Тим часом командування
1-го Білоруського фронту терміново підтягувало резерви.
Радянське
командування прийняло екстрених заходів щодо закриття прориву противника.
Прибуваючі до складу 69-ї армії нові з’єднання вводились в бій сходу.
У фронтових записках
помічника начальника штабу 1083-го
стрілецького полку 312-ї сд капітана Дудченка ці бої описані наступним чином (мовою оригіналу):
„...Форсированным маршем 312 сд выдвигалась из Ковеля навстречу с противником с
задачей остановить продвижение фашистских войск на реке Турья. Времени было
крайне мало, назревал встречный бой. Наш стрелковый полк получил задачу выйти
на рубеж Вулька – Клюск – Гаруша и занять оборону на высоте 184, 6. Стемнело.
Мы приближались к рубежу... Немецкие части пытались остановить наше
развертывание, в некоторых местах им удалось переправиться через реку Турья.
Едва начали развертываться, как фашисты нас атаковали. Танки и
бронетранспортеры шли со включенными фарами, ведя бешеный огонь снарядами и
трассирующими пулями. Что-то вроде психической атаки. Наши подразделения оказались
довольно в тяжелом положении...Я тогда был первым (оперативным) помощником
начальника штаба полка и двигался впереди вместе с командиром полка полковником
Владимиром Лихотвориком (впоследствии Героем Советского Союза). Под огнем
противника мы расставляли подразделения батальонов в боевые порядки. Появились
первые раненые и убитые. Раненых бойцов санинструкторы перевязывали в
темноте...К тому времени полковая и дивизионная артиллерия заняли свои позиции
и открыли огонь по вторым эшелонам противника. Наконец заработали наши минометы
и орудия прямой наводки. Фашисты несли большие потери... Пехоту противника
удалось остановить огнем из стрелкового оружия. Подбили несколько фашистских
танков. Дальнейшее продвижение врага остановила река Турья, прорвавшиеся группы
были выбиты и частично уничтожены. К утру бой затих. Вражеская пехота
закрепилась на западном берегу реки. Наш полк уже имел большой опыт в ведении
наступательного боя, поэтому мы сразу начали готовиться к наступлению. Утром
провели разведку. Саперы и весь личный состав рот приступили к подготовке к
форсированию реки: набивали сеном плащ-палатки, мастерили плоты...Я с ротой переправлялся вброд.
Срикошетивший осколок ударил в грудь и сбил эмаль с ордена Отечественной войны.
С боями овладели пригородами Турийска...”163.
29 квітня
в район Білашів – Янівка прибула 370-та стрілецька дивізія, яка відразу почала
облаштовувати район оборони 2-го ешелону 25-го стрілецького корпусу. Обладнували
другу лінію оборони також частини з΄єднання 91-го стрілецького корпусу.
До
контратаки в районі Турійськ - Соловичі готувались частини 77-ї гвардійської
стрілецької дивізії за підтримки 1205-го самохідно – артилерійського полку.
Завдання
повернути контроль над Соловичами отримав стрілецький батальйони 215-го
гвардійського стрілецького полку під керівництвом заступника командира полку
гвардії майора В.І.Кістарьова. Було вирішено
батареї СУ-76 з десантниками – піхотинцями атакувати північно – західну
околицю Солович, вийти на західну околицю і відрізати шлях відступу гітлерівців
до річки Турія.
Гвардійці стрілецького батальйону 215-го полку разом з протитанкістами
79-го овпадн повинні були атакувати гітлерівців, які засіли у селі з фронту і
флангів. Першими рвонули САУ. Єгері були ошелешені раптовим нападом, адже це
вони нещодавно прорвали оборону радянських військ і розвивали наступ, а тут
невідомо звідки взялись самохідні гармати з піхотою противника. Броньовані
машини наблизились до околиці села і відкрили вогонь, десант спішився і рвонув
в атаку. Піднялись в атаку і інші підрозділи, які стали брати село в кільце.
Самохідки, ведучи вогонь з коротких зупинок рушили в обхід Солович, а гвардійці
до цього часу уже увірвались на північно – східну околицю села. Через деякий
час самохідки пробились до західної околиці населеного пункту, а піхота
витиснула німців за річку. В ході атаки був поранений в шию командир 2-ї самохідно – артилерійської
батареї лейтенант І.М.Ємельянов і після його відправки до госпіталю обов΄язки
командира батареї став виконувати молодший лейтенант П.І.Шевєлєв. В боях 30
квітня був поранений командир 1205-го сап майор Кирилов, командування полком
самохідників прийняв майор Андрєєв. Надвечір 30 квітня підрозділами 77-ї
гвардійської ворог був вибитий також із сіл Кустичі та Дуліби.
У ніч з 30
квітня на 1 травня з΄єднанням, які були
вибиті з Турійського плацдарму підвезли боєприпаси, було проведено
перегруповування. Вранці 1 травня з
артилерійської підготовки розпочалась контратака дивізій 25-го стрілецького
корпусу. 221-му (гвардії підполковник Пєтухов Микола Дмитрович) та 218-му
гвардійським стрілецьким полкам (гвардії підполковник Жгіров Пилип Єрофійович)
77-ї гв сд за підтримки 4-ї батареї 1205-го сап належало атакувати противника і
вибити його з передмістя Турійського. Першими на околиці древнього селища увірвалась
2 рота 221-го гвардійського стрілецького полку під командуванням гвардії
старшого лейтенанта Зуя. Кулеметник гвардії рядовий Малишев першим досяг Турії
і відкрив вогонь по відступаючим гітлерівцям. Відзначився в бою екіпаж СУ-76
молодшого лейтенанта Давидова, який вогнем САУ знищив обслугу ворожої штурмової
гармати, одночасно гвардії сержант Григорій Шумигай та гвардії рядові Свителко
і Будашівський використали вцілілу
німецьку гармату і відкрити з неї вогонь по ворогу, завдяки чому 3-тя рота під
командуванням гвардії капітана Семенова (221-й гв сп) відкинула ворога до Турії164.
Сильний
удар гітлерівці нанесли і з півдня по позиціях 134-ї, 247-ї та 274-ї стрілецьких дивізй.
Запеклі
бої зав’язались в районі села Чорніїв, де оборонялись 916-й та 920-й стрілецькі
полки 247-ї сд. Серед тих, хто відбивав атаки гітлерівців був і двадцятилітній
юнак з села Соболівка, що на Черкащині, навідник станкового кулемета 920-го сп
молодший сержант Володимир Єлізарович Яцентюк – брат мого діда. На жаль
Володимир Яцентюк не дожив до Перемоги, він загинув 3 серпня 1944 на
Пулавському плацдармі неподалік містечка Бєжеца Люблінського воєводства.
Атака
гітлерівців від Макович до Чорніїва була підтримана масованим ударом авіації.
30 квітня під Літином був смертельно поранений командир 778-го артилерійського
полку гвардії підполковник Василь Іванович Петров, ім’я якого висічена на
обеліску в селі Купичів. 2 травня 1944 року німецьке кулеметне гніздо своїм
тілом накрив старший сержант Брагін (629-й стрілецький полк 134-ї сд). Своїм
подвигом відважний сержант забезпечив виконання завдання стрілецького
батальйону. В ході боїв на лівому фланзі 69-ї армії смертю хоробрих полягли до
300 радянських бійців. Тільки 247-ма
дивізія не дорахувалась в своєму строю після бою під Чорніївом 79 офіцерів, з
них вбитими 19. На кінець дня 1-го травня гітлерівські вояки від Дуліб до
Турійська були відкинуті за Турію на заході та до кінця дня 2 травня на рубіж
Маковичі – Чорніїв на півдні. Фронт дещо
стабілізувався. В.І.Петров
|