Субота
16.12.2017
08:16
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 366
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні

3.7. Характеристика зєднань 70-ї армії

Відбулися зміни і в командуванні 70-ї армії, генерал – майора Рижова замінив генерал – лейтенант Василь Степанович Попов. 

 

Майбутній воєначальник народився 8 січня 1894 в станиці Преображенська (нині смт. Кіквідзе Волгоградської обл.), в сім'ї селянина. Випускник учительської семінарії свій бойовий шлях розпочав на фронтах 1-ї світової війни. У 1919 році добровольцем вступив до РСЧА. Під час громадянської війни воював в 1-й Кінній армії спочатку начальником штабу, згодом командиром кавалерійської бригади. У 1922 закінчив Військову академію РСЧА, згодом навчався на Курсах удосконалення командного складу РСЧА (1929 ,1931 рр.). У 1939 році був викладачем ВА ім. Фрунзе. Приймав участь в бойових діях Радянсько – Фінської війни, командував 28-м стрілецьким корпусом. На посаді командира 28-го стрілецького корпусу зустрів початок Великої Вітчизняної. Управління і штаб 28-го стрілецького корпусу (4-та армія, ЗОВО) в той час дислокувалось в Брест, а генерал-майор В.С.Попов був начальником Брестського гарнізону. Із-за незрозумілої безвідповідальності вищого радянського військового командування (до командуючого корпусом не був навіть доведений план оборони державного кордону)170. У перші ж години війни 6-й та 62-й дивізіям корпусу та 22-й танковій дивізії 14 мехкорпусу, корпусним артилерійським полкам німецькою артилерією і авіацією були нанесені непоправні втрати, в результаті чого біля 7.00 частини 6-ї сд залишили Брест171, а до 09.00 22 червня гарнізон Брестської фортеці опинився в облозі.

Генерал Попов уникнув долі свого безпосереднього начальника – командуючого 4-ю армією генерал - лейтенант Коробкова, який був 22 липня розстріляний разом з іншими воєначальниками Західного фронту і продовжив воювати. Був заступником командуючого  50-ю армією (вересень 1941-січень 1942), а з 01.02.42 до 05.04.44 командував 10-ю армією (ІІІ формування) Західного фронту. Війська під командуванням генерала Попова приймали участь в битві за Москву, Ржевсько – В’яземській, Спас – Дем΄янській, Смоленській операціях. Прийшлось В.С.Попову відбивати у ворога і Брест, щоправда німці не здадуть місто  і фортецю за лічені години – кровопролитні бої будуть тривати понад дві доби. Закінчив війну Герой Радянського Союзу генерал-полковник В.С.Попов на посаді командуючого 70-ю армією.

Змінилась і структура 70-ї та 47-ї армій. Прибули нові дивізії, також відбулось перепідпорядкування з΄єднань польовим управлінням корпусів.

114-м стрілецьким корпусом з моменту заснування польового управління корпусу  29 грудня 1943 року  командував генерал – майор Данило Юхимович Красильников (24.12.1899-1946).

                                       

                            Красильников Данило Юхимович

Від рядового червоногвардійця в роки Громадянської війни Красильников доріс до командира взводу, був поранений під час придушення Кронштадтського повстання, воював в Іспанії. У Радянсько – Фінську війну командував стрілецьким полком. Велику Вітчизняну полковник Красильников зустрів на посаді коменданта 23-го Мурманського укріпленого району. Саме завдяки його військовій мудрості, оперативно- тактичному мисленню півострови Рибачий і Середній Кольського півострова, які являлись ключем морських шляхів до Мурманська не були захоплені гітлерівцями в червні – липні 1941. 3 березня 1942 року прийняв під командування 10-ту Печенгську двічі Червонопрапорну гвардійську стрілецьку дивізію (131-й СК, 14-та А ) Карельського фронту, якою командував до 23 липня 1942 року. На рахунку дивізії були сотні знищених ворогів, які рвались до радянського Заполяр΄я, але так і не змогли перейти навіть лінію кордону172. З 1942 по 1943 рік генерал Красильников був помічником командуючого 14-ю армією. Наприкінці 1943 року був направлений на навчання на прискорений курс Військової академії Генерального штабу, по закінченні якої 23 січня 1944 року отримав призначення на посаду командира 114-го стрілецького корпусу(командував до 17 липня 1944). 28.09.44 генерал – майор Д.Ю.Красильников був призначений командиром 265-ї сд, якою командував до кінця війни і з якою брав участь у Берлінській операції. По закінченні війни отримав призначення на посаду помічника командира 13-го гвардійського стрілецького корпусу, але пробув на цій посаді недовго - через декілька місяців  47-ми річний генерал загинув у автомобільній катастрофі.

До складу 114-го корпусу увійшли уже відома нам по Поліській наступальні операції 160-та стрілецька  дивізія, та 76-та гвардійська стрілецька дивізія, яка прибула на Брестський напрямок на початку квітня 1944 року.

На початку травня 1944 року змінилось командування 160-ї сд.  Замість генерал – майора Б.Ф.Зарако-Зараковского комдивом був призначений генерал-майор Микола Сергійович Тимофєєв (1897-1978), який мав значний досвід управління стрілецькою дивізією як в обороні так і наступі.

                                                       

Микола Тимофєєв народився 7 січня 1897 року в Петербурзі, в сім'ї робітника. У 1917-му вступив до Червоної гвардії, в квітні 1918 року – добровольцем до РСЧА. В роки Громадянської воював у Середній Азії. Закінчив курси „Постріл” та Військову академію ім. М.В.Фрунзе. По закінченні академії служив на посадах викладача і начальника курсів перепідготовки офіцерів запасу в Ленінградському військовому окрузі. У роки Великої Вітчизняної Микола Сергійович командував 159-ю (ІІ) – до 07.08.42 та 172-ю (ІІІ)  - з 22.01.43 по 01.01.44 стрілецькими дивізіями. Генерал – майор Тимофєєв особливо відзначився під час Ворошиловградської наступальної операції Південно – Західного фронту (лютий 1943 року). Тоді, війська керованої ним 172-ї стрілецької дивізії (15 ск 6-їА) звільнили Куп’янськ (03.02.43), Балаклею (06.03.43). За ці бої полковнику Тимофєєву було присвоєно звання «генерал – майор». В ході Донбаської наступальної операції ПЗФ 172-га сд генерал – майора Тимофєєва звільнила від гітлерівських військ місто Павлоград (18.09.43) за що отримала почесне найменування Павлоградська. З 160-ю сд генерал Тимофєєв пройшов фронтовими шляхами до закінчення Великої Вітчизняної війни. В ході Люблін-Брестської наступальної операції, пр яку мова піде нижче 160-та сд під командуванням генерал-майора Тимофєєва за два тижні боїв, з 17 по 30 липня 1944-го пройшла з боями 138 кілометрів, звільнила 176 населених пунктів і у взаємодії з частинами 9-го стрілецького корпусу однієї з перших вступила до Бреста. Нею було узято в полон 324 солдати і офіцери противника, знищено в боях понад 1 600 гітлерівців. Втрати дивізії у цих боях склали убитими 378 чоловік: 34 офіцери, 77 сержантів і 267 рядових.

 По закінченню війни М.М.Тимофєєв служив у штабі Ленінградського військового округу. Помер у 1979 році, похований в Ленінграді (Петрербурзі)173.

У складі Збройних Сил Російської Федерації сьогодні одним з найкращих з΄єднань є 76-а гвардійська Чернігівська Червонопрапорна ордена Кутузова ІІ ступеня десантно - штурмова дивізія. Гвардійці десантники не тільки гордяться подвигами своїх однополчан під час першої та другої Чеченських кампаній, але й пам΄ятають історію свого з΄єднання – одного з найстаріших у повітряно – десантних військах. Ця історія пов΄язана і зі звільненнм Волині від німецьких загарбників.

 76-та гвардійська стрілецька дивізія була сформована шляхом перейменування з 157-ї сд (сформована у Північно Кавказькому військовому окрузі в 1939 році), яка отримала перше бойове хрещення під час оборони Одеси. 22 вересня 1941 року підрозділи дивізії після зміни частин Одеського району оборони перейшли в наступ і звільнили радгосп Ільїчовка і селище Гільдендорф. 20 листопада 1941 року дивізія була передислокована до Новоросійська, для участі в  Феодосійській десантній операції - першій спільній стратегічній наступальній операції радянських сухопутних військ (Закавказький фронт) і сил флоту (Чорноморський флот) на приморському напрямі. За підсумками дев΄ятиденних бойових дій від ворога був очищений Керченський півострів. Знову відзначились бійці дивізії на берегах Дону наприкінці липня 1942 року. Воїни 157-ї сд не тільки очистили від ворога свою ділянку берега, але й зуміли перейти в контрнаступ і звільнити станицю Красноярська.  В серпні – вересні 1942 року дивізія вела оборонні бої на берегах річки Акай, приймала участь в оборонних боях на підступах до Сталінграда. З 10 січня 1943 року  157-ма сд у складі військ Сталінградського фронту брала участь в операції «Кільце». У боях під Сталінградом підрозділами дивізії було знищено більше 10 тисяч солдатів і офіцерів противника, ще понад 10 тисяч гітлерівців узято в полон. Наказом НКО СССР від 1 березня 1943 року № 107 157-а стрілецька дивізія за мужність і героїзм особового складу, проявлені в ході Сталінградської битви була перейменована в 76-у гвардійську стрілецьку дивізію. Наступна сторінка історії дивізії пов΄язана з Курською дугою, а саме з  її північним фасом. 12 липня частини дивізії в рамках наступу проти 2-ої танкової і 9-ої польової армій вермахту в районі Орла форсували Оку і до кінця дня захопили стратегічно важливий плацдарм. В ході Чернігівської наступальної операції за три доби безперервного наступу дивізія пройшла з боями 70 кілометрів і удосвіта 20 вересня вийшла до південно – східної околиці Чернігова. За звільнення обласного центру України Наказом Верховного Головнокомандуючого від 21 вересня 1943 року № 20 дивізії була оголошена подяка і присвоєне почесне найменування «Чернігівська». Згодом дивізія у складі 61-ї армії приймала участь в бойових діях в зоні Білоруського Полісся, а з квітня 1944 року зайняла оборону на берегах Прип΄яті північніше Каменя –Каширського.

З 1942 року дивізією командував генерал – майор (з 1943 року) Герой Радянського Союзу Олександр Васильович Кірсанов174 (23. 12. 1898 - 16. 11. 1994).

 

Народився  Олександр Кірсанов 11 (23) грудня 1898 року в місті Казані, в сім'ї робітника. Закінчив реальне училище і вчительську семінарію. У Червоній Армії з 1920 року. Учасник Громадянської війни. У 1926 році закінчив артилерійське відділення Об'єднаної Київської військової школи, а в 1939 році - курси удосконалення командного складу. На фронтах Великої Вітчизняної війни з вересня 1941 року. Воював на Південному, Сталінградському, Центральному і Білоруському фронтах. Брав участь в битвах під Одесою, в Криму, під Сталінградом, на Курській дузі. Особливо відзначився при форсуванні річки Дніпро в Брагінськом районі Поліської (нині Гомелської) області Білорусі. У ніч на 28 вересня 1943 року воїни-гвардійці дивізії під командуванням генерала Кірсанова переправилися через Дніпро, захопили плацдарм і успішно відображали численні контратаки ворога. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 року «…за уміле і успішне командування стрілецькою дивізією, зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм…» гвардії генерал-майору Кірсанову Олександру Васильовичеві було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2969). Попереду в генерала – героя будуть ще бої і бої, участь в Параді Перемоги на Червоній площі в Москві 24 червня 1945 року, навчання у Військовій академії Генерального штабу, служба в Збройних Силах (до 1963 року), наукова робота в Білоруському державному університеті ( до 1974 року  працював проректором університету), а поки необхідно було організовувати оборону в новому районі бойових дій дивізії.

38-ма гвардійська і перша стрілецька дивізії увійшли до складу 96-го стрілецького корпусу, яким командував земляк генерала Кірсанова  уродженець Татарстану генерал – лейтенант Якоб Джангірович Чанишев 175(1892-1987).

 

Всевишній створив Якоба Чанишева солдатом, він брав участь в найгарячіших битвах початку XX століття. Ще в Першу світову за героїзм і сміливість він отримав Георгіївський хрест і звання унтер-офіцера, а згодом прапорщика. Коли до влади прийшли більшовики, Чанишев, не роздумуючи, встав на їх сторону. Він брав активну участь у встановленні радянської влади в Казані, власноручно заарештував організаторів Забулачної республіки. У 1917 році прапорщик-більшовик, командуючи мусульманською ротою, оперативно зайняв Кизичеську греблю, а потім разом з червоногвардійцями і солдатами Заріччя захопив залізничний вокзал. Був членом революційного штабу повстання, а надалі - членом Казанського ревкому і ради комісарів по управлінню Казанським військовим округом. Особлива роль Якуба Чанишева у знищенні ліво – есерівської Татаро - Башкирської республіки у січні 1919 року. На той час він займав посаду голови бюро мусульманської секції Уфімського губкому РКП (б). Разом з членом губ ревкому І.Ш.Галієвим Чанишев не тільки розвалили усі спроби лівих есерів утворити власне державне утворення, але й спромоглися обкласти «даниною» місцевих мусульманських можновладців. Для розслідування і залагодження ситуації був направлений спеціальний представник ЦК РКП (б), член Центрального бюро мусульманських комуністів Мірсаїд Султан-Галієв. Після втручання Москви і телеграми Сталіна Чанишев і Галієв були заарештовані Особливим відділом 5-ої армії і віддані під суд, який  ухвалив рішення про розстріл.  Виручив двох ретивих більшовиків як не парадоксально це звучить наступ військ адмірала Колчака на Уфу, тож арештантів доправили до Казані. Казанський губернський революційний трибунал хоча і підтвердив  вину «здирників» але, враховуючи військову обстановку, визначив міру покарання умовно та надав можливість спокутувати свою провину на фронтах Громадянської війни. А враховуючи, що штрафбатів червоні ще не придумали, та й «обдирав» Якоб Джангірович не бідняків, а мироїдів, то «покарання» відбував на посаді командира 1-ої скорострільної татарської позиційної батареї, яка в червні 1919 року увійшла до складу 1-ої окремою Приволжської татарської стрілецької бригади. У березні  1920 року Я.Д.Чанишев став комісаром бригади, яка пройшла з боями від Поволжя до Середньої Азії.

Молодому червоному татарському командиру завжди на допомогу приходили хитрість і кмітливість. Найбільш характерною у цьому є історія з узяттям Бухари. Столиця емірату мала достатньо сил для оборони і штурм її наніс би непоправимих втрат татарській бригаді, якій було доручено взяти форпост басмачів. Чанишев, щоб не ризикувати життями бійців - земляків, без зброї відправився в стан ворога і запропонував почесну капітуляцію. Спочатку його хотіли розстріляти, але бажання вижити взяло верх. Рядові басмачі «розагітовані» Чанишевим заарештували свого ватажка Абдуллу-бека і його прибічників, а самі склали зброю і розійшлися по домівках. На рахунку Якоба Джангіровича ще одні вдалі перемовини – з курбашою Халходжа.  За бої у Поволжі і в Середній Азії Якоб Чанишев був нагороджений двома орденами Червоного Прапора (1920, 1923 рр.). По закінченні Громадянської війни Чанишев командував і одночасно був комісаром Казанської стрілецької дивізії (1925-1932 рр.). У 1934 році Якуб Чанишев закінчив Військову Академію ім. Фрунзе і був призначений командиром 68-ої туркестанською Червонопрапорної гірськострілецької дивізії (м.Ташкент). Указом ЦВК і СНК СРСР від 22 вересня 1935 року "Про введення персональних військових звань начальницького складу РСЧА" Чанишеву було присвоєне військове звання «комдив». Як і більшості комбригів і начдивів Громадянської Якоба Чанишева не оминули репресії проти воєначальників 1937-1938 років. 13 травня 1937 року в Чанишев був заарештований. Підставою для арешту послужили свідчення командира «червоного козацтва» Віталія Примакова про належність Чанишева до троцькістсько – бухаринського блоку. Хоча в ході попереднього слідства заарештований "визнав себе винним, дав свідчення на себе і інших осіб про участь в антирадянській організації". , проте на судових засіданнях Військового трибуналу Приволжського військового округу, що відбулися 1-4 грудня 1939 року, Якоб Джангірович заявив, що "свідчення, дані, в ході попереднього слідства не відповідають дійсності і дані ним в результаті неправомірних дій з боку слідства". За матеріалами справи суд виніс виправдувальний вирок, визнав звинувачення недоведеними. Я. Д. Чанишев і ще 8 звинувачених, були звільнені з-під варти в залі суду. Можливо стали в пригоді бойові заслуги, можливо допомогла «боротьба» з наслідками єжовщини, говорили і про симпатію Сталіна до Чанишева, котрий допоміг усунути з посади лідера татарських більшовиків Мірсаїда Султан-Галієва, але скоріше за все «допоміг» початок 2-ї світової війни. Перше призначення було з пониженням у посаді. Велику Вітчизняну комдив Чанишев зустрів командиром полку, але нехватка грамотних  старших командирів швидко розставила все по своїх місцях і 27 грудня 1941 року Чанишев отримав нове призначення – командира 103-ї стрілецької дивізії 6-ї армії Південно – Західного фронту. Дивізія під командуванням Якоба Джангіровича стала на шляху 10-ї танкової дивізії вермахту та мотодивізії СС «Рейх» і протягом кільком місяців не зробила ні кроку назад. У червні 1942 року Чанишева призначили командиром 333-ї стрілецької дивізії, якою він командував до поранення. Після лікування в госпіталі Чанишева направили на навчання до ВА ГШ РСЧА. Після випуску з академії (1943) генерал - майор Чанишев був заступником командуючих 57-ї, 68-ї армій, виконував обов΄язки командуючого 34-ю армією, а 17 серпня 1943 року був призначений командуючим 96-м стрілецьким корпусом, яким командував (до18.01.44 і з 18.02.44)  до закінчення війни.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні | Додав: voenkom (21.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 660 | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: