З 1
лютого 1944 і до Перемоги дивізєю командував гвардії генерал – майор Дмитро Євстигнієвич Боканов.
Дмитро
Боканов народився
1 червня 1898 року в Москві в сім'ї службовця. З 1911 до 1917 року працював
посильним в магазині в м. Омську. У 1917 році був призваний на військову службу.
У 1919 році добровольцем вступив до Червоної Армії. Приймав участь в бойових
діях Громадянської війни в Сибіру, Монголії, гірському Алтаї. У 1929 році
закінчив кавалерійські курси удосконалення командного складу. В зв΄язку з
репресіями , які тільки розпочинались проти керівного складу РСЧА, в
1935 році вимушений був звільнитись з військової служби. З лютого 1935 року до
червня 1941 року працював в м. Воронежі старшим інспектором обласного
відділення коневодства і військовим керівником 7 і 13-ої середніх шкіл. У листопаді 1941 року був призваний в Збройні
Сили
і направлений на фронт на посаду заступника командира полку. Воював
на Південно-Західному, Брянському, Воронежському, Сталінградському, 3-му
Українському і 1-му Білоруському фронтах. Пройшов шлях від заступника командира
полку до командира дивізії. У 1943 році пройшов чотиримісячну підготовку при
Військовій академії Генерального штабу. Нагороджений орденом Леніна (1951),
чотирма орденами Червоного Прапора (1943, 1944, 1944 1956), орденами Суворова 2-го
ступеня (1944), Богдана Хмельницького 2-го ступеня (1945),
"Знак Пошани" (1967), медалями "За оборону Сталінграду",
"За взяття Берліна", "За звільнення Варшави" та іншими.
Кавалер ордену "Віртутті Мілітарі" 5-го класу (1946) і медалі
"За Варшаву". 29 травня 1945 року за уміле керівництво частинами
дивізії при штурмі Берліна і проявлені при цьому відвагу і мужність генерал –
майору Боканову було присвоєне звання Героя
Радянського Союзу. У 1952 році Д. Є. Баканов закінчив вищі академічні курси при
Військовій академії Генерального штабу і до 1956 року служив в армії. Почесний
громадянин польських міст Познані і Любліна. Жив в м. Саратові. Помер 6 травня
1989 року.
82-а
гвардійська стрілецька дивізія вела свою історію від 321-ої стрілецької
дивізії (2-го формування). 27 липня 1942 року дивізія прибула на
сталінградський напрям За масовий героїзм воїнів з΄днання дивізія 19 березня
1943 року була перейменована в 82-у гвардійську стрілецьку дивізію. 9 травня
1944 року командування дивізією прийняв гвардії
генерал-майор Георгій Іванович Хетагуров і командував з΄днанням майже до
закінчення війни - 23.04.1945.
Майбутній Герой Радянського Союзу (06.04.1945)
і генерал армії (1968) народився 25 квітня 1903 року в селі Зарамаг (нині Алагірський район Республіки
Північна Осетія)
в сім’ї
дорожнього майстра. Осетин. У 1913 році закінчив Зарамагську початкову школу і
мріяв продовжити освіту, але бідність примусили вже в одинадцяти річному віці
працювати, спочатку по господарству в сім'ї, а пізніше землекопом разом з
батьком на Військово-Грузинській
дорозі. Після переїзду до Владикавказу Георгій працював прибиральником в
аптечному магазині. У січні 1920 року добровольцем вступив до
РСЧА (загін
по боротьбі з бандитизмом) . Червоноармійцем брав участь в боях під час
Громадянської війни. У 1922 році закінчив 38-і П'ятигорські піхотні курси імені
Артема,
після чого був призначений на посаду помічника командира взводу в 28-му
гірську стрілецьку дивізію. По закінченню Київської об'єднаної військової школи
(1926 р.) був направлений для проходження служби в 36-у Забайкальську стрілецьку дивізію
(м.Чита), де командував взводом, артилерійською батареєю. У листопаді 1928 року був
призначений командиром і політруком батареї 25-го кінно-гірського
артилерійського дивізіону 5-ої Кубанської кавалерійської бригади. Відзначився в боях на
КВЖД.
Велику Вітчизняну
зустрів на посаді начальника артилерії 21-го механізованого корпусу
Ленінградського військового округу (місто Ідріца). За уміле керівництво
артилерію корпусу, навчання танкових екіпажів влучній стрільбі (артилерія 21-й
механізованого корпусу в перший місяць боїв підбила 52 танка, знищила 59
гармат, 600 автомашин противника) полковник Хетагуров був нагороджений орденом
Червоної Зірки. В прикордонних боях на північно – західному напрямку Георгій
Іванович був поранений. Після виздоровлення, в листопаді 1941 року, по
особистому проханню командувача 30-ї армії Західного фронту
Д.Д.Лелюшенка, колишнього комкора -21, Хетагуров був призначений
начальником штабу цієї армії. У грудні 1942 року нове призначення -
начальником штабу тільки що сформованої 3-ої гвардійської армії, і новий
контрнаступ, цього разу під Сталінградом. З 14 березня по 22 серпня 1943 року
командував 3-ою гвардійською армією, потім знов повернувся до посади начальника
штабу. З січня 1944 року - начальник штабу 1-ої гвардійської армії, яка у
складі 1-го Українського фронту, брала участь в Житомирсько-Бердичівській і
Проскурівсько-Чернівецькій
операціях. Завжди
маючий власну думку генерал грубістю на грубість відповів тодішньому командувачу
1-м Українським фронтом Г.К.Жукову, за що й поплатився посадою - у травні 1944
року генерала Хетагурова з пониженням перевели на 3-й Український фронт і
призначили командиром 82-ої гвардійської стрілецької дивізії. З
перших днів на цій посаді Георгій Іванович здійснював
керівництво бойовими діями по розширенню Буторського плацдарму на Дністрі. У
червні 1944 року дивізія Хетагурова у складі 8-ї гвардійської армії
прибула на
Волинь.
Попереду були Люблін-Брестська наступальна операція, важкі бої на
Магнушевськом плацдармі, звільнення Лодзі та Познаня в ході
Варшавсько-Познаньської наступальної операції (нагороджений орденом Суворова
1-го ступеня),
бої за оволодіння фортецею Кюстрін. 26 квітня в ході Берлінської наступальної
операції Г. І. Хетагуров прийняв командування 29-м гвардійським стрілецьким
корпусом і в подальших боях уміло ним керував. Конфлікт з Жуковим ще раз
позначився
на долі генерал – лейтенанта артилерії Г.І.Хетагурова. На поданні командуючого
8-ю гвардійською армією В.І.Чуйкова про нагородження Хетагурова другою зіркою
Героя з΄явилась заперечна резолюція командуючого 1-м Білоруським фронтом маршала Жукова.
Після Перемоги над Німеччиною в липні 1945 року Г. І. Хетагуров був призначений
командиром 59-го стрілецького корпусу 1-ої Червонопрапорної армії 1-го
Далекосхідного фронту. Корпус брав участь в Харбіно-Гирінській наступальній
операції і звільненні міст Харбін і Муданьцзян. Після війни Георгій Іванович командував 29-м, 30-м
гвардійськими стрілецькими корпусами, був помічником командуючого (з квітня
1949) та командуючим 8-ю гвардійською армією (1954), командуючим Північною
групою військ (квітень 1958), командуючим Прибалтійським військовим округом (
1963 - 1971 рр.).
З 1971 року і до смерті 3 вересня 1975
року – проходив службу в Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони
СРСР. За ратні заслуги перед
батьківщиною генерал армії Хетагуров був нагороджений трьома орденами Леніна,
орденом Жовтневої Революції, п΄яттю орденами Червоного Прапора, орденами
Суворова 1-го ступеня, Кутузова 1-го та 2-го ступенів, Червоної Зірки,
іноземними орденами, численними медалями СРСР та інших країн. |