Основними бойовими об΄єднаннями 4-ї танкової армії, які діяли в адміністративних межах нинішньої Волинської області були LVI-й танковий та та ХХХХІІ-й армійський корпуси, передані 13 червня 1944 року зі складу 2-ї армії.

15 червня 1944 року командування LVI-м танковим корпусом прийняв генерал піхоти Йоган Блок  (Johannes Block).

Народився  Йоган Блок 17 листопада 1894 в містечку Бюсдорф, що поблизу Галле. Військову службу розпочав в 75-му артилерійському полку, згодом, на початку 1915 року був передведений як кандидат в офіцери для проходження служби до  36-го Магдебургського генерал – фельмаршала графа Блументаля полку. Весною 1915 року отримав перше поранення, а після лікування був переведений до 1-го батальйону 146-го піхотного полку. 11 травня 1916 року Блок отримав перше офіцерське звання „лейтенант”. За хоробрість в боях був нагороджений Залізними хрестами обох класів. Після капітуляції кайзерівської Німеччини в 1918 році був виведений до резерву. У 1920 році був знову зарахований на військову службу і отримав посаду командира взводу в 40-му піхотному полку. Зі збільшенням чисельності Рейхсверу був переведений до 2-го піхотного полку і призначений на посаду командира роти. У 1923 році Блока призначили начальником піхотної школи в Мюнхені, де він близько зійшовся з нацистами, які піднімали голову. Приймав участь в Пивному путчі, за що в 1924 році в званні обер-лейтенанта був виключений з армії. З приходом Гітлера до влади в липні 1934 року знову вступив на військову службу (4-й піхотний полк) у званні капітана. Розпочався стрімкий кар’єрний зліт палкого прихильника ідей націонал – соціалізму. В березні 1936 року  Блоку були вручені майорські погони, а  в лютому 1937 року він був призначений командиром батальйону. З початком 2-ї світової війни підполковник Болок (з серпня 1938) брав участь в бойових діях спочатку проти Польщі, потім Франції. В березні 1940 року чергове підвищення – на посаду командира 202-го піхотного полку. В середині червня полк під командуванням підполковника Блока перекинули до складу групи армій „Південь” . 22 червня 1941 року частина була введена в бойові дії на східному фронті. За успішні дії проти частин Червоної Армії в серпні отримав військове звання „полковник”, а в грудні 1941 року був нагороджений Лицарським хрестом. У травні 1942 року Йоган Блок отримав під командування 294-ту піхотну дивізію, спочатку як виконуючий обов’язки командира, а у вересні 1942 року генерал – майор Блок став повноправним командиром дивізії. У січні 1943 року Блоку присвоїли звання генерал – лейтенанта. За успішні бойові дії в районі Сталіно (Донецьк) та Кривого Рогу в листопаді 1943 року був нагороджений дубовим листям до Лицарського хреста. В грудні 1943 року генерал – лейтананта Блока відкликали до резерву ОКВ і направили для навчання на курси генерального штабу вермахту в Дебрецені. В квітні 1944 року командував VIII-м, а згодом XIII-м армійськими корпусами ГА „Центр”. 1-го липня 1944 року напередодні наступу Червоної Армії на Люблін – Брестському напрямку Болку було присвоєне звання генерала піхоти і він отримав під командування LVI-й танковий корпус, яким командував до загибелі 26 січня 1945 року в районі Кельце²⁰¹.

Одним з найбоєздатніших з΄єднань LVI-го корпусу була 1-ша лижно-єгерська дивізія (1.Skijaeger Division). Після вдалого наступу в квітні – травні 1944 року 1-ша лижно –єгерська бригада (1.Skijager Brigade)  наприкінці травня 1944 року була відведена до Німеччини і на території гірської Баварії 2 червня була розгорнута в дивізію. До складу дивізії були включені 1-й і 2-й лижно-єгерські полки, 9-й протитанковий дивізіон, 1-й лижно - фузилерний| (розвідувальний), 1-й лижний важкий|тяжкий| батальйони, 152-й артилерійський полк, 85-й лижний саперний батальйон| і 152-й лижний загін зв'язку. Лижники дивізії на гірському кепі носили особливу емблему - у вигляді трьох гілок дубового листя з лижею по діагоналі. На укомплектування дивізії були передані трофейні танки Т-34, які перед цим були в розпорядженні 66-го танкового батальйону спецпризначення (Pz.Abt.zBV.66) який готувався для нападу на Мальту.  На початку липня дивізія зайняла ділянку оборони в районі Ковеля. Першим командиром дивізії став полковник, згодом генерал – майор (01.08.44) Мартін Берг, котрий 13 травня прийняв командування спочатку 1-ю лєбр, а після реформування і дивізією. Під ударами радянських військ в ході Люблін – Брестської наступальної операції частини дивізії відступили до Вісли, на берегах якої були підпорядковані ХХХХІІ-му армійському корпусу. Згодом 1-ша лєд була направлена до Чехословаччини в підпорядкування командування 1-ї танкової армії групи армій «А». Передані до складу ХХХ-го корпусу 17-ї армії в травні 1945 року егеря – лижники капітулювали²⁰².

Бути єгерем – гірським стрільцем Мартіну Бергу, напевно, було вготовлено самою долею, адже його прізвище в перекладі з німецької ніщо інше як гора.

Народився, в майбутньому один з наймолодших генералів вермахту, 4 квітня 1905 року в містечку Аренсберг землі Стендаль. Службу Мартін Берг (Berg, Martin) розпочав у поліції 7 квітня 1924 року. За дев’ять з лишком років служби Берг зробив непогану  кар’єру від рядового поліцейського до капітана поліції - офіцера управління командування силами поліції округу. Проте амбітна молода людина бажала більшого і в січні 1934 року Берг поступив на місячні курси підготовки офіцерів вермахту. В жовтні 1935 року розпочинається військова кар’ра Мартіна Берга, причому відразу з посади командира роти 67-го піхотного полку. У 1936 році капітана Берга перевели на аналогічну посаду до 82-го полку. З цією частиною пов’язані наступні 6 років військової кар’єри офіцера (до травня 1942 року). Напередодні війни з Францією, в травні 1940 року, Берг отримав під командування 2-й батальйон 82-го піхотного полку. В травні 1942 року підполковник Брег став тимчасовим командиром 166-го піхотного полку, а у вересні цього року його офійним командиром. Після нетривалого перебування в березні – квітні 1944 року в резерві полковник Берг (звання присвоєно 10 січня 1943 року) очолив 1-шу лижно-єгерську бригаду, яка займала оборону вздовж річки Турія. Після відступу 1-ї лєд і боїв на Віслі в жовтні 1944 року генерал – майор Берг командував 201-ю та 207-ю охоронними дивізями (201,207.Sicherungs-Division) 16-ї армії вермахту. Щоправда прокомандував недовго – 10 грудня 1944 року під час боїв в Курляндському казані генерал отримав важке поранення і знаходився у госпіталі до 8 травня 1945 року. Прямо з госпіталю генерал Берг опинився в англійському полоні в якому перебував до 1947 року. Помер 2 квітня 1969 року.

Усі піхотні дивізії корпусу на східному фронті воювали з 1941 року, а тому набули необхідний бойовий досвід як в наступі, так і обороні. Командування і особовий склад добре знав і місцевий театр воєнних дій, адже майже всі дивізії корпусу (крім 28-ї єгерської) брали участь в деблокаді ковельського гарнізону в березні та квітневому наступі на позиції військ 69-ї та 47-ї армій.  Про 131-шу та 253-тю піхотну, 4-ту, 5-ту  танкові та 5-ту танкову дивізю СС «Вікінг» вже розповідалось в попередніх розділах, тож зупинюсь на з΄єднаннях про які мова ще не йшла.

26-я піхотна дивізія (26. Infanterie-Division) була сформована у 1936 році з призовників, які проживали у Вестфаліїї та Східній Прусії. Під час Французької кампанії 1940 року дивізія участі в бойових діях не приймала – знаходилась в резерві 14-ї польової армії. Перший досвід бойових дій солдати дивізії отримали 22 червня 1941 року в складі авангарду VI армійського корпусу 3-ї танкової групи (ГА „Центр”) під Сувалками. Полки дивізії наступали в напрямі Ковно–Полоцьк-Вітебськ, приймали участь в Смоленській битві. У вересні 1941 року частини дивізії спільно з 250-ю піхотною дивізією прорвали оборону радянських військ в районі міста Жарковський чим відкрили прямий шлях наступу німецьких військ на Москву. Солдати дивізії були свідками краху радянської 2-ї ударної армії під В’язьмою. Дивізія однією з перших в жовтні 1941 року форсувала Волгу поблизу Калініна. Згодом дивізія відзначилась в боях під Ржевом в грудні 1941- лютому 1942 року (особливо 39-й піхотний полк) і в районі Торопець – Оленіно. До липня 1942 року 26-та пд у складі VI армійського корпусу 9-ї польової армії знаходилась в обороні на Ржевському виступі. У серпені – вересені 1942 року частини дивізії вели бої в обороні, цього разу на Орловському виступі в районі Балахов - Мценськ. У вересні – жовтні 1942 дивізія була перекинута на ділянку Орел – Тула в смугу оборони LIII корпусу 2-ї танкової армії, яка протистояла радянській 3-й армії. Наприкінці 1942-початку 1943 року частини дивізії вели оборону в районі Алєксеевка – Острогорськ на Дону. В січні – лютому 1943 року 26-та пд вела наступальні і контрнаступальні дії в районі Старий Оскол – Новий Оскол. Згодом були бої в районі Сум. Значних втрат частини дивізії зазнали під час наступу радянських військ під Курськом і вимушені були відступати після невдач під Орлом, Єльнею, Смоленськом, Могильовом і Оршею. На початку квітня 1944 року дивізію перекинули до складу LVI-го танкового корпусу в район Прип’ятських боліт в район села Рудня Старовижівського району. 26-та піхотна дивізія була однією з небагатьох з’єднань ГА „Центр”, які зберегли видмість структури після липневого наступу військ 1-го Білоруського фронту на Люблінському напрямку, проте в серпні була фактично знищена військами 47-ї армії в районі Хелма і Радома. У вересні 1944 року залишки частин дивізії були зняті з фронту і направлені на переформування. Із залишків дивізії, в які було влито розрізнені підрозділи 582 народно – гренадерської дивізії, військовослужбовці Крігсмаріне (військово-морських сил) та Люфтваффе, була сформована 26-та народно – гренадерська дивізія. Ця дивізія булав листопаді 1944 року направлена на західний фронт і практично розгромлена союзниками в Рейнському казані у квітні 1945 року, а залишки в травні 1945 року здались англійським та америкаським військам²⁰³.

Командир 26-ї піхотної дивізії генерал-лейтенант Йоган де Боєр (de Boer, Johann) народився 5  вересня 1987 року в містечку Алтона. Розпочав військову службу у вересні 1914 року рядовим солдатом кайзерівської армії. Під час 1-ї світової війни воював в артилерії і пройшов шлях від рядового до унтер – офіцера. В жовтні 1917 року отримав звання лейтенанта резерву, але був залишений на військовій службі в бригаді охорони кордону „Гродно”. У лютому 1920 року молодого офіцера перевели для проходження служби спочатку до 12-го, а згодом (листопад 1919) до 7-го легко-артилерійського полку. Мізерна платня, відсутність перспектив будь – якого кар΄єрного росту змусили молоду людину в червні 1920 року звільнитись з рейхсверу. Нові перспективи де Боер побачив у поліційній службі. На різних посадах в гамбургській поліції де Боер дослужився до капітана, і лише з приходом до влади нацистів вирішив повернутись на військову службу. Тим паче, що військова служба знову стала престижною – Німеччина готувалась до війни «за життєві простори». 15 жовтня 1935 року капітан Йоган де Боєр отримав призначення до 56-го артилерійського полку.  Надії на кар΄єрне зростання справдились, вже за півроку, 1 березня 1936 Боєр отримав погони майора, а у жовтні став командиром батареї. Початок Другої світової підполковник Боєр зустрів на західному кордоні Німеччини. 30 вересня 1939 чергове підвищення – на посаду командира 22-го артилерійського полку. За бої в Бельгії та Франціїї де Боєр був нагороджений Залізним хрестом 1 класу і Лицарським хрестом. Успішно для кар΄єри Боєра розпочався і похід на схід. Вже в грудні 1941 року за бої на території Криму отримав звання полковника. 25 квітня 1943 року де Боєр залишив свій полк у зв΄язку з викликом у Берлін. Після нетривалих курсів з підготовки командирів дивізій в жовтні 1943 року отримав під командування 26-ту піхотну дивізію, а за одно і генеральське звання. Після успішних дій з΄єднання при деблокаді Ковельського гарнізону Йогану де Боєру 1 квітня 1944 року були вручені погони генерал – лейтенанта. На цьому успіхи генерала закінчились. Попереду був розгром 26-ї піхотної дивізії, перебування в резерві ОКВ, командування 280-ю піхотною дивізією в Норвегії, капітуляція 8 травня 1945 року і три роки полону. До своєї смерті 14 березня 1986 року колишній генерал вермахту жив і працював у Гамбурзі.

342-га піхотна дивізія  (342. Infanterie-Division) була сформована в листопаді 1940 року. З червня  по жовтень 1941 року частини дивізії виконували охоронні функції на території Франції. В жовтні 1941 дивізія була перекинута до Югославії, де знаходилась до лютого 1942 року. У березні 1942 дивізія прибула до складу 9-ї армії вступила в бої на східному фронті в районі Ржева. У листопаді дивізія була перепідпорядкована  XXXXVI-му армійському корпусу 3-ї танкової армії, в лютому – XXXXVI-му корпусу 4-ї танкової армії. В березні дивізію знову підпорядкували командуванню 9-ї армії і направили в район бойових дій поблизу міста Спас – Дем΄янськ. У цьому районі частини дивізії оборонялись до жовтня 1943 року ( з квітня 1943 року в складі IX-го корпусу 4-ї ТА). У березні 1943 року до складу дивізії була влиті залишки 330-ї піхотної дивізії і за рахунок них, крім стандартних піхотних полків в складі дивізії з΄явилась 330-та бойова група. В листопаді 1943 – березні 1944 дивізія успішно обороялась в районі Могильов – Чауза, а в квітні 1944 року зайняла оборону в районі Довгоноси – Туровичі. Свій бойовий шлях дивізія закінчила 8 травня 1945 року в районі Котбуса, коли її залишки капітулювали перед радянськими військами. (LVI-й танковий корпус 2-ї армії)²⁰³. 

 З 25 серпня 1943 року і до загибелі взимку 1945 року дивізією командував генерал – лейтенант Генріх Ніккель (Heinrich Nickel). 

Генріх Ніккель народився 5 грудня 1894 року у місті Весель в Рейнській області Німеччини (Wesel / Rheinland). 17 вересня 1914 року добровольцем вступив до 4-го Магдебургського легко – артилерійського полку. На кінець війни – 18 січня 1918 року кавалер двох Залізних хрестів унтер - офіцер Нікель отримав звання лейтенанта резерву і був зарахований до 51-го резервного піхотного полку. Після розпаду імперської армії Нікель подався на службу до поліції де зробив непогану кар΄єру – доріс до капітана поліції – начальника поліційного відділку. Після приходу Гітлера до влади і збільшення штатів німецького війська з радістю повернувся на військову службу, отримав «майора» (серпень 1936), а 10 листопада 1938 року отримав призначення на посаду командира 3-го батальйону 26-го піхотного полку. Батальйон під командуванням Нікеля успішно діяв під час польської кампанії 1939 року, а згодом у Франції. Перед нападом на СРСР підполковник Ніккель став командиром 2-го батальйону 254-го піхотного полку, а у вересні 1941 став командиром 502-го піхотного полку та отримав погони полковника. Командуючи полком, Ніккель відзначився як вмілий, мудрий командир, за що 29 березня 1943 року був нагороджений «Німецьким золотим хрестом». У квітні 1943 оберст Ніккель відбув до Німеччини, де навчався на курсах з підготовки командирів дивізій. По закінченню курсів, 25 вересня 1943 року отримав під командування 342-гу піхотну дивізію і звання генерал – майора. Ніккель в якості командира 342-ї дивізії, двічі відзначався у доповідях ОКВ Гітлеру. Перша доповідь пов΄язана з боями 26-30 квітня по розширенню Турійського плацдарму за які 1 липня 1944 Ніккель отримав звання генерал – лейтенанта, а друга боїв 8-9 липня в районі Мацеїв – Торговище разом з командиром полку 26-ї дивізії полковником Фломбергом і командиром 5-го танкового полку СС штандартенфюрером Мюленкампом. За «зразкову твердість» генерал – лейтенант Ніккель був нагороджений 8 серпня 1944 року дубовим листям до ЛХ. Після боїв на Волині і Віслі під час відступу і оточення в «Сілезькому мішку» 342-га піхотна дивізія єдина з дивізій ХХХХІІ-го корпусу, якому згодом була перепідпорядкована зберегла боєздатність і разом з 16-ю танковою дивізією стала ударною силою командуючого 4-ю танковою армією генерала Нерінга.

28-ма єгерська дивізія (28.Jäger-Division) якою командував генерал – лейтенант Густав  Хейстерман фон Зейлберг (Heisterman von Ziehlberg, Gustav)  на території Волині знаходилась менше місяця. У червні 1944 року її частини прибули до резерву 4-ї танкової армії і розташувались в районі Любомль- Ягодин. У липні дивізія з Волині була перекинута в район Барановичі для надання допомоги військам ІV-го армійського корпусу прориву з «Мінського мішка».