У
ході першого етапу Білоруської стратегічної наступальної операції «Багратіон»
(23 червня – 4 липня 1944 р.) було проведено ряд фронтових наступальних
операцій, зокрема Вітебсько-Оршанська, Могильовська, Бобруйська, Полоцька,
Мінська. У результаті наступу всіх чотирьох фронтів за період з 23 по 26 червня
була прорвана головна смуга оборони противника, а на ряді напрямів – і друга смуга
(позиція корпусних резервів), були розгромлені не тільки війська, що обороняли
тактичну зону, але і найближчі
оперативні резерви групи армій «Центр». Після ліквідації Вітебсько-Оршанського
і Бобруйського угрупувань противника радянські війська дістали можливість вести
переслідування відступаючого ворога на всіх основних напрямах. До 29 червня
фланги основних сил групи армій «Центр», виявилися глибоко охопленими
радянськими військами з двох боків, що створювало сприятливі умови для виходу
на тили мінського угрупування ворога та його оточення. 29 червня командуючому 1-м Білоруським фронтом генералу
армії Рокосовському було присвоєно звання Маршала Радянського Союзу. 29 червня
– 4 липня війська фронтів вирішували завдання по оточенню і знищенню мінського
угрупування супротивника і звільненню столиці Білорусії. В результаті наступу
радянських військ в Білорусії на першому етапі оборона противника виявилася
прорваною на всіх напрямах, а війська 1-го Прибалтійського фронту охопили з
півдня групу армій «Північ».
У
цій сприятливій обстановці Ставка ВГК ухвалила рішення продовжувати енергійне
переслідування відступаючого ворога, завдаючи головних ударів по двох основних
напрямах: силами 1-го Прибалтійського і 3-го Білоруського фронтів – в
Прибалтиці з метою звільнення Латвії та Литви і відсікання від головних сил
групи армій «Північ»; силами 2-го і 1-го Білоруських фронтів – на Варшавському
напрямі з метою повного вигнання ворога з радянської території і перенесення
військових дій на територію Польщі. Відповідні завдання фронтам були надіслані
директивами від 4 липня 1944 року211.
Наступила пора 2-го
етапу операції, складовою якого стала і Люблін-Брестська
наступальна операція.
Наприкінці червня було проведене перегрупування сил
з΄єднань армій.
Війська 47-ї армії повністю націлювались на
звільнення Ковеля, а тому 76-та стрілецька дивізія була замінена частинами 69-ї
армії і перекинута в район села Колодяжне Ковельського району, 175-та сд була
виведена в другий ешелон і зосереджена південно – східніше Ковеля.
З південно – західного напрямку (район Запоріжжя) в
обстановці найсуворішої таємності під Ковель передислоковувались війська 8-ї
гвардійської армії під командуванням гвардії генерал – лейтенанта Василя
Івановича Чуйкова.
8-ма гвардійська армія
була створена 5 травня 1943 відповідно до
директиви Ставки ВГК від 16 квітня 1943 року шляхом переформування легендарної
62-ої армії Південно-Західного фронту (2-го формування). На момент утворення
війська армії займали оборону по правому берегу р. Сіверський Донець на північ
від Слов'янська, в липні брали участь в Ізюм-Барвенковській наступальній
операції, а в серпні-вересні в Донбаській стратегічній наступальній операції.
Розвиваючи насту у напрямку Дніпра, з'єднання армії у взаємодії з іншими військами
Південно-Західного фронту звільнили м. Запоріжжя (14 жовтня), форсували Дніпро
на південь від Дніпропетровська і захопили плацдарм на правому березі Дніпра.
20 жовтня армія була включена до складу 3-го Українського фронту. У листопаді
її війська вели наступ на Криворізькому напрямі, потім займали оборону на
північ від Нікополя. Взимку і весною 1944 року армія брала участь в розгромі
противника на Правобережній Україні, наступала на напрямі головного удару
фронту в Нікопольско-Криворізькій, Березнеговато-Снєгирівській і Одеській
операціях. 10 квітня війська 8-ї гвардійської у взаємодії із з'єднаннями 5-ої
ударної, 6-ої армій і кінно-механізованою групою звільнили Одесу і вийшли до
Дністровського лиману. 8 червня 8-ма гвардійська армія була виведена до резерву
Ставки ВГК. 15 червня включена до складу 1-го Білоруського фронту і висунута на ковельський напрямок. До початку липня чисельність особового складу дивізій була
доведена до 6700 чоловік. Крім 9 стрілецьких дивізій армія була посилена
танковими частинами: 11-ою гвардійською танковою бригадою (53 Т-34), 34-й і
36-й гвардійськими важкими танковими полками (42 ІС-122), 166-м інженерним
танковим полком (21 танк-тральщик), 1061-м, 1087-м, 1200-м
самохідно-артилерійськими полками (63 СУ-76). В атилерійських з’єднаннях і
частинах було 2231 гармат і мінометів, 501 установка гвардійських мінометів. З
резерву головного командування армії
були придані 41-ша мотоінженерна бригада РГК, 64-та інженерна саперна бригада ,
85-й окремий мотопонтонний батальйон212.
У
ніч на 14 липня 1944 року дивізії першого ешелону армії вийшли на вихідні
позиції, які раніше займала 60-та стрілецька дивізія 47-ї армії.
Бойова доля 8-ї
гвардійської нерозривно пов΄язана з іменем її беззмінного командуючого Василя Івановича Чуйкова.
Майбутній
герой Сталінграда народився 31 січня (12 лютого) 1900 року в селі Сєрєбряниє
Пруди Вєнєвського повіту Тульської губернії (нині Московська область) в сім'ї
потомственого хлібороба Івана Іоновича Чуйкова. Після навчання у
чотирьохкласній приходській школі у 1912 році закінчив 1-й клас вищого
початкового училища. Злиденне життя (в родині було 8 синів і 4 дочки) заставили 12 літнього
Василя покинути навчання і податись на заробітки до столиці Російської імперії
- Петербургу, де він спочатку працював у Целєбєєвих лазнях, а згодом в
мебльованих кімнатах „хлопчиком на побігеньках”. У серпні 1914 року Василь поступив учнем в шорну
майстерню. У грудні 1916 року повернувся до рідного села і зайнявся селянською
працею. У грудні 1917 року В.І.Чуйков
скористався викликом братів – моряків-балтійців і поступив юнгою в
учбовий мінний загін (Кронштадт). У квітні 1918 року Василь разом з братами
покинули військову службу і повернулись до села. Одноманітність і злиденність сільського життя спонукали згодом Василя
податись до Москви. У новій столиці Росії
Чуйков
поступив на Військово-інструкторські курси РСЧА. Під
час навчання на яких отримав перший досвід вуличних боїв - брав участь в
придушенні повстання лівих есерів. Після закінчення курсів у
серпні 1918 року молодий краском отримав призначення на Південний фронт. У
буремні роки Громадянської війни Василь Іванович був помічником командира роти
в 1-ої особливій Українській бригаді Р.Ф.Сіверса (серпень - листопад 1918 р.),
помічником командира 40-го стрілецького полку 28-ої стрілецької дивізії
(листопада 1918 - травень 1919 року), командиром 40-го (згодом перейменованого в 43-й) стрілецького полку
5-ої стрілецької дивізії (до липня 1921). Воював проти військ адмірала О.В.Колчака,
польських легіонів маршала Пілсудського. В період боїв був чотири
рази поранений і двічі контужений. Нагороджений
двома орденами Червоний Прапор (1920, 1925), а також
золотим іменним годинником. Після закінчення Громадянської війни протягом
півроку був начальником бойової ділянки № 4, начальником гарнізону міста Веліж
і головою комісії з бандитизму. У 1925 році Василь Іванович закінчив Військову
академію і восени 1926 року був направлений до Китаю як дипломатичний кур'єр.
По завершенню закордонного відрядження у листопаді 1927 року Чуйков закінчив
східний факультет ВА РСЧА, згодом направлений на посаду начальника 1-го відділу
штабу Московського військового округу. З січня 1928 до вересня 1929 року друге
відрядження до Китаю, цього разу вже в ранзі військового
радника. У вересні 1929 року В.Чуйков отримав призначення на посаду начальника
розвідувального відділу штабу Особливої Далекосхідної армії у складі
якої брав участь в бойових зіткненнях в Маньчжурії і на КВЖД. З серпня
1932 по жовтень 1935 року Василь Чуйков передавав багатий
досвід розвідувальної діяльності на посаді начальника Курсів удосконалення
начальницького складу з питань розвідки.
По закінченню
академічних курсів при Військовій академії механізації і моторизації РСЧА у
грудні 1936 року був призначений командиром механізованої бригади, у квітні
1938 року - командиром 5-го стрілецького корпусу, а в червні 1938 року
командуючим Бобруйськой групою військ Білоруського Особливого військового
округу. На чолі останньої брав участь у поході до Західної Білорусії. Учасник спільного параду радянських і німецьких військ у Бресті. 23 липня
1938 року В.І.Чуйкову було присвоєне звання комдива, а 9 лютого 1939 року -
комкора. Під час Радянсько - Фінської війни
командував 9-ою армією (грудень 1939 - березень 1940). У березні 1940 року комкор Чуйков отримав
призначення на посаду командуючого 4-ою армією Західного Особливого військового
округу. 4 червня 1940 року Василю Івановичу одному з перших комкорів було присвоєне звання «генерал-лейтенант». У
грудні 1940 року знову відрядження до Китаю,
цього разу військовим аташе при Повноважному представництві СРСР в Китаї,
головним військовим радником маршала Чан Кайші. У березні 1942 року,
коли стало остаточно зрозуміло що Квантунська армія Японії не стане вести
бойові дії проти СРСР на Далекому Сході, в березні 1942 року
генерал – лейтенант Чуйков був відізваний в розпорядження ГШ РСЧА і в травні
1942 отримав під командування 1-шу резервну армію, яку в липні 1942 було
перейменовано в 64-ту. З серпня по вересень 1942 року Василь Іванович
командував оперативною групою 64-ої армії (вела кровопролитні бої на підступах
до Дону і Волги), з вересня 1942 року командував 62-ю (з
квітня 1943 8-ма гвардійська) армією.
На
час прибуття на Волинь до складу 8-ї гвардійської армії входили: 4-й (35, 47,
57 гв. сд), 28-й (39, 79, 88 гв.сд), 29-й (27, 74 и 82 сд) гвардійські
стрілецькі корпуси, 6-й артиллерийский корпус, 41, 38 винищувальні протитанкові
артилерійські бригади, 295-й гарматний артилерійський полк, 32-й артилерійський
дивизіон особливої потужності (ОП), 1-й важкий гап ОП, 16 гмбр (5 гмд), 92 и
311 гмп, 3-тя гвардійська зенітна дивізія, 34-й важкий, 259 –й, 65-й танкові полки, 394 та 351 важкі
самохідно – артилерійські полки, 371, 694 и 1504 самохідні артилерійські полки,
61,136 мпмб (7 мпмбр), 6, 7, 8 шісбр, 41 бро, 166 тп (трал), 516 вогн. тп (2
шисбр), 71, 72 всо (27 уос), 19 оохб, 10 обхз. Усі ці об΄єднання,
з΄єднання, частини і підрозділи мали славну бойову історію, а командували
ними досвідчені і прославлені воєначальники і полководці. |