Субота
29.04.2017
16:36
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 358
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні

3.2. 69-та армія.

В район бойових дій під Ковелем передислоковувались нові об΄єднання, з’єднання і частини. Одним з таких загальновійськових об΄єднань була  69-ї армія, польове управляння якої прибуло на Волинь на початку квітня 1944. 

69-а армія почала формуватися в лютому 1943 року в складі Воронезького фронту на базі 18-го окремого стрілецького корпусу. Тоді до складу армії увійшли 161-ша, 18та, 270-та стрілецькі дивізії, 1-ша винищувальна дивізія, 37-ма стрілецька і 173-ма танкова бригади, артилерійські та інші частини. Не закінчивши формування, армія взяла участь в Харківській наступальній операції (2 лютого - 3 березня 1943 р.). В оді цієї операції війська армії у взаємодії з 38-ою армією звільнили м. Вовчанськ, форсували Сіверський Донець і у взаємодії з 3-ою танковою і 40-ою арміями 16 лютого звільнили Харків. З 4 по 25 березня 1943 р війська 69-ї армії приймали участь в Харківській оборонній операції. Після кровопролитних оборонних боїв і відступу 20 березня 1943 р. армія була виведена в резерв фронту.

На початку Курської стратегічної оборонної операції (5-23 липня 1943 р.) армія знаходилася в другому ешелоні Воронезького фронту, займаючи рубіж в глибині оборони за 6-ою і 7-ою гвардійськими арміями. Брала участь у відбитті удару німецьких військ на південний схід від Прохоровки (на цей час до складу армії входили  35-й гвардійський (93-та, 94-та гвардійські, 183-а сд) і 48-й (89-а гв, 305-та, 375-та  сд) стрілецькі корпуси і 96-та танкова бригада.

В ході Білгородсько-Харківської стратегічної наступальної операції (3-23 серпня), війська армії у взаємодії з іншими арміями Степового фронту звільнили Білгород (5 серпня), Харків (23 серпня). В ході битви за Дніпро (25 серпня - 23 грудня 1943 р.) з'єднання 69-їА менш ніж за місяць просунулися на глибину майже 200 км. і вийшли в район східніше Кременчуга.

30 вересня 1943 польове управління армії було виведене до резерву СВГК144.  

4 квітня 1944 року польове управління армії було включене до складу Білоруського (з 16 квітня - 1-й Білоруського) фронту. Новим командувачем армії став колишній начальник штабу 2-го Білоруського фронту генерал – лейтенант Володимир Якович Колпакчі.


Володимир Колпакчі почав воювати у 18 – ти річному віці ще на фронтах 1-ї світової. Уродженець Києва в царській армії доріс до молодшого унтер – офіцера, у 1917 перейшов на сторону більшовиків і в жовтні 1917 вступив до Червоної гвардії. Брав участь у Жовтневому перевороті в Петрограді, приймав участь у захопленні Зимового палацу.

Під час громадянської війни командував ротою, батальйоном, полком. Деякий час навіть посідав посади командувача південної групи військ 7-ї армії та коменданта Петрограду. Учасник придушення Крондштатського повстання, боїв з басмачами в Туркестані. З 1924 по 1936 рік командував полком, був начальником штабу, а згодом і командиром стрілецької дивізії, заступником начальника штабу Білоруського військового округу. Випускник Військової академії імені М.В. Фрунзе (1928 рік) в перші бої з фашистами вступив на землі Іспанії. Молодий командир проявив себе в боях під Мадридом і Валенсією.  По поверненню зі спеціального відрядження у березні 1938 року Володимира Яковича призначили на посаду командира 12-го стрілецького корпусу, а в грудні 1940 року начальником штабу Харківського військового округу. З червня 1941 генерал Колпакчі – начальник штабу 18-ї армії. Вимотувальні оборонні бої літа і осені 41-го згартували характер генерала. У жовтні, після загибелі командарма А.К. Смірнова, Колпакчі прийняв командування армією і вивів з оточення частину підпорядкованих військ зі штабом. З листопада 1942 року генерал Колпакчі - командувач 30-ою армією Західного фронту, брав участь участь у злополучній Ржевсько – В’яземській операції. З травня 1943 року Володимир Якович командував 63-ою армією Брянського фронту. Уміло керував армією в Курській битві, Брянській, Гомельсько - Рєчицькій наступальній операціях. З ім'ям генерала Колпакчі пов'язані оборона Сталінграду, звільнення Орла, Трубчевська, Стародуба, Новозибкова, Брянська.

В ході Білоруської наступальної операції В.Я.Колпакчі проявив високі організаторські здібності при організації і здійсненні прориву оборони противника на території Турійського району, форсуванні з ходу річок Західний Буг, Вісла і утриманні плацдарму на західному березі Вісли.

Надалі війська армії брали активну участь у Вісло-Одерскій стратегічниій наступальній операції. За успішне проведення військами 69-ої армії Радомської операції, в ході якої була прорвана укріплена довготривала оборона німецьких військ і розгромлено сильне угрупування противника, а також за форсування з ходу річки Одер і проявлені при цьому особисті мужність і героїзм, генерал-полковнику Колпакчі Володимиру Яковичу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (медаль Золота зірка " № 5858).

У Берлінській операції 69-а армія під керівництвом В.Я. Колпакчі у взаємодії з іншими арміями прорвала оборону противника, на схід від Берліна, брала участь в завершенні оточення і розгромі Франкфуртсько-Губенського угрупування вермахту.

У роки війни крім зірки Героя В.Я.Колпакчі був нагороджений трьома орденами Леніна, , трьома орденами Червоного Прапора, трьома орденами Суворова 1-го ступеня, двома орденами Кутузова 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, численними меделями СРСР, кулькома іноземними орденами і медалями.

Після війни В.Я. Колпакчи командував військами Бакинського військового округу, 40-ою, 1-ою Червонопрапорною, 6-ою арміями, військами Північного військового округу. У серпня 1956 року очолив Головне управління бойової підготовки Сухопутних військ.

Генерал армії Володимир Якович Колпакчі загинув при виконанні службових обов'язків 17 травня 1961 року в авіаційній катастрофі. Похований в Москві на Новодівочому кладовищі145.

Начальником штабу армії було призначено генерал-майора Ільїних П.Ф, членом військової ради генерал – майора Щелаковського А.В.


Полковник Павло Феодосійович Ільїних (27.08.1896 – 30.01.1968) службу в Червоній Армії розпочав у 1918 році. Громадянську івійну закінчив на посаді командира 2-го стрілецького батальйону 96-го стрілецького полку. За звитягу в боях і вміле командування батальйоном наказом Рейвійськради №65 1922 року був нагороджений орденом Червоного Прапора. У 1939-1941 рр. викладав у військовій академії ім. Фрунзе. У 1941 році був призначений на посаду начальника відділу бойової підготовки 14-го стрілецького корпусу. З 3 вересня по 13 листопада 1941 року командував 174-ю стрілецькою дивізією, яка брала участь участь в оборонних боях в районах міст Полоцьк, Великі Луки, Андреаполь, відзначилась в ході оборонних боїв на підступах до Москви. Деякий час був заступником командуючого 29-ї армії. На початку 1942 року був звинувачений у боягузтві, але через незабаром  звинувачення цілком були зняті, генерал Ільїних був призначений начальником штабу 58-ї армії. У серпні 1942 року  генерал – майор Ільїних був призначений на посаду начальника штабу 39 -ї армії (ІІ формування) Калінінського фронту. Здійснював планування оборонних дій армії на Іжевському оборонному рубежі (серпень – листопад 1942), планував наступальні дії військ армії в  Ржевсько–Сичовській (листопад – грудень 1942),  Ржевсько – В’яземській (березень 1943 року), Духовщинсько-Демидівській (14 вересня - 2 жовтня 1943 р.) наступальних операціях.  

Начальником штабу 69 армії  генерал-майор Ільїних був призначений у жовтні 1943 року і воював на цій посаді майже до кінця 1944 року. Деякий час на початку 1945 року командував 395-ю стрілецькою дивізією.

Велику Вітчизняну закінчив на посаді командира 106-го стрілецького корпусу (60-та армія, 1-й Український фронт). Війська корпусу під командуванням генерал-майора Ільїних відзначились в ході Верхнє-Сілезької наступальної операції при визволенні міст Рибник  (27.03.45) та Ратібор (31.03.45). Цим корпусом (до 1953 року) командував і в повоєнний час. Деякілька місяців був заступником начальника академії ім. Фрунзе. Звільнений у відставку в 1953 році. Проживав у Москві.

Рядовим кавалеристом почав свій бойовий шлях в роки Громадянської війни член Військової ради армії генерал – майор Олексій Варфоломійович Щелаковський (1899 – 1959). В 20-30 роки був секретарем партбюро 39-го кавалерійського полку, служив на різних посадах політичної роботи в РСЧА. Напередодні війни був начальником політвідділу Харківського військового округу. В бій з гітлерівцями вступив на підступах до Москви, коли був призначений на посаду комісара 2-го кавкорпусу. В ході рейду по тилам ворога в січні – лютому 1942 року бригадний комісар Щелаковський проявив не тільки організаторські здібності, але й особисту мужність, за що йому було присвоєне військове звання генерал – майор. Членом Військової ради 69-ї армії був призначений при її формуванні.


До складу 69-ї армії увійшли управління 25-го (77 гв, 4, 41 стрілецькі дивізії ), 61-го (134, 247, 274 стрілецькі дивізії ) та 91-го (117, 312, 370 сд ) стрілецьких корпусів. З’єднання, яким належало увійти до складу корпусів армії прибували з різних оперативних напрямів і мали значний бойовий досвід ведення оборонних і наступальних операцій. Крім того до складу армії увійшли 62-га артилерійська бригада (гарматна), 37-ма інженерно – саперна бригада, 594-й зенітний, 256-й мінометний полки, 156-й полк зв’язку, 22-й пто.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні | Додав: voenkom (21.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 594 | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: