Субота
29.04.2017
16:37
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 358
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні

3.8. 1-ша гвардійська інженерна бригада спецпризначення.

Та повернімось до травня 1944-го. Враховучи наслідки прориву німецьких військ на початку травня в район Ковеля прибули підрозділи 1-ої гвардійської інженерної бригади спеціального призначення (1-ша гв ібр СП) у складі 1, 3, 7-го батальйонів, а також одна рота 8-го батальйону спеціального мінування. Оперативною групою керував начальник штабу бригади гвардії підполковник Геннадій Миколайович Соколов.


Хочу звернути увагу читача на постать цього відважного офіцера, який вступив у двобій з гітлерівцями 22 червня 1941 року в Перемишлі і був свідком першого контрнаступу радянських частин. Разом з саперним батальйоном 6-ї армії витримав усі перипетії відступу до Києва і Москви. Службу у 1-й гв оісбр СП розпочав у званні капітана на посаді командира 152-го батальйону інженерних загороджень. Відзначився при підриві мосту через річку Оскол, який охоронявся німцями, а згодом, командуючи зведеним батальйоном бригади, який від Кантемирівки до Нижньо – Мирської прикривав відхід радянських військ мінуючи дороги, мости, переправи під самим носом гітлерівців. Наприкінці грудня 1942 року 152-й батальйон капітана Г. М. Соколова в районі заводу «Червоний Жовтень» після захоплення висоти радянською піхотою забезпечив мінно – інженерне прикриття її позицій, внаслідок чого висота всі місяці боїв за Сталінград залишалась за радянським підрозділом. В грудні 1942 року відважного капітана призначили начальником штабу бригади на цій посаді він зустрів переможний травень у Берліні.


Завданням саперів в районі ковельського виступу було визначено прикриття рухомими загонами загороджень смуги оборони 47-ої армії на схід від Ковеля. Відразу по прибутті офіцери групи негайно приступили до рекогносцировки місцевості та складання схем дій рухомих загонів загороджень (РЗЗ). Мінні загородження ретельно ув'язувалися з природними перешкодами, а також з позиціями винищувальної протитанкової артилерії. Дії  РЗЗ узгоджувалися з командирами дивізій і артилерійських протитанкових полків і затверджувалися Військовою радою 47-ої армії. Саперні батальйони спеціального призначення розміщувались ешелоновано: два - в першій армійській смузі оборони на глибину до десяти - дванадцяти кілометрів від переднього краю, два - в другій смузі оборони. Батальйони першого ешелону завчасно встановлювали мінні загородження на передньому краї. Одночасно готувалися до дії рухомі загони загороджень на випадок прориву гітлерівців. При цьому враховувалась і можливість переходу в наступ радянських військ. Частина мін встановлювалася без запалів і маскування. Батальйони другого ешелону також готували рухомі загони загороджень і розробили схему мінних полів. Така система мінно-вибухових загороджень була серйозною перепоною для противника. З розташуванням мінних полів, а також планом дій РЗЗ були ознайомлені командири стрілецьких батальйонів і артилерійських дивізіонів. Протягом травня – червня оперативна група 1-ої гв ібр СП під Ковелем сильно зміцнила оборону 47-ої армії. На польові склади було завчасно завезено до двадцяти тисяч різних протипіхотних і протитанкових мін. Проводилися систематичні тренування особового складу РЗЗ по приведенню в бойову готовність існуючих загороджень і установці нових. Командири загонів добре знали маршрути руху і місця установки мінних загород. Широко практикувалася установка в глибині оборони обманних мінних полів з метою введення противника в оману у разі його прориву. У травні 1944 року директивою Генерального штабу на базі інженерних бригад спеціального призначення були створені моторизовані інженерні бригади - по одній на фронт - бригада була переформована в 1-у окрему гвардійську Червонопрапорну, ордена Суворова мотоінженерну бригаду РВГК. Напевно саме час зупинитись на історії створення і бойового шляху цього незвичного з΄єднання.


Бригада була сформована як 16-та окрема інженерна бригада спеціального призначення Південно-Західного фронту в районі селища Нижня Дуванка, на базі Окремої саперно-відновної бригади фронту, 69-ої роти спеціальної техніки і 6-го електротехнічного батальйону.  Бойові дії бригада розпочала 12 червня з мінування шести маршрутів і виконання робіт із створення вузлів оборони на лівому березі річки Оскол від Будьонівки до Борової. Після прориву німецьких армій під Воронежем прикривала мінними загородженнями відхід радянських військ у напрямку до Сталінграда. Під Сталінградом бригада в смузі 62-ї армії Сталінградського фронту встановлювала мінні поля, в тому числі керуємі, завдяки яким вдалося збити темпи наступу 6-ї армії вермахту на Сталінград. В дні героїчної оборони на берегах Дону сапери бригади, прикриваючи відхід радянських військ, підірвали сорок шість мостів, замінували близько шістдесяти кілометрів шосейних і ґрунтових доріг, встановили п'ять тисяч протитанкових і три тисячі триста протипіхотних мін. У самому Сталінграді бійці бригади установлювали мінні поля в районі тракторного заводу, Мамаєвого кургану. При контрнаступі радянських військ під Сталінградом частина сил бригади була виділена для забезпечення бойових дій ударних угрупувань Донського фронту: 24-ї, 65-ї та 66-ї армій. 1 квітня 1943 року «...за проявлену відвагу в боях за Вітчизну з німецькими загарбниками, за стійкість, дисципліну, організованість, за героїзм особового складу…» 16-а окрема інженерна бригада була перейменована в 1-у гвардійську інженерну бригаду. Після виконання завдань із розмінування Сталінграда в середині травня 1943 року бригада була передислокована на північ від Курська і пере підпорядкована Центральному фронту. На Курській дузі, в смузі дій 13-ої і 70-ої армій до початку липня 1943 року саперами батальйонів  бригади були посилені мінні поля переднього краю на ділянці Червона Слободка, Верхнє Тагіно, Брянцево, 8-й гвардійський батальйон спеціального мінування встановив на цій ділянці близько двохсот керованих протитанкових фугасів і вісімдесят дві керовані уламково-загороджувальні міни. В глибині оборони армій було встановлено 17000 протитанкових мін, близько 2600 протипіхотних мін, 230 керованих протитанкових фугасів, 77 мін сповільненої дії, до підриву було підготовлено 50 мостів. 6-й гвардійський електротехнічний батальйон гвардії майора А. Т. Рождественського розвернув на передньому краю чотирнадцять кілометрів  електризованих загороджень та керовані протитанкові фугаси прикриття. В районі станції Понирі, міст Курськ, Льгов, Фатіж, Дмитрієв-Льговський, на шосе Малоархангельськ - Лівни і Орел - Фатіж - Курськ, на залізниці Брянськ - Курськ були встановлені радіокеровані фугаси, готові для підриву в разі прориву оборони противником на стратегічну глибину. Значна кількість мінних та інженерних загороджень були встановлені в другій та третій смугах оборони. Після розмінування місцевості в районі Курська бригада здійснювала інженерне забезпечення дій об΄єднань 1-го Українського та Білоруського фронтів в ході наступу в районі Севська, форсуванні Дніпра. В листопаді 1943 року бригада прибула в район Гомеля. Бійці бригади відзначились не тільки при розмінування обласного центру Білорусі, але й в Гомельсько – Рєчицькій наступальній операції та операції «Багратіон»181.

З самого початку формування бригадою командував генерал – майор інженерних військ Михайло Фадейович Іоффе.


Досвідчений військовий інженер проявив свої здібності ще при захисті диплома у Військово – інженерній академії.  Представлений ним проект підземної електричної станції незабаром був застосований у Карельському укріпленому районі, де М.Ф.Іоффе займався енергоустаткуванням і електозагородженнями. За інженерні рішення під час Радянсько – Фінської війни був нагороджений орденом Червоного Прапора. По закінченні Зимової війни військовий інженер 2-го рангу Іоффе був призначений начальником лабораторії Науково-дослідницького військово-інженерного інституту. В серпні 1941 року при штабі Західного фронту дл