Субота
29.04.2017
16:36
Форма входу
Категорії розділу
Бої місцевого значення. Частина І. Спекотна зима [13]
Сторінки книги про бойові дії на Волині в січні - березні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. [24]
Бойові дії на Волині в березні - квітні 1944 року. Поліська наступальна операція військ 2-го Білоруського фронту.
Бої місцевого значення. Частина 3. У стратегічній обороні [12]
Сторінки книги. Бойові дії на Волині в квітні-червні 1944 року
Бої місцевого значення. Частина 4. На Люблін і Брест. [22]
Сторінки книги. Підготовка і хід бойових дій Люблін-Брестської наступальної операції на Волині.
Бої місцевого значення. Частина 5. Визволення півдня Волині. [28]
Сторінки книги. Бойові дії в південних районах області в березні - липні 1944 року. Проскурівсько-Чернівецька, Львівсько-Сандомирська наступальні операції.
Пошук
Наше опитування
Чи готувався СРСР до нападу на Німеччину у 1941 р.

Всього відповідей: 358
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Бої місцевого значення

Каталог статей

Головна » Статті » Бої місцевого значення. Волинь 1944. » Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція.

2.3.4. Забута операція. В бій вступає 1-ша стрілецька.

Командування 2-го Білоруського прямо з маршу кидало в бій нові дивізії, які прибували з резерву. Однією з таких дивізій була 1-ша стрілецька дивізія (ІІІ формування), яка увійшла до складу 96-го стрілецького корпусу 70-ї армії. Сформована в грудні 1943 року на базі 31-ї Невельської та 100-ї окремих стрілецьких бригад, дивізія під командуванням полковника Леоніда Андрійовича Бакуєва почала прибувати на Волинь 22 березня 1944 року.


Командир дивізії полковник Бакуєв народився у 1893 році. Приімав участь у 1-й світовій та Громадянській війнах. Після Громадянської пройшов усі командні посади від командира взводу до командира полку. Служив в Забайкаллі та  на Далекому Сході. На чолі 107-го стрілецького полку відзначився в ході боїв на КВЖД в 1929 році під Чжалайнором, станцією Маньчжурія, штурмі міст Цаган та Харбін120.  У 1934 році був звільнений на військову службу.  У серпні 1941 року майор Бакуєв дДобровольцем знову пішов до армії.  Був призначений заступником командира 11-ї стрілецької бригади.  В районі Расховця підрозділи бригади під командуванням майора Бакуєва в серпні 1942 року знищиди 30 німецьких танків, за що офіцер був нагороджений орденом Червоної Зірки. Згодом підполковник Бакуєв відзначився на посадах заступника командира 47-ї стрілецької бригади та  командира 31-ї стрілецької бригади. За вміле командування підрозділами і мужність був нагороджений двома орденами Червоного Прапора другим орденом Червоної Зірки. 8 грудня 1943 року був призначений командиром  1-ї стрілецької дивізії. За бої на Волині та території східної Польщі був нагороджений орденом Кутузова 2-го ступеня. У січні 1945 року був призначений заступником командира 240-ї стрілецької дивізії (2-й Український фронт) і відзначився в її складі при взятті міст Очев, Зволен, банська Бистриця. Був нагороджений орденом Олександра Невського. По війні був звільнений в запас. Помер 25 березня 1961 року.

Першим ешелоном на  станцію Чарторийськ прибув 408-й стрілецький полк (підполковник Кондратський Володимир Іванович) і відразу вирушив маршем в район Маневич. 23 березня на станції Маневичі вивантажились з ешелонів 415-й стрілецький (Мєдінцев Вадим Митрофанович) та 226-й артилерійський (без одного дивізіону) полки, 339-й окремий протитанковий винищувальний дивізіон та підрозділи штабу дивізії. Останній ешелон, в якому прибули 412-й стрілецький полк та 2-й артдивізіон, вивантажився 24 березня. Першій стрілецькій було наказано вирівняти положення північніше Вижівки і не допустити подальшого просування противника з Ратнівського напрямку на Ковель. Зважаючи на катастрофічну нехватку часу для підготовки частин і підрозділів дивізії полковник Бакуєв вирішив негайно розпочати рух. В авангарді дивізії рухались 415-й сп, посилений 1-м артилерійським дивізіоном 226-го ап, які по обіді 27 березня зайняли оборону на східному березі Вижівки на рубежі Лучиця, Видраниця, хутір Видраниця із завданням не пропустити прориву противника в напрямі Ковеля по шосе Брест – Ковель. Поставлена завдання вийти до Ратного і надати допомогу частинам 38-ї гвардійської стрілецької дивізії полк не встиг. Гвардійці були вибиті з селища Ратне 27 березня, коли 415-й сп тільки прибув до Замшан. 408-й стрілецький полк, посилений 2-м дивізіоном артполку здійснив марш через Великий Обзир, Підсинівку, Смикове, Майдан, Брунетівку, Пісочне і Черемшанку і надвечір 28 березня зайняв оборону на березі Вижівки в районі Пісочне – Черемшанка. 412-й стрілецький полк (майор Андрієвич Борис Семенович), який форсованим маршем з району зосередження (М.Мельце) опівдні 29 березня прибув в район Буценя і зайняв оборону з завданням не дати противнику можливості розмістити свої війська вздовж шосе з Ковеля на північ. По обіді 29 березня командування дивізії провело деяку перестановку сил. 412-й сп  було перекинуто в район Замшан, де й зайняв оборону.  На східній околиці Замшан розмістився і КП дивізії. Підрозділи тилу були розміщені в районі села Синово.


Висування частин 1-ї сд здійснювалось за несприятливих обставин. Ветеран дивізії М.Ф. Харитонов згадував : «Части дивизии выполняли задачи в крайне сложных условиях – продвигались вперед, утопая в грязи, по слякотному бездорожню и залитым талой водой низинам. Войска еще не получили соответствующее сезону обмундирование и прибыли на Волынь в полу шубках и валенках, шагали в них прямо по жидкой грязи и воде. Всю солдатскую выкладку, а также ящики с патронами и гранатами, противотанковые ружья бойцы несли на себе. Смертельно усталые, в непросыхающем обмундировании, люди преодолевали одно заболоченное место за другим, безропотно подставляя свои плечи и спины под различные грузи, впрягались вместе с лошадьми в лямки, чтобы выволакивать из трясины орудия. Буксовали даже хвалене «студебеккеры», надовго застрявав в огромных колдобинах. Иссякло горюче в баках. Артиллерия, и так растянувшаяся чуть ли не по всему маршруту, вскоре остановилась совсем – кончился бензин. В батареях горюче собирали буквально по литру, чтобы про двинуть вперед хотя бы по одному орудию»121.


Бої  продовжувались.

На півночі від Ковеля 2-й батальйон 13-го пгп 5-ї тд вибив радянські підрозділи з населених пунктів північніше Вижівки по обидві сторони від залізниці.

29 березня частини 5-ї єгерської дивізії атакували позиції 415-го сп 1-ї сд, але отримали достойну відсіч і відійшли за Вижівку.

30 березня перейшли в наступ 1-й батальйон 56-го єп, 2-й батальйон 13-го грп та 2-й батальйон 14-го грп.  Ще вночі з 29-го на 30 березня гітлерівці переправились через річку, відтіснили 2-й батальйон 415-го сп від Вижівки і закріпились на околиці Видраниці. Контратаку бійців 2/415 сп, очолив заступник командира дивізії полковник Андрій Йосипович Карпелюк  який прибув у дивізію з посади командира 29-ї стрілецької дивізії (командував з 11 вересня по 21 жовтня 1943 року), а 1 вересня 1944 року замінив на посаді комдива полковника Бакуєва і командував 1-ю сд до кінця війни, став генерал-майором.


Рішучими діями червоноармійці вибили ворога на західний берег Вижівки. Гітлерівці в ході бою втратили тільки вбитими більше 200 вояків. Тимчасом, опівдні 30 березня, 2-й батальйон 14-го грп вермахту зламав оборону 234-ї сд, переправився через Вижівку південно – східніше Галіної Волі і зайняв Рудку. До наступу темноти гітлерівці відбивали численні атаки радянських підрозділів, які намагались вибити ворога з тактично – важливого населеного пункту, проте на допомогу німцям підійшли підрозділи 13-го мотопіхотного полку. 3-й батальйон 56-го єп форсував Вижівку західніше Видраниці і ударом в стик 415-го та 412-го сп потіснив підрозділи 1-ї сд. Німецька артилерія з районів Ратного і села Глухи вела масований обстріл позицій радянських військ. Вогнем 3-го артдивізіону та перших батальйонів 412-го та 415-го сп противник був зупинений в кілометрі від околиць Видраниці. О 13.00 бійці 1-го та 2-го стрілецьких батальйонів (командири майор Плеханов і капітан Уткін) за наказом командира 415-го сп підполковника В.М.Мєдінцева піднялись в контратаку і багнетним ударом вибили єгерів за Вижівку. В ході бою було знищено до 300 німецьких солдатів, декілька десятків єгерів було захоплено в полон. У рукопашному бою особливо відзначились заступник командира 2-го стрілецького батальйону капітан Родін (нагороджений орденом Червоного Прапора) і командир взводу полкової розвідки сержант Буркін, котрий за цей бій був представлений до отримання військового звання «лейтенант»122.

На ділянці 408-го сп силами стрілецької роти за підтримки артилерійської та мінометної батарей було захоплене село Текля на західному березі Вижівки. Спроби гітлерівців наблизитись до переправи в напрямку на Пясечне (Пісочне) були зірвані рушнично – кулеметним вогнем роти та вогнем мінометної роти старшого лейтенанта Будаєва.

У ніч на 31 березня в районі висоти 160,9 ( 2,5км на південний захід від Видраниці) під прикриттям вогню артилерії взвод 56-го єп переправився через Вижівку і зав’язав бій з бойовим охороненням 415-го сп, а невдовзі через річку переправилось до єгерського батальйону з засобами вогневої підтримки. Спроби 415-го сп скинути ворога в ріку успіхом не увінчались. Через деякий час на плацдарм переправились ще два батальйони противника, які розширили плацдарм. Загроза прориву противника стала реальною. Командир дивізії полковник Бакуєв прийняв рішення нанести контрудар силами 412-го сп, і невдовзі за підтримки дивізійної артилерії та мінометів 412-го і 415-го стрілецьких полків піхота пішла в атаку. Не дивлячись на сильний супротив ворога фронтальний і флангові удари по плацдарму дозволили витіснити противника за Вижівку. В бою за переправу відзначився взвод 1-го батальйону 412-го сп під командуванням лейтенанта Б.Я.Шматова. Біля трьох діб солдати взводу відбивали ворожі контратаки, знищили до 40 ворожих солдатів. Командир взводу заслужено отримав високу нагороду – орден Олександра Невського.

У той же час 5-та єгерська дивізія почала атаку з району Вижви для прикриття північного флангу ударного угрупування з одночасним завданням скути частини 38-ї гвардійської стрілецької дивізії.

З кожним днем бої ставали все запеклішими.

Німецьке командування кидало в бій все більше танків, а радянські протитанкові артилерійські частини не мали достатньої кількості боєприпасів: із-за бездоріжжя, весняного розливу річок, річечок і боліт підвезення снарядів скоротилося до мінімуму.

1 квітня стрілецька рота 408-го сп, яка обороняла село Текля була атакована батальйоном гітлерівців. До вечора піхотинці відбивали атаки переважаючого ворога, але із-за загрози оточення вимушені були відійти на східний берег Вижівки. На плечах відступавших радянських піхотинців єгері переправились через Вижівку південніше села Пясечне. Одночасно гітлерівці переправили через річку і дві гармати. О 22.30 зав’язався бій підрозділів 408-го сп під командуванням полковника Кондратського з гітлерівцями на околицях Пясечного. Три контратаки радянських військ були відкинуті сильним артилерійсько – мінометним вогнем, а на ранок 2 квітня німці повністю опанували селом. В бою за село загинув начальник штабу 408-го сп капітан Юдаєв, який особисто очолив оборону штабу полку і вогнем зі станкового кулемету зупинив рух противника. По обіді 2 квітня на допомогу 408-му сп прибув резерв командира дивізії – батальйон 412-го сп і 339-й винищувальний протитанковий дивізіон. Після артилерійського нальоту двох артдивізіонів піхота пішла в атаку і вибила німців з Пясечного, а згодом і за Вижівку. В боях за Пясечно відзначився заступник командира 3-го батальйону 412-го сп капітан М.І. Стайнов. Під час атаки на підступах до села сильним кулеметним вогнем була зупинена 7-ма стрілецька рота батальйону, солдати залягли. Капітан Стайнов мовчки піднявся і рушив вперед, бійцям не залишалось нічого іншого як рушити в атаку слідом за хоробрим офіцером і вибити гітлерівців з населеного пункту. За мужність, проявлену в цьому бою офіцер був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.


У ніч з 1 на 2 квітня підрозділи 56-го єп вкотре форсували Вижівку і вклинились в оборону 1-ї сд південно – східніше Видраниці. Три атаки відбили бійці 415-го сп, а згодом, рішучою контратакою в напрямі висоти 153,6 відкинули противника і вийшли до 14.00 03.04.44 на дорогу Видраниця – Глухи.

Розвідники 1-ї окремої розвідувальної роти під командуванням капітана І.Ф.Тимофєєва, скориставшись успіхом 415-го сп вирушили в рейд по тилам ворога. Після 15-ти кілометрового маршу розвідники вийшли до дороги Глухи – Дубечно. В районі села Дубечно розвід група знищила німецький бронетранспортер і взяла «язика» з 2-го батальйону 12-го мотопіхотного полку 4-ї німецької танкової дивізії. Наступного дня в районі Дубечно в руки до розвідників потрапив обер-єфрейтор 75-го єп. Обидва «язики» були переправлені через лінію фронту і надали цінну інформацію. За уміле керівництво розвідниками командир розвід роти був нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня.

Доки дивізійна розвідка «мандрувала» тилами противника, о 03.00 3 квітня 415-й сп за підтримки 1-го батальйону 412-го сп черговою контратакою змусили гітлерівських вояків відійти за Вижівку, східний берег був повністю очищений від ворога.

У той час як гітлерівці готувались до повної деблокади ковельського гарнізону і намагались прорватись із півночі, штурмові групи радянських частин продовжували бої за оволодіння будинками і вулицями міста. 30 березня штурмові групи 260-ї сд відбили у ворога 25 будинків, 31 березня вели бої по розширенню плацдарму в районі вулиць Широка і Вербна, 1026 сп вів бої не тільки за кожен будинок, але й за кожну будівлю123.

Запеклі бої продовжувались і в небі над Ковелем. 3 квітня 1944 року патрулювання над позиціями радянських військ несли винищувачі 163-го винищувального авіаційного полку 336-ї винищувальної авіаційної дивізії на чолі з командиром полку Героєм Радянського Союзу підполковником Павлом Андрійовичем Пологовим. Раптом у небі з’явились чотири німецькі винищувачі «Фокке – Вульф 190». У повітряному бою підполковник Пологов збив два «фоккера» але й літак відважного командира полку отримав ушкодження. В цей час в районі бою з'явилися 11 транспортних літаків Ju-52. Підполковник Пологов на палаючому Як-9 врізався в бойовий стрій і протаранив один з ворожих літаків. Літак комплоку був пошкоджений. Павло Андрійович викинувся з парашутом і благополучно приземлився на території, контрольованій радянськими військами124.


Категорія: Бої місцевого значення. Частина 2. Забута операція. | Додав: voenkom (20.07.2010) | Автор: Сергій Яровенко
Переглядів: 871 | Рейтинг: 5.0/5
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: