Ще гриміли бої вздовж усього радянсько – німецького фронту, але вже в березні 1944 року Ставка ВГК почала розробку плану літнього наступу. До усіх командуючих фронтами полетіли шифротелеграми з вимогою надати пропозиції про наступні бойові дії.

Свої пропозиції надав також штаб Білоруського (з 16 квітня - 1-го Білоруського) фронту. За задумом першого варіанту, війська фронту повинні були розгромити війська група армій «Центр» в районі Мінськ, Барановичі, Слонім, Брест, Ковель, Лунінець, Бобруйськ, намічався вихід армій фронту на рубіж Мінськ, Слонім, Брест, річка Західний Буг, що давало змогу перекрити основні залізничні і шосейні рокади противника на глибину до 300 кілометрів, і порушити взаємодію його оперативних угрупувань на західному напрямі. Бойові дії фронту умовно поділялись на два етапи. На першому (тривалістю до 12 днів) чотири армії (47-ма, 61-ша, 69-та й 70-та) лівого крила фронту повинні були нанести удар південніше прип’ятських боліт, розгромити противника і вийти на східний берег Західного Бугу на ділянці від Бреста до Устилуга, обійшовши таким чином правий фланг групи армій «Центр». У ході другого етапу передбачались одночасні дії всіх військ фронту по розгрому Бобруйського і Мінською угрупувань гітлерівців. Спираючись на захоплені позиції по Західному Бугу і забезпечуючи свій лівий фланг від контрударів із заходу і північного заходу, лівофлангові армії фронту повинні були головними силами з району Бреста прорватися в тил ворога в напрямку на Кобрин, Слонім, Столбці. У цей же час праве крило фронту з району Рогачов, Жлобин повинне було нанести на Бобруйськ і Мінськ.

Проте цей варіант дій фронту прийнятий не був. Зосередилися на урізаному варіанті операції на північ від прип’ятських лісів і боліт. Начальник Оперативного управління Генерального штабу генерал – полковник Штеменко (с. 175-177) пояснює це відсутністю необхідних сил і засобів, зокрема 2-х танкових армій в районі лівого флангу 1-го БФ. Разом з тим існувала ще одна вагома причина, яка врешті решт привела радянський генштаб до кінцевого варіанту операції «Багратіон». На цю причину у своїх мемуарах вказує колишній командуючий 16-ю повітряною армією Маршал авіації С.І. Руденко: «Німецько-фашистське командування вважало, що літом 1944 р. радянські війська завдаватимуть головного удару на ковельському напрямі, щоб вийти безпосередньо до Любліна і Варшави…»¹⁸⁸. Цю думку підтверджує і Маршал Радянського Союзу Конєв, «…Німецько-фашистське верховне командування, враховуючи те, що війська 1-го Українського фронту глибоко вклинились в оборону на львівському напрямі, вважало, що в літній кампанії 1944 р. радянські війська завдадуть головного удару саме тут. У Білорусії ж німецьке командування чекало лише допоміжних операцій сковуючого характеру. Виходячи з такої оцінки, німецько-фашистське командування до 1 червня 1944 р. зосередило основну масу танкових військ на південь від Прип’яті. Тут було 18 танкових дивізій з 23, що знаходилися на радянсько-німецькому фронті. Безпосередньо перед 1-м Українським фронтом противник мав 10 танкових дивізій..»¹⁸⁹. Німецький «Бюлетень оцінок положення противника на Східному фронті» від 13 червня 1944 року твердив, що наступальні дії радянських військ, які готуються «проти групи армій «Центр» мають на меті ввести в оману німецьке командування щодо напряму головного удару і відтягнути резерви з району між Карпатами і Ковелем»¹⁹⁰.

Крім того радянське командування вимушене було зважати на значні сили УПА, які знаходились в найближчих тилах радянських фронтів в зоні Волинського Полісся і Волині, тим більше, що вже в ході Поліської наступальної операції для локалізації дій загонів УПА прийшлось тримати цілий кавалерійський корпус, який дуже пригодився б для виконання поставлених завдань з прориву оборони противника і виходу до державного кордону СРСР.

 Ставка ВГК не могла не скористатись ситуацією і крім зміни напрямку головного удару не провести значну операцію з дезінформації гітлерівського командування.

29 травня 1944 року у війська була направлена спеціальна директива, в якій визначалася низка заходів, направлених на введення противника в оману щодо характеру майбутніх дій радянських військ¹⁹¹.

При цьому дезінформаційні заходи носили як стратегічний, так і оперативно–тактичний характер. 

Для того, щоб переконати німецьке командування в тому, що влітку 1944 року радянські війська завдадуть головного удару на півдні, 3-й Український фронт на Кишинівському напрямі проводив оманне зосередження значного угрупування (близько десяти стрілецьких дивізій, посилених танками і артилерією).

Рішенню цієї задачі сприяло також залишення на півдні і південному заході танкових армій, за винятком 5-ої гвардійської ТА, яка була перекинута в смугу 3-го Білоруського фронту, і 2-ої ТА, переданої на посилення 1-го Білоруського фронту, а також деяких з'єднань авіації дальньої дії¹⁹². В цілях збереження в таємниці задуму операції і всіх підготовчих заходів були прийняті заходи щодо встановлення прифронтової смуги на глибину 25 км., в межах якої заборонялося проживання і доступ до неї цивільного населення. Відповідні директиви Ставки ВГК були направлені 4 травня у всі фронти Білоруського напряму з терміном виконання до 20 травня¹⁹³.

Особлива увага була приділена очищенню від ворожої агентури військового тилу.

У травні - червні 1944 р. в тилу лівого крила військ 1-го Білоруського фронту напередодні Білоруської операції, командуючим фронтом на підставі вказівок Ставки була проведена спеціальна операція по очищенню тилу фронту. Тривалість операції склала 17 діб. Почалася вона 25 травня, за 5 діб до отримання директиви Ставки про підготовку Білоруської операції, і тривала до 10 червня, тобто до початку перегруповування військ фронту. Операцією охоплювалися військові, армійські і частина фронтового тилових районів, де діяли значні формування УПА. Глибина території, на якій розвернулась операція, досягла 300 км., ширина - до 100 км. Згідно плану до проведення операції були задіяні 5 прикордонних полків по охороні тилу фронту (18,88,98,127,157), 7 полків внутрішніх військ 9-ї та 10-ї стрілецьких дивізій НКВС, 4 кавалерійських полки 7-го гвардійського кавалерійського корпусу і 2 окремих стрілецьких батальйони (по одному від 69-ї і 47-ї армій), частини 356-ї стрілецької дивізії та 20-ї окремої бригади внутрішніх військ. Загальна чисельність військ, що брали участь в операції, складала більше 50 тис. чоловік. У розпорядження керівника операції - начальника військ по охороні тилу фронту генерал-майора Бориса Павловича Серебрякова¹⁹⁴ - рішенням командуючого фронтом виділялися розвідувальна авіація і автотранспорт. Весь район операції ділився на вісім секторів, в кожному з яких призначався відповідальний за виконання поставленого завдання. На території сучасної Волинської області знаходились 1-й (Камінь – Каширський та Маневиицький райони), 2-й ( Рожищанський та Луцький райони) сектори. Основні бойові дії розгорнулись в 6-му секторі ( на південь від міста Олевськ Житомирської області). В результаті проведеної операції серед затриманих було виявлено 41 агента німецької розвідки, вбито 536 і захоплено 2158 вояків УПА, у місцевого населення вилучена значна кількість зброї і військового майна. Як показали подальші події, проведення спеціальної операції по очищенню тилу фронту багато в чому сприяло забезпеченню скритності підготовки наступальної операції і успішному її проведенню.

Серед частин військ з охорони тилу 1-го Білоруського фронту на Волинь повернувся 98-й прикордонний полк військ НКВС СРСР, сформований у 1941 році на базі 98-го Любомльського прикордонного загону. Оборонні бої від західного кордону до Києва 1941 року, згодом охорона тилу діючої армії, бої з німецькими диверсантами і боротьба зі своїми панікерами – все це залишилось позаду. Офіцерам і солдатам в зелених кашкетах назавжди запам’ятались дні служби з охорони оперативного тилу 38-ої армії, Сталінградського (1-го формування) і Донського фронтів. З літа 1943 року по осінь 1944 року – полк виконував завдання у складі Управління військ НКВС СРСР по охороні тилу 1-го Білоруського фронту (2-го формування). Важко уявити радість прикордонників від зустрічі з землею де починався їх бойовий шлях. Але йшла війна, і полк йшов уперед за наступаючими частинами фронту.

Не менш славна історія і в інших прикордонних полків, які брали участь у цій операції.

Так, 18-й прикордонний полк НКВС вів свою історію від 18-го прикордонного загону ОДПУ, сформованого 23 лютого 1925 року. Ділянка державного кордону, доручена під охорону загону, проходила по території Житковичівського, Турівського і Лельчицького районів України і Білорусії. З 1925 по1941 рік прикордонниками загону було ліквідовано 10 банд, 4 резидентури і 33 ворожих агенти, затримано 901 порушника кордону. В період Великої Вітчизняної війни 18 прикордонний загін НКВС СРСР охороняв тил діючої армії, вів розвідку на напрямах наступу німецьких військ, брав безпосередню участь в боях з ворожими угрупуваннями. Вже в перші місяці війни бійці загону проявили себе справжніми героями, самовідданими захисниками рідної землі. У липні 1941 року виконуючи завдання з охорони тилу Південно – Західного фронту в районі м. Турова (Білорусь) декілька застав загону за підтримки артбатареї 75-ї стрілецької дивізії і Пінської військової флотилії знищили до 200 гітлерівських солдатів і офіцерів. У ході чотириденних боїв за станцію Копцевичі воїни-прикордонники відбили 9 атак, знищили до 600 чоловік ворожої піхоти. 1 серпня 1941 р. у роз'їзду Коржеєвка 18-й прикордонний загін зустрівся з 312-м полком СС. Результат бою для гітлерівського командування був приголомшуючим. Прикордонники наголову розгромили елітну ворожу частину. На полі бою противник залишив до 900 трупів, втратив майже усю техніку полку, були захоплені всі штабні документи, а командир полку згорів в підпаленому будинку. У жовтні 1941 р. у Харкові загін був переформований у 18-й прикордонний полк НКВС і продовжив виконувати завдання по охороні фронтових комунікацій Південно-Західного фронту. У січні 1942 року полк був передислокований до Орловської області для охорони тилу 3-ї армії Брянського фронту При виконанні цього завдання протягом 1942 року прикордонниками було затримано 37 агентів розвідки противника, 8 кримінальних злочинців, 209 запроданців. Снайперами полку на передовій було знищено 480 гітлерівців. За зразкове виконання завдань командування по боротьбі з ворожими окупантами і проявлені при цьому доблесть і мужність 18-й прикордонний полк військ НКВС Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1943 р. був нагороджений орденом Червоного Прапора. У другій половині 1943 р. Прикордонна частина виконувала завдання по охороні тилу наступаючих частин Брянського фронту. За цей період прикордонники викрили і знешкодили 104 ворожих агенти, 178 поліцейських, 213 ставлеників ворога. Всього було затримано близько 7000 ворожих елементів. Снайпери знищили 1353 гітлерівських солдат та офіцерів. Після зачистки тилу на Волині полк брав участь в звільненні Польщі. За оволодіння фортецею Познань Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 квітня 1945 р. 18-й прикордонний полк був нагороджений орденом Суворова 3-го ступеня.

Ще два прикордонні полки -127-й Померанський ордена Суворова та 157-й Червонопрапорний ордена Богдана Хмельницького у складі 1-го Білоруського фронту згодом приймали участь у штурмі Берліна.

З 13 по 17 червня 1944 року в рамках повітряної операції авіації дальньої дії були піддані сильним авіаційним ударам вісім основних аеродромів, на яких базувалося до 60 % літаків 6-го повітряного флоту противника. Потужні бомбово – штурмові удари значно ослабили німецьку авіацію яка прикривала з повітря майбутній театр бойових дій¹⁹⁵.