29-й
гвардійський стрілецький корпус був сформований 19 лютого 1943 року
шляхом перейменування польового управління 19-го стрілецького корпусу
(ІІ
формування) Південно – Західного фронту. До складу 8-ї гвардійської армії
увійшов в момент її формування.
З 18.05.43 по 17.02.44
та з 13.04 по 07.08.44 корпусом командував гвардії
генерал – майор Яків Степанович Фоканов.
Орден Леніна, п'ять
орденів Червоного Прапора, ордени Кутузова I і II ступенів, орден Суворова II
ступені, чотирнадцять медалей прикрашали груди відважного комкора по закінченню
Великої Вітчизняної.
Дивлячись на бойові
нагороди, багато про що міг би розповісти їх власник - генерал-лейтенант
Фоканов, чиє дитинство пройшло на Вологодській землі - в селі Кононово
Устюженського району. Народився Я. С. Фоканов в 1899 році в бідняцькій сім'ї.
Закінчив сільську школу. З 1912 по 1917 роки працював у поміщика на лісових
розробках, потім працював у наймах у заможних односельчан. З березня 1919 року
для Якова Степановича почалося справжнє життя - його призвали до Червоної
Армії. Сорок років віддавав всі сили і знання розвитку і зміцненню Радянської
Армії, ріс разом з нею.
У 1919 році у складі
загону лижників Яків Степанович брав участь в розгромі військ Юденіча під
Петроградом. По закінченні Громадянської війни навчався в Ленінградській
школі комскладу, а потім - у Вищій Київській об'єднаній школі комскладу. Із
серпня 1925 по 1937 рік проходив службу на посадах командира взводу, роти,
помічником начальника штабу полку і командира батальйону. У вересні
1937 року Я.С.Фоканова призначили командиром полку, а в грудні 1938 року -
командиром дивізії. У 1940 році був призначений командиром
154-ї стрілецької дивізії, з якою згодом вступив у двобій гітлерівцями. Про
бойовий шлях 154-ї сд, яка стала 47-ю гвардійською стрілецькою дивізією читач
вже мав змогу познайомитись вище. Досвід командуванн з’єднанням допоміг
Я.С.Фоканову в командуванні стрілецькими корпусами, якими він командував до
закінчення війни. Під час Великої Вітчизняної гвардії генерал – лейтенант
Фоканов був двічі поранений і тричі контужений. За успішні бойові дії вісім
разів прізвище генерала Фоканова оголошувалось в наказах Верховного
Головнокомандуючого. У післявоєнний період Яків Степанович закінчив Вищі
академічні курси при академії Генерального Штабу. Служив на посадах
заступника командувача військами Сибірського військового округу, займав
ряд інших відповідальних посад в Міністерстві Оборони.
27-ма гвардійська стрілецька дивізія вела свою історію
від 75-ої морської стрілецької бригади, сформованої в грудні 1941 року з
моряків та старшин Балтійського флоту і Каспійської військової флотилії, а також
офіцерів
– випускників Ленінградського військово-морського училища ім. М. В. Фрунзе та
Каспійського військово-морського училища. У складі військ Калінінського фронту
в 1942 році бригада брала участь в Дем΄янській операції.
Бойове хрещення з’єднання моряків прийняло південно-східніше міста Стара Русса,
де зайнявши декілька населених пунктів, почала тривалий 180-кілометровий марш
по тилам 16-ої німецької армії генерала Буша. Марш проходив в межиріччі річок
Ловать і Редья. На ранок
16 лютого бригада вийшла у район міста Холм, завершивши оточення Дем΄янського
угрупування ворога. Згодом бійці бригади прославились обороною Пронінського
лісу. За відвагу, проявлену солдатами і офіцерами з΄єднання в боях,
бригада отримала звання 3-ї гвардійської (березень 1942), а в
травні 1942 року була переформована в 27-у гвардійську стрілецьку дивізію. З метою
збереження бойових традицій дивізії було присвоєне почесне найменування
"Омська", яке мала раніше існуюча 27-а стрілецька дивізія, що
відзначилась в Громадянській війні. Подальший бойовий шлях 27-ї
гвардійської пов’язаний з бойовими діми у складі 4-ої танкової армії, 1-ої гвардійської,
24-ої, 66-ої, 65-ої і з лютого 1943 року 62-ої (з квітня - 8-ою гвардійська)
армій. Диізія брала участь в Сталінградській битві, Ізюм - Барвенківській,
Донбасській, Запорізькій, Нікопольсько - Криворізькій, Березнеговато -
Снігирівській, Одеськію, Люблін - Брестській, Варшавсько - Познаньській і
Берлінській наступальних операціях. За бойові заслуги з’єднання
було удостоєне
почесного найменування "Новобугська" (березень 1944), нагороджене
орденами Червоного Прапора і Богдана Хмельницького 2-го ступеня; понад 10 тисяч
його воїнів нагороджено орденами і медалями, 7 удостоєні звання
Героя Радянського Союзу.
З липня 1942 року
уславленим з΄єднанням
командував спочатку полковник, а згодом гвардії генерал – майор Віктор Сергійович Глєбов.
В.С.Глєбов народився 22
грудня 1906 року в місті Іжевську в сім'ї селянина. По закінченню 9 класів
середньої школи працював в залізничному депо станції Кіров. 1928 року Віктора
призвали на строкову військову службу, яку почав на Далекому Сході.
Перший досвід бойових дій отримав на КВЖД. Згодом талановитого і відважного молодшого командира направили на прискорені курси
командного складу, які він успішно закінчив у 1930 році і отримав під
командування взвод, а згодом роту. У 1938 році Віктор Глєбов брав участь в боях
біля озера Хасан. У 1941 році закінчив Військову академію імені М.В.Фрунзе. У
червні 1941 року підполковник Глєбов був направлений на Західний фронт в 30-у
армію на посаду начальника штабу 242-ої стрілецької дивізії. З'єднання займало
оборону на широкому фронті на підступах Смоленська (район села Дем΄яхи).
Дивізія вступила в затяжні, кровопролитні оборонні бої. У одному з боїв був поранений командир
дивізії генерал К.А.Коваленко і підполковник Глєбов прийняв командування
з΄єднанням. У жовтні 1941 року 242-га
сд в числі
багатьох інших з΄єднань Західного фронту потрапила в оточення на північ від В΄язьми.
Глєбов прийняв рішення пробиватися на Ржев. Після короткого артилерійського
нальоту 242-а стрілецька дивізія атакувала
ворога і
захопила станцію Осуга. Гітлерівці в паніці стали
втікати. Не
затримуючись, дивізія рушила на північ і після 10 днів боїв в тилу ворога
вирвалася з ворожого оточення в районі міста Старіца. Після виходу з
оточення В.С.Глєбов був призначений начальником штабу в групі військ генерала
Н.Г.Хоруженка, а потім командував 130-ою стрілецькою бригадою Калінінського
фронту. У липні 1942 року полковника Глєбова призначили
командиром 27-ої гвардійської стрілецької дивізії, що в
той час вела бої
під Сталінградом. Цим уславленим з΄єднанням В.С.Глєбов командував до 1947
року. За
зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими
загарбниками і проявлені при цьому відвагу і геройство гвардії генерал-майору
Віктору Сергійовичу Глєбову Указом Президії
Верховної Ради СРСР від 29 травня 1945 року було присвоєне звання Героя
Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5797).
По
закінченню
війни В.С.Глєбов
продовжував службу у ЗС СРСР. У 1948 році закінчив Військову академію
Генерального штабу. Служив на командних і штабних посадах. З серпня
1959 року генерал-лейтенант В.С.Глєбов в запасі. Жив у
місті Воронежі. Помер 30 вересня 1985 року. Нагороджений 2 орденами Леніна, 4
орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 2-у ступеню, Кутузова 2-го
ступеня, Богдана Хмельницького 2-го ступеня, Вітчизняної війни 1-го ступеня,
Червоної Зірки, іноземними орденами, медалями СРСР та інших країн.
Втретє
воєнні дороги привели на Волинь 74-ту
гвардійську Червонопрапорну Нижнєдніпровську стрілецьку дивізію, яка була
одним з найстаріших і найуславленіших з΄єднань Червоної Армії.
Дивізія
була сформована ще 16 червня 1919 року в районі Одеси з частин колишньої 3-ої
Української армії (в основному 5-ої Української стрілецької дивізії) як 45-та
сд. Майже відразу після формування дивізія брала участь в обороні Одеси від
військ Денікіна та англо-французьких інтервентів. З липня 1919 по квітень 1921
року дивізією командував визначний військовий діяч Громадянської війни Йона
Еммануілович Якір. Після
залишення Одеси в серпні – вересні 1919 року дивізія здійснила 400 кілометровий рейд по тилам ворога,
аж доки не вийшла до головних сил 12-ї армії Південного фронту. З΄єднання одним
з перших в РСЧА у 1919 році було
нагороджене
орденом Червоний
Прапор РРСФР. У листопаді 1919 року дивізія була перекинута в район
Петрограда, але незабаром була повернута в підпорядкування Південного фронту
для підтримки наступу 14-ї армії на Харків. У грудні 1919 – січні 1920
червоноармійці з΄єднання очищали від залишків Добровольчої армії Правобережну
Україну, в районі Олександрівська оточили і обеззброїли одне з найбільших
угрупувань «батьки» Махна. Лютий 1920 року ознаменувався для біців
дивізії поверненням до місця свого формування і взяттям Одеси. У березні 1920
року дивізію перекинули на Західний фронт проти військ маршала
Пілсудського. Бійці дивізії вели наступ на Білу Церкву, Шепетівку, Дубно, Золочів,
Львів. Після «Варшавської поразки» разом з іншими з΄єднаннями Червоної Армії
45-та сд відступила за Збруч. Після нетривалого відпочинку в листопаді 1920
року дивізійники воювали з братами – українцями армії УНР та 3-ю армією барона
П.І.Врангеля. За звитягу в боях на заході країни 17.11.1921 року дивізія
отримала почесне найменування «Волинська», а у 1922 рооці була нагороджена
орденом Червоного Прапора УРСР. В 30-х роках за успіхи в бойовій і політичній
підготовці дивізія була нагороджена орденом Леніна. У складі 15 стрілецького
корпусу 5-ї армії 45-та сд брала участь у радянсько –
польській війні 1939 року і вийшла до річки Західний Буг
на фронті від Римачів до Ягодина ( нині Любомльський район). Частини дивізії
розмістились у населених пунктах Волині, зокрема, у Шацьку (10-й сп),
Любомлі (61-й сп), Ковелі (штаб дивізії і 53-й сп). У 1940 році з’днання було визнане кращим серед стрілецьких дивізій Київського особливого
військового округу. 20 травня 1941 року дивізія була відмобілізована. До її складу було призвано до 1900 чоловік волинян, в основному жителів нинішніх Любомльського, Шацького та
Ковельського районів.
22 червня 1941 року на Любомльському напрямку дивізія під командуванням генерал
– майора Шерстюка
Гаврила Гнатовича разом з прикордонниками 98-го прикордонного загону вступла в
бій з німецькими агресорами. 5 діб червоноармійці та прикордонники
утримували займані рубежі і лише після наказу командування почали відступ в
напрямку на Ковель –Луцьк. Згодом були
оборонні бої під Коростенем, оточення в районі Чорнобиля. З офіцерів і
червоноармійців, які зустріли ворога на державному кордоні СРСР до середини
вересня в живих залишилось декілька сотень, а тому в грудні 1941 року дивізія
фактично була сформована заново за рахунок частин Південно – Західного
фронту та народного ополчення. Так, у Воронежі в дивізію був влитий 1-й полк
народного ополчення, сформований з робочих заводу ім. Дзержинського (у складі
2309 чол.), а також 9-й сп (2600 чол.). В той час на укомплектовування
дивізії було направлено 22 бронемашини, 3 танки, 29 гармат, 70 кулеметів, 15
автомашин, 1100 гвинтівок. Поповнене людьми і технікою, з΄єднання 14 грудня 1941
увійшло до складу 40-ї армії та 18 грудня прибуло на станцію
Касторна. Лютей – червень 1942 року знову стали трагічними місяцями
для дивізії. Разом з іншими частинами 40-ї та 21-ї армій з΄єднання
знову потрапило в оточення в районі міста Старий Оскол і лише 8 липня з боями
прорвало
вороже кільце і вийшло з оточення під населеним пунктом Коршево. Малочисленні
залишки дивізії зі станції Графська під Воронежем були передислоковані в район
Сизрані (станція Бариш) для переформування та доукомплектування. На поповнення
дивізії прибуло 10372 офіцерів і
червоноармійців з різних частини Приволзького військового
округу. Повінстю укомплектована дивізія 04.10.42 була направлена до складу 4-ї
резервної армії. Але вже 18 жовтня дивізію перепідпорядкували 62-й армії і
поставили завдання оборони островів на Волзі в районі Сталінграду. З цього часу
бойовий шлях дивізії пов΄язаний з фронтовими дорогами 62-ї (8-ї гвардійської)
армії. За мужність і героїзм бійців і командирів 01.03.1943 45-та стрілецька
дивізія була перейменована в 74-ту гвардійську, а 13.02.1944 їй було присвоєне
почесне найменування «Нижнєдніпровська».
|