Польове управління 28-го гвардійського стрілецького корпусу було сформоване у Воронезькій області 11 листопада 1942 року як управління 15 СК (2-го формування). Тоді ж війська корпусу вступили в бій у складі 6-ї армії, яка обороняла Приазов’я. З’єднання і чатини корпусу брали участь  в Середньо-Донській оборонній операції, звільненні Донбасу, відбитті контрнаступу німецько-фашистських військ на південь від Харкова (березень 1943). 16 квітня 1943 управління корпусу було перейменоване в управління 28-го гвардійського СК і отримало в підпорядкування три нові гвардійські стрілецькі дивізії. Корпус був включений до складу 8-ої гвардійської армії і діяв у всіх боях і операціях, в яких брала участь армія. За бойові заслуги удостоєний почесного найменування «Люблінський» (серпень 1944), нагороджений орденами Червоного Прапора, Суворова 2-го ступеня. 60 військовослужбовціям об’єднання було присвоєне звання Героя Радянського Союзу, серед них був і командуючий корпусом генерал – лейтенант Олександр Іванович Рижов.

Олександр Рижов народився 23 листопада 1895 року в селі Курьяніха нині Кінешемського району Івановської області. До призову на військову службу (1915 рік) працював у нотаріальній конторі в Кінешмі. Першим місцем служби стало навчання у школі прапорщиків – царська армія потребувала молодших офіцерів. По закінченні навчання прапорщик Рижов був направлений на фронт. Після розвалу російської армії військову службу не залишив –  у 1918 році добровольцем вступив до армії Червоної.Воював на Північному, Північно-Західному і Південному фронтах Громадянської війни. У 1924 році закінчив Вищі курси командного складу, в 1935 році - два курси Військової академії імені М.В.Фрунзе, в 1940 році - курси удосконалення начальницького складу при Військовій академії Генерального штабу. 22 червня 1941 року зустрів на посаді коменданта укріпрайону в Одеському військовому окрузі. Підпорядковані Рижову підрозділи УРу обороняли доручений рубіж декілька тижнів і відійшли лише після отриманого наказу командування фронту. У вересні 1941 року полковник Рижов отримав призначення командиром 296-ої стрілецької дивізії, яка вела оборонні бої на території Донбасу. У лютому-липні 1942 року був заступником, а згодом і командиром 3-го гвардійського стрілецького корпусу. У липні 1942 року був призначений командувачем 56-ої армії, війська якої зупинили німців на підступах до північно-західних відрогів Кавказу. У січні 1943 року був переведений на посаду на посаду командуючого 18-ою армією, яка перейшла в наступ і звільнила місто Краснодар від гітлерівських військ. Серед підлеглих Рижова був полковник Леонід Ілліч Брєжнєв, який обіймав посаду начальника політвідділу армії. Згодом генерал О.І.Рижов командував 46-ю, 47-ю, 37-ю, 4-ою гвардійською, 70-ою арміями. Брав участь в організації форсування Дніпра, в розгромі Корсунь-Шевченківського угрупування німецької армії. Після зняття з посади командуючого 70-ю армією (травень 1944) отримав під командування 28-й гв СК (липень 1944) з яким профшов фронтовими дорогами до Берліна. 6 квітня 1945 року гвардії генерал – лейтенту Рижову О.І. було присвоєне звання Героя Радянського Союзу (медаль Золота Зірка №5164). Після війни О.І. Рижов продовжував службу на відповідальних командних посадах в Збройних Силах СРСР. Жив в Москві. Помер 16 грудня 1950 року. Похований в Москві на Новодівочому цвинтарі.

39-а гвардійська стрілецька дивізія була сформована в серпні 1942 року в Московській області на базі 5-го повітряно - десантного корпусу. Входила до складу військ 1-ої гвардійської, а з вересня 1942 року 62-ої (з квітня 1943 - 8-а гвардійська) армій (Сталінградський, Південно-Західний, 3-й Український і 1-й Білоруський фронти). Брала участь у Сталінградській битві, звільненні Лівобережної і Правобережної України, Люблін - Брестській, Варшавсько - Познаньській і Берлінській наступальних операціях. За бойові заслуги удостоєна почесного найменування "Барвенківська" (10 вересня 1943), нагороджена орденом Леніна,  двома орденами Червоного Прапора, орденами Суворова і Богдана Хмельницького 2-го ступеня; понад 14 тисяч воїнів з΄днання нагороджено орденами і медалями, 28 чоловік удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

У квітні 1944 року командування дивізією прийняв Герой Радянського Союзу гвардії полковник Віктор Михайлович Штриголь.

Віктор Штриголь народився 21 жовтня (2 листопада) 1905 року в Полтаві в сім'ї робітника. По закінченню фабрично - заводського училища працював столяром. У 1927 році поступив до Київського військово-піхотного училища, яке закінчив у 1929 році. Командував піхотним взводом. У 1932 році закінчив танкові курси перепідготовки начальницького складу і розпочав службу в бронетанкових військах. На фронтах Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Воював на Західному, Сталінградському, Південно-Західному 3-му Українському, 1-му Білоруському фронтах. Особливо відзначився в боях за Сталінград (район елеватору селища Купоросне), коли червонофлотці 92-ої бригади морської піхоти, якою командував майор Штриголь не допустили прориву противника ні на метр. Залишки бригади влилися до складу 39-ої гвардійської стрілецької дивізії, а підполковник Штриголь був призначений командиром 112-го гвардійського стрілецького полку цього з΄єднання. Командир 112-го гвардійського стрілецького полку   гвардії підполковник Штриголь проявив бойову майстерність і особисту мужність 25 жовтня 1943 року при форсуванні Дніпра захопленні і утриманні плацдарму в районі Дніпропетровська. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 року за мужність, відвагу і героїзм гвардії підполковнику Штриголю Віктору Михайловичу  було присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3162). Командуючи 39-ю гв сд гвардії полковник Штриголь брав участь в Одеській наступальній операції, звільненні Миколаївської та Волинської областей, звільненні Польщі. У 1946 році гвардії полковник Штриголь закінчив прискорені курси Військової академії Генерального штабу. З 1955 року - в запасі. Жив і працював в Алма-Аті (Казахстан). Помер 3 січня 1965 року. Нагороджений двома орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського, Червоної Зірки, медалями.

79-а гвардійська Запорізька ордена Леніна Червонопрапорна, орденів Суворова і Богдана Хмельницького II ступеня стрілецька дивізія по праву вважається одним з найуславленіших з'єднань Великої Вітчизняної війни. Про доблесть цієї дивізії, мужність і героїзм її воїнів писали Костянтин Симонов й Ілля Еренбург, високо оцінював військову доблесть цього сибірського з'єднання командарм В.І. Чуйков. Історія дивізії розпочалась 16 грудня 1941 року, з формування 284-ої стрілецької дивізії на території Томська і Томської області.  Рядовим та сержантським складом з’єднання комплектувалось за рахунок виписаних з  військових госпіталів та жителів Томської, Новосибірської, Кемеровської областей, офіцерським – в першу чергу за рахунок випускників Білоцерківського піхотного і Томського артилерійського училищ, розташованих на той час у Томську. У перші бої частини дивізії вступили в районі станції Касторна, де виконувала завдання з прикриття і відходу з’єднань 40-ї армії. 1 липня 1942 року дивізія отримала бойове хрещення, і хоча противник зумів провати оборону і вкилинтись на 3-4 кілометри, в кінці кінців втратив 72 танки та до полку піхоти і відкотитився назад. 5 днів  поспіль дивізія чинила опір натиску танкових і механізованих частин німців, які були підтримані авіацією. Частини з’єднання продовжували оборонятись і в оточенні, а згодом вийшли з нього з боєм. Це був один з перших в роки війни випадків, коли дивізія виходила з оточення непереможеною, зберігши важке озброєння. Після короткого відпочинку дивізія вступила в бій на рубежі Перекопівка - Озерки, що під Воронежем. Наприкінці вересня 1942 року 284-та сд зайняла рубіж: яр Банний - Мамаєв курган - яр Довгий на лівому березі Волги. 137 днів і ночей оороняли сибіряки і тихоокенці доручену ділянку фронту. Указом Президії Верховної Ради від 9 лютого 1943 року 284-а стрілецька дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапора і перейменована в 79-ту гвардійську стрілецьку дивізію. Влітку 1943 року полки 79-ої гвардійської форсували Сіверський Донець в районі Голої Долини і села Богородичне, опрокинули оборону есесівців з дивізії «Мертва голова». 28 липня 1943 року дивізія втратила свого першого командира командира - не витримало напруги важких боїв серце генерал-майора М.Ф. Батюка. Командування з’єднанням прийняв гвардії полковник Леонід Іванович Вагін, довоєнна доля якого безпосередньо пов’язана з прикордонними військами Союзу РСР.

Народився Леонід Іванович 18 лютого 1905 року в Тифлісі (Тбілісі) в сім'ї службовця. З 1921 року пов’язав своє життя з військовою службою. Служу розпочав рядовим бійцем 3 - го Грузинського полку Окремої Кавказької армії. Закінчив учбовий бронедивізіон і був призначений помічником водія 17 - го автобронезагону.  У 1926 році закінчив в Тифліську піхотну школу, після якої був направлений для проходження служби у війська ОДПУ - на кордон. У 1935 році  Леонід Вагін закінчив Вищу прикордонну школу. Під час Радянсько-Фінської війни 1939-1940 років командував батальйоном, стрілецьким полком, які були сформовані з прикордонників. Всесторонньо обдарований офіцер мав хист до вивчення іноземних мов, а тому по закінченні бойових дій, подав по команді рапорт з проханням надати можливість здати екстерном екзамени в Інституті сходознавства  ім. Наріманова (навчався заочно). У 1940 році отримав призначення до штабу Казахського прикордонного округу.

Звістку про війну Леонід Іванович отримав у далекій від фронту Алма – Аті і відразу ж почав штурмувати командування рапортами про відправку на фронт. Незабаром прохання офіцера – прикордонника задовольнили. Наприкінці червня 1941 року на посаді начальника стройового відділення штабу 249-ї  мотомеханізованої дивізії майор Вагін вступив у двобій з гітлерівцями.  Гіркота відступу,  бої в оточенні принесли перший бойовий досвід, який став в нагоді при командуванні окремим розвідувальним батальйоном і 917-м стрілецьким полком на підступах до Москви. В боях під Москвою отримав важку контузію. Після лікування отримав нове ризначення – командиром 297-ї стрілецької дивізії, якою командував з 25 липня по 1 серпня 1942 року. 28 серпня 1942 року полковник Л.І.Вагін став командиром 52-ої стрілецької дивізії 30-ї армії Західного фронту. Час командування цим з’єднанням для Вагіна був не з найкращих. У боях за Ржев ( вела з липня 1942 року) дивізія тричі втрачала у цих боях понад 90% особового складу і тричі була відновлена. У січні 1943 року дивізія була передислокована на Південно – Західний фронт і прийняла участь в боях за Маріуполь, а згодом у складі 3-ї танкової армії форсувала Сівеський Донець і 25.02.43 визволила Барвенкове. Наприкінці лютого 1943 полковнику Вагіну знову довелось воювати в оточенні, цього разу після невдалого наступу радянських військ на Харків. Тільки завдяки досвіду бойових дій комдива з’єднанню вдалось прорватись з оточення і відійти до міста Ізюм, де дивізія зайняла оборону і тримала її до літа 1943 року. 7 травня 1943 року гвардії полковник Вагін передав командування з’єднанням підполковнику К.П.Козачуку.

У липні 1943 року полковник Вагін отримав призначення на посаду командира 79-ї гвардійської стрілецької дивізії. Під командуванням Л.І. Вагіна дивізія пройшла бойовий шлях від Сіверського Донця до Одеру. У жовтні 1943 року гвардійці 79-ої разом з іншими з'єднаннями звільнили місто Барвенкове, після триденних боїв вибили гітлерівців із Запоріжжя, брали участь у форсуванні Дніпра. За мужність і героїзм, проявлені в боях, дивізія отримала почесне найменування "Запорізька". Згодом бійці 79-ї гвардійської стрілецької відзначились при звільненні Нікополя, Одеси, форсуванні Дністра. Наприкінці червня дивізія була по залізниці перекинута в район Сарни – Рафалівка, і своїм маршем на початку липня прибула в район Ковеля. Поперду був прорив оборони в районі Мацеївських висот, форсування Західного Бугу,  Вісли, Варти, Одера, останні бої на Зєєловськіх висотах і в Берліні, капітуляція 56-го танкового корпусу вермахту на Потсдамськом мосту.

9 травня офіцери і солдати дивізії зустрічали без генерала Вагіна. В боях на Одері Леонід Іванович отримав важке поранення і День Перемоги зустрів у госпіталі. Тут же дізнався про присвоєння високого звання. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року за успішне керівництво військовими з'єднання і проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії генерал-майорові Вагіну Леоніду Івановичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (N 5966). Крім відважного комдива за роки війни ще 19 воїнів з’днання були удостоєні цього звання.

Після поранення генерал – майор Вагін повернувся у стрій вже в мирний час. У 1955 році закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу. Командував механізованою дивізією. У 1956-1961 роках очолював Московське суворовське військове училище. У 1961 році гвардії генерал-майор Вагін пішов у відставку. 4 квітня 1976 року Герой Радянського Союзу гвардії генерал – майор Л.І.Вагін пішов з життя.

У Берлінському Трептов – парку височіє монумент-пам’ятник радянському солдату – визволителю Європи з мечем у правиці і німецькою дівчикою на руках. Це у мармурі увіковічений прапороносець 220-го гвардійського стрілецького полку 79-ї гвардійської гвардії рядовий Микола Іванович Масалов, який визволяв і волинську землю.