборони».

Прикривати відхід піхоти було доручено бойовій групі штандертенфюрера Мюленкампа. Завданням цієї групи було стримування ударних угруповань радянських військ, поки піхота і артилерія не закріпляться на новому оборонному рубежі. Головною вогневою силою бойової групи став 2-й танковий батальйон, яким на той час командував гауптштурмфюрер Рейхер.

 Першими в смузі 69-ї армії виявили відхід противника розвідники під командуванням гвардії старшого лейтенанта О.С.Сєргєєва (77-ма гв сд) . Ними ж у вбитого штабного офіцера 342-ї піхотної дивізії була знайдена карта з нанесеними оборонними рубежами від Турії до Західного Бугу. За успішне виконання поставленого завдання весь особовий склад розвідувальної групи був нагороджений орденами Червоної Зірки²¹³.

Зважаючи на ситуацію, що склалась командування 1-го Білоруського фронту віддало накази підпорядкованим арміям.

47-ма армія отримала завдання: 4 липня прорвати ворожу оборону, звільнити Ковель і, переслідуючи спротивника до кінця дня 9 липня вийти на рубіж Нова Вижва, Смідин, Миляновичі. Одночасно удари наносились з чотрирьох сторін: з півдня силами 60-ї,  південного сходу – 76-ї та північного сходу – 260-ї стрілецьких дивізій, півночі – 132-ї стрілецької дивізії.

Частини 117-ї та 312-ї стрілецьких дивізій 69-ї армії отримали наказ вибити гітлерівців з Турійська. Вранці 4 липня підрозділи 312-ї стрілецької дивізії раптовим ударом вибили німців з райцентру і зав΄язали бій за станцію. 6 липня 1944 року древній Турійськ і залізнична станція повністю були очищені від ворога.

У ніч на 5 липня розпочався наступ на Ковель. Незадовго до початку атаки сапери зробили проходи в мінних і дротяних загородженнях на підступах до першої лінії німецької оборони. Особливо відзначились сапери 185-ї стрілецької дивізії які за 25-30 хвилин встигали знешкодити до 25 ворожих мін. 

Першими у бій пішли бійці 4-ї окремої штрафної роти 47-ї армії, а вже до світанку передові загони 76-ї та 260-ї стрілецьких дивізій вели бої на північній, східній і південній околицях Ковеля. До 10-ї години ранку німецькі частини, які обороняли Ковель були вибиті зі східної частини міста, а до 13-ї години відтіснені до берега Турії. У другій половині дня 6 липня радянські з΄єднання одночасно форсували Турію і захопили плацдарм на західному березі. Неприємною несподіванкою для радянських підрозділів став підрив німцями греблі, внеслідок чого водяний вал змив радянські підрозділи, які саме переправлялись через Турію.

Бої точились і навколо Ковеля. О 13.15 радянські підрозділи вийшли в район села Довгоноси, а о 14.45 на німецькі позиції під Новими Кошарами почали наступ 17 рядянських танків в супроводі піхоти. Німці атаку відбили.

6 липня радянська піхота наблизилась до околиць Кругеля, прорвала німецьку оборону і почала наступ в напрямку на Краснодуб΄я.

Вуличні бої в самому місті носили запеклий характер, велися не тільки за кожен квартал, але і за кожен будинок. Будь-яка оборонна споруда, зведена німцями в Ковелі без бою ними не залишалась.  У ході цих боїв відзначився батальйон 605-го стрілецького полку 132-ї стрілецької дивізії. Талановитий комбат капітан Олександр Павлович Мін вміло організував бойові дії підпорядкованого підрозділу. Бійці батальйону не тільки відбили п’ять контратак гітлерівців, але й перейшли в наступ. В результаті переслідування відступаючого ворога батальйон разом з розвідниками 1026-го стрілецького полку 260-ї сд 7 липня біля 20.00 перерізав шляхи відступу ворога в районі села Старі Кошари, були захоплені значні трофеї²¹⁴. 605-й стрілецький полк раптовим ударом по тилам заставив противника стрімко відступати. Олександр Мін не дожив до перемоги. 9 липня в бою за село Паридуби відважний комбат загинув. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року Міну О.П. єдиному з корейців у роки Великої Вітчизняної війни присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Прах капітана Міна покоїться в братській могилі в селищі Луків Турійського району.

Свої враження від боїв і щойно визволеного міста у вірші  «5 июля 1944 года» передав Еммануіл  Казакевич:

Был день как день, обычный день июля,

И если бы не ад, закрытый мглой,

Казалась бы летящая к нам пуля

Тяжелой медоносною пчелой.

Но то был ад, со всей его котельной,

Обычный ад войны.

И город весь

Казался западнёй смертельной,

Куда мне долг приказывает: лезь!

Весь выжжен, взрыт, весь взорван и распорот,

Зияющий и страшный, как провал,

Открылся предо мною этот город.

Который путь к Варшаве прикрывал.

Обломки улиц, черепичных кровель,

Он где-то в книжках назывался Ковель…

У одному з боїв на ковельських вулицях важке поранення отримав командир 76-ї сд полковник Видріган. У найбільш важкий момент бою комдив особисто очолив групу солдат і разом з ними штурмував один з цегляних будинків, обладнаних гітлерівцями для довготривалої оборони. Укріплений пункт противника був розгромлений. Не дивлячиь на поранення, З.П.Видріган залишався в строю і продовжував управляти боєм до повного знищення ворожого гарнізону.

У боях на ковельських вулицях відзначився і Казакевич. У нагородному листі на капітана Еммануїла Казакевича, підписаному командиром дивізії 7 липня 1944 року, писалось: «У боях за звільнення міста Ковеля товариш Казакевич забезпечував розвідку розміщення ворога, своєчасно розгадав задум ворога і сприяв оволодінню м. Ковель частинами нашої дивізії 6 липня 1944 р. Гідний урядової нагороди - ордену Вітчизняної війни II-го ступеня».

У звільненому Ковелі майже всі будівлі були заміновані, тож 6-му і 7-му окремим гвардійським моторизованим інженерним батальйонам, що увійшли разом з передовими частинами 47-ої армії до міста необхідно було виконати значний обсяг робіт по розмінуванню. Тільки за два дні наступу під Ковелем батальйони знешкодили близько п'ятнадцяти тисяч різних мін і вибухових пасток.

127 днів і ночей тривала битва за Ковель. Десятки тисяч життів, ріки пролитої крові, покалічені долі щохвилини множили горе принесене війною.

7 липня 1944 року в газеті «Правда» було опубліковано наказ Верховного Головнокомандуючого від 06.07.44 № 131 (текст мовою оригіналу):

ПРИКАЗ

ВЕРХОВНОГО ГЛАВНОКОМАНДУЮЩЕГО

Маршалу Советского Союза Рокоссовскому

Войска 1-го Белорусского фронта сегодня, 6 июля, овладели важным опорным пунктом обороны немцев и крупным железнодорожным узлом – городом Ковель.

В боях за овладение Ковелем отличились войска генерал-лейтенанта Гусева, генерал-майора Анашкина, генерал-майора Кузьмина, полковника Цвинтарного, полковника Булгакова, полковника Выдригана, генерал-майора Чернова, полковника Заикина; артиллеристы генерал-майора артиллерии Година, генерал-майора артиллерии Битюцкого, полковника Еловацкого, подполковника Балагурова; летчики генерал-лейтенанта авиации Полынина, полковника Гращенкова, подполковника Смирнова и саперы полковника Киселева, подполковника Соколова, майора Соколова.

В ознаменование достигнутого успеха соединения и части, наиболее отличившиеся в боях за освобождение Ковеля, представить к присвоению наименования "Ковельских” и к награждению орденами.

Сегодня, 6 июля, в 22 часа столица нашей Родины Москва от имени Родины салютует доблестным войскам 1-го Белорусского фронта, овладевшим Ковелем, двенадцатью артиллерийскими залпами из ста двадцати четырех орудий.

За отличные боевые действия объявляю благодарность руководимым Вами войскам, участвовавшим в боях за освобождение Ковеля.

Вечная слава героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины!

Смерть немецким захватчикам!

Верховный Главнокомандующий Маршал Советского Союза И. СТАЛИН²¹⁵.

 Почесного найменування «Ковельських» удостоїлись: 76-та, 175-та, 260-та стрілецькі дивізії, 3-тя гвардійська штурмова авіаційна дивізія, 336-та винищувальна авіаційна дивізія, 1295-й самохідно-артилерійський полк, 18-та інженерно-саперна бригада, 1-й, 6-й та 7-й окремі гвардійські моторизовані інженерні батальйони.

Багатомісячна битва за Ковель практично знищила місто ковалів. Ось, що писала «Радянська Волинь» 12 липня 1944 року: «Німці умертвили місто. Вони розрушили ковельський вокзал з його під΄їздними шляхами, взірвали три мости – два залізничних і один через річку, понівечили міський парк – улюблене місце відпочинку ковельчан. Жителів у Ковелі немає».