П`ятниця
29.03.2024
02:15
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 394
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні

3.2.3. 91-й стрілецький корпус

Управління 91-го стрілецького корпусу було сформоване  18 серпня 1943 року у складі 43-ї армії Калінінського фронту. До прибуття на Волинь війська корпусу приймали участь у Духовщинсько –Демидівській наступальній операції в ході якої звільнили міста Рибишево (15.09.43) та Демидов (22.09.43) Смоленської області. З самого початку формування польового управління корпусу і до закінчення Великої вітчизняної війни ним командував генерал – майор, а згодом генерал - лейтенант Федір Андрійович Волков.


Народився Федір Волков 4 (16) лютого 1898 року в багатодітній  селянській сім'ї в с. Коськолово Ямбургського повіту Петербурзької губернії. Займався селянською працею, батрачив у поміщика, працював в ковальських майстернях, а коли виповнилось 14 років перебрався до Петербургу, де почав працювати помічником коваля в майстерні Пелля на Васильєвському острові. У березні 1916 року, добровольцем пішов царської армії. Служив у роті зв’язку, а згодом полковій команді розвідників Каспійського піхотного полку (Південно – Західний фронт). Був нагороджений трьома Георгіївськими хрестами, один з яких отримав за бої під час Брусиловського (Луцького) прориву. У грудні 1917 року радою солдатських депутатів полку був відряджений в місто Ревель, в розпорядження естонських властей. На запитання про те, чи бажає він служити в естонських частинах, відповів відмовою і був направлений в Ямбург (нині - Кінгісепп) в запасний полк. 3 березня 1918 року Федір Волков вступив до 4-го Ямбургського червоногвардійського загону. Був командиром загону ЧОН (частини особливого призначення ВЧК - С.Я.) Волосовського повіту. В одному з боїв проти військ генерала Юденіча потрапив до білогвардійського полону. Через два місяці втік і вийшов до розташування 11-ї дивізії Червоної Армії. За втрату управління загоном і перебування в полоні був засуджений Ревтрибуналом до розстрілу з відстрочкою виконання вироку на 3 місяці. Щоправда, вже через півтора місяці був командиром батальйону у цій же дивізії. Воював на радянсько-польському фронті,  наказом Рейвійськради №44 від 1922 року був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Навчався  на особливих військових курсах Західного фронту в Смоленську, У 1920 році закінчив Об'єднану військову школу. Під час придушенні Кронштадтського повстання в 1921 році у складі колони 2-ї окремої зведеної роти курсантів, наступав на острів-фортецю по льоду Фінської затоки з боку Лисячого носа. В гарячий момент бою, коли вибув зі строю командир колони очолив її подальший наступ. Наказом Рейвійськради №89-1932 року був нагороджений другим орденом Червоного Прапора. З 1922 року служив на посаді інструктора Військово-політичної академії ім. Толмачова в Ленінграді. Деякий час примикав до так званої «військової опозиції». В середині 1930-х років Ф.А.Волков командував Мєдинським стрілецьким полком, стрілецькою бригадою  Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії. До речі, воєнкомом цієї бригади був Семен Васильович Руднєв, у роки Великої Вітчизняної - комісар партизанського з’єднання С.А.Ковпака. Разом з Руднєвим Ф.А.Волков був заарештований, звинувачений у роботі на польську та японську розвідки і деякий час утримувались у внутрішній тюрмі НКСВ в Хабаровську. Обидва були виправдані Військовим трибуналом ОКДВА, але звільнені в запас. З 1938 по Федір Андрійович працював старшим викладачем військової кафедри політехнічного інституту в Калініні (нині Твер), де його і застала війна.

Наприкінці серпня 1941 року комбриг Волков був призваний по мобілізації і направлений на посаду начальника стройового відділу однієї з дивізій Московського військового округу. У жовтні 1941 року був призначений командиром 2-го Особливого Люберецького стрілецького полку. Полк, який прибув з Москви 13.10.41 до складу 43-ї армії отримав завдання: «Обороняти участок 28 кілометрів від Березенки до Аберей, не допустити противника уздовж Старого Калузького тракту на Тарутіно і увійти в контакт з 49-ою армією, що відходила від Алексіна і Таруси на Серпухов». Ф.А. Волков був одним з організаторів оборони наших військ на Стреміловському рубежі на підступах до Москви. По розформуванню 2-го особливого полку був призначений командиром 1316-го сп 17-ї сд. Брав участь в боях 14-15 листопада 1941 року за села Тунаєво і Леоново, за що був особливо відмічений командуванням 17-ї сд148. З квітня 1942 по 20.08.1943 року командував 145-ю стрілецькою дивізією (ІІ формування) 43-ї армії Калінінського фронту, яка діяла в районі населених пунктів Веліж-Слобода Смоленської області. У серпні 1943 року прийняв командування 91-м стрілецьким корпусом.

Після боїв на Волині, які будуть описані далі, 91-й стрілецький корпус під  командуванням Ф.А.Волкова 31 липня 1944 року стрімко форсував Віслу на південь від польського міста Пулави і протягом серпня 1944 року вів безперервні бої по утриманню плацдарму на лівому березі річки, наносячи ворогові значних втрат. За успіхи в керівництві військами при звільненні України, форсуванні Західного Бугу і бої на Пулавському плацдармі 2 листопада 1944 року генерал-майору Волкову було присвоєне військове звання "генерал-лейтенант", а Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року генерал-лейтенанту Волкову Федору Андрійовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 5193). Війну генерал-майор Волков закінчив на посаді заступника командуючого 3-ю ударною армією 1-го Білоруського фронту. Саме бійці 756-го стрілецького полку 150-ї стрілецької дивізії цієї армії молодший сержант Мелітон Кантарія та сержант Михайло Єгоров у супроводі лейтенанта Олексія Береста вивісили над куполом рейхстагу Прапор Перемоги. Одним з перших нагоду вітати відважних бійців та командира 1-го  батальйону капітана Неустроєва мав генерал-майор Федір Андрійович Волков.


В повоєнний час Ф.А.Волков був помічником командуючого радянськими окупаційними військами в Німеччині закінчив Військову академію Генерального штабу (1949). Декілька років кандидат воєнних наук генерал-лейтенант Волков працював старшим викладачем ВА ГШ, передаючи великий досвід управління з΄єднаннями і об΄єднаннями молодим полководцям. Помер 23 грудня 1954 року в Москві, похований на Новодівичому цвинтарі. Батьківщина високо оцінила бойові заслуги відважного генерала, який був нагороджений двома орденами Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, двома орденами Кутузова 1-го ступеня (один з них за Волинь), орденом Суворова 2-у ступеня, медалями.

З прибуттям на Волинь до складу корпусу увійшли 117-та, 312-та й  370-та стрілецькі дивізії.

Перша з них, 117-та стрілецька була сформована  25 грудня 1941 року в містечку Харінка Іванівської області на базі  308-ї стрілецької дивізії 1-го формування. 14.02.1942 особовий склад і техніка з΄єднання з Іваново ешелонами були відправлені в Осташков і Сигово до складу 3-ї ударної армії Калінінського фронту. Перебувала у складі  22-ї (березень - вересень1943), 4-ї ударної (09.1943 - 02.1944) армій. Протягом березня 1942 - лютого 1943 дивізія пройшла з боями від села Сотово до міста Городок Вітебської області, звільнивши при цьому Великі Луки, Плоскош, Аніно, Ільїно, Усвяти та десятки хуторів і сіл. Влітку 1943 частини дивізії приймали участь в Курській битві, форсували Дніпро, а у лютому 1944 року у складі 43-ї армії проривали оборону противника в районі міста Невель (Псковська область РФ). У березні 1944 була виведена до резерву ставки ВГК.

5 квітня 1944 року дивізія під командуванням генерал – майора Єрмолая Григоровича Коберидзе прибула на Волинь.


Уродженець грузинського села Цхморі нині Онського району (Народився 2 (15) квітня 1904 року) був призваний на військову службу у 1922 році.  У 1926 році закінчив Кремлівську військову об'єднану школу імені ВЦВК. Служив на посадах командира стрілецького взводу, роти, батальйону. У 1939 році закінчив Курси удосконалення командного складу і був призначений начальником штабу полку. На фронтах Великої Вітчизняної з червня 1941 року. Командував стрілецьким полком.У квітні 1942 року підполковник Коберидзе прийняв117-у стрілецьку дивізію з якою була пов΄язана вся його подальша бойова біографія. Дивізія під  командуванням Є.Г.Коберидзе билася на Калінінському, Північно-Західному, 1-му Прибалтійському і 1-му Білоруському фронтах. Пройде небагато часу і генерал Коберидзе за уміле командування дивізією при форсуванні Вісли поблизу польського міста Казимеж – Дольни, боях на Пулавському плацдармі 6 квітня 1945 року отримає найвищу нагороду Союзу РСР – звання Героя Радянського Союзу (медаль «Золота Зірка» №5190).

По закінченні війни генерал Коберидзе навчався у Військовій академії Генштабу, яку закінчив у 1948 році.

Служив у Збройних Силах СРСР на різних командних посадах до 1961 року. Після звільнення у відставку жив у Тбілісі. Викладав в одному з вищих навчальних закладів столиці Грузії. Помер 12 липня 1974 року. Похований на Сабурталінському кладовищі в Тбілісі149.

 Бійці 117-ї стрілецької закінчать війну в Берліні. Але це все буде згодом, а поки дивізія повинна була вести оборонні бої на берегах тихоплинної Турії.

Славний бойовий шлях пройшла дорогами війни 312-та стрілецька дивізія (ІІ формування), яка була сформована 27 грудня 1941 року на базі 450-ї сд Сибірського військового округу у місті Славгороді. Загартоване суровим сибірським та алтайським кліматом, досвідом боїв на КВЖД, Хасані і Халхін-Голі прийшло поповнення для укомплектування дивізії. Бойове хрещення дивізія отримала під Москвою. В перших же боях сибіряки і алтайці розбили частини 21-ї танкової армії вермахту. З серпня 1942 по березень 1943 року дивізія брала участь в запеклих боях в районі Ржевського виступу. У бою за селище Карманово Гжатського (нині Гагарінського) району Смоленської області бійці 312-ї сд знищили понад 1000 німецьких вояків, захопили більше 40 цілком справних танків та іншу зброю. Згодом були важкі бої за місто Дорогобуж (01.09.43 в ході Єльнинсько – Дорогобужської наступальної операції військ Західного фронту), форсування Дніпра і визволення Смоленська (25.09.43 в ході Смоленсько - Рославльської наступальної операції ЗФ). Наказом ВГК від 25.09.43 військам, які визволяли Смоленськ було оголошено подяку, прогримів салют 20 артилерійськими залпами з 224 гармат, а 312-та дивізія сибіряків стала «Смоленською». А далі знову бої - на Вітебському напрямку в Білорусії, визволення міста з цікавою назвою Пустушка (27.02.44 в ході Староруссько – Новоржевської наступальної операції військ 2-го Прибалтійського фронту), невеликий відпочинок і знову на фронт, тепер вже 1-й Білоруський в район бойових дій 69-ї армії150.


Воїни дивізії не могли не пишатись своїм земляком і командиром – генерал – майором Олександром Гавриловичем Мойсеєвським.


Олександр Мойсеєвський народився 18 жовтня 1902 року в місті Вірний (Алма-Ата) в сім'ї робітника, за революційну діяльність висланого до Сибіру. Слідом за батьком до Томська перебралась і уся сім΄я. По закінченню 2 класів гімназії Олександр Гаврилович працював на кондитерській фабриці. Коли в 1919 році частини 30-ої стрілецької дивізії звільнили від військ адмірала Колчака Томськ, в один день батько і син добровольцями вступили до РСЧА. Олександр став. Не раз 18-річний червоноармієць 267-го стрілецького полку Мойсеєвський ходив в атаку і розвідку. На підступах до Красноярська був поранений. Після одужання повернувся до рідного полку.

Після Громадянської війни Олександр Гаврилович навчався на курсах командного складу, у військовому училищі, служив в Червоній Армії на різних штабних і політичних посадах, отримував вищу військову освіту спочатку у Військово – політичній академії, а згодом ВА ім. М.В.Фрунзе. У грудні 1929 року, проходячи службу політруком в 21-му артилерійському полку 21-ої сибірської стрілецької дивізії, Мойсеєвський брав участь в боях під станцією Маньчжурія на КВЖД. Сталось так, що молодому політруку довелось очолити дії артилерійського дивізіону при відбитті масованої атаки противника на позиції артилеристів. У рукопашній сутичці ворог був розгромлений, а відважний політрук нагороджений першим бойовим орденом - Червоного Прапора.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна полковник Мойсеєвський проходив службу в Московському військовому окрузі. На початку вересня 1941 року Олександр Гаврилович був призначений командиром 303-ої стрілецької дивізії  24-ої армії Резервного фронту. Першим бойовим випробуванням на новій посаді став наступ в районі міста Єльня. Досвід громадянської війни і боїв на КВЖД став у нагоді - новоспечений комдив власним прикладом піднімав піхоту в атаку і йшов під кулями вперед. Після наступу дивізія на протягом 15 діб утримувала відвойовані позиції. Після прориву німецькими військами оборони Західного фронту в районі міста Рославль  5 жовтня дивізія Мойсеєвського вела оборонні бої і більше доби утримувала Спас –Дем΄янськ. І знову комдив не раз разом з солдатами ходив в контратаки. Наступного дня гітлерівці обійшли оборону поріділої дивізії. Страшне слово 41-го року «оточення» не деморалізувало підлеглих полковника Мойсеєвського, вони не склали зброю, а продовжували битися з ворогом. Лише у грудні 1941 року зведений загін дивізії вирвався з оточення.

У січні 1942 року Олександр Гаврилович Мойсеєвський був призначений заступником командира 160-ї стрілецької дивізії. Але повоював він в ній недовго. У серпні 1942 року Олександр Гаврилович був призначений командиром 312-ої стрілецької дивізії з якою пройшов усю війну. Наприкінці 1943 року на берегах річки Проня (Могильовська область Білорусі) О.Г.Мойсеєвський став генерал-майором. Попереду були бої за повне звільнення української землі від гітлерівців, штурм Хелма, форсування Вісли, бої на Пулавському плацдармі та за Радом, штурм Познані, за який генерал – майор Мойсеєвський був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Забігаючи наперед відмічу, що і три командири стрілецьких полків цієї дивізії за бої 1944-1945 років були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Честю для бійців 312-ї стане штурм Берліна і переможний салют в парку Тіргартен у центрі столиці колишнього ІІІ рейху. Після війни генерал Мойсеєвський продовжив службу в армії. У 1951 році закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генштабу. З 1954 року генерал-майор А.Г.Мойсеєвський - у запасі. Жив у Москві. Багато років пропрацював у Міністерстві оборони СРСР. Помер 18 березня 1971 року151. 

Не менш заслуженою була ще одна дивізія сибіряків – 370-та стрілецька. Дивізія формувалась на підставі директиви НКО СРСР від 28.08.41 №005 в районі станції Асіно Томської області в період з 14 по 25 вересня 1941. 19 листопада дивізія почала передислокацію па залізниці на станцію Няндома Архангельської області. Першим героїчним вчинком, який згуртував частини і підрозділи з΄єднання став марш до міста Каргополь (Архангельська обл.). Тут, у складі 58-ї резервної армії, дивізія готувалась до бойових дій в умовах крайньої півночі, доукомплектовувалась особовим складом та бойовою технікою. У другій половині лютого 1942 дивізія була перекинута в район бойових дій 34-ї армії Північно – Західного фронту. В останній день лютого частини дивізії зайняли свою першу бойову ділянку південніше станції Пола Новгородської області. 2 березня 1942року в складі 11-ї армії дивізія почала свій перший наступ. За півтори місяці боїв частини з΄єднання звільнили населені пункти Сомшино, Курляндське, Ляліно, Стреліці, Голубово, Туганово, Сіманово, Сорокіно та інші. З квітня по жовтень 1942 року дивізія вела бої місцевого значення на досягнутих рубежах, а 26 жовтня 1942 року почала кровопролитні оборонні бої проти переважаючого противника. За десять днів боїв жовтня 1942 (до 31.10) дивізія стримувала наступ трьох піхотних дивізій вермахту підтриманих танковим полком та авіацією (до 350 літако – вильотів в день) знищила до 3000 ворожих солдат і офіцерів, 20 танків. У лютому 1943 року частини дивізії приймали участь в знищенні Дем΄янського угрупування противника. Після боїв в районі Дем΄янського котла дивізія була виведена до резерву 27-ї армії і згодом передислокована в розпорядження 34-ї армії в район Старої Русси. Бої за це місто носили кровопролитно – жорстокий характер. З ходу добре обладнаний у інженерному відношенні гітлерівцями стратегічний опорний пункт взяти не вдалось. За 10 днів боїв з 18 по 28 березня бійцям дивізії вдалось посунутись вперед лише на декілька метрів. Новий наступ дивізії на Стару Руссу 18-23 серпня знову потерпів невдачу, хоча і було завдано сильних втрат німецькій 30-й піхотній дивізії.  За 14 місяців боїв 395 воїнів дивізії було нагороджено орденами, понад 1000 солдат і офіцерів – медалями. У листопаді 1943 дивізія була перепідпорядкована 3-й ударній армії 2-го Прибалтійського фронту і передислокована в район  міста Невель Псковської області. 16 грудня розпочався наступ в районі Невеля. 370 сд пройшла з боями понад 30км, визволивши при цьому 60 населених пунктів. Січень – лютий ознаменувався для воїнів дивізії оборонними боями, а березні (13-19.03.44) знову розпочала наступ у складі 12-го гвардійського стрілецького корпусу в напрямку на місто Ідріца. 20 березня командування дивізії отримало наказ на передислокацію частин в район станції Голоби Волинської області, на яку прибула 21 квітня 1944 року152.

На цей час 370-ю сд командував полковник Корсунь Матвій Михайлович (з 24.01.1944).

Матвій Михайлович зустрів Велику Вітчизняну на посаді командира батальйону. З 19.01.1943 по 27.06.1943 командував 312-м сп 26-ї Златоустівської стрілецької дивізії. Оборонні і наступальні бої в районі Старої Русси сформували характер молодого полководця, в ході них він набув необхідного бойового досвіду, який допоміг йому успішно командувати 370-ю сд.

Категорія: Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні | Додав: voenkom (21.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 1081 | Рейтинг: 5.0/7
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: